Місце психології в системі наук. Її структура

По-третє, існують сензитивні (тобто  оптимальні) періоди для розвитку мовлення (6 місяців —1,5 року); для  формування пізнавальної мотивації (3-5 років); для формування навичок саморегуляції мисленнєвого процесу (12-15років). Усі ці факти свідчать на користь принципу „єдиного інтелекту", сформульованого Б.М. Тепловим.

Первісне мислення має такі риси (за Леві Брюлем):

• фіксованість на містичних причинах;
• байдужість до протиріч;
• специфічність матеріалу мислення (одиницею первісного мислення є психічні образи особливого роду, у яких домінують дійові та емоційні елементи досвіду);
• підпорядкованість закону партиципації (поєднання (співпричетність) явищ, коли межі між окремими предметами розмиті);
• наявність неочікуваних комбінацій ідей.

Іншим конкретним критерієм для  виокремлення видів мислення в соціогенезі  є рівень культурного розвитку суспільства, у якому живе людина і який зумовлює характерні риси мислення цієї людини (менталітет). О.Р. Луріяу 1930-1931 pp. провів порівняльне дослідження специфічних психологічних особливостей людей, які живуть у різних соціально-економічних і культурних умовах. Зокрема населення Узбекистану жило при царизмі довгі роки в умовах глибокої економічної і культурної відсталості. Неграмотні чоловіки вели одноосібне господарювання примітивними дідівськими способами, жінки жили замкнено й уособлено за законами шаріату.

У результаті виявилися досить своєрідні  особливості психічної діяльності: їхнє мислення носило конкретний, образний характер, досліджувані відчували труднощі в розв'язанні простих задач,які вимагали абстракції та узагальнення. Наприклад, коли необхідно було здійснити класифікацію об'єктів, вони не здійснювали формально-логічних операцій, виокремлюючи їх спільну ознаку, а замість цього виходили з відомих їм конкретних ситуацій із свого життєвого досвіду.

Виокремлення видів мислення в  онтогенезі (вони інакше позначаються як стадії розвитку) є традиційною  лінією вивчення мислення. Це так звана  трійка: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне (понятійне) мислення.

Наочно-дійове мислення (6 місяців  — 3 роки). До 6 місяців дозрівають ті структури, які відповідають за мовленнєву активність дитини. Головною одиницею цього мислення є дії. Провідним  чинником розвитку мислення є маніпуляції з предметами. Предметна дія — головний засіб контакту зі світом. Предмет виступає певним продовженням власних дій (наприклад, падає іграшка і дитина стискує руку). Дія виступає засобом аналізу ситуації.

Наочно-образне мислення (3-7 років). Головною одиницею є наочний образ. Мислення дітей підпорядковане логіці перцептивних уявлень (вражень). Оригінальність дитячого мислення — наслідок його образної точності („Індик—це курка з бантиком").

Словесно-логічне (понятійне) мислення (8-9 років і далі). Головна одиниця словесно-логічного мислення — поняття. Властивостями цього виду мислення є:

Кожне поняття в мисленні знаходиться  на певній точці, яка позначається як „довгота" і „широта" поняття. Довгота поняття — це його положення  на „вертикальній" осі знання між украй наочною (перший рівень) і вкрай абстрагованою думкою про об'єкт (шостий рівень). Наприклад, на шостому рівні собаку можна визначити як матеріальне тіло і далі як частину природи, частину живої природи тварину, ссавця, хижака тощо. Іншими словами, довгота поняття — це міра представленості в ньому єдності конкретного і абстрактного або міра його узагальненості.

За критерієм включення мислення в ті чи інші види діяльності О.М. Ткаченко виокремив три види мислення, які  можна позначити як види професійного мислення: практичне, художнє і наукове.

Практичне мислення. Воно виявляється  в організації виробництва, у  диспетчера, спортсмена, військового  тощо. Головною його одиницею є дія, якій підпорядковані образні і понятійні  компоненти. Це мислення відрізняється оперативністю і динамічністю. Йому властива специфічна форма узагальнення - узагальнення дій, що приводить до вироблення плану, контролю. Критерієм практичного мислення є досягнення практичного продукту. Особлива роль у регуляції такого мислення відводиться вольовій сфері.

Художнє мислення. Головною його одиницею є образ. Особлива форма узагальнення у такого мислення — типізація  як узагальнення образного досвіду. Провідна роль у регуляції належить емоційній сфері. Відмітними характеристиками художнього мислення є емоційність і символічність. Таке мислення необхідне художникам, артистам, музикантам, конструкторам тощо.

Наукове мислення. Його головною одиницею є поняття, специфічною формою узагальнення — абстрагування, ідеалізація і формалізація. Особливе значення має засвоєння знакових засобів. Регулююча роль відводиться інтелектуальній сфері загалом.

Американський психолог Дж. Гілфорд  висловив ідею про існування двох типів мислення: конвергентного та дивергентного.

Конвергентне мислення — це мислення, яке прагне до досягнення одного-єдиного правильного результату. Воно грунтується на знаннях. Критерій істинності даного мислення заданий іззовні. Основним механізмом цього типу мислення є логічні операції (аналіз, синтез).

Дивергентне мислення—це мислення, що йде в різних напрямах, яке передбачає множину рівною мірою правильних варіантів розв'язання задачі. Цей тип мислення грунтується на інтуїції. Головним його критерієм є оригінальність, психологічним механізмом - фа асоціацій, емоційні чинники. Ці механізми реалізуються на рівні підсвідомих процесів. Головною характеристикою дивергентного мислення є креативність—здатність породжувати нові, незвичайні ідеї. Креативність різною мірою властива людям.

 

 

2-й вопрос

Психологія особистості як наука про людину

Термін “особистість” має різні  значення. Наука про особистість - персонологія - це дисципліна, що прагне закласти фундамент для кращого  розуміння людської індивідуальності шляхом використання різних дослідницьких  стратегій. Сучасна психологія особистості, будучи науковою дисципліною, трансформує умоглядні міркування про природу людини в концепції, що можуть бути підтверджені експериментально.

Особистість - це насамперед абстрактне поняття, що поєднує собою багато аспектів, що характеризують людину: емоції, мотивацію, думки, переживання, сприйняття і дії. Концептуальне значення особистості охоплює широкий спектр внутрішніх психічних процесів, що обумовлюють особливості поводження людини в різних ситуаціях. Теорії особистості сильно розрізняються між собою, тому практично неможливо просто підвести під слово “особистість” концептуальне визначення. У рамках психології немає єдиного загальноприйнятого значення - значень стільки, скільки психологів і теорій особистості, що вирішують цю задачу.

Поняття про індивідуальність

Індивідуальність- це особистість  у її своєрідності. Коли кажуть про  індивідуальність, то мають на увазі  оригінальність особистості. Зазвичай словом “індивідуальність” визначають якусь найголовнішу особливість  особистості, яка робить її відмінною від решти людей.

Індивідуальна кожна людина, але  індивідуальність одних проявляється дуже яскраво, випукло, інших - непримітно.

Індивідуальність може проявлятись  в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або відразу в усіх сферах психічної діяльності.

Оригінальність інтелекту може полягати у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях обробки інформації, а саме: в  умінні ставити проблеми і вирішувати їх.

Своєрідність почуттів може знаходити  вияв у надмірному розвиткові одного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухомості емоцій, у переважанні чуттєвого чи раціонального у винесенні рішень.

Особливість волі виявляється в  силі волі, надзвичайній мужності або  володінні собою в критичних  ситуаціях.

Оригінальність може також полягати у своєрідному поєднанні властивостей конкретної людини, які надають особливого колориту її поведінці або діяльності.

Поняття про характер

Поняття “характер” означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження. Характер - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Це каркас і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури. Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі. Характер визначається і формується протягом усього життя людини. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, у яких проходить життєвий шлях людини.

Зміст характеру, що відбиває суспільні  діяння, впливи, складає життєву  спрямованість особистості, тобто  її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить.

Вирішальним для розуміння характеру  є взаємовідношення між суспільно  і особистістно важливим для людини. В основі єдності, цілісності, сили характеру лежить спрямованість  особистості. Володіння цілями життя -- головна умова утворення характеру. Однак характер і спрямованість особистості -- не одне і те ж. Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на все поводження людини. І хоча поводження визначається цілісною системою відносин, у цій системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, додаючи характеру людини своєрідний колорит.

У характері, що сформувався, ведучим  компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову  спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених  цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, що він виконує. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру.

Психодинамічний напрямок - Психоаналіз Фрейда

Розроблена Зиґмундом Фрейдом  теорія особистості шокувала представлення  свого часу, тому що представила людину не як homo sapiens, що усвідомлює своє поводження, а як істота, що знаходиться в конфлікті, корені якого лежать у сфері несвідомого. Фрейд першим охарактеризував психіку як поле бою між непримиренними інстинктами, розумом і свідомістю.

Психоаналітична теорія Фрейда є прикладом  психодинамічного підходу. Динаміка тут  означає те, що поводження людини детерминовано, і несвідомі психічні процеси  мають велике значення в регуляції  поводження людини. Психодинамічна теорія особистості Фрейда є основою подальших практик - наприклад, психоаналізу.

Топографічна модель рівнів свідомості

Відповідно до “топографічної моделі”, у психіці виділяється три  рівні: свідомість, підсвідоме і несвідоме.

Рівень свідомості складається  з відчуттів і переживань, що ми усвідомлюємо в даний момент часу. Свідомість вміщає в себе малий відсоток всієї інформації, що зберігається в мозку, що швидко опускається в область підсвідомого і несвідомого в міру переключення людини на інші сигнали.

Область підсвідомого, область “доступної пам'яті”, містить у собі досвід, що не є затребуваним прямо зараз, але який здатний повернутися у свідомість чи спонтанно з мінімум зусиль. Підсвідоме є мостом між усвідомленими і неусвідомленими областями психічного.

Найглибша і значима область розуму - несвідоме. Воно являє собою сховище примітивних інстинктивних спонукань, а також емоцій і спогадів, що у результаті ряду причин були витиснуті зі свідомості. Область несвідомого багато в чому визначає наше повсякденне функціонування.

Рушійні сили поводження

Рушійними силами поводження Фрейд  називав інстинкти - психічні образи тілесних потреб, виражені у виді бажань. Трактуючи закон збереження енергії, він сформулював, що джерелом психічної  енергії служить нейрофизіологічний стан порушення. Кожна людина має обмежену кількість цієї енергії, і ціль будь-якої форми поводження є зняття напруги, викликаного скупченням цієї енергії в одному місці. Таким чином, мотивація людини цілком заснована на енергії порушення, виробленого тілесними потребами. Кількість інстинктів необмежена, але Фрейд поділяв їх на дві групи: інстинкти життя й інстинкти смерті.

Перша група інстинктів - інстинкти  життя (Ерос) містить у собі сили, які служать для цілі підтримки  життєво важливих процесів і для  забезпечення розмноження виду. Загальновідомо, що Фрейд вважав сексуальний інстинкт одним з ведучих; енергія цього інстинкту одержала назву лібідо (енергія лібідо) - термін, вживається для позначення енергії життєвих інстинктів у цілому. Лібідо може знаходити розрядку тільки в сексуальному поводженні. Але тому що сексуальні інстинкти різноманітні в прояві, Фрейд припустив, що кожний з них зв'язаний з визначеною ділянкою тіла, тобто ерогенною зоною, і виділив чотири ділянки: рот, анус і полові органи.

Друга група інстинктів - інстинкти смерті (Танатос), що лежать в основі проявів агресивності, жорстокості, убивств і самогубств.

Любий інстинкт має чотири характеристики: джерело, мета, об'єкт і стимул. Джерело - це стан чи потреба організму, що викликає цей стан. Ціль інстинкту завжди складається в усуненні чи редукції порушення. Об'єкт означає будь-яку людину, предмет у навколишнім середовищі чи в тілі самого індивідуума, що забезпечує ціль інстинкту. Стимул являє собою кількість енергії, необхідної для досягнення мети, задоволення інстинкту.

Для розуміння динаміки енергії  інстинктів і її вираження у виборі об'єктів є поняття зсув активності. Відповідно до цієї концепції, вивільнення  енергії відбувається завдяки зміні  поведінкової активності. Прояву зміщеної активності можна спостерігати, якщо вибір об'єкта по якійсь причині не можливий. Такий зсув лежить в основі чи творчості домашніх конфліктів через проблеми на роботі. На думку Фрейда, багато соціально-психологічних феноменів можна зрозуміти в контексті зсуву двох первинних інстинктів: сексуального й агресивного.