Напрямки оптимізації групової діяльності у малій соціальній групі

Ця гра показала, що думка дітей  дещо розбіглася, тому що хлопці вибрали  свого лідера, а дівчатка звісно дівчину. У багатьох дітей є певний рівень лідерства та організації, і  саме тепер класний керівник зверне увагу на учнів з вираженими лідерськими здібностями.

Потім діти визначили риси особистості, які визначають ділового лідера:

1. Спроможність управляти собою  («якщо хочу, то зможу»). Спроможність  повною мірою використовувати  свій час, енергію. Уміння переборювати  труднощі, виходити зі стресових ситуацій. Піклуватися про накопичення сил та енергії (у тому числі й фізичної).

2. Наявність чітких особистісних  цілей («знаю, що хочу»). Ясність  у питаннях про мету своїх  вчинків. Наявність цілей, сумісних  з умовами спілкування й діяльності. Розуміння реальності поставлених цілей і оцінка просування до них.

3. Уміння вирішувати проблеми («знати  вихід у лабіринті думок»). Вміння  розрізнити в проблемі головне  і другорядне, оцінити варіанти  рішення проблеми, прогнозувати  наслідки після ухвалення рішення, визначити необхідні ресурси для рішення проблем.

4. Творчий підхід до організації  людей («не так, як всі»). Пошук  нестандартних підходів до рішення  управлінських проблем. Вміння  генерувати ідеї. Прагнення до  нововведень.

5. уміння впливати на навколишніх («вести за собою»). Впевненість у собі. Вміння встановлювати гарні особисті стосунки. Спроможність переконувати. Вміння слухати інших.

6. Знання особливостей організаторської  діяльності («організовувати справу»).вміння  підібрати і розставити людей, скласти план і включити людей у його виконання. Стимулювати роботу товаришів, тактовно здійснювати контроль за їхньою роботою.

7. Наявність організаторських здібностей («у їхній єдності»). Організаторське  чуття (психологічна вибірність, практично-психологічний розум, психологічний такт). Схильність до організаторської роботи.

8. Уміння працювати з групою («згуртувати товаришів на справу»). Розуміння важливості згуртованості  колективу, спроможність перебороти  обмеження, що перешкоджають ефективній  роботі колективу. Уміння домагатися згоди в колективі. Прагнення до аналізу розвитку групи і пошук шляхів її розвитку.

Назвавши та проаналізувавши лідерські  якості діти повинні ставитись до неї, як до особистого надбання. Щоб  набути необхідної якості, вони повинні сконцентруватися на тому, що з кожним днем вона стає все більш властивою дитячій особистості.

Після вправ учням ще задали ряд  запитань, а діти відповідали на них спонтанно.

Світлана, 12 років (7-й клас )

- Лідер – це людина, котра примушує себе поважати. Якщо в когось у класі проблеми, то він допомагає. До його точки зору завжди прислухаються. Якщо сам лідер за щось дуже переживає, то намагається цього нікому, ніколи й нізащо не показувати. Він рідко каже, що думає насправді, й ніколи не ділитиметься своїми сумнівами, а стане ще більш напористим, щоб довести свою силу. Справжнім лідером не може бути людина, в якої немає впевненості в собі. Це відразу видно. Звичайно, справжній лідер повинен мати певні задатки й бути розважливою людиною. В нього обов’язково має бути вміння організувати клас, він повинен бути владною людиною. Раніше лідерами в класі були заводіяки. Тепер клас – це як велика компанія, в якій лідер той, хто завжди знайде тему для розмови, вигадає розвагу, у кого є якісь зв’язки, наприклад дядько в кінотеатрі чи щось таке. Сьогодні він більше душа компанії. Але якщо в класі щось сталося і вчителька запитує про це, то лідер, звичайно ж, має щось сказати. Якщо він мовчки стоятиме й водитиме носком по підлозі, то підірве свою репутацію.

- А якщо лідер погано вчиться, він хіба не втрачатиме свій статус?

- Я ще не розумію,  можливо, це якась тонка риса  психології, але якщо лідер попросить  мене дати списати – я йому точно дам, а якщо попросить двієчник – ще подумаю.

Якщо лідер, коли просить  списати, сам себе не принижує, то він не принижується і в очах інших, а якщо він сам розуміє, що принижується, то це побачать інші. Але якщо лідер – двієчник, то він, у кожному разі, принижується, бо не знає того, що знають усі чи майже всі. Я розумію, якщо хтось знайшов якесь хитромудре слово й, окрім однієї людини, в класі його ніхто не знає – це одне, але якщо це слово знають усі, окрім лідера, – він сам себе за це вже не так поважатиме, хоча й може віджартуватися. Звичайно, якщо лідер має задатки відмінника, то ще більше зміцнює своє місце.

- А лідером класу  може бути дівчинка? Якщо так,  то якою для цього вона повинна  бути?

- У дівчинки-лідера  більше проявляється риса владності.  Це відразу видно. Якщо вона  починає командувати, то суперечити  їй просто неможливо. Інколи дівчата навіть бувають небезпечніші за хлопчиків. Дівчинка-лідер не може бути «фіфою» і не повинна бути двієчницею, тому що лідером тоді вона навряд чи буде. Якось так виходить, що навіть якщо вона має лідерські риси, але погано вчиться, то до неї, звісно, можуть прислухатися, але навряд чи її поважатимуть. Дівчинку-лідера можуть брати за приклад її подружки. Зрідка це приємно, але потім починає дратувати. Нині ніхто не хоче бути схожим один на одного. Особливо дівчатка. Кожній хочеться бути єдиною й неповторною. Хлопчик-лідер розуміє свою перевагу. За ним ніхто ніколи не повторює відкрито. У них все якось по-іншому.

Максим 12 років (7-й клас)

- У нашому класі  лідера немає. Кожен сам по  собі. Як в інших класах – не знаю, хоча колективи бувають різні. Є такі, в яких усі як один, а бувають і з індивідуальним характером. Який колектив – таким повинен бути й лідер. Якщо колектив активний, то лідер у ньому має бути таким самим. Лідерство важко пояснити. Це щось всередині людини. Ось буває, що в клас тільки-но прийшла нова людина, а всім уже зрозуміло, що це лідер. І до нього хочеться прислухатися. Багато що вже з самого початку має бути в тобі. Лідер повинен відповідати за свої слова, бути зібраним і дуже чесним, уміти спрямовувати колектив, організовувати його. В ньому має бути якась позитивна енергетика – це відіграє велику роль. Людина може дуже підходити для ролі лідера, але якщо в ній не буде якоїсь крапельки – вона ним не стане. Я особисто побоююся такої відповідальності.

- А лідер повинен  бути відмінником?

- Необов’язково. Багато знаменитих в історії людей не були відмінниками. Це не найважливіше. Людина може погано вчитися, але це не головне, якщо в неї добра й чуйна душа. Ще Вальтер Скотт казав, що лідер повинен вести за собою не силою, а прикладом.

- Максиме, а ти сам хотів би бути лідером?

- Не дуже. Я просто  не така людина.

- Як щодо дівчинки-лідера? Це можливо в класі?

- Я гадаю, що в  хлопчиків лідером має бути  хлопчик, тому що із хлопчиками  простіше – у них характери знайомі. Хлопчика знаєш, а дівчаток не зрозумієш. Дівчинка може бути лідером тільки для дівчаток. Я не думаю, що хлопчики її слухатимуться.

- Як вважаєш, лідер  взагалі потрібен?

- Гадаю, що так, бо  іноді бракує ланки, яка об’єднує  і тримає. Правда, в нас про  об’єднання більше говорить учителька, ми самі сприймаємо це якось млявенько.

Отже, абсолютно різні  між собою дівчинка та хлопчик  чудово доповнили одне одного, активізувавши  всі головні точки в силуеті  лідера, озвучивши і його вміння йти на компроміс, і необхідну  ініціативність, і чудову здатність говорити мовою іншого, водночас прислухаючись до тональності всіх. Вони провели чітку риску й під готовністю лідера брати на себе відповідальність за прийняті рішення, дуже яскраво озвучили його здатність виручати й допомагати, проговорили необхідність перейматися інтересами іншого, а також зачепили дуже рідкісну психічну рису, про яку свого часу казала ще Маргарет Тетчер, – це вміння блискавично відновлювати свої сили. Звісно, всі ці та інші риси можна якось «підтягнути» й навіть «розтягнути» на лідерських тренінгах та курсах, але, як сказав Максим, якщо в людині, котра претендує на лідерство, не буде «якоїсь крапельки», вона ним не стане ніколи. Душа колективу – це не тактичні напрацювання і стратегічне мислення, це щось живе й багатогранне, здатне взаємодіяти з будь-якою індивідуальністю навіть за межами себе.

 

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

 

Матеріали дійсного психолого-педагогічного  дослідження дозволяють нам зробити  наступні висновки про психологічні особливості неформальних лідерів у групах дітей старшого шкільного віку.

1. Необхідно відзначити, що у всіх лідерів спостерігається найбільша кількість міжперсональних зв'язків, у яких вони задовольняють групу як комуникатори, і значно більше.
2. Відношення групи однолітків до підлітків, що займають положення неформальних лідерів, характеризується підвищеною активністю групи в процесі спілкування стосовно високостатусним її членів.
3. Рівень комуникативності, що виявляється учасниками групи стосовно неофіційних лідерів, значно вище середньо-групового рівня.
4. Установлено, що підлітки, що займають у навчальній групі положення неформального лідера, у спілкуванні виступають у якості «реципієнта».
5. У той же час, учні, що виступають у процесі спілкування як «комуникатори», не мають високого статусу в навчальній групі, про що говорить назад пропорційна залежність між зазначеними показниками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

 

Лідерство – це процес за допомогою  якого певні індивіди ведуть за собою  групу до досягнення певної мети. Лідер  займає свою посаду спонтанно в умовах специфічної ситуації, важливої для життєдіяльності всієї групи. Ефективність діяльності групи буде більшою, якщо лідер є офіційним керівником групи.

Серед різноманітних теорій походження лідерства, а саме: теорії рис лідера, теорії лідерства як функції групи  і теорії лідерства як функції ситуації, найбільш загальноприйнятою є остання, а перші дві спростовані. Згідно цієї теорії в групі існує щонайменше два типи лідерів – емоційний і інструментальний (або діловий). Але можлива типологія за об’ємом діяльності – універсальний або ситуативний лідер, або за змістом діяльності – лідер-генератор ідей, лідер-виконавець і т.д.. Важливу роль відіграє тип відносин між лідером і групою (стиль керівництва): демократичний, авторитарний, ліберальний та анархічний, а також стиль прийняття групових рішень: директивний, директивно-колегіальний, колегіальний, колегіально-ліберальний, ліберальний.

Інструментальний лідер орієнтований на досягнення мети, що стоїть перед  групою, а емоційний лідер –  на налагодження міжособистісних відносин. Лідерство залежить і від розвитку самої групи; так в групах біль високого рівня розвитку лідерів більше кількісно і вони різноманітніші якісно. Існують також і гендерні відмінності лідерства: „лідера в спідниці” суспільство вважає непридатним для зайняття цієї посади, тому перед жінками в діловій кар’єрі воно виставляє різноманітні перепони. В малих групах лідерів можна виявити з допомогою методики соціометрії. Так посада керівника групи може не співпадати з неофіційним лідером, а часто керівник групи не користується авторитетом групи. Емоційному лідеру притаманні якості моральні, а діловому – ті, що сприяють організації групи для досягнення певної мети.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

1. У ході організації навчально-виховного процесу в даному класі доцільно враховувати індивідуально-психологічні особливості кожного учня.
2. З огляду на функціональні можливості лідерів і інших членів групи, розробити комплекс заходів і процедур, спрямованих на розвиток у підлітків оперативної спостережливості, уваги й уяви. Необхідно організовувати проведення різних корекційно-розвиваючих ігор, спрямованих на підвищення рівня емпатийністи.
3. Особливу позитивну роль у формуванні позитивних міжособистісних відносин грає спільна колективна діяльність, виконуючи яку кожен підліток буде змушений пристосовуватися до індивідуальних особливостей і дій інших людей, вибирати для підлітка як партнерів для спілкування і спільної діяльності однокласників, що істотно відрізняються від нього і вимагають різного міжособистісного поводження, поступово ускладнювати задачі, що підліткам необхідно вирішувати в спілкуванні і взаємодії з навколишніми.
4. Тому що підвищене значення для підлітків у цьому віці здобувають відносини з однолітками, то викладачам необхідно використовувати відносини в навчально-виховних цілях, зокрема для стимулювання психічного розвитку підлітка через публічне схвалення в присутності товаришів його вчинків і досягнень, через інші ситуації і дії, що торкаються соціальний престиж підлітка.
5. Необхідно навчити підлітків, особливо лідерів, створювати в групі емоційно сприятливі особисті взаємини, розташовувати до себе людей.

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бизюков П.В., Савельев Е.Б. Метод структурирования наблюдения при оценке работы городского транспорта // Социс. – 1991. – №1.
2. Бутенко И.А. Анкетный опрос как общение социолога с респондентом. – М., 1989.
3. Воронов Ю.И. Методы сбора информации в социологическом исследовании. – М., 1974.
4. Давыдов А.А. Экспертные оценки дает респондент // Социс. – 1989. – №3.
5. Давыдов А. А. Объем выборки // Социс. – 1990. – №6.
6. Дармограй О.О. Вдосконалення стилю державно-управлінської діяльності на основі використання основних підходів теорії лідерства//Економіка і держава – 2008. - №11. – С.90-93.
7. Джонсон Девід В. Соціальна психологія: Тренінг міжособистісного спілкування / [Пер. з англ. В.Хомика]. – К.: Вид. дім. «КМ Академія», 2003. Іпатов Е.Ф. та ін. Соціальна психологія: Навч. посібник для підгот. бакалаврів усіх форм навчання / Іпатов Е.Ф., Левківський К.М., Павловський В.В.; Ін-т змісту і методів навчання. – К., 1997.
8. Докторов Б.З. Типология методических исследований // Социс. – 1989. – №1.
9. Емельянов Ю. Н. Руководство коллективом как проблема социальной психологии. М.,1971. – 346 с.
10. Иванов М.А. Беседа как метод исследования // Социс. – 1989. – №4.
11. Кибалов А. Лидерство как власть // Менеджмент и менеджер. – 2008. - №5-6. – С.15-20.
12. Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малых группах. – Минск: Изд-во Белорусск. ун-та, 1975.
13. Клюшкина Н.А. Причины, вызывающие отказ от ответа // Социс. – 1990. – №1.
14. Колпаков В. Лидерство – фактор общественного развития. Современное понимание лидерства // Персонал. – 2005. - №9. – С.66-73.
15. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: [Підруч. для студентів вузів]. – К.: Б. в., 1995.
16. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. – К., 1995.
17. Лютынский Я. Вопрос как инструмент социологического исследования // Социс. – 1990. – №1.
18. Мескон М.Х. Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М: Дело, 1998 - 542 с.
19. Методы сбора информации в социологических исследованиях. – М., 1990.
20. Орбан-Лембрик, Лідія Ернестівна. Соціальна психологія: Посібник. – К.: Академвидав, 2003.
21. Паниотто В.И. Качество социологической информации: методы оценки и процедура обеспечения. – К., 1986.
22. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. – Київ: Радянська школа, 1968.
23. Савчин М.В. Соціальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти. – Дрогобич: [Відродження], 2000.
24. Соціальна психологія: [Навч.-метод. посібник] / [Орбан Л.Е., Хрущ В.Д., Москаленко Ю.М. та ін.; За ред. Л.Е.Орбан, В.Д.Хруща]. – Івано-Франківськ, 1994. Швачко О.В. Соціальна психологія: Навч. посіб для студ. непсихол. спец. вищ. навч. закладів / [Ред. Т.М.Коліна]. – К.: Вища шк., 2002.
25. Т.М.Траверсе. Дослідження проблеми лідерства у сучасній політичній психології//Соціологія. Психологія.Педагогіка. – 2006, - №26, - С. 25
26. Хайкин С.Р., Павлов Э.В. Как помочь интервьюеру? // Социс. – 1991. – №4.
27. Чурилов Н.Н. Проектирование выборочного социологического исследования. Некоторые методологические и методические проблемы. – К., 1986.