Основні завдання, принципи та етапи формування Європейського простору вищої освіти

 

Вступ

У сучасному світі, який ввійшов  у третє тисячоліття, розвиток України  визначається у загальному контексті  Європейської інтеграції з орієнтацією  на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання  освіти будь-якого рівня та інше, що є невід’ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.

З метою реалізації стратегічного  курсу України на інтеграцію до Європейського  Союзу, забезпечення всебічного входження  України у європейський політичний, економічний і правовий простір  та створення передумов для набуття  Україною членства у Європейському  Союзі Указами Президента України  затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої  і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці  і техніці, поширення власних  культурних і науково-технічних  здобутків у ЄС.

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої  освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

Через рік чотири країни — Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина  — підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського  простору вищої освіти, який має  стати більш конкурентноспроможним  на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів — двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі кваліфікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди.

Саме таким чином поступово  створювалися умови для інтеграційних  процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і  є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої  освіти України співзвучні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити  у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний  етап моніторингу зробленого.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу  є: якість підготовки фахівців; зміцнення  довіри між суб’єктами освіти; відповідність  європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському  та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Ці вимоги є певною програмою  розвитку вищої освіти України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні завдання, принципи та етапи формування Європейського простору вищої освіти

Гармонізація архітектури  системи європейської вищої освіти є основним завданням Болонського  процесу. Визначальні властивості  європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість  освіти.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої  освіти (шість цілей Болонського  процесу): введення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

Болонська декларація висуває  завдання домогтися, щоб вчені ступені  мали відповідати європейському ринку праці, а отже, бути свідоцтвом кваліфікації при працевлаштуванні в галузі діяльності, за якою здобута освіта. Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.

Країни-учасниці Болонського  процесу домовилися в межах своєї  компетенції та поважаючи відмінності  у культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів  проводити політику міжурядового співробітництваіз залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти. З метою зміцнення Європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі було запропоновано у найближчому часі реалізувати конкретні заходи, що мають принести відчутні результати на окресленому шляху, такі як:

·   запровадження системи освіти на основі двох ключових навчальних циклів: до дипломного (бакалавр) та післядипломного (магістр);

·   затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, в тому числі шляхом запровадження стандартизованого Додатку до диплома;

·   застосування Європейської Кредитної Трансферної Системи (далі – ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

·   зближення систем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

Учасники Болонського  форуму схвалили двоетапну систему вищої освіти, зазначаючи, що введення подібної системи бажане і в інших європейських країнах.

Двоетапна система вищої  освіти запроваджується на основі двох ключових навчальних циклів: незакінчена вища(додипломна) освіта і закінчена вища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу – не менш трьох років.

Вчений (академічний) ступінь, що присвоюється по завершенні першого  циклу, на європейському ринку праці  має сприйматися як відповідний  рівень кваліфікації. По завершенні першого  циклу вищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра.

Кінцевим результатом  другого циклу навчання на протязі 1-2 років має бути вчений (академічний) ступіньмагістра, як у багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йде за індивідуальними програмами, у складанні якої активну участь беруть студент та науковий керівник.

У разі здобуття вченого  ступеня мають видаватися стандартизовані  Додатки до дипломів, які містять  детальну інформацію про навчання, призначену для навчальних закладів і потенційних роботодавців.

Головними функціями Додатку  до диплома є:

1) гарантування його володарю  визнання роботодавцями набутих  ним знань і вмінь;

2) зазначення можливості, яку надає отримана кваліфікація  щодо доступу до подальшого  академічного чи професійного  навчання;

3) інформування щодо подробиць,  які стосуються прав випускника  вищого навчального закладу, відносно  його професійного статусу.

Практика показує, що далеко не всі форми дипломів добре виконують  це завдання. Причиною цього фахівці  вважають надто малу кількість інформації, яку містить диплом. Термін диплом має тут розширене значення, оскільки йдеться про довільні освітні документи атестаційного плану (освітні кваліфікації).

Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про  важливі перехідні рубежі від  системи освіти до ринку праці  у межах конкретної країни.

У контексті Міжнародній  Стандартній Класифікації Занять (МСКЗ-88) “кваліфікація” визначається як здатність робітника виконувати конкретні завдання та обов’язки у рамках певного виду діяльності. Вона має наступні два параметри:

1) рівень кваліфікації, який  визначається складністю і об’ємом  завдань та обов’язків, що виконує  робітник;

2) кваліфікаційна спеціалізація,  яка визначається певною галуззю  потрібних знань.

У сфері праці “кваліфікація” визначається як рівень підготовки, ступінь придатності до якого-небудь виду праці. При цьому підкреслюється, що:

·   фахівці однієї професії можуть мати різну кваліфікацію;

·   незалежно від кваліфікації фахівця перелік параметрів, що характеризують усіх фахівців однієї і тієї професії, однаковий;

·   відмінність фахівців однієї професії, але різної кваліфікації, визначається значеннями параметрів, які характеризують кваліфікацію фахівця.

Отож, для визначення кваліфікації необхідно знати:

o перелік параметрів ( найбільш  загальних та суттєвих ознак)  професійної роботи;

o значення цих параметрів, щоб запровадити межі кваліфікації, які дозволять відрізняти її  від інших кваліфікацій, пов’язаних  з цією професією.

Термін “кваліфікація” у Європі згідно з МСКО та Лісабонською декларацією використовується для позначення довільного посвідчення, сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують успішне виконання певної освітньої програми в конкретній предметній області.

Таким чином у визначені  кваліфікації мають місце розбіжності.

Маючи освітню кваліфікацію випускник вищого навчального закладу  в Європі має право працевлаштовуватися  в певнійпредметній області. Він самостійно влаштовується на ринку праці.

Для вищої освіти у контексті  Болонського процесу найбільше  значення має той факт, що в Україні  у межах діяльнісного підходу  специфікація терміну „кваліфікація” змістовно більш наповнена та диференційована. Відповідно до цього  програма вищої освіти певного напряму  підготовки більш вимоглива, але  менш гнучка, оскільки відповідно до Закону України “Про вищу освіту” вища професійна освіта спрямована на певну  первинну посаду.

“Професійна” кваліфікація більш об’ємна, ніж “освітня”  за рахунок “набору обов’язків”. Однак за рахунок цих же “обов’язків” має місце звуження об’єму та складності завдань певної предметної області, які вивчаються, оскільки необхідність і достатність об’єму та складності завдань обумовлюються “обов’язками”, а не визначеною глибиною вивчення предметної області.

Випускник вищого навчального  закладу України, згідно із законом  “Про вищу освіту” і наказом  № 285, має працевлаштовуватися на первинну посаду, яка передбачена Галузевим стандартом певного освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки. Працевлаштування випускників покладено на вищі навчальні заклади.

Для забезпечення якості вищої  освіти має посилюватися вимога приведення навчання у відповідність до сфери  праці.

Не зважаючи на розбіжності  зазначені вище, Верховна Рада України 03.12.1999 року ратифікувала механізми  здійснення положень Лісабонської конвенції  “Про визнання кваліфікацій вищої  освіти в Європейському регіоні” і це створює необхідні передумови реалізації Україною Болонських принципів.

Серед проблем сучасної вищої  школи в Україні виділяється  питання співвідношення академічної  освіти, що дає можливість зростання  в академічному плані, і професійної  освіти, що дає можливість швидко адаптуватись на ринку праці. В цьому ключі  Україна намагається зберегти прекрасну  фундаментальну освіту, фундаментальну підготовку.

Освітньо-кваліфікаційний  рівень вищої освіти в Україні  формально поєднує в програмах  освіти як академічну, так і професійну спрямованість. В теперішній час  це призводить до проблеми формування змісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний час, що необхідний для глибокого  розуміння предметів соціально-економічної  та природничо-наукової спрямованості (тобто для фундаменталізації  освіти), з другого боку, страждає практична підготовка тих, хто навчається, оскільки вони не отримують повноцінних навичок професійної роботи (тобто не отримують визначеного рівня кваліфікації). Власне, зараз потреба в «кваліфікації» у традиційному змісті слова відпала, оскільки в Україні немає більше планового господарства.

Перегляд статусу кваліфікацій в українській освіті буде означати зміну орієнтирів: від підготовки студента до майбутнього примусового  «розподілу» настав час перейти  до нової філософії освіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального  закладу для конкретного ринку  праці.

Вища школа готує випускника не до конкретного робочого місця, а  до вільного пошуку роботи на ринку  праці. В Україні дотепер існує  надмірно дробова й еклектична система  записів у документах про вищу освіту.

 
2. Принципи, шляхи і засоби адаптації вищої освіти України до Європейського простору вищої освіти

 
Структура вищої освіти України  за своєю ідеологією та цілями узгоджена  із структурами освіти більшості  розвинених країн світу.

Для входження України  до європейського простору вищої  освіти потрібно впровадити в системі  вищої освіти:

Ø  широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;

Ø  систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;

Ø  державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей, відповідно до міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО-96 та 97) і міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88);

Ø  загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;

Ø  законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України;

Ø  систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ЕСТS), як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів (приклад впровадження кредитно-модульної системи див. нижче);

Ø  законодавчо підсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

1) забезпечення студентам  доступу до навчальних можливостей,  а також до відповідних освітянських  послуг;