Основні завдання, принципи та етапи формування Європейського простору вищої освіти

2) забезпечення визнання  та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного  персоналу провів у європейському  навчальному закладі, проводячи  дослідження, викладаючи та виконуючи  відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних  прав;

3) сприяння європейському  співробітництву щодо забезпечення  якості освіти з метою вироблення  порівняльних критеріїв та методологій.

На теперішній час нормативні документи Міністерства освіти і  науки України містять інформацію, яка:

ü  у широкому сенсі спрямована на реалізацію градації досвіду та знань;

ü  подає, що освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти мають професійну спрямованість і схильність відповідати вимогам ринку праці;

ü  розкриває положення щодо формування змістовних модулів.

Для вищої школи України  у контексті Болонського процесу  необхідно:

·   привести у відповідність вимогам Болонської декларації Закон України "Про вищу освіту" у частині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;

·   привести до відповідності класифікацію вчених ступенів системи освіти та Переліку кваліфікацій, які використовуються на ринку праці, в тому числі і Європейському;

·   визначити витрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу у об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;

·   розробити методику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними;

·   розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

·   розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об’єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається.

·   розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним ролям, на які він претендує;

·   розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей на основі його професійної придатності, здатності і готовності.

Для вищої школи України  у контексті Болонського процесу  необхідно розробити та законодавчо  урегулювати процедуруконтролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.

Політика в області  якості вищої освіти, професійної  підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних  потреб та інтересів акціонерів вищої  школи.

Програми якості припускають  вичленовування структурно-функціональних властивостей індивіда, професійно важливих якостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального розвитку і професійних  розумових здібностей, що визначають властивості локального психологічного середовища навчання і впливають  на успішність професійного навчання.

Педагогічний  експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу

На виконання основних завдань колегії Міністерства освіти і науки від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4), що спрямовані на реалізацію Послання Президента України до Верховної  Ради України «Концептуальні засади стратегії економічного та соціального  розвитку України на 2002-2011 роки: «Європейський  вибір» і Національної доктрини розвитку освіти України, Департаментом вищої  освіти разом з вищими навчальними  закладами проведено аналіз стану  та можливих шляхів реформування організації  навчального процесу у вищих  навчальних закладах.

Проведений аналіз показав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певні  недоліки, а саме:

·   відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;

·   низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагання в навчальних досягненнях;

·   можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів;

·   значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;

·   відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;

·   недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

·   низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

·   мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

Для подолання недоліків  існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадження кредитно-модульної  системи, яка передбачає вирішення  наступних завдань:

·   відходу від традиційної схеми «навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс»;

·   раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

·   перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;

·   використання більш широкої шкали оцінки знань;

·   вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;

·   стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;

·   підвищення об’єктивності оцінювання знань студентів;

·   запровадження здорової конкуренції в навчанні;

·   виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Водночас українській  вищій освіті та університетам необхідно  подолати немало труднощів та обмежень на шляху до Європейського простору вищої освіти:

1)   Адаптація поки що незавершеної реформи системи освіти України до вимог та принципів Болонської декларації (зокрема, введення системи кредитів, реформа наукових ступенів згідно із загальноєвропейськими стандартами, взаємне визнання наукових ступенів, отриманих за кордоном та в Україні і т.п.) потребує збільшення фінансування вищої освіти. Економічне становище України є суттєвим обмеженням для адаптації та продовження реформ у вищій освіті, приведення її до європейських стандартів.

2)   Незавершеність адаптації національного законодавства до стандартів європейського права, а також неготовність європейських країн та ЄС до ліквідації міграційних перешкод для громадян України, зміни законодавства, пов'язаної з полегшенням пересування та працевлаштування студентів. Це обмеження суперечить та не дозволить реалізувати принцип мобільності у Болонському процесі для України

3)   Відсутність постійно діючих громадських структур - форумів освітян та їхньої співпраці з асоціаціями освіти та наукових досліджень Європи, використання досвіду Європейської мережі забезпечення якості в сфері вищого освіти (European Network of Quality Assurance in Higher Education) і інформаційного обміну й забезпечення завдань та принципів Болонського процесу в освітньому середовищі України та інформування громадськості про їхні переваги для української вищої освіти.

4)   Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

5)   Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

6)   Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

7)   Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

8)   Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

9)   Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

10)   Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

11)   Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований

12)   Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи  вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців в межах європейського  освітнього простору і ринку праці.

Щодо узгодження дворівневої  системи, то ця проблема не була б занадто  складною, якби перед нашою системою освіти не постала в повному обсязі проблема вирішення долі технікумів і коледжів.

Вердикт громадськості та держави з цього питання може визначитись на перетині декількох  рішень, наприклад, повністю інтегрувати  кращі технікуми і коледжі  в заклади III, IV рівнів акредитації, створивши їм умови для надання  освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”, решту ж трансформувати в заклади  середньої професійної освіти для  надання випускникам рівня висококваліфікованих робітників.

Відповідальне рішення ми маємо прийняти стосовно освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”. Очевидно, поки спеціалісти затребувані нашою  економікою, цей рівень варто зберігати. Доцільніше паралельно вводити за формулою 4+2 освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр” відповідної галузі. Магістр інженерії, магістр права, магістр з бізнес адміністрування  та інші. Реальна ж доля рівнів “спеціаліст” і “магістр” в нашій країні вирішиться з часом у відповідності  до їхньої затребуваності на ринку  праці, який також поступово буде інтегруватися у загальноєвропейський.

Аналогічний підхід можна  було б застосувати до системи  наукових ступенів в Україні. Згідно з Берлінським комюніке 2003 року нам  було б вигідно додатково до наявної  системи “кандидата та доктора наук”  ввести науковий ступінь “доктора філософії” у відповідності до міжнародних  стандартів. Для багатьох науковців  були б зняті перешкоди у мобільності  на європейському науковому й  освітянському просторі. Традиційна ж система наукових ступенів була б, як і раніше, затребувана на внутрішньому ринку праці до того часу, поки доля як першої, так і другої систем остаточно  не вирішиться у майбутньому.

Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих  і адекватних ступенів; прийняття  системи двоциклової освіти (доступеневе  і післяступеневе навчання); запровадження  системи кредитів – системи накопичення  кредитів (ЕСТS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити  як диференційно-розрізнювальну, так  і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню  студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої  освіти; сприяння європейському підходу  до вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із "європейським" змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів  у заснуванні та формуванні Європейського  простору вищої освіти.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Співпраця України та Європейського Союзу в галузі освіти і науки

 
Важко переоцінити важливість для  України розвитку всебічних відносин з Європейським Союзом. Стаючи все  більш впевнено провідним геополітичним  гравцем, ЄС відіграє особливу роль як у зовнішній, так і внутрішній політиці нашої молодої незалежної держави. Власне, вже з кінця 1990-х  років українська влада офіційно визначила, що інтеграція до ЄС є стратегічною метою країни, що відповідає, в цілому, очікуванням значної частини  українського суспільства, створює  надійні підстави для досягнення демократичного за змістом консенсусу в середовищі політичних еліт України.

ЄС також не раз заявляв, що виступає за поглиблений розвиток відносин з Україною, визнає її своїм  стратегічним партером і навіть, вустами  окремих своїх речників, не заперечував, що двері до нього для України  можуть бути відчиненими. Незважаючи на явний дисбаланс прагнень Брюсселя і Києва, неспівпадіння єврооптимізму  нової влади в Україні та помірної українофілії нового складу Єврокомісії, двосторонні відносини України  з ЄС справді є важливими для  поступу демократії, реалізації ідеалів  верховенства права, зміцнення безпеки  і політичної стабільності в усьому східноєвропейському регіоні.

Пройдений шлях: здобутки та питання, що вимагають критичного осмислення

Треба визнати, що допомога Україні з моменту її формування як незалежної держави з боку ЄС та його країн-учасниць є вкрай важливим, стабілізуючим фактором розвитку нашої  держави. Без цієї підтримки, як у  вигляді прямих інвестицій, кредитів, грантів, так і у формі сприяння допуску українських товарів на внутрішні ринки ЄС, український соціальний і політичний розвиток був би значно скромнішим.