Особливості афективної сфери у дошкільному віці

Міністерство освіти науки, молоді та спорту України

Вищий навчальний комунальний  заклад

 «Одеське педагогічне  училище»

 

 

 

 

 

Особливості афективної сфери

 у дошкільному віці

 

 

 

 

 

 

                                                                            Курсова робота

                                                                                      з загальної психології

                                                                                  Студентки ІІІ курсу

                                                                        Групи Д-31(9)

                                                                                             Спеціальність: 5.01010101

                                                                               Дошкільна Освіта

                                                                                Сорочинської П.О.

                                                                 Керівник:

                                                                                    Викладач психології

                                                                                             Кандидат психології наук

                                                                               Оріщенко Оксана 

                                                                        Анатольевна

 

 

 

 

 

Одеса - 2011

Зміст

 

 

 

ВСТУП                                                                                                                     ст.3

I. ТЕОРЕТИКО ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕНЬ АФЕКТИВНОЇ СФЕРИ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

I.1. Психологічні особливості дітей дошкільного віку                                ст. 5

I.2. Поняття «емоції» та «афект»                                                                   ст. 7 I.3. Особливості афективної сфери дошкільника                                       ст. 10

I.4. Емоційні порушення у дошкільному віці                                            ст. 16

I.5. Корекції емоційних порушень дітей дошкільного віку                       ст. 18

II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

II.1. Методика дослідження рівня тривожності дітей дошкільного віку  ст.19

II.2. Діагностика тривожності дітей дошкільного віку                              ст. 20

ВИСНОВОК                                                                                                           ст. 21 СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                      ст. 24

ДОДАТОК                                                                                                                ст. 26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Мета – дослідити особливості афективної сфери у дошкільному віці.  

Для реалізації мети необхідно розв’язати наступні завдання:

1. Проаналізувати психолого – педагогічну літературу з проблеми дослідження.

2. Підібрати психологічну методику, спрямовану на вивчення афективаноїсфери дошкільника.

3. Провести емпіричне  дослідження та проаналізувати  отримані результати.

Методи дослідження:

1) Аналіз психологічної  літератури.

2) Аналіз продуктів  діяльності.

Структура курсової роботи

Курсова робота складається  із вступу і двох розділів, висновку, списку літератури та додатків. Повний обсяг роботи - 26ст.

Список літератури містить  – 27 наукових досліджень. 

Про актуальність даної  теми свідчить, що над її розв'язанням працювали, а також працюють і зараз дуже багато вчених, психологів таких як Л.С. Виготський, І. Павлов, Ф.Фребель   та інші.

Повноцінний розвиток дитини, збереження та зміцнення її психічного здоров’я – найважливіше завдання дорослих, що її виховують. Афективна сфера є однією зі складових психічного розвитку. Відомо, що афективна сфера являє собою клас явищ, що охоплює як примітивні потяги, так і складні форми емоційного життя. Вона здійснює активацію, спонукання та афективну оцінку дійсності, організовуючи цілісні форми поведінки, що вирішують прості та складні адаптаційні завдання(П.К.Анохін, К.В.Вілюнас, А.Н.Лєонтьєв, С.Л.Рубінштейн, П.В.Сімонов, Е.Ізард та ін.). Афект бере участь у процесі психічного розвитку від самого початку до самого кінця в якості найважливішого моменту (Л.С.Виготський), тому проблеми в афективній сфері не можуть не вплинути на характер психічного розвитку (Г.М. Бреслав).

Вплив пережитих страхіть на розвиток дитини є особливо великим. Страх як найбільш сильна та небезпечна з усіх емоцій може призвести до серйозних порушень конкретних психічних процесів (В.І.Гарбузов, А.І.Захаров, В.Н.Мясіщев, К.Ізард, К.Лєви-Строс, Г.Еберлейн та ін.). Значимість такого впливу зростає, якщо розглядати його стосовно дошкільного віку. Саме з цього вікового етапу у дитини розширюється сфера діяльності, вона більш активно взаємодіє з навколишнім світом, вступає у нові дитячо-дорослі спільності, і від того, наскільки є благополучним його емоційний стан, буде залежати адекватність сприйняття та розуміння світу, можливість розвитку в пізнавальному та емоційному відношенні.

У дошкільному віці збереження сприятливих емоційних стосунків із дорослими виховачами є найбільш значущим задля подальшого розвитку дитини. Порушення зв’язків у сім’ї та поза її межами безпосередньо відбивається на афективному стані дитини, що може призвести до утворення, зберігання та зміцнення страху, в цілому з’явитися гальмівним фактором для розвитку  (Н.К.Асанова, А.І.Захаров, В.В.Лебединський, В.Н.Мясіщев, Дж.Боулби, Д.Ф.Гріндлі, П.Хейс та ін.). Звідси можна припустити, що взаємовідносини між дорослими та дитиною можуть виступати в якості психотравмуючої детермінанти пережитих дитиною афективних станів, пов’язаних зі страхами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I. ТЕОРЕТИКО ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕНЬ АФЕКТИВНОЇ СФЕРИ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

1.Психологічні особливості дітей дошкільного віку

У психології і педагогіці прийнято описувати структуру дошкільного  віку в термінах педагогічної періодизації, заснованої на хронологічному віці (роки життя): молодший дошкільний вік (до 4 років), середній (4-5 років) і старший (з 5 років). Психологічні особливості дошкільників кожного року життя досліджуються вченими і враховуються при розробці педагогічних програм і методів. Проте, існує проблема психологічної структури дошкільного віку, оскільки педагогічна періодизація "не має належних теоретичних основ", "не в змозі відповісти на ряд істотних практичних питань" (наприклад, "коли треба починати навчання в школі"), не пов'язана "з вирішенням питання про рушійні сили розвитку дитини". Хронологічний, "паспортний вік дитини не може служити надійним критерієм для встановлення реального рівня його розвитку": цей рівень визначається стадією розвитку ("віком") і "фазою усередині даного віку, що зараз переживає дитина"[7].

Зовнішні границі дошкільного віку (із кризами 3 і 7 років) і його внутрішні границі (між фазами) у сукупності визначають психологічну структуру даного віку. Діагностичні ознаки цих границь потрібні для з'ясування реального рівня розвитку, установлення якого - "необхідна задача при вирішенні всякого практичного питання виховання і навчання дитини". "Визначення стадій психічного розвитку ... дитини, які мають свої специфічні особливості", входить у число "центральних теоретичних проблем, які вирішує вікова психологія" . Однієї з пріоритетних задач зараз є "розробка теоретичних основ дошкільної освіти" , до яких, мабуть, належить і психологічна структура дошкільного віку.

У своїй "віковій періодизації" Л.С. Виготський розділив сукупність стадій дитячого розвитку на 2 групи - (стабільні) "віки" і "кризи"[1]. Для виявлення діагностичних ознак зовнішніх границь стабільного віку (у тому числі дошкільного) застосовні введені Л.С. Виготським поняття "соціальна ситуація розвитку", "відносна важковиховуваність", "психологічне знаряддя".

Соціальна ситуація розвитку є "специфічне для даного віку ... відношення між дитиною і навколишньою його дійсністю, насамперед соціальною", що "складається" уже "до початку  кожного вікового періоду" , тобто віку. Соціальна ситуація розвитку "являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що відбуваються в розвитку протягом даного періоду" , тобто аж до кінця віку, коли відбувається "анулювання соціальної ситуації розвитку, закінчення даної епохи розвитку" . Таким чином, стабільний вік починається, коли соціальна ситуація розвитку вже склалася, і закінчується, коли вона анулюється.

Кризи ("критичні віки") не характеризуються визначеною соціальною ситуацією розвитку: "головний зміст" їх - "перебудова соціальної ситуації розвитку" , тобто перехід від однієї соціальної ситуації розвитку до іншої. Соціальна ситуація розвитку пов'язана саме зі стабільними віками, а виходить, з мінімумом "відносної важковиховуваності" , тобто з максимумом підпорядкування дитини дорослому[2].

Соціальна ситуація розвитку являє собою відношення між дитиною і навколишнім середовищем. До цього середовища належать і інші люди, і створювані ними зовнішні ситуації, що регулюють поводження дитини. Тому мінімум "відносної важковиховуваності" дитини під час стабільних віків можна розуміти як його підпорядкування навколишньому середовищу, а максимум "відносної важковиховуваності" під час "криз" - як його непокора навколишньому середовищу, тобто, відповідно, як його підпорядкування чи непокора зовнішньої регуляції поводження.

Щоб перейти від підпорядкування зовнішньої регуляції (під час стабільного віку) до непокори їй (під час кризи), дитина повинна опанувати визначеним рівнем саморегуляції поводження. Для встановлення моменту закінчення віку треба з'ясувати, коли відбувається анулювання характерної для нього соціальної ситуації розвитку, тобто коли дитина, опанувавши новим рівнем саморегуляції поводження, перестає мати потребу в зовнішній регуляції, і може відкидати її (більш-менш різко), створюючи тим самим труднощі для дорослого ("відносна важковиховуваність")[5].

2. Поняття «емоції», «афект».

Уже в дошкільному  віці починає реально формуватись  особистість дитини, причому цей  процес тісно пов'язаний з розвитком  емоційно-вольової сфери, із формуванням  інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими.

Емоції і почуття  органічно пов'язані між собою, але за своїм змістом і формою переживання вони не тотожні.

Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу[20].

Емоціям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: "радість - горе ", "любов- ненависть", "симпатія - антипатія", "задоволення - незадоволення". Полярні переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції і почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану  і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання, емоції і  почуття виявляються більш або  менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними. Характерною особливістю емоцій є те, що вони захоплюють особистість загалом. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функції організму, емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди переживань людини - від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, - емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції. Встановлено, що емоції, а саме довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так знаних неврогенних захворювань, вважає відомий фізіолог П.К.Анохін[19].

Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Потреба як нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними або  негативними переживаннями в  різноманітних їх варіаціях. Характер їх переживання зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Потреби людини і тварин відрізняються за своїм змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, а це зумовлює відмінність в емоціях  людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для людей та тварин - гнів, страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися в процесі історичного розвитку людини, вони олюднилися, набули своєрідних особливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати свій голод, відмовлятися від їжі.

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які  позначаються на її житті, поведінці, діяльності.

Джерелом емоційних  переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє[13].