Особливостей ігрової діяльності в процесі розвитку дитини

 

 

Вступ

Актуальність дослідження особливостей ігрової діяльності в процесі розвитку дитини визначається тим, що гра для дітей – це їхнє життя. Це засіб самовираження дітей. У цьому можна  переконатися, спостерігаючи, як вони граються та як по-різному проявляють себе під час гри.

Гра – це діяльність, за допомогою якої дитина перетворює, змінює світ. Важливим є не результат, а сам процес переживань.

На сьогодні є значна кількість праць, присвячених особливостям ігрової діяльності в процесі розвитку дитини, в яких охарактеризовується вплив ігор на розвиток дитини в різні вікові періоди (О.Окерешко, І.Маденко, А.Кузнєцов, Н. Лазарєва, Р. Міронова та інші). Види ігор розглядаються у працях Г.Богданова, Є.Мінскіна, Б.Нікітіна, У.Романюка та ін. Вікові особливості розвитку та виховання дітей досліджуються в працях М.Задгиня, М.Заброцького, Л.Долинської, Г.Абрамова та інших.

Беручи до уваги численні дослідження, що так чи інакше торкаються дослідження особливостей ігрової діяльності в процесі розвитку дитини, слід зазначити недостатність досліджень тих психологічних особливостей ігрової діяльності, які зумовлені передусім загостренням суперечностей впливу гри на розвиток дитини.

Крім практично-прикладної проблеми, актуальною є проблема розробки адекватних практичних підходів дослідження особливостей ігрової діяльності, розробки нових та модифікацію існуючих методів дослідження їх змісту серед дітей в умовах розвитку особистості.

Таким чином, актуальність соціально-психологічного аспекту зазначеної проблеми зумовило вибір теми: «Особливості ігрової діяльності в процесі розвитку особистості дитини».

Об’єкт  дослідження: ігрова діяльність.

Предмет дослідження: ігрова діяльність у розвитку особистості дитини.

Мета: вивчення теоретико-емпіричних особливостей ігрової діяльності в процесі розвитку дитини.

Гіпотезою дослідження є припущення, що розвиток пізнавальних процесів особистості дитини буде ефективним лише при використанні відповідних психологічних ігор.

Завдання дослідження:

1.Узагальнення психолого-педагогічної  літератури з проблеми ігрової  діяльності.

2.Проаналізувати основні  теоретичні підходи до дослідження  особливостей ігрової діяльності у дитячому віці.

3.Шляхом емпіричного дослідження  з’ясувати вплив гри на особистісний розвиток дітей дошкільного віку.

4.Проаналізувати соціально-психологічні  чинники розвитку особистості дитини в процесі ігрової діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичне обґрунтування особливостей ігрової діяльності дітей

1.1. Поняття ігрової діяльності та її функції

Виявляючи цікавість до світу дорослих, та не маючи можливості включитись до нього, дитина моделює його у грі. Ця діяльність - соціальна за своїм походженням і змістом, вона виникає за ускладнення досвіду людства, його взаємин і відображає суспільні зміни. Сюжет і ролі у грі діти запозичують із суспільства.

Гра – провідна діяльність дошкільнят, у якій вони виконують ролі дорослих, відтворюючи їх працю, життя, стосунки [21, с. 56].

Гра - це діяльність, у якій дитина емоційно та інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин [30, с. 48].

Гра є методом впливу, при якому дитина не почувається об’єктом впливу дорослого, натомість вона – повноправний суб’єкт діяльності. Тому у процесі гри діти самі намагаються долати труднощі, ставлять завдання та самостійно розв’язують їх. Гра – це той метод, де виховання перетворюється на самовиховання [1, с. 125].

Гра – це діяльність, за допомогою якою людина перетворює, змінює світ. Важливим є не результат, а сам процес переживань [11, с. 67].

Відомо, що провідним видом діяльності у дошкільному віці є ігрова. Саме у грі будуються відносини між дорослим і дитиною. Гра – це не розвага, а особливий метод залучити дітей у творчу діяльність, стимулювати їхню активність, творчість, розкрити їхній потенціал. Символіку дитячої гри досліджував Л.Виготський. він стверджував, що предмет набуває нового значення саме за допомогою жестів.

Ігри із заміщенням предметів – найкращий спосіб розвитку дитячого мислення.

Л.Виготський виокремлював такі парадокси гри:

1. Дитина діє по лінії найменшого опору, але навчається по лінії опору найбільшого. Гра – школа сили волі.

2. Дитина відчуває і переживає підкорення правилам у ситуаціях відмови від того, що їй хочеться, а у грі це – шлях максимального задоволення [9, с. 148].

Психолог використовує ігри дидактичні, інтерактивні та комунікативні.

Г. Селевко зазначає: «Чимало вчителів скаржаться, що маленькі діти не такі ввічливі і слухняні, як раніше. Важчою є взаємодія з однокласниками, вчителями та батьками. Учителі встановлюють дисципліну у класі. Школярі стають агресивними і некерованими. У цій ситуації психолог може організувати інтерактивні ігри, які навчать дітей логічно мислити, аналізувати, керувати стресовими ситуаціями та боязкістю, відкривати та розвивати сильні сторони свого характеру, вирішувати конфлікти без агресії, поважати точку зору інших та дотримуватися соціальних норм і правил поведінки» [39, с. 42].

Особливе значення гри полягає у тому, що діти відтворюючи світ дорослих, засвоюють певні моральні норми, отримують уявлення про різні ролі. Гра забезпечує розвиток у дошкільників різноманітних навичок. Діти, відображаючи в грі різні сторони життя та особливості діяльності дорослих, поповнюють власні знання про навколишній світ, вчаться співпереживати і відрізняти вимисел від реальності.

 Прояви дитячих ігор  проявляються ще в ранньому  віці, і мають сенсомоторний характер ("наздоганялки", гра-вовтузіння тощо). На рубежі раннього та дошкільного віку виникає також режисерська гра (використання іграшок як предметів-замінників). Пізніше дитина стає спроможною організувати образно-рольову гру, в якій уявляє себе в певному образі (людини чи предмету) і відповідно до нього діє. Необхідною умовою такої гри є яскраві переживання: дитину вразила побачена ситуація, і емоції,які вона пережила, відтворюються в ігрових діях [7, с. 23].

Наступним етапом стає спроможність організовувати сюжетно-рольову гру ("доньки-матері", "школа", "магазин" тощо), яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі та взаємини. Діти граються один з одним, або з лялькою, як уявним партнером, який теж наділяється певною роллю. Однією з найскладніших для дітей цього віку є гра з правилами ("піжмурки", "п'ятнашки"). В цих іграх головним є виконання правил гри [8, с. 21].

Ускладнення видів ігор, які засвоює дитина впродовж дошкільного періоду, зумовлює формування психічних змін. Виступаючи провідною діяльністю даного віку, гра забезпечує ряд функцій для психічного розвитку дошкільнят:

1. Пристосування до майбутнього життя.

2. Накопичення комунікативного досвіду.

3. Збагачення інтелектуального та морального досвіду.

4. Досягнення емоційного задоволення та релаксації.

5. Стимуляція інтелектуального розвитку [16, с. 156].

Отже, будучи зовні непродуктивною діяльністю гра спрямована на фізичне та психічне вдосконалення дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Теорії розвитку ігор в зарубіжній та вітчизняній літературі

Спроби тлумачення природи гри велися здавна. Здавна точаться суперечки щодо визначення її суті та значення.

Наукові спроби з’ясувати психологічні джерела, сутність, особливості, історичний розвиток гри приводили вчених до різних концептуальних висновків, що було зумовлене різними теоретичними засадами, методологічними принципами, фактами, якими послуговувалися вони.

Проблеми ігрової діяльності цікавили німецького поета Ф. Шіллера (1756 - 1805). Він вважав гру основою будь-якого мистецтва, яке живиться енергією, що залишається у людини після задоволення життєво важливих потреб. Теорію «надлишку енергії» розвинув англійський філософ, педагог Г. Спенсер (1820 - 1903), який стверджував, що сили молодого організму, не знаходячи приводу для «справжньої» діяльності, реалізуються в наслідуванні, втілюючись у різноманітних іграх. Для дитини гра є наслідуванням як власної діяльності, так і діяльності дорослих, можливістю вивільнити, «вижити» інстинкти руйнування, розбійництва, тому потрібно надати їй змогу вичерпати цю «негативну енергію» [17, с. 248].

Американський психолог, засновник педології Гренвілл-Стенлі Холл (1846 - 1924), вважаючи розвиток психіки дитини своєрідним повторенням етапів розвитку людства незалежно від умов її життя і виховання, доводив, що гра дитини за формою і змістом дублює історію від первіснообщинного ладу до сучасного суспільства. Наприклад, ігри малюків з піском є повторенням печерного періоду життя людства, мисливські ігри – втіленням мисливських інстинктів та ін. Тому гра не підвладна педагогічним впливам і розвивається за своїми законами [27, с. 174].

Одним з основоположників теорії гри був німецький філософ, психолог, автор відомих праць «Ігри тварин» та «Ігри людей» К. Грос. На основі порівнянь особливостей ігрової діяльності дітей та інстинктивної діяльності дитинчат тварин він доводив, що гра має біологічну природу, є одним зі способів підготовки до майбутньої серйозної діяльності, головним змістом життя дитини. Однак К. Грос переоцінював інстинктивну природу гри, ототожнював гру дитини і тварини [1, с. 129].

Психоаналітична теорія гри, яку обґрунтував австрійський психолог, психіатр З. Фройд, а пізніше розвинули його співвітчизники А. Адлер (1870 - 1937) та німецько-американський психолог К. Хорні (1885 - 1952), зосереджується на проблемах: несвідомого і напівсвідомого в ігровій діяльності; використання гри як засобу вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати безпосередньо в житті (З. Фройд); самоствердження її, реалізації обмежуваного дорослими прагнення до влади і могутності (А. Адлер), і відповідно – як засобу вдосконалення особистості дитини через переборювання негативних інстинктів і поривань. Для цього слід надавати дитині змогу самостійно виявити ці інстинкти і поступово пережити їх. Але вони н6е зникають зовсім, заявляючи про себе щоразу, коли «знімаються» зовнішні «обмежувачі», які накладає виховання [16, с. 203].

Використання сучасних зарубіжних теорій «ігротерапії», методологічною основою яких є неофройдизм, сприяє нормалізації стосунків дитиним з навколишньою дійсністю, оскільки гра знімає негативізми, ліквідує егоїзм, вередування тощо, «поліпшує природу дитини».

За твердженням голландського психолога, автора книги «Гра людини і тварини» Фредеріка-Якоба-Йоханнеса Бейтендейка (1887 - 1974), жива істота є дитиною не тому, що грається, а навпаки, грається тому, що вона дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого віку, вияв певних потягів дитини (наприклад, потяг до звільнення від нав’язаних середовищем обмежень, до злиття зі світом, тенденція до повторення) [21, с. 87].

Більшість дослідників зосереджується на виявленні можливостей гри як форми організації життя дітей, а також визначенні її місця у педагогічному процесі дитячого садка. Із цього погляду широкі можливості відкриваються в процесі становлення і розвитку дитячого колективу, в якому неминучим є реальні стосунки, що стимулює формування у дитини якостей, необхідних для її входження до ігрового колективу: встановлення зв’язків з дітьми, які граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри тощо.

За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у житті дорослих. У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти цієї проблеми: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В.Гелло) та ін. Загалом, усі вони по-своєму аргументують, деталізують положення, що гра своїм змістом передбачає організацію дитячого товариства, а тому важливо, щоб вона втілювала позитивні явища навколишнього життя [13, с. 162].

У педагогічному процесі дитячого садка грає засобом виховання, формою організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом навчання дітей (Н.Мчедлідзе).

Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А.Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки:              Р. Пфютце, І.Хопле, Л.Шройтен (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С.Аврамова (Болгарія) та ін.    [42, с. 48].

Останнім часом дослідники (Н.Михайленко, Н.Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.