Педагогічні умови організації роботи психолога з важковиховуваними учнями

- спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи).

- зв’язок з іншими дитячими колективами.

- педагог-вихователь або класовод як організуючий центр і основний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі [11, с. 97].

У контексті розуміння можливостей перевиховання кримінальної особистості можна розглянути деформації центральних особистісних утворень такої людини порівняно з представниками нормативної групи [4, с.292-293].

Е. Фромм писав, що причиною неблагополучного розвитку дітей є і деструктивні процеси, що порушують цілісну структуру особистості. Джерела деструктивності в поведінці школярів:

1) Підпорядкування  дитини волі дорослого. Пригнічуючи  самостійність та ініціативу, педагог перешкоджає розвитку індивідуальності дітей, їх активності, що призводить до виникнення конфліктів. Девіантна поведінка, психологія якого базується на теорії деструктивності, є результатом придушення і опору особистості при жорсткому авторитарному стилі навчання.

2) Здійснення процесу  виховання тільки в проблемні  періоди життя дитини. При такому  підході дорослий проявляє активну  увагу до дитини тільки тоді, коли вже виникла проблема. Але  як тільки проблема втрачає  свою значимість, педагог втрачає  інтерес до школяра, залишає його  в зоні неуваги, вважаючи, що поки  все йде нормально, турбуватися  нема про що. Деструктивна поведінка  стає засобом залучення уваги  до своєї особистості. Педагог  мимоволі спрямовує дитини по  «проблемному» шляху розвитку, так  як для залучення уваги до  себе вихованець буде все частіше  здійснювати проступки, на які  реагує дорослий.

3) Монополізація  дитини школою. Дитина поставлений  в положення повинності, він «зобов’язаний» служити школі. При великій навчальної навантаженні дітей та батьків не покидає відчуття великої зайнятості, стомлюваності, фізичних і нервових перевантажень, непосильних для незміцнілого дитячого організму і психіки. Протест проти монополізації виражається як деструктивна поведінка, спрямоване на руйнування встановлених школою правил: запізнення, прогули, порушення у формі одягу [20, с.76].

На думку Е. Фромма, ознаки деструктивності як риси характеру виявляються у 10-15 % населення. У своїй книзі «Анатомія людської деструктивності» він визначає дане якість як потяг до руйнування, яке яскраво проявляється у людей агресивних, що зазнають ненависть до людства. На думку автора, у дітей деструктивна поведінка може бути перетворено в конструктивну агресивність, спрямовану на руйнування старого, непотрібного і побудова чогось нового, більш досконалого [20, с.81].

Е. Фромм  пропонує способи реконструкції деструктивної поведінки:

1) За рахунок  спрямування деструктивного імпульсу  на застосування його в майбутній професії. Це може бути стоматологія, ветеринарія, хірургія та інші спеціальності, де агресія використовується з метою лікування і відновлення.

2) За рахунок  вираження себе в таких видах  спорту, як стрільба, дартс, метання  диска, боротьба. Агресивні імпульси  вже не руйнують, а спрямовуються  на спортивні досягнення.

3) У процесі відображення  деструктивності у творах мистецтва: написання картин про війну, віршів, сценаріїв для фільмів, ігор. Внутрішнє  прагнення до деструктивності  стає продуктом творчості або  культури [20, с.78].

Е. Фромм говорив, деструктивна поведінка дітей, помічена в дошкільному або шкільному віці, не може бути усунута. Найбільш ефективний шлях – перетворення і напрям енергії на соціально-корисні цілі [20, с.79].

Отже, можна запропонувати наступний механізм формування схильності до важковихованості: певні особливості особистості – вплив оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) – трансформація ієрархії мотивів – девіантний розвиток особистості – професійна деформація.

З аналізу наукових робіт з питань важковихованості випливає, що існують два види факторів регуляції поведінки – зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів відносяться соціальні, групові, індивідуальні норми та цінності, на основі яких відбувається оцінювання поведінки особистості. До внутрішніх факторів відносяться ціннісні орієнтації та установки, система особистісного смислу та мотивів, які лежать в основі культури поведінки особистості. У результаті взаємодії цих факторів і визначається поведінка людини, яка кваліфікується позитивно, якщо вона не суперечить загальноприйнятим еталонам вчинків (просоціальна), і негативно, якщо вона не збігається з суспільними нормами та правилами (девіантна).

РОЗДІЛ 2

ПЕДАГОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ВАЖКОВИХОВАНОСТІ УЧНІВ

2.1. Основні шляхи і засоби виховання педагогічно занедбаних дітей

Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність та відносна простота методів, вона безпосередньо спрямована на поведінкові зміни і має лише практичний характер. Серед інших її переваг можна підкреслити значний спектр можливостей, наочну результативність методу [13, с.49].

Н.І. Протасова вважає, що стратегічними цілями корекції девіантної поведінки можуть бути: формування конструктивної мотивації (позитивних цінностей; орієнтація на виконання соціальних вимог та самозбереження); інтеграція індивідуального досвіду; удосконалення саморегуляції; підвищення стійкості до стресів та розширення ресурсів особистості: виробка життєво важливих навичок та вмінь; усунення або зменшення проявів дезадаптивної поведінки; розширення соціальних зв’язків та позитивного соціального досвіду особистості; підвищення рівня соціальної адаптації. Більш конкретними завданнями корекції девіантної поведінки можуть бути: усунення дефіциту нормовідповідних поведінкових репертуарів; посилення адаптивної поведінки; послаблення або усунення неадекватної поведінки; розвиток здібності розслаблюватися; розвиток здібності самоствердження; розвиток ефективних соціальних навичок; розвиток здібностей до саморегулювання. Зважаючи на ці погляди, можна дійти до висновку, що корекція девіантної поведінки – це процеси морально-психологічної перебудови людини, які сприяють внутрішній переорієнтації системи духовних цінностей, формування почуттів відповідності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього. Таким чином можливо вважати провідною метою корекції девіантної поведінки досягнення поведінкових змін [15, с.8-9].

О.І. Власова говорить, що з існуючих соціально-психологічних методик найширше для психокорекції важковиховуваних дітей і підлітків використовуються індивідуальна раціональна психотерапія й групова недирективна терапія. Допоміжне значення має аутогенне тренування, яке можна використовувати з метою усунення реакцій страху чи невпевненості в собі або надлишкової напруженості вихованців [4, с. 304].

Розігрування рольових ситуацій з метою активного моделювання майбутньої поведінки також вважається ефективним засобом набування необхідних навичок соціально адаптивної поведінки. Умови організації рольової гри досить прості. Кількість учасників гри може бути меншою за число учасників групи. Найпростіше організувати гру з двома-трьома учасниками. Інші члени групи залишаються «глядачами, що співпереживають». Потім їм пропонується висловлювати свої думки про поведінку «акторів». Розігруються такі ситуації, як «Співбесіда з класним керівником», «На прийомі у психолога», «Зустріч із товаришами», «Розмова з молодшим братом». У тих випадках, коли вдається перебороти скутість учасників, їм притаманне емоційне блокування, виявляється несподівано великий обсяг інформації про девіантів, відкрито проявляються їхні щирі емоційні реакції, плани на майбутнє, ставлення до власної життєвої ситуації. На їхній основі керівникові-психологові доцільно разом з іншими учасниками спробувати скласти прогноз для кожного члена групи й обговорити його разом з іншими учасниками.

Корисним засобом соціально-психологічної підтримки осіб з ознаками соціальної дезадаптації є тренінг із вирішення проблем, зорієнтований на передавання молодій людині загальних навичок, які допоможуть їй вирішувати життєві проблеми, що стають на заваді рішенню особистості змінити своє життя.

Тренінг може допомогти людині в такому:

- усвідомити проблему;

- знайти достатню кількість потенційних варіантів вирішення проблеми;

- вибрати найвдаліший до проблеми підхід і розробити відповідний план;

- одержати можливість оцінити ефективність обраного підходу.

В ході тренінгової сесії важливо обговорювати те, як кожен учасник буде вирішувати складні ситуації, що виникають у реальному житті. Складні ситуації можуть стосуватися вживання алкоголю й наркотиків або бути дуже неспецифічними (наприклад, конфлікт у школі, в сім’ї). Складні ситуації можуть виникати в результаті думок або переживань девіанта (наприклад, депресивних думок чи потягу до наркотиків) чи взаємостосунків з іншими. Якщо людина не вміє ефективно вести себе в таких ситуаціях, вони можуть стати проблемою. Люди часто намагаються ігнорувати проблеми або ж відповідати на них найлегшим, імпульсивним шляхом. Але відомо, що тиск невирішеної або погано вирішеної проблеми може стати спусковим механізмом рецидиву проявів відхилень соціальної поведінки.

Важливого значення у доланні й запобіганні кризовим ситуаціям, пов’язаним із соціальною дезадаптацією, набуває формування у молодої людини спеціальних навичок протистояння соціальному тискові. Тренінг навичок відмови від алкоголю, паління й наркотиків — вдалий спосіб набуття таких умінь. Корисним він буде як для занадто сором’язливих, так і для імпульсивних, реактивних осіб.

Мета тренінгу — навчити учасників відхиляти пропозиції про вживання алкоголю й наркотиків упевненим тоном. Молодь повинна розуміти, що кожен у свій час може потрапити в ситуацію, коли йому запропонують алкоголь або наркотики. Важливо знати, що головне в цій ситуації — упевнено сказати «ні, дякую», і що існує значна кількість методів, які допомагають сказати «ні». Ці методи включають у себе мову тіла, тон відмови й, звичайно, тверду відмову від запропонованих наркотиків. Важливо також наголосити, що людина не повинна при відмові почувати себе винною. Відчуття невпевненості, вини чи тривоги з приводу відмови вживати алкоголь або наркотики змушує людей почувати себе ніяково. Зафіксувавши це, «друг», дилер або інший власник наркотику знов і знов повторює свою пропозицію. Одним із найважливіших моментів «твердої» відмови на рівні «мови тіла» є прямий погляд в очі тому, хто робить пропозицію. Впевненіша атмосфера створюється, якщо підліток стоїть чи сидить випроставшись. Невпевнений тон відмови також дає можливість іншим людям піддати її сумніву. Тому необхідно говорити твердим тоном, який не допускає сумніву. Важливо також знати, що говорити. При цьому рекомендується таке:

• насамперед сказати «ні»;
• запропонувати альтернативу (інше заняття);
• попросити співрозмовника припинити свої пропозиції;
• змінити тему розмови;
• уникати вибачень і незрозумілих відповідей.

Нарешті, у соціальній терапії й профілактиці соціально девіантної поведінки важливо, щоб молода людина усвідомила свої основні права як особистості, які повинні поважати інші люди. Поведінка з недостатнім відстоюванням своїх прав робить людину соціально вразливою, призводить до сильних негативних емоцій і навіть до нервових зривів. А все це, у свою чергу, стає пусковими психологічними механізмами її важковиховуваності.

В умовах індивідуальної або групової психологічно-профілактичної роботи з молоддю необхідно допомагати кожному виробити перелік його прав у міжособистісних стосунках. Цей перелік часто називають «Білль про обстоювання прав». У загальному вигляді цей білль повинен містити такі положення:

1. Право робити помилки;
2. Право змінювати чиюсь думку;
3. Право приймати власні рішення;
4. Право не приймати рішень з приводу чужих проблем;
5. Право критикувати в дружньому й доброзичливому тоні;
6. Право говорити «ні» без відчуття вини;
7. Право говорити людям, що ви не розумієте їхньої байдужої позиції;
8. Право не залежати від визнання вас самих іншими людьми;
9. Право висловлювати почуття і думки;
10. Право бути вислуханим іншими людьми;
11. Право не погоджуватись з іншими людьми;
12. Право не вибачатись і не давати пояснень з приводу чиєїсь поведінки;
13. Право мати різні потреби і бажання та одержувати запити з боку інших людей;

Тренінг з обстоювання своїх прав передбачає навчання тому, як не бути «покладеним на лопатки» іншими людьми, як не опинитись у «слабкій» позиції, і, відповідно, одержати більший вибір у житті й контроль над ним. Доведено, що таке соціально-психологічне навчання приводить до підвищення самооцінки й самоповаги людини, до зміцнення її соціального й психологічного здоров’я [4, с. 304-309].