Педагогічні умови організації роботи психолога з важковиховуваними учнями

А.І. Кузьмінський у процесі подолання моральної хвороби окремих дітей – важковиховуваності –  з погляду складності та багатоаспектності виділяє кілька етапів.

Перший етап — діагностичний (вивчають і аналізують позитивні й негативні якості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних якостей, визначають шляхи і засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізацію позитивних проявів. Вихователь складає докладну характеристику педагогічно запущеного вихованця).

Другий етап — планування і визначення напрямів роботи. Класний керівник разом з усіма вихователями, які спілкуються з «важким» учнем, розробляє докладний план перевиховання, визначає місце і роль кожного вихователя.

Третій етап — цілеспрямована педагогічна діяльність (здійснюється реалізація означених планів перевиховання конкретної особистості із залученням всіх, хто може позитивно впливати на дитину (батьків, родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.. Координує цю роботу насамперед класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії) [9, с.254].

У роботі з педагогічно занедбаними дітьми нерідко доводиться зустрічатися із досить складними випадками своєрідного «морального захворювання». У таких випадках доводиться вдаватися до педагогічного консиліуму, який передбачає всебічний аналіз причин, що призвели до труднощів у життєдіяльності вихованців, а також особливостей поведінки, визначення шляхів і засобів перевиховання [9, с.254].

Як зазначає М.М. Фіцула, школа і сім’я можуть справитися з таким важким завданням з урахуванням того, що результативність процесу перевиховання залежить від вразливості, пластичності і сили біологічних задатків, від тривалості негативного досвіду особистості та її готовності до виправлення. Процес перевиховання неоднаково впливає на всіх важковиховуваних учнів: найбільш піддаються йому вихованці, які дуже податливі, а виховний вплив сильний. Слабка дія виховного впливу спостерігається в тому разі, якщо вихованці протидіють йому або ще не здатні позитивно сприймати його. Наслідки впливу виховного середовища залежать також від уміння педагога спиратися на наявний позитивний фонд особистості, уміння залучати її до активної співпраці у своєму виправленні. Крім того, успіх виховного впливу на важковиховуваних учнів залежить від залучення їх до корисної діяльності, забезпечення високого темпу їх життя. Зміст виховної роботи з важковиховуваними учнями має відповідати їх індивідуальним і віковим особливостям, мати високу емоційну насиченість. Процес перевиховання потребує налагодження доброзичливих стосунків важковиховуваних учнів з батьками, вчителями і ровесниками, оволодіння педагогами, батьками, представниками громадськості методами й прийомами перевиховання, вміння користуватися ними в конкретній життєвій ситуації [19, с.256].

2.2. Методичні  рекомендації вчителям щодо роботи  з важковиховуваними учнями

1. Створення сприятливих умов для розвитку особистості «важкого» учня.
2. Індивідуальний підхід до кожного окремого випадку важко вихованості.
3. Постійне відстеження прогалин у знаннях, уміннях і навичках «важких» учнів. Визначення системи додаткових занять, допомоги та консультування. Зняття «синдрому невдахи».
4. Піклування про зміцнення становища дітей в класному колективі, організація допомоги учням з девіантною поведінкою у виконанні громадських доручень.
5. Формування позитивної Я - концепції. Створення обстановки успіху, схвалення, підтримки, доброзичливості. Аналіз кожного етапу, результату діяльності учня, його досягнень. Заохочення позитивних змін.
6. Надання педагогічної допомоги батькам «важкого» школяра. Допомога їм у розумінні дитини та у контролі за  поведінкою і заняттями учня  у вільний час.
7. Залучення «важких» в гуртки, секції, суспільно корисну діяльність, рух милосердя.
8. Заохочення будь-яких видів художньої та технічної творчості важковиховуваних учнів та участь їх у загальношкільних і класних заходах.
9. Розширення соціальних зв’язків та позитивного соціального досвіду учня.
10. Розвиток у учнів здатності до емоційної і поведінкової саморегуляції, співпраці, адекватного прояву активності, ініціативи та самостійності.
11. Зниження тривожності, емоційно-психічної напруги в різних ситуаціях.
12. Створення і закріплення позитивних зразків поведінки.
13. Єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованця.
14. Продуманість методів та прийомів навчально-виховного впливу, зважаючи на індивідуальні особливості учня.
15. Педагог повинен бути тактовним, і вміти передбачати наслідки того чи іншого підходу.

Робота психолога з педагогічної корекції занедбаності в загальноосвітньому закладі передбачає комплексний вплив на особистість важкого учня, його самосвідомість, спілкування і діяльність. Також корекція  повинна зачіпати емоційно-вольову, інтелектуальну та поведінкову сфери особистості. Ця особливість допускає паралельність роботи з важким учнем та його найближчим оточенням, поєднання загальних, групових та індивідуальних форм роботи, психологічних і педагогічних методів.

Для здійснення педагогічної корекції педагогічно запущених учнів  необхідна постійна робота по зняттю напруги,  встановленню розуміння, довіри, позитивне стимулювання, авансування успіху, його створення.

ВИСНОВКИ

Проблема «важких» підлітків є актуальною проблемою для нашого суспільства, яку потрібно вирішувати на соціальному, внутрішньому, психологічному, родинному, педагогічному та інших рівнях. Недоліки сімейного і шкільного виховання призводять до збільшення кількості тих підлітків чия поведінка виходить за межі освітньо-виховних та морально-правових норм. Усе це зумовлює необхідність корекції важковиховуваності та її науково-педагогічного забезпечення.

На підставі вивчення психолого-педагогічної літератури ми обґрунтували поняття важковиховуваність — це стійке відхилення від норми в поведінці, моральній свідомості, навчальній діяльності, що виявляється в нерозвиненості, неосвіченості і невихованості дитини, відставанні її розвитку від власних можливостей, обумовлені негативним впливом середовища і помилками у вихованні, частою зміною шкіл і викладачів, негативним впливом вулиці, бездоглядністю. Тобто ця проблема викликана педагогічними причинами і, отже, усувається за допомогою корекції педагогічними засобами.

Ми проаналізували особливості психолого-педагогічної допомоги важким підліткам в умовах загальноосвітнього навчального закладу та визначили що, основними напрямками допомоги важким учням є:

– переорієнтація системи духовних цінностей;

– формування почуттів відповідності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього;

– корекція рівня соціальної адаптації;

– формування конструктивної мотивації;

– підвищення стійкості до стресів та розширення ресурсів особистості: вироблення  життєво важливих навичок та вмінь;

Також ми визначили, що проведення та зміст профілактичних заходів індивідуалізують залежно від факторів , основними з яких є:

– характеристика особи учня;

– зусилля для перевиховання, що раніше робилися, їх результати;

– методи, які ще не застосовувалися по відношенню до нього;

– громадська думка, що склалося;

Засобом корекції важковихованості є тренінг із вирішення проблем, зорієнтований на передавання учню загальних навичок, які допоможуть йому  вирішувати життєві проблеми.

Були проведені теоретичні досліди важковихованості учнів загальноосвітніх навчальних закладів та впливу  середовища та найближчого оточення на формування важковихованості. Ми проаналізували праці В.П. Кащенко, Е. Фромма, М.М. Фіцули, А.С. Макаренко та ін. Було встановлено, що вплив сім’ї, школи є одним із основних аспектів формування важковихованості підлітків. Ми розглянули методи, засоби та шляхи впливу на педагогічно занедбаних учнів. Щоб досягти результату педагогічного і психологічного впливу на свідомість учня, рекомендується поєднувати вплив родини учня, вчителів та  психолога.

Таким чином, треба весь час аналізувати процес і результат впливу на дитину, вчасно усувати причини, що породжують важковиховуваність. Як уже говорилося, важким підліток стає тоді, коли збігається відразу кілька несприятливих чинників і причин: бездоглядність, педагогічні помилки і нездоровий вплив сім'ї.

Також були складені методичні рекомендації  для роботи вчителів з такими учнями. Учителю необхідно:

– знати індивідуальні особливості дітей;

– володіти основними принципами вивчення індивідуальних особливостей;

– вміти організувати роботу з цими дітьми, будувати індивідуальний підхід до них.

Унаслідок виховного впливу учень починає усвідомлювати потребу змінитися на краще. Тому важливо розібратися в суперечливій поведінці учня, не карати його суворо, щоб не зірвати перших спроб на шляху до виправлення. 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреев Н.А. Асоциальное поведение несовершеннолетних / Н.А. Андреев, Ю.В. Тараканов. – Самара, 2001.  – 154 с.
2. Баженов В.Г. Воспитание педагогически запущенных подростков / В.Г. Баженов – К.: Рад. шк., 1986. – 130с.
3. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: Курс лекцій / О.І. Бондарчук. – К., 2006. – 88 с.
4. Власова О.І. Педагогічна психологія / О.І. Власова. – К.: Либідь, 2005. – 400 с.
5. Іваницький О.В. Девіантна поведінка молоді в Україні: чинники виникнення та державні заходи подолання / О.В. Іваницький // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка, 2008. – С. 55-63.
6. Кащенко В.П. Педагогическая коррекция: Исправление недостатков характера у детей и подростков / В.П. Кащенко – М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 304 с.
7. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения / Ю.А. Клейберг. – М.: ТЦ Сфера, 2003. – 160 с.
8. Козубовська І.В. Соціальна профілактика девіантної поведінки: корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей у процесі професійного педагогічного спілкування / І.В. Козубовська,  Г.В. Товканець. –  Ужгород: Патент, 1998. – 195 с.
9. Кузьмінський А.І. Педагогіка у запитаннях і відповідях / А.І. Кузьмінський,  В.Л. Омеляненко. – К.: Знання, 2006. – 311 с.       
10. Лесгафт П.Ф. Воспитание ребенка / П.Ф. Лесгафт. – СПб.: Северо-Запад, 2012. – 416 с.
11. Коллектив и воспитание личности / А.С. Макаренко. – Москва : Педагогика, 1972. – 336 с.
12. Немченко С.Г. Девіантна поведінка як чинник порушення життєвої компетенції: актуальність проблеми / С.Г Немченко // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – № 1. –  Бердянськ: БДПУ, 2005. – С. 98-102;
13. Немченко С.Г. Портрети девіантних підлітків. Педагогічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи: методичні рекомендації для вчителів, психологів загальноосвітніх шкіл / С.Г. Немченко: Запоріжжя: ”Прем’єр”, 2005. – 84 с.
14. Никитин А.Ф. Основы права. Учебник для 10-11 классов / А.Ф. Никитин. – М.: Дрофа, 2006. – 416 с..
15. Протасова Н.И. Психологическая помощь детям с девиантным поведеним: Методичні рекомендації / Н.И. Протасова. – Астрахань: Изд-во АГПУ, 2000. – 19 с.
16. Скрипченко О.В. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
17. Степанов В.Г. Психология трудных школьников: Учебное пособие для студентов высших, педагогических учебных заведений / В.Г. Степанов. – 3-е изд., перераб. и дополн. – М: Издательский центр «Академия», 2001. – 336с.
18. Титаренко Т.М. Такие разные дети / Т.М. Титаренко. – К. : Рад. шк., 1989.  –144 с.
19. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти / М.М. Фіцула. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 528 с.
20. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э. Фромм – М.: АСТ, 2004. – 159 с.

Додаток А

Опитувальник Спілбергера-Ханіна (СХ)

Опитувальник СХ призначений для оцінки реактивної та особистісної тривожності. Особистісна тривожність розглядається авторами як відносно стійка індивідуальна якість особистості, яка характеризує ступінь її занепокоєння, турботи, емоційної напруги внаслідок дії стресових факторів. 
   Реактивна тривожність – це стан спеціаліста, який характеризує ступінь його занепокоєння, турботи, емоційної напруги та розвивається за конкретною стресовою ситуацією. Якщо особистісна тривожність є стійкою індивідуальною характеристикою, то стан реактивної тривожності може бути достатньо динамічним і за часом, і за ступенем вираженості. 
   Опитувальник Ч. Спілбергера складається з 40 питань-суджень, з котрих 1-20 призначені для оцінки реактивної тривожності (шкала «Як ви себе почуваєте в даний момент?») та 21-40 – для визначення особистісної тривожності (шкала «Як Ви себе почуваєте звичайно?»). На кожне запитання можливі 4 відповіді за ступенем інтенсивності (зовсім ні, мабуть так, вірно, цілком вірно) – для шкали реактивної тривожності, та 4 відповіді за частотою (майже ніколи, іноді, часто, майже завжди) – для шкали особистісної тривожності. 
   Одні питання-судження в опитувальнику Ч. Спілбергера сформульовані так, що відповідь (1) означає відсутність чи легку ступінь тривожності. Це в шкалі реактивної тривожності так звані прямі запитання: № 3, 4, 6, 77, 9, 12, 13, 14, 17, 19, а в шкалі особистісної тривожності - № 22, 23, 24, 25, 28, 29, 31, 32, 34, 35, 37, 38, 40. В інших, так званих зворотних запитаннях відповідь (1) означає високий ступінь тривожності, а відповідь (4) – низьку тривожність: № 1, 2, 5, 8, 10, 11, 15, 16, 19, 20 - в шкалі реактивної тривожності; № 21, 26, 27, 30, 33, 36, 39 - в шкалі особистісної тривожності. Обробка проводиться у такий спосіб. Спочатку окремо складаються результати за зворотними та прямими запитаннями, потім із сум прямих віднімається сума зворотних запитань і до одержаного числа додається постійне число 50 для шкали реактивної тривожності та 35 – для шкали особистісної тривожності.

   Показник  результату за кожною шкалою  може знаходитись в діапазоні  від 20 до 80 балів. Чим він більший, тим вищий рівень тривожності (реактивної або особистісної). Оцінка  рівнів реактивної та особистісної  тривожності за результатами  показників здійснюється в таких  межах: до 30 балів - низький рівень  тривожності, від 31-45 балів - середній, більше 45 балів - високий рівень тривожності.

Коло Айзенка 

 Шкала самооцінки  ситуативної тривожності (Спілбергера-Ханіна) 
   Інструкція. Прочитайте уважно кожне з приведених запитань і закресліть ту цифру справа, в залежності від того як Ви себе почуваєте в даний момент. Над запитанням довго не задумуйтесь, оскільки правильних або неправильних відповідей немає.