Порівняльна характеристика переважаючих факторів комунікативної соціальної компетентності в досліджуваних групах

МІНІСТЕРСТВО З ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ УКРАЇНИ ТА ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ

КАТАСТРОФИ

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ  УКРАЇНИ

Соціально-психологічний  факультет

Кафедра загальної психології

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З ПРЕДМЕТУ «СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ»

на тему:

«ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ   КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСІБ З РІЗНИМ СОЦІАЛЬНИМ СТАТУСОМ»

 

 

 

Виконала:

студентка групи ПС-08-332

Васькова О.А.

 

Науковий керівник:

старший викладач

Селюкова Т.В.

 

 

 

 

Харків - 2011

 

 

                                                                               

                                                                                  ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

 

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА КОМПІТЕНТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ І ПСИХОЛОГІЧНІ ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ………6

1. Теоретичний аналіз визначень, класифікацій і феноменології комунікаційній компетентності……………………………………………..6
2. Людська комунікація, специфіка, види та форми…………………………10
3. Комунікативні психологічні здібності керівника…………………………16

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1…………………………………………………...20

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПІТЕНТНОСТІ ОСІБ З РІЗНИМ СОЦІАЛЬНИМ СТАТУСОМ……………………………………………...…22

2.1. Характеристика вибірки та методів дослідження………………………...22

2.2.Дослідження переважаючих типів  комунікативної компетентності 

      керівників будівельної організації та студентів НУЦЗУ……………...…25

2.3.Порівняльна характеристика переважаючих факторів комунікативної      

      соціальної компетентності  в досліджуваних групах………………..……29

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2…………………………………………………..31

ВИСНОВКИ.........................................................................................................32

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ....................................................................................33

ДОДАТКИ............................................................................................................                                             

 

 

 

 

 

                                                   

                                                  

                                                         ВСТУП

 

     Актуальність теми. Ситуація, що склалася в теперішньому суспільстві вимагає активнішого впровадження психологічних знань і навичок в систему освіти і життя загалом. Особливого значення набуває комунікативна компетентність особистості як здатність, що сприяє налагодженню контактів з іншими людьми, здійсненню ефективної діяльності та являється характеристикою, яка спрощує досягнення власної мети.

Безпосередньо вивчення комунікативної компетентності особистості  має ще й наукове значення. Підґрунтям у вирішенні проблеми підготовки майбутніх психологів до професійної комунікації є філософські та психологічні концепції спілкування. Так, методологічні проблеми комунікативної компетентності загалом і спілкування зокрема аналізуються у працях Г.М. Андрєєвої, О.О. Бодальова, Л.П. Буєвої, М.С. Кагана, С.Д. Максименка, О.М. Леонтьєва, О.О. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, Б.Д. Паригіна та ін. У дослідженнях Г.О. Балла, В.М. Галузяка, А.Б. Добровича, М.М. Заброцького, Яценко розкриваються різні сторони професійного спілкування. Науковцями (О.О. Вербицький, Ю.М. Ємельянов, М.П. Зажирко, В.В. Каплінський, М.О. Коць, Л.А. Петровська, С.В. Петрушін та ін.) вивчалися психолого-педагогічні умови та засоби розвитку комунікативного потенціалу особистості. Окремі сторони процесу розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів аналізуються в роботах Л.В. Долинської, М.В. Шевченко, Л.Г. Терлецької, Н.В. Чепелєвої, Т.І. Федотюк, Л.І. Уманець та ін. дослідників, однак низка аспектів цієї проблеми ще залишаються нерозкритими. У літературі можна зустріти поняття, близькі за своїм змістом. Так, «компетентність в спілкуванні» - це уміння долати труднощі в спілкуванні, в першу чергу, соціально-перцептивного плану, здатність рефлексувати власні прояви в спілкуванні і використовувати одержану інформацію для самопізнання [1].

     «Комунікативна компетентність» розглядається як готовність особистості до комунікативної діяльності. У зарубіжних джерелах зустрічається термін «компетентності взаємодії». Так, М. Ейзей та Дж. Дарлей під компітентностями взаємодії розуміють здатності створення нових зразків виконання ролі шляхом реконструювання знайомих, набутих в практиці прикладів, що дає змогу діяти в специфічних змінах ситуацій взаємодії [3]. омунікативна компетентність особистості майбутнього психолога є доволі важливою складовою широкої і складної проблеми – формування його професійно значущих якостей. У практичному аспекті вирішення такого завдання передбачає підвищення загальної ефективності діяльності такого фахівця.

     Професійне спілкування психолога водночас реалізує комунікативну, перцептивну та інтерактивну функції, використовуючи при цьому всю сукупність вербальних та невербальних (оптико-кінетичних, паралінгвістичних і екстралінгвістичних) засобів. Домінуючою для нього є особистісна орієнтація та суб'єкт-суб'єктний характер. Воно насамперед контактне, буває інформаційним, спонукальним та координуючим, характеризується високим рівнем репрезентативності та поліінформативністю. Таке спілкування являє собою специфічний синтез усіх основних його характеристик у якісно новому змісті.

      Метою курсової роботи є розкриття сутності комунікативної компетенції, виявлення основних її складових і дослідження методів розвитку.Актуальним на сьогодні є забезпечення якісної освітньої і комунікативної підготовки керівників, зростання гнучкості та мобільності післядипломної педагогічної освіти, посилення її гуманістичної спрямованості, забезпечення потреб як суспільства в цілому, так і окремих громадян в особистісному й професійному розвитку і становленні. Таким чином формування комунікативної компетентності керівників освітніх організацій є актуальною проблемою психології, рішення котрої має велике значення не тільки для кожної конкретної людини, а й суспільства в цілому.

     Об’єкт дослідження: комунікативна соціальна компетентність.

     Предмет дослідження: особливості комунікативної компетентності, осіб з різним соціальним статусом.

     Мета дослідження: вивчити особливості комунікативної компетентності осіб з різним соціальним статусом.

      Гіпотеза: дослідити, чи залежить рівень комунікативної компетентності від соціального статусу.

     Завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз психологічної літератури з проблеми дослідження.

2. Розглянути засоби спілкування

3. Дослідити  методи діагностики та розвитку комунікативної компетентності

4. Проаналізувати методи  впливу на комунікативні процеси

5. Проаналізувати,як комунікативна  компетентність впливає на людей  з різним соціальним статусом.

     Методи та методики:

     Для рішення поставлених завдань нами були використані такі методи:      науково теоретичний аналіз літератури за даною проблематикою, емпіричне дослідження та метод статистичної обробки отриманих результатів, також психологічна діагностика, яка представлена наступною психологічною методикою.

      Для досягнення поставленої мети ми визначили доцільною і достатньо інформативною методику діагностики комунікативної соціальної компетентності (КСК), яка складається з 8 факторів, що характеризують повною мірою особливості соціальної компетентності індивіда ефективно взаємодіяти з оточуючим середовищем.

     База дослідження: Дослідження проводилось на двох базах : на базі Національного Університету Цивільного Захисту України та на базі будівельної приватної фірми. В дослідженні  приймало участь 50 осіб: 25 респондентів – керівники різних рівній приватної будівельної фірми, та 25 досліджуваних – студенти 3 курсу соціально-психологічного факультету

                                                        РОЗДІЛ 1

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОТІ КОМУНІКАЦІЇ В МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКАХ  

 

      1.1.Теоретичний аналіз визначень, класифікацій і феноменології   комунікативної компетентності

 

      Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок , що забезпечують ефективне спілкування [7]. Вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для партнера по спілкуванню. Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми. Цей досвід набувається не тільки у процесі безпосередньої взаємодії, а також опосередкованої, в тому числі з літератури, театру, кіно з яких людина отримує інформацію про характер комунікативних ситуацій, особливості міжособистісної взаємодії і засоби їх ви рішень . У процесі опанування комунікативної сфери людина запозичає з культурного середовища засоби аналізу комунікативних ситуацій у вигляді словесних і візуальних форм.

      Структура комунікативної компетентності. Якщо спиратися на прийняту у соціальній психології структуру спілкування, що включає перцептивний , комунікативний й інтерактивний аспекти [1], то комунікативну компетентність можна розглядати як складову спілкування. Тоді комунікативний процес розуміється як "інформаційний процес між людьми як активними суб'єктами, з урахуванням відношень між партнерами" [10]. Тобто, виникає "вузьке" поняття "комунікація". Однак часто "комунікацію" розуміють як синонім спілкування, підкреслюючи, що "комунікативний вплив є … психологічним впливом одного комуніканта на іншого з метою зміни його поведінки "[1]. Це означає, що відбувається зміна самого типу відносин , що склався між учасниками комунікацій. Є й широке розуміння "комунікації", яке застосовується у зв'язку з розвитком системи масових комунікацій у суспільстві.

     Видокремлюють такі складові комунікативної компетентності:

· орієнтованість у різноманітних ситуаціях спілкування, яка заснована на

    знаннях і життєвому досвіді індивіда [9];

· спроможність ефективно взаємодіяти з оточенням завдяки розумінню себе

   й інших при постійній видозміні психічних станів , міжособистісних

   відносин і умов соціального середовища [9];

· адекватна орієнтація людини в самій собі - власному психологічному

   потенціалі, потенціалі партнера, у ситуації [4];

· готовність і уміння будувати контакт з людьми [4];

· внутрішні засоби регуляції комунікативних дій [7];

· знання, уміння і навички конструктивного спілкування [11];

· внутрішні ресурси, необхідні для побудови ефективної комунікативної дії у

  визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії [13].

     Таким чином, комунікативна компетентність постає як структурний феномен, що містить як складові цінності, мотиви, установки , соціально-психологічні стереотипи, знання, уміння , навички . В.Я. Ляудіс , А.М. Матюшкіна , А.Я. Пономарьова виділяють два типи діяльності і відповідно два типи завдань : творчі (продуктивні) і рутинні (репродуктивні), що відображаються в аналізі процесу спілкування [15]. Ситуація, яка потребує виходу за межі стереотипів, установок , ролей, що склалися, завжди передбачає продуктивне спілкування. Репродуктивне, або стандартизоване спілкування передбачає взаємодію "за стандартом", "за сценарієм". Можна говорити також про зовнішнє, поведінкове , оперативно-технічне і індивідуально-значеннєве спілкування [15]. А.Б. Добрович у своїх роботах розрізняє конвенційне , примітивне, маніпулятивне , стандартизоване, ігрове, ділове і духовне спілкування [6].

     У контексті проблеми ефективності спілкування доцільно згадати про таке явище в людській взаємодії, як роль. Роль є фіксацією визначеного положення , що займає той або інший індивід у системі міжособистісних відносин [1]. У психології виокремлюють формальні, внутрішньо-групові , міжособистісні й індивідуальні ролі [6]. Формальна роль – це поведінка , що будується відповідно до засвоєних очікувань з боку оточення , пов'язаних з виконанням тієї чи іншої соціальної функції (продавець, покупець, учень, педагог, підлеглий , керівник і т.д.). Внутрішньо-групова роль – це поведінка , що вимагає урахування очікувань, запропонованих учасниками групи на основі сформованих взаємовідносин. Міжособистісні ролі – це поведінка , яка передбачає урахування очікувань, запропонованих іншою людиною на основі сформованих відносин.

     Існують й інші класифікації ролей: активні ролі, що виконуються в даний момент і латентні ролі, що не виявляються в даній ситуації; інституціалізовані , пов ' язані з офіційними вимогами організації, і стихійні, пов ' язані зі стихійно виникаючими відносинами , але все це так чи інакше перетинається з вищесказаним [10].

     Людина завжди перебуває в контакті з іншим – партнером реальним, уявним, обраним , нав'язаним і т.п. Інваріантними складовими спілкування є такі компоненти, як партнери-учасники, ситуація, завдання . Варіативність же пов ' язана з характеристиками самих складових – партнерів по спілкуванню, ситуацій, цілей спілкування. Тому компетентність у спілкуванні передбачає розвиток вмінь адекватної самооцінки, орієнтації людини в самій собі – власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, у ситуації і завданні [15].