Порівняльна характеристика переважаючих факторів комунікативної соціальної компетентності в досліджуваних групах

  • компенсація емоційної недостатності (той, хто повідомляє інформацію, дістає задоволення від реакції слухача; слухач також отримує задоволення від сприймання нового, раніше не чутого, невідомого, такого, яке, на його думку, є надзвичайно важливим);

  • утвердження особистості (за допомогою тієї чи іншої чутки особа намагається завоювати авторитет у групі, сформувати певну установку стосовно себе, приязне ставлення до себе членів групи);

  • дійсне бажання людей попередити інших про певну небезпеку;

  • неусвідомлене прагнення зменшити власне напруження, розділити свій страх, своє хвилювання зі слухачами (особливо це стосується панічних чуток);

  • особистісне озлоблення, ворожі почуття стосовно інших (ці мотиви слугують для поширення агресивних чуток) та ін.[2]

   Для запобігання чуткам необхідні профілактичні засоби та активна протидія. При цьому профілактичні завдання пов'язані з ефективністю дій засобів масової інформації та пропаганди, наявністю зворотного зв'язку між керівництвом та основною масою населення. Активна протидія,передусім пов'язана з контрпропагандою, яка має виходити з того, що замовчування чуток призводить до їх поширення та накопичення. Одним з ефективних способів припинення чи зменшення чуток є широка й послідовна подача правдивої інформації авторитетним і престижним джерелом.

 

3. Комунікативні психологічні здібності керівника

 

    Рівень професійної компетентності керівників освітніх організацій в нашій країні на сьогодні часто залишається недостатнім. Під час діагностування компетентності керівників закладів освіти щодо психологічних аспектів управління виявлено суперечність між достатнім напрацюванням з цих питань у літературі та низьким рівнем обізнаності з ними керівників освітніх організацій. Це можна пояснити: падінням якості освіти, низькою мотивацією навчальної і професійної діяльності, невідповідністю системи освіти потребам економіки, дегуманізація освіти, зведення її до формування професійних навичок. Із вказаними проблемами пов'язані питання професійної діяльності: низький рівень професійної підготовки керівників, невідповідність знань потребам професійної практики, низька комунікативна культура зокрема.[2]

   Комунікативна  культура керівника виражається  у знаннях ним мовного етикету,  основ ефективного спілкування,  ведення переговорів та прийому  відвідувачів; змісту ділового одягу  тощо. Керівник має вміти слухати  співрозмовника; контролювати себе під час розмови; дотримуватись правил мовного етикету у спілкуванні; вести переговори; влаштовувати прийом відвідувачів; вести розмови по телефону; спілкуватися через візитки; підбирати одяг. Основними мотивами та цінностями виступають: можливість знаходити спільну мову з людьми; необхідність володіти собою у будь-яких управлінських ситуаціях; використовувати власні здібності; постійно самовдосконалюватися. Про наявність комунікативної культури свідчать такі якості, як: володіння собою, висока культура, комунікативна компетентність.

   Проведене нами  дослідження показало, що існує  низка протиріч у підготовці, перепідготовці та підвищенні  кваліфікації керівних кадрів  і одне з них полягає в  розриві між усвідомленням проблеми  і реаліями професійної практики. За дослідженнями науковців, керівники освітніх організацій, як правило, оцінюють свій рівень комунікативної компетентності як високий.

   Як показують  чисельні дослідження, значна  кількість проблем в освітніх  організаціях свідчить про складність  процесу управління й необхідність спеціальної підготовки людей, які його здійснюють (керівники). Така підготовка передбачає набуття управлінським персоналом комунікативної компетентності, що досить непросто. Л.А. Петровська, вивчаючи соціально-психологічні передумови і розробляючи практичні прийоми розвитку та удосконалення комунікативної компетентності, вказує на необхідність постійно пам'ятати, що в її основі лежить не просте володіння мовою і іншими кодами спілкування, а особливості особистості індивіда в цілому, в єдності його почуттів, думок і дій, які розгортаються в конкретному соціальному контексті. Зважаючи на складність управлінських проблем, що спостерігаються сьогодні в суспільстві, особлива увага повинна надаватись урахуванню різних умов та шляхів оптимізації управлінського процесу, серед різноманіття яких найважливішою можна виділити спеціальну психологічну підготовку керівників загалом, і комунікативну зокрема. Реалізація керівником своєї суб'єктивності в спілкуванні пов'язана з наявністю у нього необхідного рівня комунікативної компетентності.

   Аналізуючи сучасну  теорію і практику комунікативної  підготовки сучасних керівників  освітніх організацій, можна стверджувати, що ще недостатньо вивчено  та розроблено теоретичні засади  формування у них комунікативної компетентності. Існує нагальна потреба опрацювання і поширення результатів відповідних досліджень і досвіду з цього напрямку.

   Комунікація - процес двостороннього обміну  інформацією, що веде до взаємного  розуміння. “Комунікація” у перекладі  з латині означає “загальне, поділюване з усіма”. Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася. Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно мати зворотний зв'язок про те, як люди вас зрозуміли, як вони сприймають вас, як ставляться до проблеми.

   Комунікативна  компетентність - здатність встановлювати  й підтримувати необхідні контакти  з іншими людьми. Компетентність у всіх видах спілкування полягає в досягненні трьох рівнів адекватності партнерів - комунікативною, інтерактивною і перцептивною. Отже можна говорити про різні види компетентності в спілкуванні. Особистість повинна бути направлена на отримання багатої різноманітної палітри психологічних позицій, засобів, які допомагають цілісному самовираженню партнерів.

   Отже, комунікативна компетентність це сукупність комунікативних здібностей, комунікативних вмінь та комунікативних знань, які адекватні комунікативним задачам і достатні для їх вирішення [7; 8; 16; 19].

   Для ефективної  комунікації характерно: досягнення  взаєморозуміння партнерів, краще розуміння ситуації й предмета спілкування (досягнення більшої визначеності в розумінні ситуації сприяє вирішенню проблем, забезпечує досягнення цілей з оптимальною витратою ресурсів). Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у певному колі ситуацій між особистісної взаємодії.[5]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

 

  Узагальнюючи вище викладені точки зору на явище комунікативної компетентності, можна зробити висновок, що комунікативна компетентність постає, як інтегральна якість особистості, що виконує функцію адаптації й адекватного функціонування особистості в соціумі, містить у собі установки, стереотипи, позиції спілкування, ролі, цінності тощо особистості, "інструмент, що рефлексує", творчий потенціал особистості.

   Як показав  аналіз існуючих теоретичних уявлень про комунікативну діяльність управлінців, сьогодні немає повністю задовільної моделі формування комунікативної компетентності керівників освітніх організацій. Який зміст зв'язується з даним поняттям, до чого воно відсилає й, крім того, що мається на увазі під формуванням комунікативної компетентності?

   Комунікативна  компетентність керівника передбачає  наявність комунікативних знань  і вмінь в сфері управління  навчально-виховною роботою і  педагогічним колективом, знання  суті комунікативної діяльності керівника.

   Сучасний керівник  має володіти арсеналом організаційних, соціально-педагогічних і психологічних  засобів, щоб ефективно використовувати  людські ресурси, створити згуртовану, творчу, цілеспрямовану команду  для реалізації визначеної стратегії.

   Комунікативні  знання керівника - це знання  про управлінське спілкування,  його види, фази закономірності  розвитку. Це знання про те, які  існують комунікативні методи  та засоби, який вплив вони  здійснюють, які їх можливості  та обмеження, а також знання про рівень розвитку комунікативних вмінь - своїх чи партнерів по спілкуванню.

   Під комунікативними  уміннями керівника розуміють  здатність встановлювати і підтримувати  необхідні контакти з іншими  людьми, як то:

   • уміння взяти  на себе ініціативу початку діалогу і його ведення, керувати їм і закінчити його в потрібний момент;

   • уміння скорегувати  поведінку співрозмовника;

   • при наявності  власної емоційної напруги, що  заважає діалогові, уміння вирівняти  свій емоційний стан без зниження темпу й ефективності ведення розмови;

   • при спілкуванні  з підлеглим, що знаходиться  в стані зайвої емоційного  напруги, уміння скорегувати цей  стан до працездатного рівня,  не викликаючи в співрозмовника  агресії;

   • уміння досягати  запланованої мети діалогу таким чином, щоб у співрозмовника збереглося бажання співпрацювати;

   • уміння знайти  конструктивну лінію взаємодії  всіх сторін [7; 8; 19].

   Комунікативні  уміння формуються в умовах  безпосередньої взаємодії, тому  є результатом досвіду спілкування між людьми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  ОСОБЛИВОСТЕЙ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПІТЕНТНОСТІ ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ СОЦІАЛЬНИМ СТАТУСОМ

 

1. Характеристика вибірки та методів дослідження

 

    У нашому  дослідженні брали участь випробовувані  в кількості 50 чоловік у віці від 18 до 55 років.

    Метою роботи  є виявлення психологічних особливостей  комунікативної компетентності  майбутніх психологів та працівників  будівельних фірм.

   Завдання нашої  курсової роботи були наступні:

   1. Вивчити основні засоби спілкування

   2. Розглянути засоби спілкування

   3. Досліджувати методи діагностики та розвитку комунікативної компетентності

   4. Проаналізувати методи впливу на комунікативні процеси

   5. Проаналізувати,як комунікативна компетентність впливає на людей з різним соціальним статусом.

    Для перевірки  гіпотези та вирішення поставлених  завдань були використані опитувальники,  що дозволяють визначити рівень  комунікативної соціальної компетентності.

    Дослідження  проводилося в індивідуальному  порядку. Випробуваним пропонувалося заповнити бланки методик з інструкціями. Для дослідження психологічних особливостей комунікативної компетентності людей з різним соціальним статусом, була використана методика «Діагностика комунікативної соціальної компетентності» (КСК).

   Методика являє собою спробу дослідити і визначити рівень сформованості соціально-комунікативної компетентності, як здатності індивіда ефективно взаємодіяти з іншими людьми в системі міжособистісних стосунків. Дана методика призначена для здобуття повнішого уявлення про особу , складання імовірнісного прогнозу успішності її професійної діяльності. 

   Опитувальник  (КСК) складається з  100 тверджень, розташованих в циклічному порядку, з тим щоб забезпечити зручність відліку за допомогою трафарету. Для кожного питання передбачено три альтернативні відповіді. Методика розрахована на вивчення окремих особових чинників в осіб з середньою і вищою освітою.

 Методика оцінюється  по декільком факторам:

1. Товариськість (Фактор А)

2. Логічне мислення (Фактор В)

3. Емоційна рівновага (Фактор С)

4. Безпечність (Фактор  Д)

5. Чутливість (Фактор  К)

6. Незалежність (Фактор  М)

7. Самоконтроль (Фактор  Н)

8. Схильність до асоціальної  поведінки ( Фактор П)

   Інструкція передбачала ряд питань і три варіанти відповідей на кожен з них (а, б, в). Відповідати потрібно таким чином: спочатку прочитайте питання і варіанти відповідей на нього; виберіть один із запропонованих варіантів відповіді, що відображає вашу думку, і поставте відповідну букву (а, б або в) в клітинці на аркуші для відповідей. випробуваним, прочитавши кожне твердження, вирішити для себе з якою відповіддю вони згодні, відповідь повинна бути лише одна. Не затрачувати багато часу на обмірковування проміжних відповідей типу «не впевнений», «дещо середнє», і т.д. Таких відповідей повинно бути як можна менше. Пропускати ні одне питання неможна. На кожне питання потрібно дати відповідь. Відповідайте як можна щиріше. Не треба прагнути справити добре враження своїми відповідями, вони повинні відповідати дійсності.

   Аналіз отриманих  результатів оброблявся відповідно до ключа. В разі збігу  букви, вказаної в ключі, і букви відповіді, яка вибрала опитуваний, за дану відповідь нараховується 2 бали. За проміжну відповідь «b» завжди нараховується 1 бал. В разі неспівпадання букви відповіді і букви ключа нараховується 0 балів.

   Отримані таким чином бали підсумовуються по кожному чиннику.  По чинниках А, В, З, Д, До, М-код, Н, Л максимальне число балів 20.  По чиннику П – 40 балів (скласти 5 і 9 рядків).

    Кількість балів від 16 до 20 (по чинниках А, В, З, Д, До, М-код, Н) є високою оцінкою по даному чиннику, значить, відповідна якість особи явно виражена (наприклад, товариськість по чиннику А).  Кількість балів 13, 14, 15 говорить про певне переважання якості, відповідної високій оцінці (наприклад, товариськості над замкнутістю).

      Кількість балів 5, 6, 7 свідчить про переважання якості, відповідної низькій оцінці (наприклад, замкнутості над товариськістю).  Кількість балів 8-12 означає зразкову рівновагу між двома протилежними особовими якостями (наприклад, в міру відкритий, в міру замкнутий).  Якщо опитуваний набрав 12 і більш за бали за шкалою Л, то результати опиту необхідно визнати недостовірними. Якщо опитуваний набрав більше 20 (з 40) балів за шкалою П (схильність до асоціальної поведінки), то це свідчить про певні особові проблеми в якій-небудь сфері життя: у сім'ї, в стосунках з друзями, на роботі, в стосунках з тими, що оточують). В цьому випадку необхідно провести додаткову співбесіду, щоб виявити, наскільки серйозні виниклі проблеми.