Проблеми спілкування

Зміст

Розділ  І Теоретичні аспекти проблеми спілкування  в психологічній літературі

Вступ…………………………………………………………………….3

1. Аналіз поняття «спілкування» як соціально-психологічного феномену ………………………………………………………………………..5
2. Комунікативні барєри як фактор впливу на особливості спілкування……………………………………………………………………15

1.3 Особливості спілкування в підлітковому віці……………………..21

          Висновок до Розділу І…………………………………………………….25       

Розділ ІІ Емпіричне  дослідження особливостей спілкування  школярів

         2.1 Організація і методика дослідження комунікативних можливостей і вмінь школярів……………………………………………………………26

2.2 Аналіз результатів  дослідження………………………………….27

2.3 Профілактика конфліктів  та подолання психологічних барєрів  в спілкуванні школярів ……………………………………………………….29

Висновок до Розділу  ІІ………………………………………………..34

Висновки………………………………………………………………35

Список використаних джерел…………………………………………37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність дослідження. Спілкування є одним з найважливіших чинників становлення особистості. Навчаючись спілкуватися, дитина пізнає світ, людей, саму себе. Спілкування є одним з тих феноменів людського життя, без якого людина в світі інших просто не може вижити.

На новий рівень спілкування  виходить в житті дитини тоді, коли вона іде в школу. Її оточує великий колектив дітей і дорослих, і саме від успішності розвитку навичок її спілкування та взаємодії з ними залежить інколи і все її майбутнє. На новий рівень спілкування виходить в підлітковому віці – воно стає провідною діяльністю дитини. Отже, з'являються нові проблеми і труднощі.

Психологічні бар'єри  в спілкуванні – це не тільки проблема дітей шкільного віку. Але  в цьому віці вона може постати  надзвичайно гостро, адже дитина часто  просто не уявляє, які труднощі можуть на неї очікувати і як їх подолати. Разом з тим, ці бар'єри можуть виникати раптово, і не тільки в спілкуванні з однолітками, але із старшими дітьми, дорослими, вчителями.

Часто тільки від правильного  підходу з боку батьків, вчителів, психолога залежить, чи отримає вчасно підліток цінну пораду, щодо того, як потрібно взаємодіяти з оточуючими.

Таким чином, проблема психологічних  бар'єрів у спілкуванні школярів і на сьогоднішній день залишається  надзвичайно актуальною, що і визначило  тему нашого дослідження.

Проблеми спілкування  привертали увагу багатьох вчених різних галузей знань. Перебіг процесу спілкування та труднощі при цьому стали об’єктом дослідження таких соціальних психологів як Д.Майєрс, Г.Андрєєва, В.Крисько, М.Пірен, Л.Орбан-Лембрик.

Об'єктом нашого дослідження є спілкування як соціально-психологічний феномен.

Предмет дослідження – психологічні бар'єри в спілкуванні учнів середнього шкільного віку.

Мета. Виявити та проаналізувати особливості психологічних бар'єрів у спілкуванні учнів учнів середнього шкільного віку.

Завдання:

1. Проаналізувати спілкування як соціально-психологічний феномен та фактори, які впливають на нього.
2. Виявити особливості формування бар'єрів у спілкуванні серед учнів середнього шкільного віку (підлітків)
3. Розробити рекомендації по подоланню психологічних барєрів у спілкуванні та профілактиці конфліктів серед школярів.

Методи дослідження: аналіз теоретичних джерел, тести-опитувальники (тест Ряховського «Оцінка рівня комунікативних якостей» та тест комунікативних вмінь Михельсона), спостереження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І Теоретичні аспекти проблеми спілкування в психологічній літературі

1. Аналіз поняття «спілкування» як соціально-психологічного феномену

Поняття спілкування  вживається у психологічній літературі в різних значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.В.Виготський, С.Л.Рубінштейн), як один із різновидів людської діяльності (Б.ГАнаньєв, М.С.Каган, І.С.Кон, О.О.Леонтьєв), як специфічну соціальну форму інформаційних зв’язків (А.А.Урсул, Л.О.Рєзніков) та ін..[2, с. 46]

Спілкування має складну  структуру. Відомі різні підходи до проблеми структури спілкування: через виокремлення рівнів аналізу цього явища, через аналіз структурних елементів спілкування в ситуаціях безпосередньої взаємодії або через перелік його основних функцій. Стосовно рівнів аналізу, то згадаємо класифікацію Б. Ломова, який запропонував три рівні:

- макрорівень: спілкування являє собою складну сітку взаємозв'язків індивіда з іншими людьми та соціальними групами й розглядається як важливий аспект способу життя особи (процес спілкування вивчається в інтервалах часу, що порівнюються, зіставляються з тривалістю людського життя; при цьому акцент робиться на аналізі психічного розвитку індивіда);

- мезарівень: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих, логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії, які змінюються і в яких опиняються люди в процесі життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя (акцент робиться на змістових компонентах ситуацій спілкування — «у зв'язку з чим» і «з якою метою»; навколо цього предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються вербальні й невербальні засоби, етапи спілкування);

- мікрорівень: увага зосереджується на аналізі елементарних одиниць спілкування як взаємодії поведінкових актів (взаємодія охоплює дію одного партнера і протидію іншого, наприклад «питання — відповідь», «повідомлення інформації — ставлення до неї» тощо).[5, с. 56-60]

Г. Андреева визначає структуру спілкування  як виокремлення в ньому трьох  взаємопов'язаних чинників: комунікативного (передбачає обмін інформацією між індивідами), інтерактивного (організація взаємодії між учасниками спілкування, тобто обмін не лише знаннями, ідеями, а й діями), перцептивного (процес сприймання й пізнання партнерами один одного і встановлення на цій основі взаєморозуміння).

Б. Паригін розглядає структуру  спілкування як взаємозв'язок двох аспектів — змістового й формального, тобто комунікацію та взаємодію  зі своїми змістом і формою. О. Бодальов у структурі спілкування виокремлює гностичний (пізнавальний), афективний (емоційний) і праксичний (діяльний) компоненти [15, с.82]

Логічним підґрунтям для моделювання структури спілкування  як процесу (передавання інформації, взаємовплив, пізнання один одного, обмін  результатами діяльності тощо) може бути характеристика його стосовно автономних компонентів, таких як: мета, зміст, засоби спілкування; учасники процесу, тип зв'язку, що встановлюється між ними; мотиви, потреби, ціннісні орієнтації учасників спілкування; комунікативний потенціал суб'єктів спілкування; види й форми спілкування; соціокультурна та етнопсихологічна специфіка спілкування; етико-психологічні й тендерні особливості спілкування; стилі, стратегії і тактики спілкування; результат спілкування. В цьому контексті важливо підкреслити роль середовища, в якому реалізується взаємодія. Йдеться про соціальну ситуацію спілкування, передусім про присутність інших людей під час спілкування, які змінюють цей процес.

Виділяють цілі спілкування: контактна, інформаційна, спонукальна, координаційна, розуміння, амотивна (потреба в емоційних переживаннях), встановлення стосунків, здійснення впливу. Позбавлення спілкування для людської психіки є значною травмою.

Компонентами спілкування  є зміст, мета, засоби, учасники, тип  встановлених між учасниками зв’язків, форма і результат. [16,с.4-13]

Функціями спілкування  є зовнішній прояв властивостей спілкування, ті ролі й завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні підходи  до класифікації функцій спілкування. Одні дослідники, розглядаючи спілкування в контексті його органічної єдності із життям суспільства в цілому та з безпосередніми контактами людей і внутрішнім духовним життям людини, виокремлюють такі функції: спілкування є формою існування і прояву людської сутності; воно відіграє в колективній діяльності людей комунікативно-сполучну роль; являє собою найважливішу життєву потребу людини, умову її благополучного існування; має психотерапевтичне, підтверджувальне значення (підтвердження власного «Я» іншою особою) в житті індивіда будь-якого віку. Перелічені функції, з огляду на їхній інтегральний характер, є тими чинниками, які показують суттєво вагомішу роль спілкування для людини, аніж просте передавання інформації.

Б. Ломов виокремлює у  спілкуванні три функції: інформаційно-комунікативну (полягає в будь-якому обміні інформацією), регуляційно-комунікативну (регуляція поведінки й регуляція спільної діяльності у процесі взаємодії) і афективно-комунікативну (регуляція емоційної сфери людини).

Можна навести іншу, трохи  подібну до попередньої, класифікацію — чотириелементну модель (А. Реан), в якій спілкування утворюють когнітивно-інформаційний (прийом і передавання інформації), регулятивно-поведінковий (загострює увагу на особливостях поведінки суб'єктів, на взаємній регуляції їхніх дій), афективно-емпатійний (описує спілкування як процес обміну й регуляції на емоційному рівні) та соціально-перцептивний компоненти (процес взаємного сприйняття, розуміння й пізнання суб'єктів).

Ряд дослідників намагається  розширити кількість функцій  спілкування за рахунок їх уточнення. Зокрема А. Брудний вирізняє інструментальну функцію, необхідну для обміну інформацією в процесі управління і спільної праці; синдикативну яка знаходить своє відбиття в згуртуванні малих і великих груп; трансляційну, необхідну для навчання, передавання знань, способів діяльності, оціночних критеріїв; функцію самовираження, зорієнтовану на пошук і досягнення взаємного розуміння.

 Л. Карпенко за  критерієм «мета спілкування»  виокремлює ще вісім функцій,  які реалізуються в будь-якому  процесі взаємодії і забезпечують досягнення в ньому певних цілей:

 контактну — встановлення  контакту як стану взаємної  готовності до прийому й передавання  повідомлення та підтримки зв'язку  під час взаємодії у формі постійної взаємоорієнтованості;

інформаційну — обмін повідомленнями (інформацією, думками, рішеннями, задумами, станами), тобто прийом — передавання якихось даних у відповідь на одержаний від партнера запит;

спонукальну — стимулювання активності партнера зі спілкування, що спрямовує його на виконання тих  чи інших дій;

координаційну — взаємне  орієнтування й узгодження дій для  організації спільної діяльності;

розуміння — не тільки адекватне сприйняття й розуміння  сутності повідомлення, але й розуміння партнерами один одного;

амотивну — виклик у партнера зі спілкування потрібних 
емоційних переживань і станів, зміна з його допомогою власних 
переживань і станів;

встановлення стосунків  — усвідомлення й фіксування свого  місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших  зв'язків, в яких належить діяти індивідові;

здійснення впливу —  зміна стану, поведінки, особистісно-зміс-тових  утворень партнера (намагань, думок, рішень, дій, потреб, активності, норм і стандартів поведінки тощо).[5]

Серед функцій спілкування  вчені вирізняють також соціальні. Основна з них пов'язана з управлінням громадсько-трудовими процесами, інша — із встановленням людських стосунків. В утворенні спільноти полягає ше одна функція спілкування, яка спрямована на підтримку соціально-психологічної єдності в групах і пов'язана з комунікативною діяльністю (сутність діяльності у створенні й підтримці конкретного взаємозв'язку людей у групах; вона допускає інформаційний обмін знаннями, стосунками й почуттями між людьми, тобто має на меті передавання—сприйнятгя індивідом громадського досвіду). Серед соціальних функцій спілкування важливими є функції наслідування досвіду та зміни особистості (остання здійснюється на основі механізмів сприйняття, наслідування, переконання, зараження). 
Вивчення специфіки суспільно-політичної діяльності дає змогу вирізнити такі основні функції спілкування в цій галузі знання (А. Деркач, Н. Кузьміна):

соціально-психологічного відображення. Спілкування виникає  як результат і як форма свідомого  відображення партнерами особливостей протікання взаємодії. Соціально-психологічний характер цього відображення проявляється в тому, що передусім через мовну й інші форми сигналізації елементи ситуації взаємодії, що сприйняті й перероблені окремою людиною, стають реально дійсними для його партнерів. Спілкування стає не стільки обміном інформацією, скільки процесом спільної взаємодії і впливу;

регулятивну. В процесі  спілкування здійснюється безпосередній  або опосередкований вплив на члена групи з метою зміни  або збереження на тому ж рівні  його поведінки, дій, стану, загальної активності, особливостей сприйняття, системи цінностей або стосунків. Регулятивна функція дає змогу організувати спільні дії, планувати і узгоджувати, координувати і оптимізувати групову взаємодію членів колективу;