Професіографічний аналіз професійної діяльності економіста

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» 
 
Факультет Інформатики та управління 
 
Кафедра педагогіки та психології управління соціальними системами 
 
 

Курсова работа

 
по темі: «Професіографічний аналіз професійної діяльності економіста». 
 
 
 

 

 

 

 
Виконала: 
студентка гр. ІФ-12а 
Платнер К.Ю. 
Науковий керівник: 
Доц. каф.  
Богдан Ж.Б. 
 

 

 

 

Харків 2014 

Об'єкт дослідження: Професійна діяльність економіста.

Предмет дослідження: Професійно важливі якості в діяльності економіста.

Мета дослідження: Виявлення професійних здібностей.

Завдання: Теоретично дослідити проблему професійної діяльності економіста та скласти психограму.

 

Вступ.

Сучасні фінансові структури та підприємства не можуть обійтися без кваліфікованих економістів, через це ми маємо змогу  зробити висновок, що актуальність даної професії надзвичайно велика. Нажаль, велика кількість спеціалістів у цій сфері остерігаються перевантаження ринку такими працівниками. Справа в тому, що країна вже має негативний досвід в цій сфері. Але поки що  побоювання залишаються необґрунтовані, бо актуальність професії й досі  достатньо висока [12]..

Економіст здійснює економічний аналіз господарської діяльності організації, розробляє заходи щодо забезпечення режиму економії, підвищення ефективності робіт, виявлення резервів, попередження втрат і непродуктивних витрат, більш раціонального використання всіх видів ресурсів. Виконує розрахунки з матеріальних, трудових і фінансових витрат, необхідних для проведення робіт (послуг), досліджень і розробок в освоєнні нової техніки і технології [23]..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ι.Що таке діяльність?

 

1.1.Особливості поняття діяльність в психологічній літературі

Діяльність - одна з основних категорій психологічної науки. Предметом психології є саме цілісна діяльність суб'єкта в різних формах та видах, у її філогенетичному, історичному та онтогенетичному розвитку.

Основною, генетичне вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжує всі види внутрішньої психологічної діяльності.

Складовими діяльності є дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями.

Головними процесами діяльності виступають інтеріоризація її зовнішньої форми та екстеріоризація внутрішньої; перша веде до створення образу дійсності, друга - до упредметнення образу

Саме предметність є конституціональною характеристикою діяльності: спочатку діяльність визначається предметом, потім вона опосередковується та регулюється його образом як суб'єктивним продуктом[14].

Людина як особистість ставить перед собою цілі, усвідомлює мотиви, які спонукають її до активності.

Принцип єдності свідомості і діяльності, сформульований радянськими психологами, узагальнює ряд теоретичних положень. Змістом свідомості стають насамперед ті об'єкти або сторони пізнаваної діяльності, які насамперед включені в діяльність. Таким чином, зміст і структура свідомості виявляються пов'язаними з діяльністю. Активність, як найважливіша характеристика психічного відображення особистості, закладається і реалізується в предметній діяльності і потім стає психічною якістю людини. Формуючись у діяльності, свідомість у ній і виявляється. По відповіді і виконанню завдання вчитель судить про рівень знань школяра. Аналізуючи навчальну діяльність школяра, вчитель робить висновок про його здібності, особливості мислення і пам'яті. За справами і вчинками визначають характер ставлення, почуття, вольові та інші якості особистості. Предметом психологічного вивчення є особистість у діяльності. 
Будь-який вид діяльності пов'язаний з рухами, незалежно від того, буде це м'язовий рух руки при письмі, при виконанні трудової операції верстатником або рух мовного апарату при проголошенні слів. Рух є фізіологічною функціею живого організму. Рухова, або моторна, функція у людини з'являється дуже рано. Перші рухи спостерігаються у внутрішньоутробний період розвитку, у зародка. Новорожденный.кричить і робить руками і ногами хаотичні рухи, у нього виявляються вроджені комплекси складних рухів; наприклад, смоктальний, хапальний рефлекси[16].

Діяльність є цілеспрямованим процесом взаємодії людини з навколишнім світом. У ній людина реалізує своє ставлення до світу, людей, предметів, явищ і до самої себе. У діяльності ніби "зливається" людська індивідуальність, її сутність і об'єктивний світ. Дієвість механізму такої взаємодії розкривається у виявленні функціонального^призначення кожного структурного елемента діяльності, що у своїй сукупності характеризують діяльність як систему. [11].

Розглядаючи діяльність як специфічно людський тип відносин до дійсності, діяльнісний підхід насамперед виходить із того, що цей тип відносин до дійсності визначається не біологічно заданими, а історично виробленими соціокультурними програмами. Як відомо, тварини як би вписані в певну "екологічну нішу", тобто в той спектр навколишніх природних умов, у якому вони можуть жити й еволюціонувати як певний біологічний вид. Форми їх адаптивного, пристосувального до навколишнього природного середовища поводження, хоча й досить лабільного у високорозвинених тварин, складаються на основі тих вихідних можливостей, які визначаються будовою тіла тварини, природними органами. Їх між індивідуальні відносини, складність і тонкість яких у цей час переконливе показує етологія, змушуючи геть-чисто розпрощатись з міфом про "зоологічний індивідуалізм", проте також в остаточному підсумку підлеглі біологічним закономірностям. У людини як живого організму, звичайно, також діють механізми цього вітального пристосованого поводження. Але ці механізми в людини вписуються в контекст програм, що задають культурою, що, якщо вживати класичний філософський термін, трансцендентна стосовно природи.[1].

Поняття діяльності є найбільш загальним у психології. Тому його дослідженню надається особливе значення. У вітчизняній психології існує дві теорії діяльності: теорія індивідуальної діяльності, розроблена О.М.Леонтьєвим, і теорія спільної ( сумісної ) діяльності, розроблена Б.Ф.Ломовим. Останній вважав, що теорія індивідуальної діяльності є лише частковим випадком більш загальної теорії спільної діяльності, бо ніяка індивідуальна діяльність неможлива без діяльності багатьох інших людей.

Основною характеристикою діяльності є її предметність „Власне, в самому понятті діяльності уже імпліцитно міститься поняття її предмету. Вираз „ безпредметна діяльність” позбавлений всякого змісту. Діяльність може здаватися безпредметною, але наукове дослідження діяльності необхідно вимагає відкриття її предмету. При цьому предмет діяльності виступає двояко: первинно – у своєму незалежному існуванні, як такий, що підкоряє собі і перетворює діяльність суб”екта, вторинно – як образ предмету, як продукт психічного відображення його властивостей, яке здійснюється в результаті діяльності суб”єкта і інакше здійснюватися не може. При аналізі психологічної стурктури (будови) діяльності найчастіше виділяють два підходи, які називають мотиваційний і операційний аспекти.

Першопричиною діяльності виступає потреба. Це - неусвідомлюваний стан організму, який ще не має конкретно предметного вираження.

Вона виникає як своєрідний сигнал про те, що для нормальної життєдіяльності чогось не вистачає, людина переживає певний дискомфорт. Усвідомлений аналіз цього стану приводить до виникнення мети. [14].

Подальша конкретизація цього поняття, що задає демаркаційну лінію "людського світу", що окреслює контури його простору, на мій погляд, логічно неминуче тому може здійснюватися в руслі експлікації подань про формування, функціонування й розвиток соціокультурних парадигм. І відразу ж варто підкреслити у світлі міркувань про сферу дієвості діяльнісного підходу - можливість фіксації на його основі в тім його розумінні, що було сформульовано вище, специфічності людського світу, аж ніяк не визначає ще всеохоплення його пояснювальної чинності відносно різних властивостей і прояві цього світу. Іншими словами, те, що може виступати й дійсно виступає як специфічна ознака, зовсім не обов'язкове - у найкращому разі це відкрите питання - повинне бути функцією горезвісної "клітинки", з якого може бути логічно розгорнуте все різноманіття "людського світу".[1].

Досліджувати діяльність як полісистемний об'єкт доцільно за допомогою системного підходу, що відповідає типу конкретної діяльності.

Праця — це доцільна діяльність, спрямована на задоволення життєвих потреб. Вона є обов'язковою умовою існування та розвитку людського суспільства, а також рушійною силою прогресу. Із зміною історичних епох праця стає від покоління до покоління різноманітнішою.[10].

Розуміння трудової діяльності як найважливішої ґрунтується насамперед на традиційному визнанні пріоритету її матеріальних результатів. Однак не меншу значущість мають знання (як результат творчої діяльності), послуги (як результат специфічного виду трудової діяльності у сфері нематеріального виробництва) та ін. Визнання пріоритету матеріальних результатів є історично зумовленим, і зі зміною суспільних умов пріоритетність різних видів соціальної діяльності змінюється. Отже, всі види соціальної діяльності є цінними.[17].

Діяльність — це реалізація особистих якостей людини. Ці якості мають також визначену структуру, що розглядається в теоріях особистості. Оточуюче середовище та власне діяльність можуть спричинювати змінення стану людини. Процес діяльності регулюється не лише внутрішніми, а й зовнішніми факторами, до яких належать взаємодіючий суб'єкт (чи колектив) і власне предмет праці як діяльності, який може бути також знаряддям праці. Наприклад, предметом розумової діяльності є інформація, з її допомогою здійснюються управлінські рішення.[10].

У тому що праця — це передусім доцільний процес створення споживних вартостей, матеріальних і моральних цінностей, необхідних для задоволення людських потреб, виявляється основна функція праці як засобу до життя людини. Ця функція характеризує загальну суть праці, яка не залежить від форм соціальної організації суспільства, і є вихідною умовою існування людства, його довічною природною необхідністю. Праця створює суспільне багатство і є основною формою життєдіяльності будь-якого людського суспільства. В процесі створення суспільного багатства і умов для задоволення потреб людина виступає як суб'єкт діяльності, спрямовуючи свої зусилля на перетворення об'єкта — предметів праці, для того щоб вони могли задовольняти потреби людини. Отже, праця є сферою реалізації трудового потенціалу людини. Це робить працю головною сферою життєдіяльності людини, її самовираження і самоствердження, і в цьому виявляється ще одна функція праці.[17].

Діяльність, спрямовану на об'єкти зовнішнього світу, називають предметною. Використовуючи прості знаряддя праці, весь потік інформації, необхідний для управління впливом на предмет праці, відтворює людина, здійснюючи таким чином в усіх відношеннях та у будь-який час процес впливу і контролюючи його. Машина в аспекті, який нас цікавить, є перетворювачем інформації, а не тільки енергії, тобто вона частково без участі людини формує командні сигнали та регулює вплив. Отже, принципова особливість роботи людини з машиною полягає у неповному контролі за процесом, що відбувається, впливаючи на предмет праці.[8].

 

Висновок

Таким чином, діяльність в психології розглядається як форма активного відношення людини до дійсності, що спрямована на досягнення свідомого встановлених цілей.

 

 

1.2. Професійна діяльність  економіста

Психологічні аспекти трудової діяльності свідчать про наявність залежності особистості від соціально-економічних і науково-технічних умов. Звідси випливає, що виховання і самоорганізація особистості є основними завданнями навчання та оволодіння знаннями, навичками та уміннями. При цьому в аспекті економічної діяльності велике значення здобуває можливість використання зіставлення особистості та міжособистісних відносин у трудовому колективі в якості додаткового ресурсу.    Ринкові відносини, інтеграція країни у міжнародне співтовариство, всебічна інформатизація суспільства потребують підвищення якості й рівня економічної діяльності підприємств та організацій. Це обумовлюює нові, більш жорсткі вимоги, які висуваються до фахівців у сфері фінансової, виробничої та господарської діяльності. В умовах економічної нестабільності чимало молодих людей обирає економічну спеціальність, кар′єру підприємця. Такий вибір певною мірою сприяє досягненню свободи і незалежності, підвищенню самоооцінки, дозволяє реалізувати власний творчий потенціал. [13].

Ринкове трансформування економіки України призвело не лише до підвищення популярності та престижу професії „економіст”, а й до помітного росту значення цієї професії як партнера у діловому спілкуванні. На сучасному етапі успішність діяльності економіста не визначається лише його здатністю аналізувати та контролювати хід та результати економічної діяльності установи чи підприємства, де він працює, а й умінням вести ділову комунікацію. Особливо загострилась потреба економістів у спілкуванні як обміні інформацією у період економічної кризи в Україні. Сучасний фахівець економічного профілю витрачає на спілкування (переговори, наради, службові телефонні розмови тощо) близько третини свого робочого часу, а в окремих випадках і 50–60% робочого часу, якщо економіст займає керівну посаду. Проте, слід пам’ятати, що йдеться про професійне спілкування, а, отже про знання мови професії та професійного сленгу, про знання механізмів міжособистісної взаємодії та її організації за допомогою різноманітних комунікативних засобів тощо.[6].

Важливим є і те, що образ професії як когнітивне й емоційне утворення до певної міри змінює систему загальних орієнтирів у суспільній і індивідуальній свідомості людей. Раніше ідеальний образ професіонала багато в чому був пов'язаний з образом конкретних людей і їхньою професійною біографією. Їхні особистісні якості бралися за зразок для наслідування (іноді це був збірний образ, але він володів тією конкретністю, яка сприяла процесу ідентифікації). Наразі можна спостерігати, що в деякій мірі „ідеальний образ професіонала” замінений на „ідеальний спосіб життя” (американський, європейський тощо). Невизначеність ціннісних уявлень про саму професію фахівця економічної сфери зміщує орієнтири на вибір способу життя, якому надається перевага, за допомогою професії, яка вже виступає засобом досягнення цього способу життя, а не його істотною частиною. За другорядним втрачається головне – розвиток особистісних і професійних якостей фахівця сфери економіки в нових соціально-економічних умовах.