Психодіагностичне дослідження психологічної готовності жінки до материнства

- забезпечення умов для розвитку мотиваційних механізмів.

 Конкретно-культурні  функції охарактеризувати складніше.  Всі видотипічні функції, що  вказані вище мати здійснює  згідно наявної в її культурі  моделі материнства, в яку входить  не лише операційний склад  і технологія відходу виховання,  але і модель переживань матері, її стосунки до дитини і  своїх функцій, а також способи  емоційної взаємодії з дитиною.  До цієї групи материнських  функцій Філіппова відносить  наступні:

- забезпечення матір'ю предметного середовища і умов плотсько-практичної, ігрової діяльності і спілкування, які сприяють утворенню культурних особливостей когнітивної сфери і моторики;

 - забезпечення умов для формування культурної моделі прихильності;

- забезпечення умов для формування культурних особливостей соціально-комфортного середовища;

- забезпечення умов для формування у дитини основних культурних моделей: ціннісно-смислових орієнтацій, сім'ї, материнства і дитинства і ін.

 Філіппова Г.Г. відзначає,  що далеко не всі ці функції  усвідомлюються матір'ю. Навіть  науці багато з них сталі  відомі лише в останні десятиліття,  і, немає підстав вважати, що їх пізнання вже закінчене. Проте мати успішно виконує ці функції багато тисячоліть[13].

 Культурою вони також  добре освоєні і представлені  в зведенні правил, норм, в обрядах,  повірьях, звичаях. Деякі з материнських  функцій, такі, як задоволення  органічних потреб малюка, формування  у нього деяких особових якостей,  в достатній мірі усвідомлюються  матір'ю і суспільством. Інші існують  в суспільній свідомості і  свідомості матері в перетвореній  формі, уявлення про їх значення  для дитини різною мірою наближаються  до біологічних і соціокультурних  завдань його розвитку.

 Народження дитини  принесе багато змін, до яких  жінка має бути готова. Тобто  вона має бути готова стати  матір'ю, повинна усвідомлено  перейняти на себе виконання  материнських функцій.

 Більшість авторів  [14, 3, 7], що досліджують проблему готовності до материнства, вважають, що готовність до материнства формується впродовж всього життя. На процес формування впливають як біологічні, так і соціальні чинники, оскільки готовність до материнства має з одного боку потужну інстинктивну основу, а з іншою виступає як особова освіта, в якій відбивається весь попередній досвід її взаємин зі своїми батьками, однолітками, чоловіком і іншими людьми.

 Мещерякова С.Ю. розглядає  цей концепт як специфічну  особову освіту, стержневою створюючою  якого є суб'єктно-об'єктна орієнтація  у відношенні до дитини, що  ще не народилася. Така позиція  у визначенні готовності до  материнства пояснюється припущенням  Мещерякової С.Ю. про те, що  суб'єктне відношення до майбутнього  дитини проектується в стиль  материнської поведінки і тим  самим забезпечує найбільш сприятливі  умови для психічного розвитку  немовляти, найважливішими показниками  якого є рівень спілкування  дитини з матір'ю, особливості  становлення у нього образу  себе і потреби в співпереживанні [4].

 Автор виділяє декілька  груп показників психологічної  готовності до материнства. У  першу групу включені особливості  комунікативного досвіду жінок з їх раннього дитинства. Якщо досвід спілкування з близькими був позитивним, це означає, що стартові умови для формування суб'єктного відношення до інших людей були сприятливими і основа для формування суб'єктного відношення до свого дитини закладена. Мещерякова С.Ю. передбачила, що про характер раннього комунікативного досвіду, отриманого майбутньою матір'ю в спілкуванні з близькими дорослими, можна судити по афектних слідах, залишених в її перших спогадах про себе і батьках, про їх стиль виховання, про свої привязанності. Велике значення в становленні батьківської поведінки автор надає спілкуванню з однолітками, старшими і молодшими дітьми.

 До показників другої  групи віднесені переживання  жінкою відношення до дитини, що ще не народилася. Найбільш  сприятливою ситуацією для майбутньої  материнської поведінки є бажаність  дитини, наявність суб'єктного відношення  матері до немовляти, що ще  не народилося, яке виявляється  в любові до нього, уявній  або вербальною адресованісті,  прагненні інтерпретувати рухи  плоду як акти спілкування.

 Третю групу показників  склали установки на стратегію  виховання дитини. То, як майбутня  мати має намір здійснювати  догляд за ним, з точки зору  автора, також свідчить про переважання  суб'єктного або об'єктного відношення  до дитини.

 Брутман В.І. розглядає  готовність до материнства як  здатність матері забезпечувати  адекватні умови для розвитку  дитини, що виявляється в певному  типові відношення матері до  дитини. Тип материнського відношення, відповідний готовності або неготовності  до материнства, автор пов'язує  з цінністю дитини для матері [2].

 Мілосердова Е. виділяє  два основні чинники, що дозволяють  визначити психологічну готовність  до материнства:

1. Відношення до вагітності. Найсприятливіший варіант, коли  вагітність бажана, приймається  з радістю на рівні усвідомлення. Це несе за собою спокійне  протікання вагітності на психологічному  і фізіологічному рівні. Така жінка готова до материнства і здатна абсолютно свідомо перенести ради дитини будь-які труднощі і обмеження.

2. Поведінка жінки в  процесі пологів. Частенько жінка,  замість того аби думати лише  про успішне завершення цього  процесу для дитини, про його  проблеми і стан, замість того  аби співпереживати маляті, в  думках допомагати і підтримувати  його, розуміючи як йому нелегко,  жінка повністю перемикається  на свої відчуття, на свою власну  персону, починає себе жаліти, звинувачувати всіх і вся, думаючи  про те, аби все скоріше закінчилося [5].

 Філіппова Г.Г., досліджуючи  психологічні чинники порушення  материнства, розглядала психологічну  готовність до материнства як  провідний чинник адаптації до  вагітності і материнства. Як  складові психологічної готовності  до материнства були виділені  наступні складові:

1.Особова готовність: загальна  особова зрілість (адекватна віково-статева  ідентифікація; здібність до ухвалення  рішень і відповідальності; міцна  прихильність; внутрішня каузальна  атрибуція і внутрішній локус  контролю; відсутність залежностей)  і особові якості, необхідні для  ефективного материнства (емпатия;  здатність до спільної діяльності; здатність бути «тут і тепер»; творчі здібності; інтерес до  розвитку іншої особи; інтерес  до діяльності вирощування і  виховання; уміння отримувати  задоволення; культура тіла).

2.Адекватна модель батьківства:  адекватність моделей материнської  і батьківської ролей, сформованих  в своїй сім'ї, по відношенню  до моделі особи, сім'ї і  батьківства своєї культури; оптимальні  для народження і виховання  дитини батьківські установки,  позиція, виховні стратегії, материнське  відношення.

3.Мотиваційна готовність: зрілість мотивації народження  дитини, при якій дитя не стає: засобом полеролевій, віковій  і особовій самореалізації жінки;  засобом утримання партнера або  зміцнення сім'ї; засобом компенсації  своїх дитячо-батьківських стосунків; засобом досягнення певного соціального статусу і тому подібне.

4.Сформованість материнської  компетентності: відношення до дитини  як суб'єкта не лише фізичних, але і психічних потреб і  суб'єктивних переживань; сензитивність  до стимуляції від дитини; здібність  до адекватного реагування на  прояви дитини; здатність орієнтуватися  для розуміння станів дитини  на особливості його поведінки  і свій стан; гнучке відношення  до режиму і установка на  орієнтацію на індивідуальний  ритм життєдіяльності дитини  в ранній період його розвитку; необхідні знання про фізичний  і психічний розвиток дитини, особливо вікові особливості  його взаємодії зі світом; здатність  до спільної діяльності з дитям;  навики виховання і навчання, адекватні віковим особливостям  дитини.

5.Сформованість материнської  сфери. Материнство як частина  особової сфери жінки (материнська  потрібністно-мотиваціона сфера)  включає три блоки (емоційно-потребністний;  операціональный; ціннісно-смисловий), зміст яких послідовно формується  в онтогенезі жінки (у взаємодії  з власною матір'ю і іншими  носіями материнських функцій;  сюжетно-ролевій грі в ляльки  і сім'ю; у взаємодії з немовлятами  до народження свого дитини; в  період статевого дозрівання; у  взаємодії з власними дітьми) [14].

 Матвєєва Е.В. визначає  психологічну готовність до материнства,  як специфічну особову освіту, що включає три блоки готовності: потребністно-мотиваціоний блок; когнітивно-операційний  блок і блок соціально-особової готовності до материнства [5].

 Потребностно-мотиваціона  готовність до материнства має  на увазі потребу в материнстві  і включає потребністно-эмоціональний  і ціннісно-смисловий компоненти. Вона має на увазі рефлексію  своїх станів і прагнення до  їх переживання в процесі взаємодії  з дитям і не вичерпується  бажанням мати дітей.

 Іваников В.А. вважає, що потреба в материнстві - необхідна, але не достатня  умова для материнської діяльності, і спонука до дії є результат  особливого процесу - процесу мотивації. Мотив діяльності виступає безпосереднім смыслообразующим чинником [6].

 Філіппова Г.Г. виділяє  наступні основні мотиви материнства:

 1) досягти бажаного соціального і вікового статусу (я - доросла, самостійна жінка, що займає певне положення в суспільстві, має право на відповідне відношення до себе в сім'ї і суспільстві);

 2) задоволення моделі «повноцінного життя» (людина повинна і може мати певні речі, без цього його життя не повне, не така як в інших);

3) прагнення продовжити себе, свій рід (залишити після себе щось в житті, що само також буде це продовження забезпечувати, - народжувати дітей, моїх внуків, правнуків);

 4) реалізація своїх можливостей (виховати дитини, передати йому свої знання, життєвий досвід);

5) компенсація своїх життєвих проблем (аби став краще, розумніше, красивіше, щасливіше за мене, отримав те, що не змогла отримати в житті я);

6) вирішення своїх життєвих проблем (укласти або укріпити брак, довести собі і іншим, що я здатна народити і бути матір'ю; врятуватися від самоти; знайти помічника в старості);

7) любов до дітей (найскладніший мотив, в якому поєднується задоволення від спілкування з дитям, інтерес до його внутрішнього світу, уміння і бажання сприяти розвитку його індивідуальності і усвідомлення того, що дитя стане самостійним, «не моїм», любитиме інших і тому подібне);

 8) досягнення критичного для дітородіння віку [14].

 Різні обставини створюють  абсолютно індивідуальні, неповторні  умови мотивації народження дитини  для кожної жінки.

 Потреба в дітях  - центральна ланка потреби в  материнстві. Жодних біологічних  законів, що заставляють мати  дітей, не існує (Борисов В.А.). Ці закони слід шукати у  сфері соціального.

 Бажання мати дітей  може виникнути несподівано, може  бути виражено неявно (Орльовськая  М.). Відомо, що і у чоловіків,  і у жінок бажання мати дітей  безпосередньо залежить від їх  дитячих переживань, стосунків з  батьками, моделі тієї сім'ї, в  якій вони виросли. Друк минулого  настільки виразний, що частенько  вона і визначає наше бажання  або, навпаки, небажання дати початок нового життя [2].

 Потрібністно-эмоційна  готовність до материнства забезпечує  позитивне відношення жінки до  вагітності і настрій (без страху) на пологи, емоційно-позитивний образ  дитини, бажання піклується про  нього, радісно-щасливе відношення  до ролі матері.

 Позитивне відношення  до вагітності спричиняє за  собою спокійне її протікання. Така жінка здатна абсолютно  свідомо перенести ради дитини  будь-які труднощі і обмеження.  Не дивлячись на останнє, образ  майбутнього дитини у жінки  викликає позитивні емоції, вона  знаходиться в «передчутті» майбутнього  материнства.

 Якщо дитя бажане, то  він здатний втілювати уявлення  жінки про щастя. Коли дитини  не чекають, частіше зустрічаються  передчасні пологи. Відбувається  це тому що, жінка знаходиться  в пригніченому, напруженому стані,  її пригноблює думка про майбутнього дитини [9].

 Велике значення має  і те, як жінка налаштована  на процес пологів. У сучасній  психології і психотерапії вважається, що відношення жінки до процесу  пологів істотним чином впливає  на успішність пологів, а також  відображає загальне відношення  до вагітності, майбутнього дитини, своєї нової ролі матері.

 Негативні переживання,  гострі стресові стани, стійкі  страхи, виникнення неоднозначних  відчуттів до майбутнього дитини  або до самої собі, а інколи  своєрідне ігнорування вагітності  можуть свідчити про наявність  в майбутньої матері неусвідомлюваних  внутрішніх проблем, конфлікту  між бажанням мати дитини і  неготовністю до рішучих змін  в собі і в житті.

 В період вагітності  жінка відчуває, що з первістком  приходить кінець її безтурботної  юності. Зникає краса дівочої  фігури, здається загубленою чарівність  молодості. Виникають різного  роду побоювання і страхи. Жінка  повинна усвідомлювати труднощі  цього періоду, відповідно набудуватися  і зуміти пережити його. І лише  тоді виклюється відчуття радісного  чекання. Райнпрехт з наполегливістю  говорить майбутнім матерям: «Ви  повинні хотіти майбутнього дитини, ви повинні вітати життя, що  зароджується, ви повинні свідомо  знаходитися в стані радісного чекання».