Психологiчнi особливостi взаэмовiдносин мiж тренером i спортсменом

Об’єкт дослідження: Психологічні особливості діяльності тренера.

Предмет дослідження: взаємовідносини між тренером та спортсменом.

Гіпотеза  дослідження: Взаємовідносини впливають на рівень майстерності спортсмена.

Вибірка: 30 спортсменів майстрів спорту і 30 спортсменів, які мають перший розряд. Вік респондентів – 16-20 років. Вид спорту – спортивні види гімнастики.

Метод: для проведення дослідження було обрано «Методику дослідження взаємовідносин між спортсменом і тренером» (Ю.Л. Ханін, А.В. Стамбулов).

Для аналізу результату був  використаний підрахунок середніх балів.

Розділ І  Психологічні особливості діяльності тренера

1. Функціональні особливості діяльності тренера

    Крім основної функції - навчання і розвитку спортсмена - тренер виконує і інші різні функції (виключаючи професійний спорт, де багато функцій, особливо господарсько-організаторські, виконуються іншими особами). Ці функції можна розділити на такі групи, як:  
1. Експертно-косультативні: тренер виступає як фахівець, вчитель, що володіє великими знаннями зі спеціальних питань (методикою навчально-тренувального процесу, тактиці ведення змагальної боротьби, станом спортивного інвентарю і т.д.), а при роботі з дитячими колективами він повинен володіти певною ерудицією і з інших питань, які не відносяться до його професії. 
2. Проектувальні: тренер повинен вміти здійснювати перспективне і поточне планування. Особливо слід відзначити вміння створювати в учнів перспективу, це значно підвищує їх самовіддачу. 
3. Господарсько-організаторські (адміністративні): забезпечення спортсменів інвентарем, спортивною формою, оренда спортивних баз для занять, розміщення спортсменів на зборах і змаганнях, організація лікарського і психофізіологічного контролю над станом спортсменів і т.п. 
4. Представництво: забезпечення зв’язку із зовнішнім соціальним середовищем. З одного боку, тренер є для команди представником керівництва, а з іншого - він сам представляє команду перед вищими інстанціями (спорткомітетом і т. п.). 
5. Виховання: перш за все цілеспрямований вплив на спортсменів, але ця функція здійснюється часом стихійно, в силу наслідування учнями свого вчителя. Учні, особливо в юнацькому віці, прагнуть ідентифікуватися з тренером, легко і з готовністю сприймають його установки, цінності, відносини і особливості поведінки. У зв'язку з цим дуже важливо, щоб тренер мав соціально позитивні риси особистості. Адже, за словами

К.Д.Ушинського, «найголовніше  завжди залежатиме від особистості  безпосереднього вихователя, що стоїть обличчям до обличчя з вихованцем: вплив особистості вихователя на молоду душу становить ту виховну  силу, яку не можна замінити ні підручниками, ні моральними сентенціями, ні системою покарань і заохочень »[13, c.29]. 
6. Пізнавальна (гностична): пізнання психологічних особливостей учнів, без чого не можна встановити з ними взаєморозуміння. 
У процесі такого пізнання тренеру доцільно дотримуватися таких правил: 
• вивчати учнів треба в природних умовах тренувального та змагального процесу. Однак при цьому треба не тільки вивчати школяра, але й виховувати вивчаючи; 
• слід, перш за все, знаходити головні риси учня («основні осі і пружини», за висловом Л. С. Макаренко); 
• окремі особливості особистості спортсмена потрібно розглядати на тлі всієї особистості в цілому. Наприклад, не можна оцінювати його наполегливість у відриві від спрямованості особи, так як наполегливість може проявлятися і заради досягнення негативної мети; 
• важливо виявити позитивні риси юного спортсмена, на які треба спиратися при його вихованні й навчанні (не випускаючи з виду і його негативні риси); 
• не треба поспішати з оцінкою спортсмена, допускаючи упередженість і суб'єктивізм в інтерпретації даних спостереження за ним. Потрібно пам'ятати, що інтуїція - поганий порадник, коли мова йде про винесення судження про той чи інший учня; 
• важливо розкривати причину прояву негативних рис особистості учня (наприклад, чому він проявляє впертість - як протест проти грубого з ним поводження або внаслідок розбещеності); 
• необхідно спостерігати за тенденцією у розвитку тієї чи іншої риси особистості учня - прогресує вона або зникає; 
• вивчати спортсмена потрібно в колективі: тут його поведінка може відрізнятися від того, яку він демонструє, коли один. Крім цього, потрібно встановити тих спортсменів, які надають на даного учня найбільший вплив; 
• для повноцінного вивчення особистості учня треба спостерігати його в різних ситуаціях, планомірно і систематично. Крім кращого його пізнання це дає ще можливість бачити ефективність застосованих до нього впливів; 
• необхідно зрозуміти мотиви дій і вчинків учня, так як зовні подібні вчинки можуть відбуватися за різними мотивами. 
Потрібно пам'ятати, що кожен обдарований спортсмен повинен мати свою особливість. Завдання тренера - знайти цю індивідуальність, а не прагнути всіх зробити однаковими. 
Відомий тренер з хокею з шайбою Н.С. Епштейн писав: «У безлічі хокейних шкіл тренери пояснюють і показують малюкам все: і як шайбу вести, і кік ключку тримати, і де стояти, і куди бігти ... Всі диктанти і диктанти - і ніяких творів, тим більше на вільну тему! І через якийсь час хлопці, звичайно, цілком нанесені по всіх розділах хокейної грамоти. Все у них гладко, а якісь кути пропали! І те, що було в дитинстві тільки в одного хлопчиська, кудись зникло ». 
7. Секундантская: управління спортсменами під час змагань. Здійснюючи цю функцію, тренер повинен виступати в ролі психолога, а для цього йому треба знати психологічні особливості своїх підопічних, їх сильні і слабкі сторони. 
Щоб домогтися бажаного від спортсменів, сам тренер зобов'язаний бути зразком відданості спорту, зразком поведінки в побуті. Важко вберегти від поганих спокус учнів, коли вони бачать свого спортивного наставника з сигаретою в роті або з чаркою в руках. [7, c. 268-269]

8 . Психотерапевтична: врахування відповідного емоційного стану членів спортивної команди, усунення конфліктних та стресових станів в життєдіяльності та підтриманні позитивного психологічного клімату.

9. Стратегічна: постановка цілей, визначення методів та засобів їх досягнення. Передбачає творчий підхід до спортивної діяльності, здатність висувати нові ідеї та впроваджувати їх в систему підготовки спортсменів. [1, c. 231]

   Процес впливу  на спортсмена відбувається в  результаті кращого взаємопізнання, спільної діяльності та вкладу  тренера в життєдіяльність кожного спортсмена. Цей процес поетапний і передбачає врахування таких особливостей: [7, c. 48 ]

1. Отримання адекватного уявлення тренера про спортсменів і спортсменів про тренера, як запоруки досягнення повного взаєморозуміння та довіри за умови чіткого усвідомлення спільної мети;
2. Встановлення особистісних емоційно-позитивних стосунків у системах «тренер - спортсмен»;
3. Чітке розмежування функцій співпрацюючих сторін;
4. Надання самостійності спортсменам під час визначення та вирішення особистісних та пізнавальних цілей, завдань за рівноправної участі тренера;
5. Вироблення форм індивідуальної та колективної відповідальності;
6. Розробку технології реалізації спільно прийнятих рішень і форм взаємної допомоги в різноманітній важливій для спортсмена діяльності;
7. Розвиток виховних ситуацій для актуалізації та задоволення значущих потреб, що постійно розвиваються та змінюються.

2. Типи (стилі) керівництва тренерів

 
    У процесі багаторічної роботи у кожного тренера складається характерний для нього стиль керівництва, управління командою або окремими спортсменами. Під впливом багатьох факторів (зміна колективу, підвищення майстерності спортсменів, розвиток особистості і т. д.) він може змінюватися або залишатися постійним.  
    Під стилем розуміють повторювані особливості, типові риси, форми-вирази. Ряд словосполучень, таких, як стиль роботи, стиль управління, стиль взаємовідносин, стали термінами. [11, с. 85 ]  
    Під стилем керівництва в психології розуміються: «... індивідуально-типові особливості цілісної, щодо стійкої системи способів, методів, прийомів впливу керівника на колектив з метою ефективного виконання управлінських функцій». [6, с. 136 ]  
    Типи керівників і відповідні їм стилі керівництва були вперше досліджені німецьким психологом Куртом Левіним (1938), якому належать і назви основних стилів: авторитарний, демократичний і ліберальний.  
    Авторитарний, або директивний, стиль роботи тренера характеризується повним його єдинопочатком, тобто одноосібним прийняттям рішень (причому тільки власної формулювання), прагненням залишити за собою виключне право заохочувати і карати. Всі керівні впливу тренера-автократа мають форму наказу, ультимативних вимог, розпоряджень. Будь-які відхилення, неточності при їх виконанні, прояв ініціативи і самостійності викликають реакцію у вигляді стягнень, покарань, доган, позбавлення пільг і т. д. Такий тренер ретельно і суворо контролює всю діяльність і поведінку спортсменів, але не з метою виявити турботу про них, допомогти їм, а з єдиним прагненням - все зробити для того, щоб не зірвати виконання поставленого перед ним, тренером, завдання.  
    Тренери з директивним стилем управління зазвичай з симпатією ставляться до тих, хто не заперечує їм ні в чому, хто згоден з будь-якими їх пропозиціями. Тому в колективах, якими вони керують, бувають, як правило, «улюбленці», які не завжди користуються повагою серед товаришів. У спілкуванні з іншими своїми учнями і з колегами тренери-автократи тримаються на відстані, а якщо і допускають вербальні контакти, то тільки короткочасні, часто переходять у грубість, нестриманість, нетактовність. Не вміючи знайти оптимальний, рівний тон у спілкуванні зі своїми учнями, вони при невдалих їх виступах вибухають лайкою, образами, а при вдалих - схильні до лестощів і запобігливість. Природно, що такий стиль керівництва тренера створює в спортивному колективі нездоровий психологічний клімат і конфліктні ситуації. [11, с.86]  
    Демократичний, чи колегіальний, стиль керівництва характеризується передачею тренером частини своїх повноважень і функцій членам колективу або своїм помічникам. Для прийняття тих чи інших рішень тренер-демократ привертає весь колектив або актив, обговорюючи і погоджуючи з ним всі пропозиції. [4, с. 74-75]  
    Розвиваючи дискусію і обговорюючи питання, що стосуються діяльності колективу, тренер розвиває ділову особисту ініціативу і самостійність у своїх підопічних, не перетинаючи ту грань, за якою він може виявитися у них на поводу. Колективно обговорюючи ті чи інші проблеми, тренер-демократ робить це не заради форми. Він дійсно бажає знати думку спортсменів, щоб врахувати її, приймаючи рішення. Разом з тим відповідальні і термінові справи, що вимагають негайних дій, тренер виконує сам.  
    У спілкуванні зі своїми учнями у тренера, який користується колегіальними методами управління, відсутній диктаторський тон, немає роздратованості і нервозності. Усі звернення виконуються ним у формі прохань, порад, рекомендацій.  
    Контролюючи діяльність членів колективу, тренер намагається зосередити свій контроль на головному, не переходячи на дріб'язкову опіку. У відносинах з людьми він об'єктивний, справедливий, ввічливий, делікатний, доброзичливий і завжди доступний для контакту, в роботі не боїться конкуренції, а в своєму оточенні воліє бачити кваліфікованих фахівців.  
    Ліберальний стиль керівництва характеризується мінімальним втручанням тренера в процес управління командою. Такий тренер знаходиться як би осторонь від того, чим займаються всі її учасники. Контроль за діяльністю підлеглих він здійснює від випадку до випадку, основне своє призначення вбачає у постачанні їх інформацією і посередництві між своїм колективом та іншими, що заважає йому знати внутрішні процеси взаємодії.  
    Вимоги, поради, рекомендації в спілкуванні з учнями у тренера-ліберала відсутні, їх заміняють прохання та вмовляння. Будь-які пояснення порушення дисципліни, невиконання завдання він приймає без критичної оцінки.  
    Такий тренер є вкрай байдужим до думки учнів та оточуючих про нього, малообщітелен і безініціативний у всьому, байдужий до своєї управлінської діяльності.  
    У житті рідко зустрічаються тренери, діяльність яких чітко укладалася б у рамки одного стилю керівництва. Зазвичай у своїй роботі будь-який тренер застосовує всі три стилі, але вираженість кожного з них буває різною. Переважання одного чи двох з них характеризує той чи інший індивідуальний стиль керівництва тренера. [11, с.87-88]  
    Індивідуальний стиль керівництва тренера обумовлений особистісними якостями тренера; поведінкою тренера, тоном голосу, яким він віддає розпорядження, зовнішнім виглядом; необхідністю, розумністю наказів та їх своєчасністю; психічним станом спортсменів. Якщо, наприклад, тренеру притаманні такі якості, як зарозумілість, марнославство, упередженість в оцінках людей, грубість, байдужість до них, то негативне ставлення спочатку виникає до особистості тренера, а потім до всього, що виходить від нього, і стане тривалим, стійким . Виконання будь-якого його наказу в таких випадках явно чи приховано саботується, а якщо і виконується, то безвідповідально, з сарказмом і презирством.  
    Позитивне ставлення спортсменів до особистісних якостей тренера надає стимулюючу дію на оперативність і чіткість виконання тренерських вказівок, позитивне сприйняття методів його керівництва. Навіть емоційні зриви тренера, якщо вони короткочасні, не здатні викликати негативного ставлення в цілому до методу його управління, оскільки спортсмени розуміють, що дратівливість не властива їх наставнику і викликана, мабуть, надзвичайними обставинами.  
    На відношення спортсменів до стилю керівництва тренера впливає також своєчасність і розумність його керівних вказівок. Здатність віддавати такі розпорядження, які відповідають ситуації, часу і призводять спортсмена або команду до успіху, створює авторитет тренера. Спортсмени намагаються передати такому тренеру всю ініціативу, вважаючи, що все сказане і зроблене ним обернеться користю для команди. Правда, в цьому криється небезпека самоусунення спортсменів від прийняття яких би то не було рішень. Перед тренером у такому разі постає проблема розвитку особистості спортсменів, боротьби з соціальним інфантилізмом, невмінням поводитися в тій чи іншій ситуації, приймати самостійні рішення.

   Хоча дослідження, присвячені феномену залежності стилю керівництва від особистісних якостей керівника, показують, що в кожному виді діяльності керівник вирізняється за своїм особистісним профілем, усі вони визначають наявність такої залежності. Так, на думку І.Н. Решетень і М.І. Фролової [15, с. 201], ознаками, які є показником ефективності діяльності тренерів, вважаються:

1. Ділова і командна спрямованість;
2. Активність під час здійснення ділової та емоційної інтеграції команди;
3. Успішне виконання основних функцій керівництва;
4. Об’єктивність в оцінці особистісних якостей та діяльності, особистісних якостей членів команди;
5. Відповідне ділове прийняття тренера членами спортивної команди.