Психологiчнi особливостi взаэмовiдносин мiж тренером i спортсменом

 

 

3. Вимоги до особистості тренера

      Успіхи спортсменів багато в чому залежать від особистості тренера - його знань, педагогічного таланту, авторитету, волі, здатності до творчого узагальнення. За своєю суттю тренер - це, перш за все педагог, і до нього пред'являються всі ті ж вимоги, як і до будь-якого вихователя. 
      Майстерність тренера багато в чому визначається наявними у нього якостями, які надають своєрідність його спілкуванню з учнями, визначають швидкість і ступінь оволодінням різними вміннями. До професійно важливих якостей тренера відносяться моральні, комунікабельні, вольові, інтелектуальні та психомоторні. 
      Тренер повинен володіти комплексом моральних якостей: гуманізмом, ввічливістю, чесністю, вимогливістю, оптимізмом та іншими, так як моральне виховання учнів повинно базуватися не тільки на словесній формі впливу на них, але, перш за все на особистому прикладі.    Особистий приклад - найкраща проповідь. Тренер зобов'язаний постійно стежити за собою, висувати до себе високі вимоги. 
      Не можна, виховуючи в учнів шанобливе ставлення до праці, самому виявляти халатне ставлення до своїх обов'язків: спізнюватися на заняття, приходити на нього незібраним, скасовувати заплановані заходи. 
     Тренер повинен мати і такі моральні якості, як принциповість, правдивість, самокритичність, працьовитість і справедливість. 
     Комунікативні якості, до яких відноситься товариськість, ввічливість, доброзичливість і ряд інших, допомагають тренеру встановлювати контакт з учнями в процесі спілкування і тим самим сприяють успіху виховної роботи тренера. 
     Розвиток вольових якостей є передумовою успіху у професійній діяльності тренера. Найважливішими вольовими якостями тренера вважаються: цілеспрямованість, ініціативність, сміливість, рішучість, витримка і самовладання. Всі ці якості знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємовпливі. 
    Невитриманий тренер не може успішно вести виховну роботу з учнями, так як в їх очах він не володіє авторитетом. Нетерплячі тренери, бажаючи швидше досягти результату, своїх учнів, форсують навантаження, порушуючи тим самим принципи поступовості та доступності та ставлячи під загрозу здоров'я учнів. Тренер без самоконтролю буде губитися в конфліктних і несподівано виникаючих ситуаціях. Не володіючи наполегливістю, тренер не зможе точно проводити у вихованні учнів свою лінію. 
     Спокій і витримка тренера не повинні підмінятися його байдужістю, байдужістю до своєї роботи. Тренер не повинен виходити із себе, втрачати над собою контроль, переходити на грубий і образливий тон. 
     Інтелектуальні якості допомагають тренеру знаходити правильні рішення у виховній роботі, обумовлюють ефективність творчості тренера, пошуку ним нових шляхів у навчанні та вихованні. До цих якостей відносять: ясність і логічність мислення, його критичність, уяву, винахідливість, дотепність, оперативність мислення, що характеризують здатність тренера швидко знаходити оптимальні рішення виникаючих задач. 
     Вимоги, пред'явлені до діяльності тренера, обумовлюють наявність у нього якостей перцептивної сфери (визначають точність сприймання рухів спортсмена, швидкість сприймання і оцінки ситуації), психомоторної сфери (що впливають на точність виконання технічних прийомів при їх показі). Багато вправ, які повинен демонструвати тренер, вимагають великої фізичної сили, гнучкості, швидкості реакції. Тому тренеру необхідно підтримувати ці якості на належному рівні. А це пов'язано з дотриманням режиму харчування, зі стеженням за своїм здоров'ям. 
     Майстерність тренера виявляється в специфічній інтуїції - здатності за невидимими для інших ознаками оцінювати виконання елементів, програм, передбачити тенденції та прогнозувати розвиток спортсмена і спортивного колективу. 
     У спортивній психології були зроблені спроби виявити модель ідеального тренера. 
Так, англієць Хендрі намагався виявити особистісні особливості, необхідні ідеальному тренеру, і опитав для цього спортсменів та самих тренерів. Порівняння результатів опитування тих і інших дало схожі результати: тренер повинен бути відкритим, товариським, емоційно-стійким, здатним керувати спортсменом, особливо в змагальній ситуації. У нього повинен бути досить високий інтелект, розвинені впевненість у собі, практичність. Він повинен бути новатором, заповзятливим, рішучим і самостійним. 
    Проте вивчення психологічних особливостей тренерів показало, що їх уявлення про «ідеального» тренера значно розходиться з тим, що вони являють собою в дійсності. Збіг було тільки по двох характеристиках - схильності до домінування (управлінню іншими) і готовності прийняти нове. Очевидно, бажане розійшлося з дійсністю. 
      Вивчення психологічних особливостей «успішних і неуспішних» тренерів теж не дало істотних відмінностей. Правда, Огілві відзначає, що тренери мають твердий характер, стійкість до психічного напруження, незалежність, твердість і реалістичність поглядів, високу авторитарність, тобто прагнення керувати спортсменами, спираючись на свою власну думку думку. 
     Однак, очевидно, що ці особливості властиві не всім видатним тренерам. 
     На думку американського психолога Б.Дж. Кретті, успіх у тренерській роботі в значній мірі залежить від знань, які має тренер, від того, як він будує свої відносини зі спортсменами. [12, с. 244] 
     Подальші дослідження показали, що тренерам, що швидко сприймють все нове, характерне прагнення до творчості, і їх дії не замикаються вузької програмою. Вони активно спілкуються, з колегами, в курсі всіх подій, знають все про сві вид спорту в масштабах країни і на міжнародній арені. 
    Більш того, тренери, що успішно працюють, володіють певними педагогічними якостями, так як існує пряма залежність між здібностями викладача і набуттям знань та навичок спортсменами. 
     Дослідження емоційних реакцій під час змагань показують, що фізіологічні зрушення тренерів, що спостерігають за ходом змагальної боротьби, за своєю інтенсивністю подібні з показниками учасників змагань. Надмірне прояв емоцій, що характеризує відсутність самоконтролю у тренера, може бути небажаним. При цьому не тільки погіршуються результати виступу його вихованців, але й знижується його власна здатність приймати правильні рішення в складних ситуаціях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4  Авторитет та псевдо авторитет тренера

Найважливіший фактор психічного розвитку особистості професіонала - включення його в постійне рішення  соціокультурних проблем, які сьогодні торкаються як суспільства в цілому, так і кожну професійну сферу кожної людини. 
Однією з найважливіших проблем, які існують сьогодні у професійній діяльності, є неузгодженість між характером відносини «людина - діяльність», який необхідний для реалізації процесу розвитку, а саме субьектно-особистісного ставлення, і характером відносини безсуб'єктного, який існує і відтворюється сьогодні в соціальній практиці. 
Дане протиріччя гостро виявляє себе і у сфері спортивної діяльності. Аналіз тренерської діяльності показує, що для неї характерно неузгодженість між двома тенденціями (орієнтаціями): 
1. Репродуктивно-консервативними, авторитарними установками і стереотипами, що характеризують свідомість тренера і орієнтованими перш за все на виконання вузькопрофесійних спортивно-технічних завдань. Для їх виконання тренер використовується в якості основного засобу, «матеріалу», який оформляється відповідно до професійної функції, реалізованої ним на своєму робочому місці. У цій ситуації тренер «прикріплюється» до існуючих посадових функцій і живе за їхніми законами. Особистісно-професійна позиція тренера редукується до функціонально-виконавської. Цей тип відносин «людина - діяльність» називається безсуб'єктним; 
2. Цінностями педагогічного гуманізму, творчості, професіоналізму, де тренер виступає в якості суб'єкта, що орієнтується на створення нових форм суспільного життя. 
Визнання людини як головної цінності дає можливість здійснювати професійну діяльність на принципово інших засадах, головний з яких - принцип творчого розвитку особистості. 
Успішне здійснення педагогом процесу особистісного формування його учнів на гуманістичних засадах можливо при наявності авторитету. Це важливе і неодмінна умова. Авторитетність - істотна характеристика особистості, яка складається в системі міжособистісних відносин. 
Феномен авторитету піддавався аналізу у зв'язку з розглядом феномена лідерства. Лідерство - явище, безумовно, близьке авторитету, але це не одне і те ж. А.А. Єршов (1971) відзначає, що поняття «лідер» і «авторитет» перехрещуються, але вони не тотожні. [ 14, с. 254] 
Підхід до розгляду авторитету виключно з точки зору наявності чи відсутності тих чи інших якостей індивіда повинен бути розцінений як застарілий. З цим висновком А.В. Петровського (1987) не можна не погодитися, тому що феномен авторитету не визначається тільки інтраіндивідной атрибуцією особистості. У той же час не можна не визнати, що певні інтраіндівідние якості, реалізація яких здійснюється в умовах спільної діяльності, або сприяють, або утруднюють завоювання авторитетної позиції, опиняючись при цьому не причиною, а лише передумовою його становлення. 
У феномені авторитету втілюється діалектична єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів. Для побудови авторитетних відносин у диадах педагог - учень важлива експертність вчителя, тобто учні повинні сприймати його як досвідченого і знаючого людини і на цій підставі підкорятися йому. Педагог повинен сприйматися як активний, діяльний чоловік. Причому активність проявляється не тільки в конкретних справах, але і в манерах, у мові, прийняття відповідальності. Слід зазначити, що успіх особистості є однією з найважливіших передумов її впливу на інших. Людям властиво наслідувати того, хто досяг успіху, а у підлітків це якість виражено особливо. Тому вчителю дуже важливо давати привід для оцінки його діяльності як успішною, і сам він повинен справляти враження процвітаючої особистості. 
Спроможність домагатися успіху сприймається як самостійне якість людини, не пов'язане з певним видом його діяльності (Є. В. Єгорова-Гантман, 1994). 
Успішність діяльності педагога багато в чому залежить від його професійної стійкості. Процес формування професійної усталеності за своєю природою хаотичний. Для більшості викладачів, тренерів цей процес закінчується після декількох років після закінчення вузу, коли педагоги мають у своєму розпорядженні вже значним досвідом і великим стажем роботи за фахом. Проте достатньо і таких, які не витримують виникаючих труднощів і залишають педагогічну діяльність, не реалізувавши себе в ній. 
Ще в процесі навчання у вузі можна закласти передумови для досягнення успіху в професійній діяльності не тільки в плані експертність майбутнього фахівця, але і в плані його особистісних якостей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5  Психологічні особливості взаємовідносин між тренером та спортсменом

 

    Тренер багато спілкується зі своїми підопічними на тренувальних заняттях, навчально-тренувальних зборах, змаганнях і т.д. Ця обставина має свою позитивну сторону, тому що дає тренерові можливість різнобічно пізнати своїх підопічних, розширити виховний вплив на них. У той же час, ця обставина пред'являє до тренера великі вимоги: вона зобов'язує знаходити належні форми взаємин зі своїми вихованцями.  
    Багато що у взаєминах між тренером і учнями залежить від поведінки самого тренера, від його стилю керівництва. Справа в  тому, що уявлення про якості «ідеального тренера» розходяться у тренерів та учнів. Перші акцентують увагу, перш за все, на ділових та професійних якостях педагога (ерудиція, вимогливість, суворість, вміння знаходити оптимальні шляхи для вирішення важких ситуацій). Чуйність, чуттєвість, товариськість, доброзичливість теж відзначаються тренерами, але їм не надається вирішального значення. Учні ж, навпаки, висувають ці якості на перше місце. Спочатку спортсмени дивляться, «який тренер людина», а потім вже звертають увагу на те, як тренер проводить тренування.  
    Розуміння спортсменами професійних завдань виховання і навчання приходить разом із зростанням їх самосвідомості. Спортсмени-розрядники і майстри спорту вважають найбільш значимими комунікативні якості тренера, стосовно яких безпосередньо виявляється його ставлення до них (доброта, чуйність, справедливість, тактовність, товариськість). Однак зі зростанням майстерності спортсменів ці критерії змінюються. Спортсмени збірних команд країни оцінюють тренерів, виходячи з функціонального підходу. Вони вважають найбільш значущими ті якості, які відображають професійно-ділову підготовку тренерів (високий рівень компетентності в питаннях методики тренування, творче ставлення до роботи, знання тактики ведення спортивних поєдинків, вміння налаштувати спортсмена на боротьбу, підтримувати дисципліну на зборах, вимогливість).  
    Не менш важливе значення має і розуміння тренерами спортсменів. Воно передбачає вміння тренера проникнути у внутрішній світ учнів, знайти потрібну форму звернення до них. Взаєморозуміння тренерів та їх вихованців обумовлює їх соціально-психологічну сумісність. Нерозуміння тренером учнів веде до загострених негативних взаємовідносинам між ними. Ускладнюються взаємовідносини з-за зневажання особистості учня, упередженої думки тренера про учня, недостатньої уваги до нього і до його потреб, невитриманості і брутальності тренера, офіційності тону, підвищених інтонацій у розмові, мінливості в настрої тренера і т.д.  
    У взаємовідносинах тренера зі спортсменом велике значення має те, наскільки тренер рахується з думкою спортсмена щодо його тренувань. Цей факт набуває особливої ​​важливості у тих випадках, коли спортсмен володіє великим досвідом і спортивною майстерністю.  
    Взаємовідносини тренера і спортсмена в процесі змаганнь багато в чому відрізняються від їх взаємовідносин під час тренувальних занять. Спортивне змагання за своїм характером - складний психологічний процес, де величезну роль грають емоції спортсмена і тренера. Під час змагання спортсмен внаслідок незвичайного емоційного стану іноді дуже важко переносить докір чи зауваження тренера, на які під час тренувань він не ображався. Більше того, іноді такий закид може вивести спортсмена з рівноваги і стати причиною його поразки. Тренер повинен у цій ситуації проявити в повній мірі педагогічний такт, знайти таку форму спілкування зі спортсменом, при якій в будь-якому разі не постраждає його самолюбство. У період змагань у спортсмена підвищена чутливість до всього, що, так чи інакше, стосується його виступу і результату, і в першу чергу до будь-якого з проявів тренера. Тому, тренер ні за яких обставин не повинен проявляти хвилювання, сумнівів з приводу майбутнього виступу спортсмена, невпевненості, дратівливості, невиправданої метушні. Відношення і манера спілкування тренера зі спортсменами під час змагання повинні бути звичайними або більш легкими. Зміст і форму своїх спілкувань зі спортсменом необхідно дуже ретельно контролювати.  
    Практичний досвід роботи спортивних психологів дозволив їм сформулювати рекомендації, які необхідно враховувати тренерові і спортсмену, будуючи свої взаємини в процесі змагання. До них належать такі:  
   1.Недоцільно надмірно «роздувати» гідності суперника, не можна дратуватися з приводу будь-яких порушень в техніці або незвичайності його поведінки.  
   2. Не слід заспокоювати спортсмена такими фразами, як: «Не хвилюйся», «Візьми себе в руки, ти ж спортсмен». Вони можуть викликати тільки дратівливий відповідь. Доцільніше говорити «Спокійно» або навіть «Хвилюйся», нагадавши, що помірне хвилювання перед стартом - це помічник спортсмена.  
   3. Якщо є необхідність дати спортсменові які-небудь вказівки щодо його дій чи поведінки, то фрази повинні бути короткими і зрозумілими. У моменти розгубленості, невпевненості спортсмена жорсткий, авторитетний наказ виконувати певну дію може виявитися цілком виправданим, якщо він відданий в манері, яка не залишає ніяких сумнівів у правильності та необхідності саме цих, а не будь-яких інших дій.  
   4. Оцінювати дію спортсмена необхідно спокійним тоном. Краще, якщо серед оцінок будуть переважати позитивні. Спортсмену, закінчив виступ невдало, потрібно приділити особливу увагу. Не можна висловлювати розчарувань з приводу його результату, підкреслюючи безперспективність спортивного майбутнього. Зайнятися аналізом помилок краще через день-два після змагань, коли пристрасті вляжуться.  
   5. У період змагань тренер не має перейматися, бути надмірно уважним або настирливим у своєму прагненні допомогти спортсменові, особливо перед сном. Ні в якому разі не слід умовляти його швидко заснути. Навіть «Пора спати» краще замінити на «Пора відпочивати». Наведені рекомендації лише приклади з практики. Добре, коли тренер збирає рекомендації, і ще краще, формує їх для себе, нескінченно уточнюючи і доповнюючи протягом усієї своєї професійної діяльності.  [ 10, с. 12- 16]

Вплив на гравців підвищеним тоном мовлення використовується рідше по відношенню до лідерів, частіше - до аутсайдерів. При цьому на тренувальних заняттях кількість таких впливів зростає, причому знову-таки більшою мірою на лідерів. 
У спілкуванні тренера з лідерами переважає контролююча форма спілкування, з гравцями середнього статусу - стимулююча, а з аутсайдерами - стимулююча, контролююча і організуюча форми. З урахуванням усіх категорій звернень їх найменша кількість дістається аутсайдерам, а найбільше - гравцям із середнім статусом. 
Таким чином, основну увагу тренери приділяють лідерам і гравцям із середнім статусом. Найменш сприятливе спілкування спортсменів з тренером- у соціометричних аутсайдерів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ Емпіричне дослідження взаємовідносин між тренером та спортсменом

2.1  Методологічне  обґрунтування дослідження

 

     Завданням даного дослідження є виявлення особливостей взаємовідносин між тренером та спортсменом очима спортсмена, тому для проведення дослідження було обрано «Методику дослідження взаємовідносин між спортсменом і тренером» (Ю.Л. Ханін, А.В. Стамбулов) . [7, c. 350- 351]  Ця методика містить три шкали (гностична, емоційна, поведінкова). За допомогою цієї методики ми можемо визначити, який тип взаємовідносин переважає між тренером та спортсменом.

     Метою даної роботи є перевірка того, чи впливають взаємовідносини між тренером і спортсменом на рівень майстерності спортсменів.

     Респонденти. 15 спортсменів майстрів спорту і 15 спортсменів, які мають перший розряд. Вік респондентів – 14-20 років. Види спорту – спортивні види гімнастики, футбол, бокс.

    Процедура проведення дослідження. Досліджуваним було запропоновано заповнити анкету, яка містила 24 твердження стосовно особистості тренера. Досліджуваним спортсменам пропонувалось оцінити свої стосунки з тренером відповідно до запропонованих тверджень. Якщо досліджуваний вважав, що твердження вірне і відповідає його взаємовідносинам з тренером, то поряд ставив знак «+», а якщо твердження було невірним, тоді ставив знак «-».

 

Для аналізу результатів  було використано підрахунок середніх балів.

 

 

 

 

 

Розділ ІІІ  Аналіз результатів дослідження

        За допомогою « методики дослідження взаємовідносин між спортсменом і тренером» (Ю.Л. Ханіна, А.В. Стамбулова) було проведено опитування 15 спортсменів, які мали звання «майстер спорту» ,«заслужений майстер спорту» та «майстер спорту міжнародного класу» ( 1 група досліджуваних) і 15 спортсменів, які мали І і нижче розряди ( 2 група досліджуваних).  За даними дослідження були отримані наступні бали по шкалам (Графік 1) :