Психологія конфлікту. Стратегія поведінки у конфлікті

Міністерство освіти та науки України

 

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

 

Кафедра загальної та медичної психології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

на тему: «ПСИХОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ.

СТРАТЕГІЯ ПОВЕДІНКИ  У КОНФЛІКТІ.»

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           Перевірила: доц. Писаренко Н.В.

  

                                                                     Виконала: студентка групи ДС-11-1в

                                                                                   Стрижко І.С.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2013 р.

ЗМІСТ

 

 

 
        ВСТУП                                                                                                             3

РОЗДІЛ 1: ДАВНІ УЯВЛЕННЯ ПРО КОНФЛІКТНІСТЬ БУТТЯ.      4 

        РОЗДІЛ 2: ПОНЯТТЯ КОНФЛІКТУ. КЛАСИФІКАЦІЯ

       КОНФЛІКТІВ.                                                                                         7

2.1. ВИДИ КОНФЛІКТІВ.                                                                      10

РОЗДІЛ 3.СТРАТЕГІЯ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТІ.                             15

ЛІТЕРАТУРА

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Уповсякденному спілкуванні слово “конфлікт" застосовується щодо широкого кола явищ - від збройних сутичок і протистояння різних соціальних груп до службових чи сімейних суперечок, до проблем кожної особистості, які супроводжують її протягом усього життя. Протиріччя пронизують усі сфери суспільного життя - економічну, політичну, соціальну, духовну. Загострення тих чи інших соціальних протиріч створює певні “зони кризи”. Криза виявляється у різкому посиленні соціальної напруженості, яка нерідко переростає в конфлікт. Психологи відзначають, що конфлікт є тимчасовим станом суспільства, який можна перебороти за допомогою раціональних засобів.

Більшість психологів схильні вважати, що існування сучасного суспільства без конфліктів неможливе, тому що конфлікт є невід’ємною частиною життєдіяльності людей. А також важливим джерелом соціальних змін, що відбуваються в суспільстві. Конфлікт, у свою чергу, робить соціальні зміни більш динамічними і мобільними. Адже звичні норми поведінки і діяльності індивідів, що раніше задовольняли їх відкидаються ними без усякого жалкування. Під впливом конфліктів суспільство може перетворюватися. Що сильніше соціальний конфлікт, то помітніше його вплив на протікання соціальних процесів і темпи їх здійснення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1: ДАВНІ УЯВЛЕННЯ ПРО КОНФЛІКТНІСТЬ БУТТЯ. 

 

Історія розвитку людства з найдавніших  часів до наших днів засвідчує, що конфлікти завжди були і будуть.

Конфлікти як суттєва сторона соціальних зв’язків, взаємодії та відносин людей, їх поведінка і вчинки, з далеких часів притягували до себе увагу людини.

Витоки досліджень проблеми соціального  конфлікту беруть свій початок із глибокої давнини. Ще китайські філософи у VІІ - VІ ст. до н. е. бачили джерело розвитку природи і суспільства у боротьбі протилежностей.

Над природою конфлікту уже замислювались  давньогрецькі філософи. Анаксимандр (бл.610 - 547 р. р. до н. е.) твердив, що речі виникають із постійного руху “апейрону" - єдиного матеріального начала, що приводить до виокремлення з нього протилежностей, а це означає, що воно конфліктне.

В один час з Конфуцієм зробив спробу раціонально осмислити природу  конфлікту древньогрецький філософ-діалектик  Гераклід. Він вважав. що все в  світі народжується через ворожнечу і чвари. Конфлікти уявлялись йому як важливі властивості, обов’язкова умова соціального життя, бо протиборство в тому числі і війна є “батько всього і цар всього”.

Ідеї Геракліда про конфлікти  і боротьбу як основу всіх речей  поділяли й інші філософи-матеріалісти давнини. при цьому деякі з них (наприклад, Епікур), висловлювали думку про те, що ворожі зіткнення своїми важкими наслідками в кінцевому результаті переконають людей жити в мирі та злагоді.

Конфліктам приділяли увагу  також Платон і Арістотель. Вони вважали, що людина по природі своїй соціальна; окрема людина являє собою лише частину більш ширшого цілого - суспільства; закладене в людині суспільне начало надає їй здібності до взаєморозуміння і співробітництва з іншими людьми.

Не виключались при цьому  потяг до ворожнечі, ненависті і  насиллю. В своєму трактаті “Політика" Аристотель вказував на джерела розбрату (конфліктів), які, на його думку, виходять з нерівності людей в володіння  майном. В умовах середньовіччя колективізм означав підкорення людини феодальній державі, поглинення особистості селянською общиною, ремісничим цехом, купецькою корпорацією, рицарським або чернечим орденом.

Фома Аквінський (1225 - 1274) висунув  думку, що війни допустимі в житті  суспільства, тобто конфлікти є об’єктивною реальністю.

Еразм Роттердамський (1469 - 1536), вказував на наявність власної логіки конфлікту, який, розпочавшись, втягує в орбіту свого впливу нові і нові сили. Зокрема  він писав, що “війна солодка для  тих, хто її не знає”. Витупав з  різким осудом середньовічної смути, соціального безладу і кровопролитних міжусобиць. Ратував за мир добру згоду між людьми, визнаючи їх вирішальним фактором розвитку суспільства.

Іншої точки зору притримувались Д. Локк, Т. Гоббс. Вони вважали, що людина є окремою самоцінним створінням, для якого інші люди - тільки середовище його існування. У відповідності з суспільством пріоритет належить особистості. Природний стан суспільних зв’язків - це “війна всіх проти всіх”, в якій люди виступають в ролі ворогів або партнерів.

Френсіс Бекон (1561 - 1626) уперше глибоко  проаналізував причини соціальних конфліктів в Англії. Ф. Бекон звертає  увагу на конкретні заходи попередження конфліктів, зауважуючи, що на “кожен випадок хвороби" існують свої ліки. Крім політичних помилок в управлінні Ф. Бекон називає і деякі психологічні чинники соціальних негараздів. Важливим засобом запобігання соціальним конфліктам він вважав мистецтво політичного маневрування, особливо слід звертати увагу на те, аби у невдоволених не знайшлося підхожого ватажка, який би міг їх об’єднати.

Іманнуїл Кант (1724 - 1804) вважав, що стан миру між людьми, які живуть по сусідству, не є природним станом, природнішим є стан війни або загрози, тобто проблемності й конфліктності в системі геополітичних процесів.

Георг Гегель (1770 - 1831) писав, що основна причина конфліктів коріниться в соціальній поляризації - між нагромадженим  багатством, з одного боку, і змушеним працювати народом - з другого.

Чарльз Дарвін (1809 - 1902) запропонував теорію еволюції, основні ідеї якої виклав у праці “Походження видів шляхом природного відбору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя”. Розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту, вважав він.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2: ПОНЯТТЯ КОНФЛІКТУ. КЛАСИФІКАЦІЯ КОНФЛІКТІВ. 

 

Слово “конфлікт" багатозначне і походить від латинського conflictus - зіткнення. Має наступні основні значення:

-  стан відкритої боротьби, війна, битва;

-  психічна боротьба між взаємовиключними можливостями;

-  емоційна напруга внаслідок непримиренності внутрішніх станів з вимогами ситуації.

Майже в такому вигляді  воно входить і в інші мови (conflikt - англійська, conflit - французька, конфлікт - українська та ін.).

Загальний синонімічний ряд поняття “конфлікт" включає конфлікт, спор, суперництво, двобій, боротьбу, скандал. Суперництво відноситься як до дружнього змагання, так і до ворожої боротьби за досягнення цілей, єдиноборство, як правило, використовується коли мова йде про військовий конфлікт, боротьба частіше всього означає зіткнення індивідуальних суперників, скандал припускає публічне зіткнення або шумну сутичку.

Аналіз розглянутих  синонімічних рядів показує, що практично  незмінним компонентом значення поняття “конфлікт" є зіткнення опозиційних начал, частіше всього - двох.

На сьогоднішній момент у науковій літературі відсутня єдність  розуміння терміну ”конфлікт", в наявності різні рівні його вжитку:

-     на рівні звичайного осмислення під конфліктом розуміють сварку, суперечку;

-   на семантичному рівні конфлікт трактується як зіткнення, розбіжність, колізія;

-   на конвекціональному рівні визначається у відповідності з предметом дослідження.

Проаналізувавши наведені визначення конфлікту можна дати синтезоване його визначення:

Конфлікт - це різні види протидій, протиборства осіб і груп з приводу неузгоджених істотно значущих для них цілей, інтересів, цінностей, установок, а також усвідомлена практична діяльність щодо подолання цих суперечностей.

Поняття конфлікту набуло статус терміна порівняно пізно: так, в виданому на початку століття відомому трьохтомному “Словнику філософії і психології” під редакцією Дж. Болдуіна приводиться тільки поняття “конфлікт законів”. В подальшому проблемне поле поняття інтенсивно розширюється. В якості різних форм конфлікту починають роздивлятись зіткнення окремих особистостей, внутрішньосімейні чвари, конкурентна боротьба монополій, громадянські війни, військові перевороти, всі типи міжнародних конфліктів, незалежно від їх характеру.

Один з можливих варіантів визначення конфлікту заснований на його філософському розумінні, в відповідності з яким він описується як “крайній випадок загострення протиріччя”. Тоді соціальний конфлікт може бути визначений як “крайній випадок загострення соціальних протиріч, які виявляються в зіткненні різних соціальний спільнот - класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів, обумовлених протилежністю або існуванням різних їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку”.

Поряд із таким визначенням  конфлікту постають також й інші наукові визначення, що більш точно передають зміст цього поняття. Один із можливих варіантів визначення конфлікту полягає в його філософському розумінні, у відповідності з яким він описується як "крайній випадок загострення протиріч" (Філософська енциклопедія, 1964 р.). Тоді, наприклад, соціальний конфлікт може бути визначений як "крайній випадок загострення соціальних протиріч", що виражається у зіткненні різних соціальних спільнот — класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів. А. Г. Здравомислов, автор найбільш фундаментальної монографії з проблем соціології конфліктів, пише, що "конфлікт — це найважливіша сторона взаємодії людей у суспільстві, своєрідна клітина соціального буття. Це форма відношень між потенційними й актуальними суб'єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протилежними цінностями і нормами, інтересами і потребами".

Р. Дарендорф, найбільш відомий  західний дослідник соціального  конфлікту, визначає його як "будь-яке  відношення між елементами, які можна  описати через об'єктивні ("патентні") чи суб'єктивні ("явні") протилежності".

Психологічний словник  визначає конфлікт як "протиріччя, що важко вирішити, пов'язане з гострими емоційними переживаннями". При цьому  в якості його форм виділяються внутрішньо-особистісні, міжособистісні та групові конфлікти.

         Б. І. Хасан, один з відомих вітчизняних дослідників конфлікту, пропонує визначення: "Конфлікт — це така характеристика взаємодії, в якій дії, що не можуть існувати в незмінному виді, взаємо замінюють одна одну, потребуючи для цього спеціальної організації". При цьому важливо враховувати, що дію можна розглядати і в зовнішньому, і у внутрішньому плані. Разом із тим будь-який конфлікт "являє собою протиріччя, що актуалізувалося, тобто втілені у взаємодії цінності, установки, мотиви, що протистоять одна одній. Можна стверджувати, що для свого вирішення протиріччя обов'язково має втілитися в діях, в їх зіткненні. Тільки через зіткнення дій протиріччя себе і проявляє". У цьому визначенні складовими конфлікту можна виділити такі його компоненти, як наявність протиріч і зіткнення, при цьому сам конфлікт розглядається передусім як характеристика взаємодії.

Таким чином, аналіз цих  та інших визначень показує, що при  всій подібності характеристик, що описуються як складові компонентів чи ознак конфлікту, ні одне з визначень не може бути прийняте за універсальне.

 

 

 

2.1. Види конфліктів.

З позиції психології, конфлікти — це природні закономірні процеси в життєдіяльності людей і організацій, які є неминучими умовами їх розвитку. Звичайно, тут ідеться про конструктивні конфлікти на відміну від диструктивних, котрі гальмують розвиток.

Конструктивні — це такі конфлікти, які пов'язані із суперечністю, розбіжністю і боротьбою з принципово значущих проблем життя організації. Вони можуть бути джерелом розвитку колективу на шляху до нових цілей і здебільшого супроводжуються формуванням нових норм і цінностей. Конфлікт передусім виявляє джерело розбіжностей, що дає змогу усунути його. Позитивний ефект конструктивного конфлікту для окремої людини може виявлятися і в тому, що при його вирішенні відбувається усунення внутрішнього психічного напруження і, як наслідок, буде знайдено вихід зі стану фрустрації. Відомо також, що конфлікт може виконувати функцію об'єднання, інтеграції групи щодо зовнішніх проблем і труднощів.

Зауважимо, що в житті кожної організації  нерідко наявні конфлікти, які виконують  негативну, руйнівну функцію. Це диструктивні конфлікти. Вони є результатом помилкового, неправильного розуміння виробничої реальності, значних розбіжностей у поглядах, інтересах, намаганнях людей, а інколи й результатом визначення егоїстичних, корисних цілей. Як відомо із практики, деструктивні конфлікти послаблюють ціннісно-орієнтаційну єдність групи, погіршують соціально-психологічний клімат у колективі, погіршують згуртованість і ефективність діяльності.