Результати дослідження результатів по методиці «Малюнок сім’ї»

 

 

ВСТУП

 

Арт-терапія - це напрямок в психотерапії, психокорекції та реабілітації, засноване на заняттях клієнтів образотворчою мистецтвом. Арт-терапія є приватною формою терапії творчістю і пов'язана, головним чином, з так званими візуальними мистецтвами (живописом, графікою, фотографією, скульптурою, а також їх різними комбінаціями з іншими формами творчої діяльності. У вітчизняній літературі найбільш близьким західному поняттю арт-терапії є ізо-терапія. До групи різних видів терапії творчістю поряд, з арт-терапією, входять також музика-терапія, драма-терапія, терапія танцем і рухами і т. д. На сучасному етапі розвитку країни, не останнє місце посідають неблагополучні сім’ї, і як наслідок діти з руйнованим внутрішнім світом. Дитина може не говорити, або не може визнати свої проблеми своїми, але при цьому вона може ліпити, рухатися і виражати себе через рухи тілом.  Заняття арт-терапією можуть знімати психічне напруження. Багато психічних та деякі фізичні відхилення роблять дитину пасивною. Коло її інтересів стає вузьким. Потреба в активному взаємодії зі світом знижується. В результаті знижується і здатність до адаптації,  вона занурюється у себе. Дитина починає вважає, що не зможе знайти вихід із ситуації, що склалася. Арт-терапія дозволяє розірвати це коло. Коли дитина займається творчістю, вона починає  винаходи нові і нові способи вираження своїх емоцій, і несвідомо нові способи спілкування зі світом. Тобто втрачені здібності відновлюються. В Україні проблеми арт-терапії досліджують багато вчених-теоретиків  та практиків: А.Бреусенко-Кузнєцов, О.Вознесенська, Н.Волкова, В.Газолишин, Н.Ещенко, Н.Полякова, О.Любарець, Н.Простакова, А.Чуприкова, О. Пинчук, А.Старовойтов, Т.Яценко, та ін.   Методи арт-терапії відповідають очікуванням, установкам,традиціям клієнтів в Україні, для яких характерна орієнтація на емоційно-образне переживання, а не на раціональне вирішення конфліктів.

Мета: Дослідити, як саме допомагає арт-терапія у роботі соціального педагога з дитиною із неблагополучної сім’ї.

Об’єкт: дитина із неблагополучної  сім’ї.

Предмет: арт-терапія у роботі соціального педагога.

Гіпотеза дослідження: полягає в тому, що навіть за  невеликий проміжок часу завдяки арт-терапевтичному методу, можливо простежити позитивну динаміку у поліпшенні емоційного стану дитини із неблагополучної сім’ї.

Дане дослідження не є статистичним, оскільки досліджувалася лише одна дитина.

Завдання:

- Дослідити теоретичне та практичне підґрунтя арт-терапії;

- дати визначення та охарактеризувати неблагополучну сім’ю;

- проаналізувати проблеми з якими стикається дитина проживаючи в неблагополучній  сім’ї;

- проаналізувати роль соціального педагога у житті дитини із неблагополучної сім’ї;

- дослідити сімейні відносини  у сприйнятті дитини та допомогти  поліпшити  її емоційний стан  за допомогою арт-терапевтичного  методу «Малювання пальцем».

Методи дослідження: теоретико-методологічний аналіз психологічної, соціологічної та педагогічної літератури. В якості емпіричного інструментарію були застосовані арт-терапевтичні проективні методики – тест «Малюнок сім’ї» за Л.Корманом та «Малювання пальцями» Р.Ф.Шоу.        

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ АРТ-ТЕРАПІЇ У СОЦІАЛЬНІЙ НАУЦІ

1.1.  Cуть, зміст та структура поняття арт-терапії

Арт-терапія - це напрямок в психотерапії, психокорекції та реабілітації, засноване на заняттях клієнтів образотворчим мистецтвом. Термін «арт-терапія» («art»-мистецтво, «art-therapy» - терапія мистецтвом) особливо поширений в англомовних країнах і означає найчастіше терапію образотворчою діяльністю з метою вираження психоемоційного стану. Арт-терапія здатна простими й екологічними засобами актуалізувати  внутрішній потенціал кожної людинии, сприяти зціленню і встановленню гармонії особистості, сформувати творчу позицію людини. Вона є приватною формою терапії творчістю і пов'язана, головним чином, з так званими візуальними мистецтвами (живописом, графікою, фотографією, скульптурою, а також їх різними комбінаціями з іншими формами творчої діяльності  [9,7].     У вітчизняній літературі найбільш близьким західному поняттю арт-терапії є ізо-терапія. До групи різних видів терапії творчістю поряд, з арт-терапією, входять також музика-терапія, драма-терапія, терапія танцем і рухами і т. д. У даний час в арт-терапію включаються і такі форми творчості, як відео-арт, інсталяція, перфоманс, комп’ютерна творчість, де візуальний канал відіграє важливу роль [9,5].           У певному значенні прототипом арт-терапії є різні види сакрального мистецтва, які нерідко використовувалися з лікувальною метою і включали в себе дидактичні, естетичні і інші компоненти терапевтичні дії. Втративши атрибути сакральності в епоху панування ньютон-картезіанської наукової парадигми, так званої  терапії враженнями чи терапії зайнятістю через різні форми творчої активності пацієнтів, яка була досить популярною різновидом гуманної кліничної психотерапії ще до середини минулого століття. Проте в подальшому, у зв'язку з диференціацією психотерапевтичних підходів, вона була відтіснена на задній план.        Вперше  термін «арт-терапія» був використаний Андріаном Хілом у 1938р. при описі своєї роботи з хворими туберкульозом і незабаром отримав широке поширення. Ефективність застосування мистецтва в контексті лікування ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє експериментувати з почуттями, досліджувати і виражати їх на символічному рівні. Піонери арт-терапії спирались на ідею Фрейда про те, що внутрішнє "Я" людини проявляється у візуальній формі кожного разу, коли він спонтанно малює і ліпить, а також на думки Юнга про персональні і універсальні символи. [35,351]. Центральна фігура в арт-терапевтичному процесі - не пацієнт (як хвора людина), а особистість, яка прагне до саморозвитку та розширення діапазону своїх можливостей.         Нове зростання інтересу до терапії творчістю, зокрема, до арт-терапії, відзначається приблизно з середини XX століття, коли вона стала все більш широко використовуватися в якості різновиду терапії зайнятістю переважно в психіатричних та загальносоматичних госпіталях. За винятком окремих випадків, вона розглядалася як фактор вторинної психопрофілактики і психотерапії, що дозволяє долати наслідки соціальної ізоляції хворих. При цьому арт-терапія перебувала під великим впливом біомедичних уявлень.  Фахівці, які проводили арт-терапевтичну роботу такого роду, як правило, не мали серйозної академічної підготовки і були нездатні відігравати будь-яку активну роль у лікуванні хворих. Їхнє основне завдання полягало в тому, щоб надати хворим можливість відносно вільно займатися найпростішими видами образотворчої діяльності, в процесі якої вони могли б відволікатися від пов'язаних з хворобою негативних переживань, знімаючи нервове навантаження.            Виняток становили психодинамічні підходи, представлені послідовниками Фрейда і, особливо, Юнга, які використовували матеріал образотворчої діяльності своїх клієнтів для аналізу відображених у ньому різних змістів несвідомого.           У 20-і рр. Принцхорн провів класичне дослідження творчості пацієнтів із психічними відхиленнями і прийшов до висновку, що їхня художня творчість відбиває найбільш інтенсивні конфлікти. У США однією з перших почала займатись терапією мистецтвом Маргарет Наумбург. Вона обстежувала дітей, що мали поведінкові проблеми, у психіатричному інституті штату Нью- Йорк і пізніше розробила кілька навчальних програм з терапії мистецтвом психодинамичної орієнтації. У своїй роботі Маргарет спиралася на ідею Фрейда про те, що первинні думки і переживання, які виникають у підсвідомості, найчастіше виражаються у формі образів і символів, а не вербально.             Термін «арт-терапія» став використовуватися в Україні до певного часу, в основному, в роботі з психічно хворими і перебувала під великим впливом клінічного мислення. Реорганізація західної психіатричної служби в 50 - 60 роки, пов'язана із закриттям багатьох психіатричних клінік із розширенням мережі амбулаторних та полустаціонарних послуг, призвела до того, що арт-терапевти стали працювати в більш тісному контакті з психотерапевтами, соціальними працівниками, педагогами та іншими фахівцями, а також з релігійними громадженнями та населенням. Це мало великий вплив на розвиток теорії і практики арт-терапії, збагативши її новими уявленнями в дусі екзистенційно-гуманістичного підходу, одного з найбільш впливових у психології, психотерапії та педагогіки того часу. Арт-терапія значно розширила діапазон своїх емпіричних можливостей, вдало поєднуючись з характерними для названого підходу установками на розвиток людського потенціалу, самоактуалізацію особистості та інтеграцію різних аспектів психічної діяльності.              На сьогодні арт-терапія представляє собою лікувальне застосування образотворчою діяльністю клієнта(пацієнта), що передбачає взаємодію між автором художньої роботи, самою роботою і фахівцем. Створення візуальних образів розглядається як важливий засіб міжособистісної комунікації і як форма пізнавальної діяльності клієнта, що дозволяє йому висловити переживання, які йому важко висловити словами.        Незважаючи на тісний зв'язок з лікувальною практикою, арт-терапія у багатьох випадках набуває переважно психопрофілактичну, соціалізуючу та розвиваючу спрямованість, і як, наслідок, все ширше застосовується в соціальній сфері.  А в останні два-три десятиліття, синтезувавши в собі досягнення більшості психотерапевтичних підходів, арт-терапія, починає оформлятися в самостійний метод з власної методологією та різноманітним, високодиференційованим інструментарієм. Хоча накопичення та узагальнення емпіричних даних, пов'язаних з арт-терапією, трохи випереджає розвиток її теорії, застосування деяких теоретичних уявлень сприяло виходу арт-терапії на рівень самостійного психотерапевтичного методу. Серед цих теоретичних уявлень останнього часу є найбільш значимими:

- Психологія ігрової діяльності, концепції розвитку різних видів ігрової активності;

- Психологія змінених  станів свідомості, що трактує  арт-терапевтичну активність у  стані творчого натхнення як  прогресивний адаптаційний механізм.  Один з безлічі компонентів  цілісної реакції організму, спрямованої  на досягнення динамічної рівноваги;

- Сучасні уявлення загальної  теорії систем, що стосуються  психічної діяльності, зокрема, концепція  множинності відповідей психіки  на стану стресу, хвороби та  духовної кризи. Згідно з цими  уявленнями, зцілюють сили, властиві  кожному живому організму і  психіці, можуть діяти в двох  напрямках. Після порушення організм  і психіка можуть повернутися  в своє колишнє стан внаслідок  різних процесів самозбереження. З іншого боку, організм і психіку  може охопити процес самотрансформаціі, що включає стадії кризи і переходу і приводить до зовсім іншого стану рівноваги. Творча активність розглядається при цьому як значимий фактор розвитку адаптивних реакцій даного типу;

- Трансперсональна методологія, яка розглядає арт-терапію як універсальний метод, що сприяє інтеграції біографічного, перинатального і трансперсональної досвіду [12,45] .        В Україні проблеми арт-терапії досліджують багато вчених-теоретиків  та практиків: А.Бреусенко-Кузнєцов, О.Вознесенська, Н.Волкова, В.Газолишин, Н.Ещенко, Н.Полякова, О.Любарець, Н.Простакова, А.Чуприкова, О. Пинчук, А.Старовойтов, Т.Яценко, та ін.  Методи арт-терапії відповідають очікуванням, установкам,традиціям клієнтів в Україні, для яких характерна орієнтація на емоційно-образне переживання, а не на раціональне вирішення конфліктів.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Мета, завдання та методи арт-терапії

З самого початку своєї появи, психоаналіз став звертатися до аналізу образотворчого мистецтва. Справа в тому, що спонтанна образотворча діяльність здатна виражати неусвідомлювані змісту психічного життя. Образотворча діяльність є приватним виглядом сублімації, що виникає, коли інстинктивний імпульс замінюється художньо-образним поданням. Згідно Фрейду, образотворча діяльність має багато спільного з фантазіями та сновидіннями, так як, подібно до них, виконує компенсуючу роль і знімає психічне напруження, що виникає при фрустрації (неможливості здійснення інстинктивних потреб). Воно є компромісною формою їх задоволення, здійснюються не в прямому, а в опосередкованому вигляді. Депресивна особистість відтворює в творчості те, що їй здається зруйнованим, шизоїдна - шукає прихований сенс в предметах, а не у відносинах з людьми, обсессівно захищається у творчості від нав'язливості.     Привабливість методу арт-терапії полягає для сучасної людини в тому, що цей метод в основному використовує невербальні способи самовираження та спілкування. У процесі творчості активно задіюється права півкуля мозку. Сучасна ж цивілізація задіє в основному вербальну систему спілкування і ліве «логічне» півкулю. Нормальний, гармонійний розвиток людини передбачає рівноцінне розвиток обох півкуль і нормальне міжполушарну взаємодію.   Відмінною особливістю людини є здатність і одночасно потреба у відображенні свого внутрішнього світу. Ця особливість дозволяє активно переробляти інформацію, яка надходить ззовні. У результаті в психіці індивідума виробляються різні адаптивні механізми. Вони дозволяють людині краще пристосовуватися до життя, бути більш успішним в постійно мінливому світі. У процесі взаємодії зі світом людина прагне усвідомити себе як особистість, зрозуміти свою роль в житті, залишити «слід». Цей слід залишається не тільки у вигляді господарської діяльності, але і в продуктах його активної психічної діяльності. Однією з яскравих форм її прояву можна вважати мистецтво та творчість. Мистецтво і творчість є наслідком процесів переробки інформації при взаємодії з навколишнім світом. Причому особа буде розвиватися гармонійно, якщо ці процеси, в цілому, несуть конструктивний, характер. Найбільш часто до методу арт-терапії вдаються в реабілітації людей з особливостями розвитку і в роботі з дітьми. Діти з відхиленнями у розвитку мають труднощі в адекватному сприйнятті світу. У такої людини порушено уявлення про цілісну картину світу. Дитина може сприймати світ як розрізнений хаотичний набір елементів. У результаті вона не може знайти своє місце в житті, бути повноцінним членом суспільства. Як наслідок, характер взаємодії з середовищем стає в цілому деструктивним. Впливати на таку ситуацію можна по-різному. Найбільш природним є створення умов для розвитку людини, його «вибудовування» за допомогою природних елементів, а також включених в життя людини гармонізують видів діяльності - догляд за домашніми вихованцями, прикраса свого житла, заняття рукоділлям і творчістю.            Людина також є частиною природи і спеціально організована взаємодія з елементами природної системи, очевидно, повинна мати тільки позитивний результат.            Сучасна наукова арт-терапія при всьому різноманітті її зв'язків з культурними феноменами найближче стоїть до первісного, «примітивного» доісторичного мистецтва. Воно, як і арт-терапія заснована на спонтанному самовираженні і певною мірою ігнорує естетичні критерії в оцінці його результатів та професіоналізму автора. І для того і для іншого більш важливий процес творчості, а не результат.        Архаїчні форми мистецтва найдовше збереглися в народній творчості. Притаманні йому наївність і безпосередньо-дієвий характер, а також символічна мова колективного несвідомого у період існування «високого», академічного мистецтва для багатьох людей були джерелом душевного здоров'я. Примітивність візерунків, ритміка орнаменту заспокоюють. Найпростіший орнамент - послідовність хрестиків під час вишивки чи на посуді або різьблення на фігурці - своєрідна медитація, яка приводить у стан спокою, задоволеності [9,6]. Багато «первісних» малюнків та виробів нагадують за своїм виглядом творіння дітей, що також пов'язане з особливими переживаннями, що носять, швидше, позитивний для творить людини відтінок. Не дарма, у всі часи та во всіх народів в якості «засобу зцілення» від різноманітних хвороб використовувалися: музика, співи, танці, малювання, скульптура, ритуали та багато чого іншого. Якщо простежити розвиток всіх можливих варіантів народного зцілення, то всі вони, без винятку, містять елементи терапії мистецтвом. Для багатьох людей народна творчість і до цього часу є фактором душевної рівноваги та здоров'я. У творчих роботах, як правило, відображена природа і способи взаємодії з нею. Арт-терапія пропонує висловити свої емоції, почуття за допомогою ліплення, малювання, конструювання з природних матеріалів. Переживаючи образи, людина знаходить свою цілісність, неповторність та індивідуальність. Образотворча діяльність є мостом між світом фантазії і реальністю. Воно включає в себе елементи того й іншого, дозволяючи створити певний синтез, який ні дитина, ні дорослий не можуть створити без допомоги художніх засобів.        В арт-терапії є фактори психотерапевтичного впливу, які чинять зцілювальний ефект, а саме:

1) фактор художньої експресії - втілення почуттів, потреб і  думок клієнта в його роботу, досвід взаємодії з різними  художніми матеріалами і художнім  чином;

2) фактор психотерапевтичних  відносин - динаміка взаємин клієнта-терапевта-групи (перенесення і контрпереноса), проекції, вплив особистого досвіду;

3) фактор інтерпретацій  і вербальної зворотнього зв'язку - трансформація, переклад матеріалу (процесу і результату творчості) з емоційного рівня на рівень розуміння, формування смислів.       Важливим поняттям арт-терапії є сублімація - вираз несвідомих інстинктів і потягів (часом деструктивних) за допомогою трансформації їх в творіння мистецтва. Художня творчість допомогає краще ідентифікувати й оцінювати свої почуття, спогади, знайти спосіб спілкування із собою.   Також треба зазначити, що арт-терапія володіє очевидними перевагами, заснованими виключно на вербальній комунікації - формами психотерапевтичної роботи:           1) Практично кожна людина, незалежно від свого віку, соціального статусу та культурного досвіду, може брати участь в арт-терапевтичній роботі, яка не вимагає від неї яких-небудь здібностей до образотворчої діяльності або художніх навиків.           2) Арт-терапія є засобом переважно невербального спілкування. Це робить її особливо цінною для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, відчуває труднощі в словесному описі своїх переживань, або, навпаки, надмірно пов'язаний із мовним спілкуванням.       3) Образотворча діяльність є могутнім засобом зближення людей, своєрідним «мостом» між фахівцем і клієнтом. Це особливо цінно в ситуаціях  взаємного відчуження, при утрудненні налагодження контактів, у спілкуванні з приводу дуже складного предмету.         4) Образотворча діяльність у багатьох випадках дозволяє обходити «цензуру свідомості», тому надає унікальну можливість для використання несвідомих процесів, виражання і актуалізації латентних ідей і станів, тих соціальних ролей, які знаходяться у «витісненому» вигляді або слабо виявлених в повсякденному житті.          5) Арт-терапія є засобом вільного самовираження і самопізнання.Вона має «інсайт-орієнтований» характер; надає атмосферу довір’я, високої терпимості і уваги до внутрішнього світу людини.      6) Результати образотворчої діяльності мистецтва є об’єктивним свідоцтвом настроїв і думок людини, що дозволяє використовувати їх для ретроспекції , динамічної оцінки стану, проведення відповідних досліджень і зіставлень.             7) Арт- терапевтична робота в більшості випадків викликає у людей позитивні емоції, допомогає подолати апатію і безініціативність, сформувати більш активну життєву позицію,впевненість у своїх силах, автономність і особисті межі.            8) Арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення. Вона відповідає фундаментальній потребі в само актуалізації-розкритті широкого спектру можливостей людини і ствердження ним свого індивідуально-неповторного способу буття в світі [9, 6-7].         Зміст і форми арт-терапевтичної роботи можуть розрізнятися залежно від тієї або іншої групи клієнтів. Арт-терапію можно проводити з одним пацієнтом, з подружжям, зі всією сімєю, в колективі та в групі. Форми арт-терапії також різні при роботі з дітьми, підлітками і дорослими. Проте можна говорити про два основні варіанти арт-терапевтичної роботи – індивідуальної і групової арт-терапії. Кожна з них має свої різновиди [35,21].      Індивідуальна арт-терапія може використовуватися з широким колом клієнтів. Деяки клієнти, що не підлягають вербальній психотерапії (психотики, олігофрени, особи похилого віку з порушеннями пам’яті і деякі ін.) у ряді випадків можуть досить успішно займатися з арт-терапевтом як індивідуально, так і в групі, маючи порушену здібність до вербальної комунікації, вони нерідко здатні виражати свої переживання в образотворчій формі. Індивідуальна арт-терапія, діюча не тільки на окремі прояви, але і на механізми розвитку захворювання, характерна перш за все для пацієнтів із неглибокими психічними розладами, переважно невротичного характеру. Особливу цінність арт-терапевтична робота має  для дітей і дорослих, які відчувають певну скруту у вербалізації своїх почуттів, наприклад, через мовні порушенняя, аутизм або мало контактність, а також складність цих переживань і ії «невимовність». Арт-терапевтична робота може продовжуватися досить довго. Для завершення індивідуальної роботи, повинні бути певні зміни в змозі і характері образотворчої діяльності клієнта, що відображатиме позитивну динаміку арт-терапевтичного процесу. Щоб припинити стосунки з арт-терапевтом, клієнт повинен бути досить «консолідованим», тобто уміти самостійно справлятися зі своїми переживаннями.         Групові форми арт-терапевтичної роботи в даний час використовуються дуже широко, особливо в освіті, соціальній сфері та іних областях. Існує ціла низка причин, які примушують арт-терапевтів і фахівців, віддавати перевагу її груповим формам. Важливу роль в цьому відіграє їх «економічний» характер, що дозволяє працювати з більш широким клом клієнтів. Групова арт-терапія  передбачає не тільки взаємодію з іншими учасниками групи, але і самостійну образотворчу работу, що робить вплив на динаміку загального процесу. Існує декілька варіантів групової арт-терапії, що розрізняються між собою, головним чином, за ступенем групової взаємодії і «структурованості»: а) студійна відкрита група (переважна неструктурована); б) аналітична закрита група (різний ступінь структуроапності); в) тематично орієнтована група (різний ступінь відкритості і структурованості) [35, 29].      Також існують і «змішані» варіанти арт-терапевтичних груп, які на різних етапах роботи можуть бути більш, або менш структурованими. Участники неструктурованих арт-терапевтичних груп хоча і зустрічаються в певний час в спільному приміщенні, але працюють цілком самостійно. Їм не пропонується ні будь-яких загальних тем, ні інструкцій з виконання роботи.  У структурованих груп, навпаки, наявні інструкції або «правила», які додають образотворчій роботі учасників певну спрямованість. Інструкції або «правила» можуть розрізнятися за ступенем своєї «жорсткості». В одних випадках вони зводяться до вимоги малювати що захочеться, але з використанням лише трьох кольорів на віибір або працювати з «напарником». В інших випадках визначається не тільки спосіб і умови роботи, але і тема; причому в одних випадках вона може припускати вибір варіантів її виконання, а в інших – ні.     Для арт-терапевтичної роботи необхідно мати широкий вибір різних образотворчих матеріалів.  Пацієнтам пропонується різноманітні заняття образотворчого і прикладного характеру (малюнок, живопис, графіка, скульптура, колаж, вітраж, фреска, дизайн, ліпка, всілякі вироби зі шкіри, тканини хутра та ін.), які спрямовані на активізацію спілкуванням з психотерапевтом  або в групі в цілому для більш чіткого, тонкого вираження своїх проблем, внутрішніх суперечок, переживань, з одного боку,  а також творчого самовираження – з іншого.  Поряд з фарбами, олівцями, восковою крейдою або пастеллю часто використовуються також журнали, кольоровий папір, фольга, текстиль, глина, пластилін, спеціальне тісто - для ліплення, пісок з мініатюрними фігурками - для "гри з пісочницею", дерево і інші матеріали. Папір для малювання повинен бути різних форматів і відтінків. Необхідно також мати пензлі різних розмірів, губки для зафарбовування великих просторів, ножиці, нитки, різні типи клеїв, скотч і т.д. Якість матеріалів має по можливості бути досить високою, тому що в протилежному випадку це може знизити цінність самої роботи та її результатів в очах пацієнтів. На першому етапі під час занять арт-терапією необхідно подолати опір, пов'язаний з поширеним «комплексом невміння», збентеження перед незвичним заняттям.  Слід враховувати те, що вибір того чи іншого матеріалу може бути пов'язаний з особливостями стану та особистості пацієнта, а також з динамікою арт-терапевтичного процесу. Пацієнту повинна бути надана можливість самому вибирати той чи інший матеріал і засоби для образотворчої роботи. Як правило, на початку роботи пацієнти вважають за краще користуватися олівцями, восковою крейдою або фломастерами. Ці засоби  роботи дозволяють їм добре контролювати процес малювання, що відповідає потребі хворих уникати конфронтації зі своїми почуттями на початкових етапах роботи. Вибір цих засобів може бути пов'язаний з потребою хворих у психологічної захищеності. На наступних етапах арт-терапевтичного процесу пацієнти поступово освоюють інші матеріали, в тому числі фарби, надають їм великі можливості для вираження різноманітних переживань і роботи з власними почуттями.  Крім того, фарби, змішуючись і створюючи різноманітні відтінки, роблять образотворчий процес менш передбачуваним, сполученим із проявом тонких нюансів емоційних станів пацієнта і різних аспектів його досвіду. Коли подолані захисні тенденції, фарби здатні викликати сильний емоційний відгук, відчуття радості відкриття, стимулювати уяву. Глина, тісто, пісок і інші пластичні матеріали володіють значними можливостями для вираження сильних переживань, у тому числі почуття гніву. Робота з ними припускає велику ступінь фізичної залученості та м'язової активності, що робить її більш "енергоємної", яка зачіпає психофізіологічні процеси. Тому при роботі з ними нерідко може мати місце позитивний ефект при психосоматичних порушеннях і соматовегетативних проявах невротичних станів.    Використання техніки колажу нерідко допомагає пацієнтам подолати боязкість, пов'язану з відсутністю "художнього таланту" і умінь. Крім того, використання вже готових предметів і зображень для створення з них нової композиції дає пацієнтам почуття захищеності, оскільки вони не так ототожнюють свої переживання з цими предметами та зображеннями, як, наприклад, при малюванні. Це забезпечує їм необхідний ступінь дистанційованості від занадто сильних або делікатних почуттів і необхідний ступінь безпеки при образотворчій роботі.       Можна також застосовувати інші форми мистецтва - тілесні імпровізації, театральні постановки, літературну творчість. Як вже зазначалося, до групи різних видів терапії творчістю поряд, з арт-терапією, входять також музика-терапія, драма-терапія, терапія танцем і рухами і т. д. Деякі автори відносять до терапії творчістю (або терапії творчим самовираженням) також і терапію творчим спілкуванням з мистецтвом і наукою та інші форми творчої діяльності, які мають психотерапевтичне і психопрофілактичне значення. Таким чином, досягається:

- Вираз емоцій і почуттів, пов'язаних з переживаннями своїх  проблем, самого себе;

- Активний пошук нових  форм взаємодії зі світом;

- Підтвердження своєї  індивідуальності, неповторності і  значимості;

- І, як наслідок трьох  попередніх, - підвищення адаптивності  в постійно мінливому світі (гнучкості).[21,259]        Тобто, досягаються основні цілі арт-терапії - самовираження, розширення особистого досвіду, самопізнання, внутрішня інтеграція особистості (різних її аспектів і компонентів) та інтеграція з зовнішньою реальністю (соціальної, етнічної, культурної). Ці цілі арт-терапевт переслідує, працюючи як з дорослими, так і з дітьми. Дитина ще не може точно сформулювати те, що її турбує. Вона може висловлювати свої страхи простими реченнями, наприклад: «Мені страшно, що в темряві на мене хтось нападе». Коли запитуєш дитину, хто ж це може бути, дитина може не відповісти, але спробує намалювати чи надати образне значення своєму страху (хтось, хто ходить у темряві, це може бути Бабай). Арт-терапія - це найбільш м'який метод роботи, контакту з важкими проблемами. Дитина може не говорити, або не може визнати свої проблеми своїми, але при цьому ліпити, рухатися і виражати себе через рухи тілом. Також заняття арт-терапією можуть знімати психічне напруження. Багато психічних та деякі фізичні відхилення роблять дитину пасивною. Коло її інтересів стає вузьким. Потреба в активному взаємодії зі світом знижується. В результаті знижується і здатність до адаптації. Вона занурюється у себе. Дитина починає вважає, що не зможе знайти вихід із ситуації, що склалася. Арт-терапія дозволяє розірвати це коло. Коли дитина займається творчістю, вона починає  винаходи нові і нові способи вираження своїх емоцій. І несвідомо нові способи спілкування зі світом. Тобто втрачені здібності відновлюються.    На творчих заняттях  дуже важливо, щоб дитина відчувала свій успіх в цій справі. Якщо вона побачить, що має успіх у виразі і відображенні своїх емоцій, створенні унікальних виробів, малюнків, до неї прийде успіх у спілкуванні, а взаємодія зі світом стане більш конструктивною. Успіх у творчості дитині  несвідомо переноситься і на звичайне життя.   Вона стане помічати, що з непридатних матеріалів (шматки паперу, пісок, гілочки, листя, шишки, глина, каміння) можна створювати красиві вироби, тим самим розвиваючи свій талант, укріпляючи віру в свої можливості та підняття самооцінки. Також можна вирішити і складну психологічну проблему - подивитися на неї по-іншому, не так як дивився раніше. Психіка людини набуває гнучкість. Ця властивість дозволяє бути більш адаптивним. Це і є мета реабілітації. Арт-терапія дозволяє зробити цей процес радісним, цікавим, успішним, індивідуальним для кожного.         Згодом, діти і дорослі, що проходять курс арт-терапії, можуть придбати хобі, навчитися нового виду прикладного мистецтва. Нове захоплення дозволяє приділяти більше уваги до себе. Це робить стосунки  батьків і дитини більш гармонійними.            У контексті арт-терапії художню діяльність можна назвати спонтанною на відміну від планованої і ретельно організованої діяльності з навчання мистецтва або ремесел різних груп людей. Дослідники, що займаються терапією мистецтвом, погоджуються в тому, що художні здібності чи спеціальна підготовка пацієнтів не потрібні для використання художньої творчості як терапевтичний засіб. Для терапії мистецтвом важливий сам процес і ті особливості, які кінцевий продукт творчості допомагає виявити у психічній життя творця.            Карл Юнг вважав, що уява і творчість є рушійними силами людського існування. Він використав термін «активна уява» для позначення такого творчого процесу, коли людина просто спостерігає за розвитком своєї фантазії і не намагається впливати на неї. Прикладом спонтанного використання фантазії в терапії мистецтвом може служити вправа з малювання каракулем. Учасник без усякого плану малює протягом тривалого часу хвилясту лінію, не відриваючи ручки або кисті від паперу. Мета цієї вправи - дати учаснику можливість спонтанно висловити свої емоції. По мірі виконання вправи проявляються підсвідомі компоненти психіки учасника. Потім учасник протягом деякого часу дивиться на малюнок і намагається зрозуміти, чи не можуть виникші зорові образи допомогти усвідомити будь-які ситуації, об'єкти або персонажі в його підсвідомості. Методики терапії мистецтвом типу вправи з малювання каракулем аналогічні використовуваним Юнгом вправам "активної уяви", коли пацієнти отримують інструкцію продовжувати свої перервані мрії у фантазії.          В даний час арт-терапія набуває все більшої популярності. Людина у використовуваних для творчості матеріалах висловлює свої побоювання, страхи, проблеми. Тут не потрібно підбирати слова і дивлячись на фахівця думати: «А раптом мене не так зрозуміють або засудять?». Ці всі побоювання відступають просто зникають.        Методи арт-терапії відносяться до проективних методик і являють собою винос у зовнішній світ те, що нас найбільше турбує. У процесі терапевтичної роботи відбувається м'яке опрацювання та корекція подій, які тривожать людину. Великий інтерес представляють спроби деяких арт-терапевтів розширити межі своїх досліджень за рахунок використання нейропсихологічних даних, уявлень психосоматичної медицини, даних про психологію сприйняття візуальних образів і фізіології емоцій, деяких положень теорії прихильності, результатів вивчення плацебо-ефекту. Безсумнівно, навіть у вік розвиненою медицини не можна впорається з проблемою тільки традиційним лікуванням: виписати для тіла процедури та мікстури, а для душі - антидепресанти. Підходити до вирішення проблем необхідно інтегрально, адже тіло невіддільне від душі, а душа від тіла. Арт-терапія - це, перш за все, інтегральне ліки, без обмежень у віці та побічних ефектів.      До сфер застосування арт-терапіі відносяться: