Результати дослідження результатів по методиці «Малюнок сім’ї»

- арт-терапевтичні центри при психіатричних клініках, консультативні, психотерапевтичні, соціальні центри та спеціалізовані медичні центри;

-  загальноосвітні школи, дитячі сади,  спеціалізовані школи, будинки-інтернати, центри дитячої творчості - робота з дітьми з обмеженими здібностями до навчання, із затримками розвитку, з емоційними проблемами або які живуть у важких соціальних умовах, з педагогічно і психологічно запущеними дітьми, з дітьми, які мають порушення в поведінці, особистісні порушення або акцентуації характеру, з обдарованими дітьми, з дітьми, які проявляють інтерес до художньої творчості;

- із старими людьми (у будинках для людей похилого віку, в спеціалізованих центрах);

- з особами, які страждають різного роду залежностями (наркотична, алкогольна та ін),

-у медичних установах загальносоматичної і психіатричного призначення [12,45].            Отже, терапія творчістю є дуже прогресивним напрямком. Використовуючи знання суміжних наук як доповнення нанесене на канву творчості арт-терапія поступово займе гідне місце серед інших терапевтичних методів. Адже, вже за час свого існування арт-терапія асимілювала досягнення психологічної науки і практики, теоретичні розробки та прийоми різних напрямків психотерапії, досвід і стратегії образотворчого мистецтва, педагогічні методи, окремі подання теорії культури, соціології та інших наук. Вона продовжує активно розвиватися і в даний час, освоюючи нові області практичного застосування та збагачуючись ідеями завдяки об'єднанню з іншими науковими дисциплінами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Неблагополучна сім'я як об’єкт впливу соціального педагога

В усі часи серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цілісністю. Сім'я - це найважливіший для людини простір організації особистого досвіду, середовище розвитку кожної особистості, процес взаємодії з іншими членами сім'ї, побудови стосунків, соціальних зв'язків із навколишнім світом. У сучасній сім’ї, особлива роль належить функції духовного спілкування емоційної підтримки виховній функції. Але крім виховної, сім’я виконує ще господарсько-економічну, репродуктивну, психологічну, комунікативну, рекреативну функцію тощо. Кожна сім'я - це система, у якій все взаємозалежне, і яка має ряд системних параметрів (Б.Астрахан, Я.Агазаряна). У межах системного підходу сім'я розглядається як цілісний живий «організм», жива, відкрита система, що саморозвивається та знаходиться в процесі росту й постійних змін. Вона не замкнута, а перебуває в постійному контакті й обміні інформацією з навколишнім світом, що сприяє внутрішнім змінам. Якщо щось зачіпає систему (наприклад, соціально-економічні трансформації в суспільстві), то це впливатиме на всі її елементи. Зміни, що відбуваються з одним із елементів системи, будуть відображатися на інших та на всій системі в цілому.       Найважливішими особливостями життєдіяльності сім’ї є добре налагоджений побут, стійкі міжособистісні стосунки та сприятлива морально - психологічна атмосфера. Саме сімейний затишок щоденно впливає на дитину, і цей вплив у тій чи іншій формі є безперервним, охоплюючи всі сторони життєдіяльності індивіда. Але на жаль, не завжди батьки створюють позитивну атмосферу. З огляду на те, що сім'я - основний осередок виховання та формування особистості дитини, неможливо не враховувати її специфічні соціальні обставини. На сучасному етапі розвитку держави особливого значення набуває проблема розвитку та зміцнення сім'ї, як основного осередку виховання підростаючого покоління, оскільки за офіційними даними в Україні розпадається кожна друга сім'я - кількість розлучень по країні в цілому сягає 60 %.  За розлученнями, наша країна посідає третє місце у світі. У свою чергу це є причиною зниження відповідальності певної частини батьків за виховання власних дітей, ослаблення національних коренів, що живили процес виховання, необмежений вплив масової культури, яка веде певним чином до «зомбування» частини молоді. Таким чином, проблеми виховання породжувались і породжуються передусім соціальними факторами.       В. Сухомлинський, говорячи про сімейне благополуччя, зазначав, що в сім'ї, де батько та мати живуть у злагоді, де між ними панують тонкі відносини в почуттях, взаємна повага, розуміння найтонших відтінків настрою один одного. При таких взаємостосунках між батьками в дитини утверджується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. У такій сім’ї чільне місце посідають взаєморозуміння, повага, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання як батьком, так і матір ю. Така сім’я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має свої права й обов'язки; до її потреб відносяться з розумінням. Таку сім’ю прийнято називати «благополучною». Антонімом благополучної сім’ї є «неблагополучна». Діяльність якої є причиною появи важковиховуваних дітей.     Саме поняття «неблагополучна сім’я» досить широке. Ф.Райс та Д.Кун зазначали, що в основі неблагополуччя сім’ї лежать соціально-матеріальні проблеми. Зазвичай до неблагополучних відносяться сім’ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. У результаті цього у таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дітей. Вони характеризуються певними негативними проявами:                

  - батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт із морально-правовими нормами суспільства, тобто припускають різні види правопорушень;

-низьким морально-культурним рівнем батьків;

   -неповні сім’ї;

-постійними конфліктами дітей і батьків;

  -зовні благополучні сім’ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки в системі родинного виховання внаслідок низької педагогічної культури [19,27].

Також, до інших факторів існування зовні благополучної родини, можна віднести й сім’ї, в яких:

- спілкування батьків із дітьми має формальний характер;

- відсутня єдність вимог до дитини чи вони взагалі не регламентовані;

- безконтрольність із боку батьків успішності в освітній установі та поведінки дитини взагалі або контроль має епізодичний характер;

- надмірна батьківська любов;

- надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

- не враховуються у процесі родинного виховання вікові й індивідуально-психологічні особливості особистості дитини [19,28].     Сильним негативним фактором у вихованні дітей виступає також, факт розлучення. Залишення сім’ї батьком, що, як правило, супроводжується розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини і нерідко має руйнівний вплив на її психологічний світ.    А.Волков, вважає: «навряд чи можна сумніватися, що конфлікти в батьківській сім’ї або життя в неповній сім’ї не проходять безслідно для дитини як в соціальному, так і в демографічному відношеннях» [3,155].    Крім того, варто пам'ятати, що емоції, стрес, випробувані в дитинстві, дуже впливають на все подальше життя.        Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, упертістю, неадекватною самооцінкою (заниженою чи завищеною), озлобленістю, невпевненістю у власних силах, недисциплінованістю, утечами з дому тощо. Усе це свідчить про те, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних і правопорушників.    Педагогічний словник тлумачить «важковиховуваність» як «свідомий або несвідомий супротив дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими причинами, включаючи педагогічні прорахунки вихователів, батьків, дефекти психічного та соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики учнів, вихованців, що ускладнюють соціальну адаптацію, засвоєння навчальних предметів і соціальних ролей.           Деякі дослідники, вважать, що причини виникнення даного явища коріняться вже у періоді дошкільного дитинства. Видатний український педагог В. Сухомлинський зауважив: «Важкою дитина стає саме в цьому віці - від року до семи-восьми років»[32,77]. Саме в цей період закладається фундамент особистості - формуються основні мотиваційні, інструментальні та стильові риси, первинні етичні поняття та категорії, здатність бачити прекрасне навколо себе. У свідомості дитини виникає розуміння власних можливостей та свого місця в системі суспільних відносин. Дитина поступово входить у суспільне середовище, формується як особистість, яка постійно розвивається. Перетворення людського індивіда на особистість відбувається у процесі соціалізації, яка є процесом входження дитини в соціальне середовище, що включає в себе засвоєння мови, норм і правил поведінки, моральних цінностей. І якщо в цей відповідальний і значущий період дитиною не займаються й не приділяють їй достатньої уваги, виникають затримка та негармонійність розвитку, неуспішність і непродуктивність діяльності, порушення у процесах самовизначення, реалізації особистісного потенціалу, психологічна вразливість дитини. Наслідком недостатнього засвоєння позитивного соціального досвіду і стає важковиховуваність.          Для важковиховуваних дітей характерні такі особливості поведінки:  - неправильно сформовані потреби - матеріальні потреби переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер - для їх задоволення використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (паління, уживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості; 

 - «важкі діти» прагнуть до спілкування з подібними до себе, перебувають поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;

 - у частини цих дітей не розвинені соціально-політичні потреби;

 - недостатньо розвинена потреба в пізнанні навколишнього світу;

- погано вчаться, не володіють методами пізнавальної діяльності;

- перекручені естетичні потреби;

- не розвинена, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;

- спостерігається непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;

- обмежені інтелектуальні інтереси;

- перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє цих дітей перспективи розвитку, інтелектуального та морального вдосконалення;

- приховують свою діяльність від батьків, учителів та однокласників[25,204].          Отже, важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують установлені норми та правила поведінки, з відразою ставляться до навчання, виявляють негативізм до соціального оточення. Вони потребують надання соціальної допомоги спеціалістами.      Результатом виховання дитини в неблагополучній сім'ї є поява таких явищ:              - Дитяча бездоглядність і безпритульність;

- втеча з дому;

- статева розбещеність;

- правопорушення і злочинна діяльність;

- алкоголізм;

- наркоманія та токсикоманія.

Таким чином, причини формування неблагополучних сімей не залежать від майнового та освітнього статусу батьків. Крім того, сімейне благополуччя явище відносне і може носити тимчасовий характер. Часто цілком благополучна сім'я переходить у категорію або явно, приховано неблагополучних сімей. Тому необхідно постійно проводити роботу з профілактики сімейного неблагополуччя.      Роль, яку відіграє соціального педагога у житті неблагополучної сім’ї - це роль людини, що сприяє змінам, зумовленим внутрішньою мотивацією. Діяльність соціального працівника (професійного помічника) може бути точно визначена як акт керівництва. Дійсно, вміле керівництво дозволяє допомогти сім'ям почати процес довготривалих змін, розпізнавати і визнавати дискомфорт, від якого необхідно позбавитися, вони створюють відчуття емоційної захищеності, що дозволяє повірити, що розумні зміни можливі [16,269].  Згідно з визначенням А.В. Мудрик, соціальний педагог - це педагог, який досліджує соціальне виховання в контексті соціалізації, тобто виховання всіх вікових груп і соціальних категорій людей, що здійснюється як в організаціях спеціально створених для цього, так і в організаціях, для яких виховання не є основною функцією (наприклад, підприємства) [22,126].    Мета роботи соціального педагога - це створення сприятливих умов для особистісного розвитку дитини (фізичного, соціального, духовно-морального, інтелектуального), надання йому комплексної соціально-психологічної допомоги, а також захист дитини в його життєвому просторі. Соціальний педагог виступає посередником між дитиною і дорослим, дитиною та її оточенням, а також в ролі наставника при безпосередньому спілкуванні з дитиною або його оточенням [22,132].        Він проводить соціальну діагностику сімей, складає програму допомоги сім'ї, просвітлює батьків у питаннях виховання дітей.    Соціальний педагог по своєму професійному призначенню прагне по можливості запобігти проблемі, своєчасно виявити і усунути причини, що породжують її, забезпечити превентивну профілактику різного роду негативних явищ (соціального, фізичного, соціального тощо плану). Соціальний педагог не чекає, коли до нього звернуться за допомогою.      Об'єктом впливу соціального педагога можуть бути дитина в сім'ї, дорослі члени сім'ї і сама сім'я, в цілому, як колектив.     Соціальні працівники кидають виклик звичкою покладати відповідальність за особисті проблеми на інших. Вони ясно демонструють, що таке випробувати відчуття перемоги над бідою, почуття здійснення, і це зміцнює впевненість у можливості змін. Соціальні працівники допомагають зрозуміти, що альтернатива будь-якого положення завжди є, дізнатися, як сформулювати досяжні цілі, побачити краще майбутнє. Вони служать моделлю, тому що вони досягли успіху в поліпшенні свого власного життя, завдяки прийняттю відповідальності за проблеми на себе і мотивації.    Є два способи вироблення мотивації до змін: створення зовнішньої мотивації (підпорядкування владі, авторитетам і т.д.) і внутрішньої, заснованої на глибинному внутрішньому переконанні в необхідності змін. Найсильніша мотивація до змін, яка може виявитися стійкою, виникає з бажання чогось досягти. Коли люди прагнуть змін, для того щоб чогось уникнути, їх мотивація до продовження процесу змін вичерпується, як тільки їм вдається втекти від джерела їх дискомфорту. Коли ж людина намагається змінити своє життя, щоб чогось досягти, він скоріше буде керуватися внутрішніми мотивами, ясніше буде бачити свої цілі і продовжувати працювати над їх досягненням.   Помилки сімейного виховання виправити набагато важче, ніж виявити, оскільки педагогічні прорахунки сімейного виховання найчастіше мають затяжний хронічний характер. Особливо важко виправити і важкі за своїми наслідками холодні, відчужені, а часом і ворожі відносини батьків та дітей, що втратили свою теплоту і взаєморозуміння. Негаразди в сім'ї повинні запобігатися задовго до того, як дитина потрапляє в поле зору органів профілактики.            У практиці соціально-педагогічної роботи вже склалася певна модель діяльності соціального педагога з сім'ями. На сьогодні соціальними педагогами активно використовуються такі моделі допомоги сім'ї: педагогічна, соціальна, психологічна, діагностична і медична. Використання тієї або іншої моделі залежить від характеру причин виникнення проблеми дитячо-батьківських відносин [24,405].          Педагогічна модель базується на припущенні про недостатню педагогічної компетентності батьків. Суб'єктом скарги виступає дитина. Використовуючи дану модель, соціальний педагог орієнтується не стільки на індивідуальні можливості батьків, скільки на універсальні з точки зору педагогіки і психології способи виховання.     Соціальна модель використовується в тих випадках, коли сімейні труднощі є результатом несприятливих життєвих обставин. Тому крім аналізу життєвої ситуації необхідна допомога зовнішніх сил (допомоги, разові виплати і т.п.).           Психологічна модель використовується, коли причини труднощів дитини лежать у сфері спілкування, в особистісних особливостях членів сім'ї. Дана модель передбачає аналіз сімейної ситуації, психодіагностику особистості, діагностику сімейних взаємин. Практична допомога полягає у подоланні бар'єрів спілкування і причин його порушень.     Діагностична модель грунтується на припущенні дефіциту у батьків спеціальних знань про дитину або своїй сім'ї. Об'єкт діагностики - сім'я, діти і підлітки з порушеннями спілкування.       Медична модель передбачає, що в основі сімейних труднощів лежать хвороби. Допомога полягає у проведенні психотерапії (лікуванні хворого і адаптації здорових членів родини до проблем хворого). Сьогодні сім`я стає центром соціальної роботи. Оскільки через вирішення сімейних проблем, зміцнення сім’ї як головного соціального інституту можна вийти на вирішення багатьох проблем сьогодення. Так, як соціальна робота здійснюється соціальним працівником, то саме від компетентності та особистісних характеристик залежить не тільки налагодження стосунків, позитивного мікроклімату та благополуччі сім’ї, а в деяких випадків і життя клієнтів здатні до скоєння суїциду.            На сьогоднішній день таке сумне явище нашої дійсності, як неблагополучна сім'я, стало досить поширеним. І як вже зазначалося, наслідком цього явища є «важкі» діти, оскільки, значні порушення в емоційних контактах з близькими людьми є серйозною травмою, що приводить до порушення фізичного, психічного та емоційного розвитку. Соціальні педагоги в роботі з неблагополучними сім'ями повинні:        - Сприяти нормалізації відносин у сім'ї;       - захищати права дитини і створювати умови для сприятливого розвитку його особистості.            В сучасній психотерапевтичній практиці немедичного характеру використовується багато методів, що призвані полегшити психологічний стан людини, розв’язати її внутрішні протиріччя та сприяти самоосягненню. Найбільша кількість таких методів розроблена в результаті практичної діяльності світил психологічної думки – Зігмунда Фрейда, Карла Густава Юнга, Карла Роджерса, Віктора Франкла, Станіслава Грофа та ін. Неправильний вибір форм, методів і засобів педагогічного впливу, як правило, веде до виникнення у дітей хворих уявлень, звичок і потреб, які ставлять їх у ненормальні відносини з суспільством. Тому к терапевтичним методам треба відноситися зі всією відповідальністю. Як вже зазначалося, одним з найбезпечніших та м’яких методів роботи з важкими дітьми є арт-терапія. Завдяки арт-терапевтичним методам можливо зясувати у якому психоемоційному стані знаходиться дитина, зняти нервове напруження, дати «висловитися» без слів, прожити внутрішні конфлікти, страхи, біль, стати більш гнучким  тощо.       Батьки потребують конкретної кваліфікованої методичної допомоги з урахуванням особливостей виховання дитини в кожній неблагополучній сім'ї її потенціальних виховних можливостей, індивідуально-психологічних особливостей дитини. Цього можна досягти, якщо взаємостосунки соціальних працівників з батьками будуються на основі співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння. Цьому сприяє зміцнення контактів з сім`єю розуміння складних процесів, що відбуваються в сучасній сім'ї, використання її позитивного виховного потенціалу, пропаганда кращого досвіду сімейного виховання та народної педагогіки .       Соціальний педагог повинен усвідомлювані, що становлення особистості дитини не може знаходитись під суперечливим впливом сім'ї та школи. Встановленню контактів, взаєморозуміння з батьками сприяє розуміння педагогами думки В . О . Сухомлинського, який стверджував, що завдання школи у зміцненні сім'ї дуже тонке і делікатне: дитина повинна приносити із школи додому радість "Я ніколи не погоджуся з можливим запереченням: а що зробиш коли дитина вчиться погано, де ж візьмеш радість? У тому то й справа, що жодна дитина не повинна почувати і усвідомлювати:  я невдаха, нічого в мене не виходить, нічого путнього з мене не вийде [32,56]. Бо тоді у дитини почнуть зароджуватися комплекси, які згодом можуть становити велику загрозу для її нормального психоемоційного розвитку.           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНОГО МЕТОДУ НА ДИТИНУ ІЗ НЕБЛАГОПОЛУЧНОЇ СІМ’Ї

     1.1. Методи дослідження       

Для дослідження особливостей сімейних взаємин (у сприйнятті дитини) використовувався тест «Малюнок сім’ї» за Л.Корманом, а для поліпшення психоемоційного стану дитини використовувалась арт-терапевтична методика «Малювання пальцем» Рут Ф. Шоу.       Тест «Малюнок сім’ї» допомагає виявити ставлення дитини до членів своєї сім'ї, то, як вона сприймає кожного з них і свою роль у сім'ї, а також ті взаємини, які викликають в неї тривожні і конфліктні почуття.    Опис методики: Дитині пропонують намалювати сім'ю (свою або будь-яку іншу).              У протоколі фіксується час виконання завдання, всі питання і висловлювання випробуваного, стирання, поправки і т.п.      Бесіда з дитиною після закінчення малювання включає в себе приблизно такі питання:

1. Чия сім'я зображена  на малюнку (його самого, якого-небудь  друга, вигаданого героя)?

2. Хто конкретно намальований (роль у сім'ї, стать)?

3. Чим займається кожен  персонаж?

4. Де вони знаходяться?

5. Їм весело або нудно? Хто самий щасливий (нещасний) і  чому?

Можна також запропонувати дитині рішення декількох ситуацій:

Уяви, що вся сім'я йде в гості, але хтось захворів і повинен залишитися вдома. Хто це буде?

Уяви, що в тебе є два квитки в кіно. Кого б ти взяв із собою?

Уяви, що ти потрапив на безлюдний острів? З ким би ти хотів там пожити?

Матеріали: Для виконання малюнка пропонуються стандартний чистий білий аркуш паперу, олівець (бажано з м'яким стрижнем), гумку. Додатково можна запропонувати кольорові олівці.        Інструкція: "Намалюй яку-небудь родину так, як ти собі уявляєш її. Якщо хочеш, можеш додати до малюнка інші деталі".    Інтерпретація

1. Аналіз структури  малюнка 

1. Порівняння складу намальованої  сім'ї з реальною:

А) Якщо сім'я намальована у повному складі - це ознака емоційного благополуччя сім'ї.

Б) Якщо на малюнку зображено не повний склад сім'ї, це може позначати невдоволення сімейною ситуацією, наявність емоційних конфліктів в сім'ї і навіть агресію.

В) Випадок, коли на малюнку взагалі немає людей або коли зображаються люди, не пов'язані з сім'єю, може свідчити про:

якихось травматичних переживаннях з приводу сім'ї;

про почуття знедоленості, покинутості (наприклад, діти з інтернату);

про аутизм;

про високий рівень тривожності, пов'язаному з почуттям небезпеки;

а також відсутність контакту між психологом і дитиною.

Г) Випадки зменшення складу сім'ї на малюнку можна пояснити тим, що дитина не малювала тих, хто для нього найменше емоційно привабливий або тих, з ким у нього існують конфлікти в сім'ї.

На питання, чому він їх не намалював, дитина дає відповідь захисного характеру: "не вистачило місця", "боюся, це погано вийти". Замість них дитина іноді малює звіряток чи птахів.

Д) Якщо дитина не малює себе або малює тільки себе, це означає відсутність почуття спільності з родиною:

варіант, коли дитина малює тільки себе, пояснюється додатково в залежності від того, як він це робить:

якщо він прикрашає образ на малюнку великою кількістю деталей, аксесуарів, квітів та ін., а також робить зображення дуже великим, то це може свідчити про наявність егоцентричності, можливо, істеричних рисах характеру;

маленький малюнок в сукупності з негативним емоційним фоном - це ознака почуття знедоленості, покинутості, іноді - аутичних тенденцій.

Е) Варіант, коли дитина на малюнку збільшує склад сім'ї, може пояснюватися наявністю таких тенденцій, як:

незадоволені психологічні потреби у рівноправних кооперативних зв'язках, тобто бажання мати для спілкування дитини того ж віку (брата, сестру);

потреба бути в товаристві інших людей;

бажання зайняти батьківську охраняюще-керівну позицію по відношенню до інших дітей (тобто на малюнку зображена дитина або яке-небудь тварина, птиця та ін.);

потреба в людині, здатній задовольнити прагнення до близького емоційного контакту;

крім того, іноді це може бути пов'язано з символічних руйнуванням цілісності сім'ї, помста батькам внаслідок відчуття знедоленої людини, непотрібності.

2. Розташування  членів сім'ї, особливості взаємодії 

А) Сім'я намальована у повному складі, з з'єднаними між собою руками або сім'я зайнята однією справою - це ознака згуртованості, емоційного благополуччя сім'ї, включеності дитини на ситуацію.

Б) На низький рівень емоційних зв'язків у родині можуть вказувати:

роз'єднаність членів сім'ї на малюнку;

велика відстань між ними;

приміщення між ними різних предметів або стіни, наприклад, батько-газета, мати-плита.