Шпаргалка з психології професійної кар'єри

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     29. Засоби професійного самовдосконалення вчителя.

Професійне самовдосконалення спрямоване на реалізацію педагогом себе як особистості. Прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливими чинниками професійного зростання вчителя, що забезпечують розширення його творчих можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності.

Важливе значення для професійного зростання вчителя мають:

1. Оволодіння передовим педагогічним  досвідом, пошуковою дослідною роботою.  Унаслідок ознайомлення з діяльністю  кращих педагогів та її аналізу  вчитель глибше осмислює закономірності  навчально-виховного процесу, вчиться  педагогічно правильно сприймати  кожен учинок дитини, знаходити  причини конфліктів і способи  їх розв'язання.

2. Систематичне вивчення філософської  та психолого-педагогічної літератури, законодавчих актів держави про  освіту, виховання та навчання; зустрічі  з новаторами; участь у роботі  методичних об'єднань, семінарів,  конференцій, педагогічних читань  тощо.

3. Ознайомлення з педагогічною  пресою, радіо, телебаченням, Інтернетом. Вони швидко реагують на всі  зміни, що відбуваються у системі  педагогічної освіти та навчально-виховному  процесі, ознайомлюють із досвідом  педагогів-новаторів, науково-педагогічними  новинками, матеріалами різноманітних  зустрічей, конференцій тощо.

4. Ознайомлення із національною  системою виховання, що втілює  виховну мудрість українського  народу, його кращих учених, прогресивні  традиції українців у родинному  вихованні, виховне значення українських  народних звичаїв, традицій, свят, обрядів.

У процесі професійного самовдосконалення  вчитель має відчути свободу  самовираження. Учительську діяльність не можна регламентувати і втиснути у рамки інструкцій. Лише за утвердження  професійної свободи можлива  ефективна організація процесу  професійного зростання вчителя, що є своєрідним пошуком свого шляху, набуття власного "голосу", власного "почерку". Педагог, що володіє  свободою самовираження, уміє керувати власним розвитком, може спрямувати свої творчі сили на пошук нових  шляхів навчання і виховання учнів.

Учителю необхідно знати свої сильні і слабкі сторони, постійно формувати  в собі внутрішній стрижень особистісного  зростання, яке є неодмінною умовою досягнення професіоналізму.

На мою думку професійне самовдосконалення  вчителя це: удосконалення професійно значущих рис і якостей, самоосвіта, вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду, науково-методична  робота, зміни в особистості (особистісне  зростання, гармонізація особистості), а також застосування знань у  практичній роботі.

Становлення педагога як професіонала і суб'єкта продуктивної діяльності - це процес наближення до ідеалів культури, вершин професіоналізму, творчої самореалізації. 

Отже, основними засобами професійного розвитку є професійне навчання, розвиток кар'єри і самоосвіта педагога. Професійний розвиток веде до принципово нового способу життєдіяльності вчителя - творчої самореалізації в професії, яка дає змогу виявити свої індивідуальні і професійні можливості. Найкоротша формула професійної діяльності педагога - постійна праця, творчість, гармонія знань, почуттів і поведінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

30. Роль практичного психолога  у загальноосвітньому навчальному закладі.

Робота психолога в школі нерозривно пов'язана з освітнім процесом. Для початківця фахівця школа - гарна можливість придбати цінний досвід роботи з людьми, з дітьми, досвід вирішення різноманітних психологічних проблем. Але школа – це величезний соціальний інститут. Психолог працює не тільки з дітьми, а також із педагогами та батьками. Нерідко в школі працюють кілька фахівців-психологів (психологічна служба), так як поле діяльності психолога досить широке . Розглянемо основні методи роботи психолога в школі.

Крім уроків психології (а такі є в ряді шкіл), в компетенцію  психолога входять діагностування та корекційна робота. Це може бути і  діагностика пізнавальних процесів (пам'ять, мислення,увагу), і діагностика  емоційної сфери дитини. При низьких  показниках діагностичних методів, за дитиною проводять корекційну роботу. Ця робота містить у собі елементи гри і рисункові методи (залежно від віку дитини). Проведення позакласних заходів (класний час, КВК) також входять до компетенції психолога.

Складання психолого-педагогічної характеристики дитини,яка розкриває розвиток всіх сфер і психічних процесів, здоров'я. 

Також характеристика дає повну  картину сімейного клімату, інтересів  дитини і т.д. Консультування в школі  грає дуже важливу роль: кожен батько або педагог має право звернутися до психолога з проблемою, або  просити про допомогу щодо дитини.

Школа для дитини є центром освоєння соціуму. Перший досвід міжособистісних  відносин, засвоєння знань, і багато чого іншого - все це отримує дитина в школі. Саме тут необхідно виробити єдину лінію роботи і педагогів, і батьків, і психолога. Тільки при  взаємному прийнятті рішень, при  єдиних цілях, школа може претендувати на звання соціального інституту  знань.

Психолог допомагає дитині засвоїти весь цей досвід через освоєння поведінки, і побудова власної позиції, при  якій у дитини виробляється усвідомлене  сприйняття світу. Багато хто помилково  вважають, що психолог займається лише тестуванням, а уроки психології проходять нарівні факультативних занять і не представляють нічого цінного для знань дитини. Головною позицією психолога є створення  для дітей умов життєвих систем і  вибір цих систем. У дитини, при  злагодженій роботі психолога і  педагогічного колективу, формуються умови для створення особистісної позиції (усвідомлення власного Я, впевненість, власна думка). Саме психолог виступає тим організаційним ланкою між дітьми і педагогами, яка необхідна для  вирішення інтересів і можливостей  школярів.

Від успішної роботи психолога залежать умови формування педагогічних задач.

Психолог може виявити причини  неуспішності,розгальмованості чи агресивності дітей. Потім робота ведеться з батьками учня. Хто краще може розібратися  в поведінці дітей, як не їхні батьки? 

Успішне співробітництво психолога, батьків і вчителів школи часто  приводить до потрібних результатів  щодо поведінки дитини.

Бувають ситуації, коли дитині необхідна  допомога більш вузького фахівця, ніж  шкільний психолог. Тоді психолог в  школі може рекомендувати іншого фахівця.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

31. Зовнішні та внутрішні показники іміджу навчального закладу.

Створення кожним навчальним закладом свого «облччя» свого не  повторного образу іміджу- це рух за збереження унікальності закладу.

Зовнішній імідж  школи:

-оформлення інтер’єру; - емблематика; - учнівська форма;  - наявність візитки школи; - рекламних проспектів; - буклетів; - зв’язки з громадськістю; - зв’язки з вищими навчальними закладами;  - зв’язки з ДНЗ; - сучасний естетичний вигляд приміщення школи; - участь та висока результативність участі в міських заходах, конкурсах, виставках, тощо;  - організація та проведення міських семінарів на високому науково-методичному рівні; - високий якісний показник участі учнів школи в предметних олімпіадах, конкурсах-захистах науково-дослідних робіт, творчих конкурсах, спортивних змаганнях, турнірах; - забезпечення якісного рівня знань; - результативність вступу випускників до вищих навчальни закладів.

ІІ. Внутрішній імідж  школи:

- своєрідне становлення  духу навчальної установи, тобто  певний стан душі вчительського  та учнівського колективу; - досягнення  високих та стійких освітньо-виховних  результатів роботи закладу освіти; - позитивний мікроклімат у колективі; - об`єднання навколо ідеї;  - прогресивна команда адміністрації; - оптимальний добір кадрів; - високий рівень професіоналізму вчителів;  - забезпечення єдності освітнього процесу: навчання, виховання, фізичного розвитку; - сучасна матеріально-технічна база;  - естетичний вигляд кабінетів; - висока самооцінка;  - шкільні традиції;  - постійний пошук нового, прогресивного;  - зв'язок поколінь;  - високий рівень вихованості учасників освітнього процесу;  - сучасний імідж кожного вчителя; - сучасна система позакласної роботи

Критервальні ознаки становлення  внутрішніх показників іміджу сучасного  закладу освіти:

1. Заезпечення сприятливих умов навчання, а саме:

1. Загальний психологічний мікроклімат
2. Кількість учнів у класі
3. Режим дня (грамотно складений розклад роботи)
4. Організація дозвілля учнів
5. Побутові умови

2. Високий професійний і моральний рівень педагогічного колективу

3. Спільність або єдність педагогічних у закладі в цілому – єдині вимого
4. Постійний соціологічний моніторинг рівня задоволення учнів та їх батьків навчанням
5. Ефективна система моральних і матеріальних засобів стимулювання високої успішності учнів.
6. Фективність системи взаємодії закладу системи освіти з вмщими навчальними закладами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

32.Роль директора у становленні   іміджу  навчального закладу.

Створений позитивний імідж  керівника може полегшити доступ освітнього закладу до фінансових, інформаційних та людських ресурсів; освітній заклад, на чолі з керівником з позитивним іміджем за рівних умов стає привабливішим для педагогів. Думка оточуючих про навчальний заклад формується на основі багатьох факторів, але першим є образ директора школи. Керівник навчального закладу здійснює управлінську діяльність через систему стосунків з дітьми, батьками, колективом працівників, адміністративними та контролюючими інстанціями, різними громадськими організаціями. Зрозуміло, що всі вони так чи інакше аналізують і оцінюють роботу керівника.

Саме тому керівники загальноосвітніх навчальних закладів змушені замислитися  над тим, як набути таких особливостей (особливих, сильних, актуальних якостей менеджера), які б могли забезпечити перевагу їх навчального закладу над іншими. При цьому імідж керівника виступає як складова загального іміджу організації та один з чинників ефективної діяльності закладу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

33.Психологічне забезпечення  конструктивної взаємодії у підсистемах: «учитель-клас», учитель-учень», «адміністратор-вчитель».

Специфіка конструктивної взаємодії  в підсистемах «учитель- клас», «учитель-учень» полягає в тому, що основна увага вчителя спрямовується не на результат засвоєння певних знань, а на процес його досягнення. Зміст наукових понять під час конструктивної взаємодії з учителем не стільки укорінюється у свідомість кожного учня, скільки узгоджується зі змістом, що притаманний учневі в момент засвоєння. Його суб'єктивний зміст може збігатися, а може й розходитись із заданим, але він завжди в центрі уваги вчителя. Здійснення конструктивної взаємодії в підсистемах «учитель- клас», «учитель-учень» відбувається так: спочатку вчитель виявляє різні індивідуальні семантики розуміння учнем змісту поняття, яке він засвоює, потім колективне обговорення їх, вибір найточніших з точки зору науки, підкріплення власними міркуваннями.

У процесі колективно-розподільної діяльності в підсистемах «учитель-клас», «учитель-учень», «учень-учень», «учень-клас», спрямованої на пошук істини, відбувається рівномірний розвиток обох півкуль мозку учня, поєднання «лівопівкульного» раціоналізму та цілісного асоціативного інтуїтивного мислення. Надбання учнем нової інформації через мислення-спілкування з учителем та однокласниками, де істина постає як суперечка про істину, як діалог, постійний обмін знаннями, переживаннями між учасниками навчально-виховного процесу, породжує інверсію: учитель стає «учнем», а учень - «учителем».

Конфлікти взаємодії між  учнями, між учителями та школярами, вчителів один з одним, між учителями  та адміністрацією школи. Відбуваються з суб'єктивних причин. Найбільш поширені серед школярів конфлікти лідерства та їх угруповань за першість у класі.Конфлікти “вчитель-учень” можуть бути мотиваційними, особистісно-етичними. Вчителі не завжди надають значення цьому аспекту їх взаємин з дітьми: можуть порушити дане їм слово, розкрити дитячі таємниці, що викликає недовіру до вчителя. Конфлікти між учителями провокують як виробничі, так і інтимно-особистісні чинники. Нерідко виникає типовий конфлікт між учителями початкових і викладачами середніх та старших класів. У взаємодії “вчитель – адміністратор” школи (завуч, директор) здебільшого спричиняють проблеми субординації. Останнім часом заявили про себе конфлікти, пов'язані із запровадженням педагогічних інновацій. Уникненню, запобіганню конфліктів допомагає знання психологічної природи, структури та динаміки, ефективних способів їх вирішення.