Системная построение высших психических функций и их системная мозговая организация как основа исследования всех частных случаев локаль

Дослідження показали, що діагностика домінантної півкулі  методом Вада поширюється і на аналіз порушень гностичних, мнестичних і емоційних процесів.

Таким чином, цитуючи Е.Г. Сімерницьку, відзначимо, що проба Вада, вирішуючи клініко-діагностичні завдання, зв'язані з визначенням домінантної по мові півкулі, відкриває можливість для вивчення функціональної спеціалізації півкуль у різних психічних процесах [43, с.20].

Наступний метод вивчення міжпівкульних розходжень у слуховому  сприйнятті вербальних стимулів, що найчастіше практикується сучасними дослідниками [1, 15, 21] – метод «дихотичного прослуховування», запропонованого голландським психологом Д. Кімура в 1961 році.

Даний метод полягає  в тому, що випробуваному, використовуючи стереофонічний магнітофон, через навушники по обох каналах подають два різних потоки вербальних (слів, цифр, складів і т.д.) чи невербальних (мелодія чи інші звуки) стимулів. Стимули подаються серіями, у перерві між якими випробуваний повинен відтворити чи впізнати ті стимули, що були пред'явлені.

Було виявлено, що послідовність  відтворення дихотично сприйманих стимулів різна для правого і  лівого вуха. Так, при пред'явленні  вербальних стимулів, випробуваним давалася більш повна і точна відповідь про стимули з правого вуха, що одержало назву «ефект правого вуха», невербальні ж стимули сприймалися лівим вухом і, відповідно, правою півкулею.

Аналіз даного експерименту показав, що домінування правого  вуха при сприйнятті вербальних стимулів не залежить від лінгвістичного чи семантичного фактора, що підтвердилося й в експериментах Т.В. Акутиної [1].

Метод дихотичного прослуховування  підтвердив відсутність однозначного зв'язку між домінантною півкулею по мові і ведучою рукою, так у дослідженнях Д. Кімуры домінування правого вуха при сприйнятті вербальних стимулів показували 94% правш і 50% лівш.

Отже, об'єктивні методи дослідження домінантності півкуль у процесах, зв'язаних з мовою, підтвердили ведучу роль лівої півкулі в сприйнятті вербальних стимулів у більшості випадків.

Інакше справа стоїть при сприйнятті невербальної інформації. Проблема мозкової організації немовних процесів виникла в період зрослого інтересу до правої півкулі, поразки якої викликають порушення психічних функцій, не зв'язаних просто з мовою, і протікають у наочному, невербальному плані. Так, ще Х. Джексон указував на своєрідні порушення зорового сприйняття, що виникають при поразці правої півкулі.

Багато літературних джерел [15, 21, 27, 43, 52 і ін.] описують симптом  лицьової агнозії, що зустрічається  при поразці правої півкулі, що виявляється  в нездатності хворого впізнавати знайомих йому людей за допомогою  зорового сприйняття їхніх облич. Такі хворі не впізнають обличчя родичів, лікарів як при безпосередньому контакті, так і по фотографіях, не впізнають навіть відображення власного обличчя в дзеркалі.

М. Ессел [цит. за: 7], наприклад, описав хворого, що впізнавав родичів  лише за голосом, лікарів – по білих халатах, і зовсім не впізнавав свого відображення в дзеркалі.

Екаен і Анжелер досліджували 22 хворих з лицьовою агнозією, у 18 з  них було правобічна, а в 4-х –  двостороння поразка мозку. Домінантність  правої півкулі в сприйнятті невербальних стимулів, зокрема, сприйнятті фотографії людського обличчя, показали і досвіди з «розщепленим мозком» (К. Тревонтен).

Отже, дефект впізнавання  обличчя може виникати при різних за локалізацією поразках правої півкулі, структурами лівої півкулі зорове сприйняття опосередковується лише в тому разі, коли мова йде про сприйняття осліпленого чи вербального матеріалу (докладно ці порушення ми розглянемо в V розділі нашої роботи). Сприйняття безглуздих фігур, що важко вербалізуються, забезпечується, на думку Д. Кімури [цит. за: 43], структурами правої півкулі, насамперед правою скроневою часткою. Це положення знайшло експериментальне підтвердження в дослідженнях К. Фабіно, Б. Мілнера й ін. нейропсихологів. Так, К. Рабіно знайшов, що в хворих з поразкою правої скроневої частки порушення ідентифікації безглуздих фігур виступають більш чітко, ніж при інших локалізаціях патологічного процесу.

Факти, що є в літературі, також вказують і на порушення  в слуховій сфері і гнозису  при поразках правої півкулі [27, 24, 44]. Так, при поразці правої скроневої частки, у більшості випадків спостерігається моторна амузія – втрата можливості відтворювати найпростіші музичні мелодії, описана Дж. Боїном. Даний стан він досліджував за допомогою методу введення аміталу натрію в праву сонну артерію, у результаті чого виникали зміни у висоті звуків, спів випробуваних ставав амелодійним і різко погіршувався в порівнянні з результатами до ін'єкції.

Дослідження А.Р. Лурія [27] не виявили подібних порушень сприйняття і відтворення музичних мелодій при локалізації патологічного вогнища в лівій половині скроневої частки, що забезпечує аналіз і синтез.

Згідно з Е.Г. Сімерницькою [43], при поразках правої півкулі  страждають і такі невербальні слухові  функції, як розрізнення тривалості звуків, сприйняття тембру, тональна пам'ять. Порушується здатність локалізувати звуки в просторі, сприйняття предметних звуків.

Гностичні порушення, що виникають при поразках правої півкулі, можуть захоплювати і сферу просторового сприйняття. Так, за даними, представленими у монографії Е.Г. Сімерницької [43], ще Х. Джексон у 1884 році на основі зорово-просторових розладів діагностував поразку задніх відділів правої півкулі. Б. Мілнер спостерігав збільшення кількості помилок при оцінці числа точок, що світилися на екрані, в хворих з вилученою правою скроневою часткою.

Перевага правої півкулі  у виконанні просторових проб виявляється й в умовах порушення  їх функціональної взаємодії.

Відповідно до показань Дж. Богена, хворі з розщепленим  мозком краще виконують зорово-конструктивні проби лівою рукою, ніж правою, а рукописний текст навпаки. Хворі з розщепленим мозком показують перевагу правої півкулі й у тактильно-просторовому сприйнятті: впізнавання безглуздих фігур наосліп виявляється більш ефективним при обмацуванні їх лівою рукою; багато хто не можуть взагалі впізнати фігуру за допомогою правої руки.

Ведуча роль правої півкулі  в здійсненні невербальних форм психічної  діяльності доведена і на здорових випробуваних за допомогою тих самих методів, що застосовуються для визначення домінантної півкулі по мові.

Так, перевага лівого вуха при сприйнятті невербальних звуків виявляється при їх дихотичному прослуховуванні, при сприйнятті зорових немовних стимулів використовується тахіскопічне пред'явлення в праву і ліву половини зорового поля [1, 15, 21], і результати експериментальних досліджень підтверджують клінічні спостереження про те, що в сприйнятті невербальних стимулів домінує права півкуля, ліва ж півкуля в більшості випадків відповідальна за переробку інформації, зв'язаної з мовою.

3. Емпіричне дослідження порушень емоційної сфери хворих із ЧМТ у залежності від динаміки травматичного процесу

3.1. Теоретичне обґрунтування

Відомо, що за останні  десятиліття значно зросла кількість  різних за характером локальних поразок головного мозку. Серед них одне з перших місць займають черепно-мозкові травми. Закриті ЧМТ зустрічаються набагато частіше за відкриті. Так, за даними Д. Арбатського (1971), закриті ЧМТ складають 90,4% усіх травматичних поразок головного мозку. Незважаючи не значний прогрес в царині медичної діагностики, клініцисти нерідко стикаються з труднощами при постановці діагнозу, оцінці тяжкості ушкодження, ступеня відновлення при лікарсько-трудовій експертизі.

Проблема емоцій і  їх порушень має особливе значення, не тільки тому що стан емоційної сфери може слугувати критерієм оцінки загального стану хворого, а також критерієм ефективності впливу на хворого тих чи інших лікувальних заходів.

Виступаючи в ролі внутрішнього регулятора діяльності, емоції є немаловажним критерієм успішності і динамічності протікання оздоровчого, відбудовного процесу. Недооцінка значимості справжнього (не тільки висловлюваного вербально) емоційного стану може послужити перешкодою, так званим «каменем спотикання» у русі до відновлення як загальноорганізмених, так і психічних функцій людини.

Виявлення, знання цієї схованої, найчастіше неусвідомлюваної і самим  хворим, динаміки емоційного стану  дозволить полегшити, можливо, десь прискорити в цілому не тільки процес діагностики, але і посттравматичну реабілітацію людини, «що страждає на локальні ураження головного мозку”, у нашому випадку черепно-мозкові травми.

Теоретичний аналіз експериментальних  досліджень інших авторів показав, що поразки правої півкулі спричиняють такі порушення емоційної сфери, як некритичність, нездатність до емоційного контролю, недооцінка тяжкості власного захворювання, зниження критичності і підконтрольності поведінки; а для лівої півкулі характерні такі порушення як посилення інтенсивності негативних емоційних переживань, при збереженій адекватності останніх 16, 17, 22, 33, 49, 59 і ін. Також те, що, на думку Сімонова П.В., права півкуля більше зв'язана з мотиваційними компонентами емоцій, а ліва – з інформаційними компонентами. Тобто, образно говорячи, людина з поразками лівої півкулі має багатий набір потреб і дефіцитом засобів їхнього задоволення. А з поразкою правої півкулі має у своєму розпорядженні надлишок засобів для задоволення різко збідненої, звуженої, спрощеної сфери мотивів 47. Що і привело до думки про проведення порівняльного емпіричного дослідження порушень емоційної сфери хворих із ЧМТ залежно від динаміки травматичного процесу, а також з урахуванням особливостей міжпівкульної асиметрії в процесах регуляції емоційних станів.

У нашому емпіричному  дослідженні ми ставили перед собою наступні завдання:

Перше, уточнення зв'язку позитивних і негативних емоційних  переживань з лівою і правою півкулями мозку.

Друге, виявлення динаміки емоційних станів, спричинених ушкодженнями великих півкуль мозку (а саме ЧМТ) залежно від динаміки травматичного процесу.

Для реалізації яких використовували  такі методи:

Теоретичний аналіз експериментальних  досліджень інших авторів з проблеми функціональної взаємодії півкуль головного мозку в регуляції емоційних станів у нормі і хворих з локальними поразками мозку, тест-опитувальник «Оцінка настрою», шкала оцінки рівня реактивної й особистісної тривожності (Спілбергер, Ханин), шкала депресії, методика «Т і Д», опитувальник «САН», а також метод безпосереднього особистого спостереження за випробуваним у ході проведення дослідження.

Гіпотеза: Ми припускаємо, що порушення емоційних станів хворих із ЧМТ зазнаватимуть зміни залежно  від динаміки травматичного процесу. Так, у гострий період порушення  емоції будуть більш вираженими в  порівнянні з віддаленим (як у хворих з лівосторонньою, так і правобічною локалізацією травматичного вогнища).

При цьому хворі з  лівосторонніми ЧМТ будуть більш  схильні до переживань тривожного характеру, у правобічних буде переважати неадекватно позитивне, піднесене емоційне тло.

У віддаленому періоді  ЧМТ буде спостерігатися значно менший ступінь порушень емоційних станів щодо гострого періоду. При цьому  згладжування дефекту в лівопівкульних хворих буде значніше.

Випробувані: 32 чоловіка з черепно-мозковими травмами різного ступеня тяжкості (29 чоловіків і 3 жінки; 25-45 років). Усі випробувані були розділені на дві групи, чотири підгрупи, залежно від етапу травматичної хвороби і локалізації вогнища поразки в лівій або правій півкулі. 1-а група – гострий період ЧМТ: підгрупа Л – травматична поразка лівої півкулі, підгрупа П – правого; 2-а група – віддалений період черепно-мозкової травми: підгрупа Л – локалізація травматичного вогнища в лівій півкулі, підгрупа П – у правій. (1-а група – 18 чол.: 10 чол. – Л и 8 чол. – П; 2-а гр. – 16 чол.: 8 чол. – Л, 8 чол. – П).

Дослідження провадилися  на базі обласної лікарні імені Мечникова (відділення нейрохірургії II) і лікарні УМВД Дніпропетровської області (відділення неврології).

3.2. Організація і процедура дослідження

Дослідження провадилося в такий спосіб: у перший день хворим були запропоновані методика “Т і Д”, тест-опитувальник “Оцінка побудови”, у другий день випробувані виконали методики - шкала оцінки рівня реактивної й особистої тривожності (Спілбергера-Хонина) і шкала депресії. Бланки методики “САН” були видані хворим і заповнені ними двічі протягом двох днів (у першій і в другій половині дня).

У методиці “Т и Д” випробуваному  пропонується відповісти на запитання  анкети, що супроводжується інструкцією: “Просимо Вас відповісти на серію питань, що допоможуть нам з'ясувати Ваше самопочуття. Відповідайте, будь ласка, щиро”. Даний метод дозволяє виявити стан тривожності і депресії, обумовлені неврівноваженістю нервових процесів.

Опитувальник “САН”  призначений для оперативної оцінки самопочуття активності і настрою. Випробуваних просять співвіднести свій стан із низкою ознак за багатоступінчастою шкалою. Шкала ця складається з індексів (3210123) і розташована між тридцятьма парами слів протилежного значення, що відбивають рухливість, швидкість і темп протікання функцій (активність), силу, здоров'я, стомлення (самопочуття), а також характеристики емоційного стану (настрою). Середні оцінки для вибірки зі студентів Москви дорівнюють: самопочуття – 5,4%; активність – 5,0%; настрій – 5,1.

Тест-опитувальник “Оцінка  настрою”. У цьому опитувальнику  передбачається 21 образи (запитання), на які варто відповісти одним із трьох варіантів відповідей: “так”, “ні” – навпаки (протилежне почуття). За відповідями складається думка про те, який настрій переважає в момент обстеження: звичайний, ейфорічний чи негативний (остенізований).