Вплив групи дошкільного закладу на психічний розвиток дитини

Тема. Вплив групи дошкільного закладу на психічний розвиток дитини.

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз впливу групи ДНЗ на психічний та особистісний розвиток дитини.

1.1. Особливості психічного розвитку в дитинстві.

1.2. Специфіка спілкування  і спільної діяльності дошкільника з однолітками.

1.3. Роль групи дошкільного  закладу в психічному розвитку  дитини.

Розділ 2. Емпіричне дослідження впливу ДНЗ на психічний розвиток дитини.

2.1. Характеристика методів дослідження спільної діяльності та спілкування дітей.

2.2. Формування позитивних  взаємин в дитячому колективі.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Сьогодні, коли в нашій країні відбуваються широкомасштабні процеси соціально-економічних і політичних змін, коли максимально загострюються суспільні суперечності, зростає небезпека виникнення відхилень у поведінці та психіці дітей, досить актуальною проблемою для психологів, педагогів, фізіологів, лікарів є саме психічне здоров’я дитини.

Дошкільне дитинство – важливий період психічного розвитку. Вік початкового фактичного утворення особистості, за словами О. М. Леонтьєва. У дитини інтенсивно формуються психічні функції, складні види діяльності (гра, спілкування з дорослими й ровесниками), виникають ієрархія мотивів і потреб, самооцінка, вольова регуляція та моральні форми поведінки. Найважливішим фактором психічного розвитку дошкільника є його спілкування – спочатку із дорослими, а згодом і з ровесниками та іншими дітьми. Поза спілкуванням неможливий розвиток у дитини специфічно людських психічних функцій, її особистісне становлення.

Спілкування з дорослим виступає важливим, але недостатнім фактором повноцінного, гармонійного розвитку особистості дошкільника. На його основі повинні розвиватись взаємовідносини дитини з ровесниками, які є необхідною умовою її готовності до шкільного навчання.

Дослідники спілкування між ровесниками у дошкільному віці

А. Г.Рузська, Л. М. Царєгородцева, Л. Н. Галігузова, Н. І. Ганошенко,

О. О. Смірнова, Д. Б. Годовікова, Н. Н. Авдєєва та ін. підкреслюють специфічну роль у загальному психічному розвиткові дитини її спілкування з однолітками порівняно із спілкуванням із дорослими. Контакти з однолітками відзначаються невимушеним і розкутим характером, яскравим емоційним забарвленням.

Структура даної роботи. Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Об’єкт дослідження: психічний розвиток дошкільника.

Предмет дослідження: особливості впливу групи дошкільного закладу на психіку дитини.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати особливості впливу групи дошкільного закладу на психічний розвиток дитини.

На основі мети визначенні завдання:

1. Розкрити особливості  психічного розвитку в дитинстві.

2. Проаналізувати специфіку  спілкування і спільної діяльності  дошкільника з однолітками.

3. Охарактеризувати роль  групи дошкільного закладу в  психічному розвитку дитини.

4. Дати характеристику  методів дослідження спільної  діяльності та спілкування дітей;

5. Проаналізувати прийоми  формування позитивних взаємин  в дитячому колективі.

 

 

 

 

 

 

      Розділ 1. Теоретичний аналіз впливу групи ДНЗ на психічний та особистісний розвиток дитини.

1.1. Особливості психічного розвитку в дитинстві.

Психічний розвиток дитини вражає своєю інтенсивністю. Як зауважував Л.Толстой, до 3 років людина оволодіває тим же обсягом досвіду, що потім протягом решти свого життя. Дитина оволодіває мовленням, прямоходінням, навчається діяти з найпростішими побутовими предметами, виникають перші види діяльності, що мають цілеспрямований, планований характер, значного розвитку досягає спілкування як з дорослими, так і з ровесниками, поведінка дитини спрямовується нею згідно з вимогами дорослих, закріпленими у правилах. Тобто у дошкільному дитинстві закладається фундамент розвитку і психічних процесів, і особистості. [3, с. 70]

На дошкільний вік припадає значна кількість так званих сензитивних періодів, коли певна психічна функція розвивається особливо інтенсивно. Тому гетерохронність (стрибкоподібність) психічного розвитку у цьому періоді виявляється особливо помітно. Повільний розвиток протягом першого року життя пасивного мовлення завершується ніби то раптовою появою активного мовлення у кінці 1-го року – перших слів, а згодом і речень. Одразу після народження опорно-руховий апарат відстає у розвитку від зору, що виявляється в обмежених можливостях дитини самостійно пересуватись, нездатності втримати предмет у руці тощо. У період від 1 до 3 років – навпаки – дитина краще засвоює ті властивості предметів, які відчуває на дотик і спирається на них у своїх діях з цими предметами (форма, розмір), а не ті, які сприймає зором (колір). [5, с. 45]

Серед живих істот саме людська дитина народжується найбільш безпомічною та залежною від догляду оточуючих людей. Ця обставина дала Л. С. Виготському підставу зауважити про те, що новонароджений  найбільш соціальна істота серед усіх інших. Водночас потенції розвитку у новонародженого – максимальні і залежать від тих умов, які будуть створені дорослим. Так, діти, з якими батьки постійно й доброзичливо спілкуються, починають розмовляти раніше за малюків, позбавлених батьківського піклування в інтернатних установах.[4, с. 57]

З іншого боку, успіхи у психічному розвитку дитини спираються на її фізичне здоров’я, яке забезпечує активність малюка, його інтерес до оточуючого. Хвора дитина квола, байдуже сприймає дорослих та іграшки, не прагне самостійно пересуватись, брати різні предмети та маніпулювати ними. Першим свідченням пізнавального ставлення дитини до оточуючого є її орієнтувальні реакції, які стимулюють розвиток сенсомоторних потреб у рухах і враженнях. Сенсорні та рухові потреби тісно пов’язані. Рухові потреби реалізуються через активність дитини. У випадку, якщо здоров’я малюка порушується, її активність знижується, а разом з тим і обмежуються можливості пізнавального розвитку на основі відчуттів та сприймання оточуючого.

У результаті – спостерігаються відставання у розвитку опорно-рухового апарату, аналізаторів, а згодом і психічних функцій (сприймання, пам’яті, мовлення тощо). Якщо дитина засвоїла деякі вміння та навички, то хвороба може швидко зруйнувати їх. Наприклад, до хвороби дитина вміла самостійно складати пірамідку, але тепер виявляє нерозуміння завдання, створюється враження, що вона забула, як виконуються потрібні дії.

Дітям властива висока вразливість, швидкі зміни настрою, стомлюваність, імпульсивність. Вони потребують захисту від травмуючи факторів середовища, постійної уваги до їхнього психічного та фізичного стану. Нерозвиненість самосвідомості дитини зумовлює відсутність конкретних чітких скарг щодо стану свого здоров’я. Дорослий повинен вміти розпізнавати стан дитини за зовнішніми проявами.

Чим менша дитина, тим більшою мірою характерна ця особливість.

Новонароджений плаче – мама повинна сама визначити причину, і від правильності встановлення причини залежить подальше благополуччя дитини.

Нестійкість психіки дитини, залежність її стану від умов, створених дорослими – це водночас і її висока пластичність, яка визначає можливість інтенсивного розвитку в процесі навчання й виховання.

Визначальна роль у психічному розвитку дитини раннього віку належить дорослому, який піклується про задоволення життєво необхідних потреб дитини у їжі, відпочинку, чистоті тощо. Але тільки цього недостатньо для нормального психічного розвитку малюка. Необхідно налагодити доброзичливі, емоційно позитивно забарвлені, стабільні стосунки з малюком як провідний канал передачі суспільного досвіду, шлях педагогічно доцільних впливів на дитину.

Нерозривний зв’язок дитини й дорослого зберігається протягом всього першого року життя, тому соціальну ситуацію психічного розвитку в дитинстві Л. С. Виготський назвав «Ми». Дитина не може існувати без дорослого, який забезпечує її виживання: не може самостійно пересуватися, підтримувати своє існування. Суперечність цієї ситуації розвитку і полягає в тому, що дитина максимально потребує контактів з дорослим, але володіє дуже обмеженими засобами спілкування з ним. Дорослий же поводиться з малюком так, ніби сподівається на відповідь з його боку, ніби дитина розуміє звернені до неї слова, жести, емоційні реакції. Дорослий наділяє дитину здатністю розуміння його дій. У результаті такої поведінки дорослого у дитини з’являється перша соціальна потреба – потреба в спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини – діяльності спілкування, де предметом стає інша людина. Тепер активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Малюк сам починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати його до контакту.[4, с.80]

Спілкування у житті малюка носить ситуативний і безпосередній характер, оскільки відбувається тільки в даній конкретній ситуації та з її приводу. Малюк ще не володіє основним засобом спілкування – мовою, яка допомагає вийти за межі конкретної ситуації. Залежно від змісту спілкування протягом раннього дитинства виділяють дві його форми – ситуативно-особистісне (від народження до 6 міс.) і ситуативно-ділове (до 3-х років).

Залежність від контролю з боку дорослого зберігається на високому рівні протягом усього дошкільного дитинства. При відсутності належного підкріплення з боку дорослих уміння і навички малюка легко руйнуються. Наприклад, дитина вітається лише у дитячому садку, а коли перебуває з батьками – ні. Це свідчить про те, що вихователь у дитячому садку постійно нагадує дітям про цю норму поведінки, схвалює, коли малюки її виконують. Батьки ж цього не роблять. З цієї ж причини, деякі діти, які повертаються у садочок після канікул, чи хвороби, втрачають навички самообслуговування, і їх доводиться відновлювати.

Тісна взаємопов’язаність фізичного та психічного розвитку дошкільника проявляється і як висока чутливість емоційної сфери дитини, а також її генералізований вплив на всі інші психічні процеси.

Емоційне благополуччя дитини залежить переважно від дорослого, характерного для нього стилю спілкування. Найсприятливішим для розвитку психіки дошкільника є позитивний емоційний фон, переважання оптимістичних, радісних переживань, доброзичливості у ставленні. Водночас слід застерегти дорослих від занадто бурхливого виявлення своїх емоцій за допомогою криків, різких жестів та рухів.

Як правило, дитина боїться спілкуватись з такими дорослими, знижується її активність, в неї виникає депресивний стан. [7, с.67-68]

Отже, загальні особливості психічного розвитку в дитинстві характеризуються динамікою періодів як найінтенсивнішою серед усіх інших вікових періодів; значною нерівномірністю та стрибкоподібністю. Сенсорно - моторні потреби, які виникають на основі орієнтувальних реакцій дитини – рушійні сили розвитку пізнавальних процесів та передумов особистості

 

 

 

1.2. Специфіка спілкування  і спільної діяльності дошкільника  з однолітками.

Спілкування виступає найважливішим фактором психічного розвитку дошкільника – спочатку із дорослими, а згодом і з ровесниками та іншими дітьми. Поза спілкуванням неможливий розвиток у дитини специфічно людських психічних функцій,її особистісне становлення. Вікова динаміка спілкування і спільної діяльності дошкільників полягає у зростанні змістовності, вибірковості, стабільності відносин; у розвитку потреби у спілкуванні й співпраці, їх інтенсивності та орієнтованості на інтереси ровесників.[7, с.90]

Необхідність в спілкуванні с однолітками формується у дитини на третьому році життя і утворюється на основі раніше функціонуючих потреб. Вона оформлюється в реальній взаємодії між дітьми та перетворюється через зміну характеру взаємодії між дітьми. Одноліток виступає для дитини як рівний та доступний об’єкт в усіх відношеннях, в той час коли дорослий залишається недосяжним зразком. У вирішенні однакових життєвих питань, дошкільники будуть прагнути до різної взаємодії з дорослими та однолітками, а тому і зміст їх потреб в спілкуванні буде змінюватися не зовсім однаково в обох сферах комунікацій.

Поведінка дошкільника в спілкуванні з однолітками проявляється перш за все в тому, що партнер постійно в полі зору дитини, адже його погляд завжди направлений на партнера. Дошкільник хоче поділитися враженнями, розповісти про події свого життя, обмінятися емоціями, виробити спільні з ним погляди.[6, с.74 - 75]

На думку колективу психологів під керівництвом А. Г. Рузської, у спілкуванні з ровесником створюються умови, що забезпечують дитині самопізнання й самооцінку у тих видах діяльності, що відбуваються спільно з ровесником. Спілкування з рівним за статусом партнером створює сприятливі умови вільного виявлення творчих потенцій дитини в умовах відсутності обмежуючих настанов так контролю дорослих. Спілкування з ровесником стимулює розвиток ініціативності дошкільників. [10, с. 200].

В дошкільному віці послідовно змінюють один одного три форми спілкування  дитини з однолітками: емоційно – практичне, ситуативно – ділове, поза - ситуативно – ділове.

Емоційно – практична форма спілкування дошкільників з ровесниками (2-4 роки). Вона є найпростішою формою комунікативної взаємодії, етап закріплення та зміцнення тих процесів, які виникли у малюків на 2-му році життя. Дитина чекає від однолітка співучасті в свої забавах та жадає самовираження. Дітей радує сам процес дій з іграшками. Головну форму спілкування займає діловий мотив, дошкільник цінує готовність разом розважатися. Але можна виділити ще одну особливість: кожний учасник взаємодії перш за все заклопотаний тим, щоб притягнути увагу до себе та отримати оцінку своїм діям. Вони мало прислухаються до партнерів, прагнучи демонструвати себе один одному, до того ж це бажання уживається в дітях з інтересом до справ товаришів. Перша форма спілкування між дітьми займає скромне місце в їх життєдіяльності. Вони довго граються на одинці, коментують свої дії, в голос роздумують про подальші дії.

Дошкільники використовують виразні жести, міміку та пози. Діти 2-4 років не спроможні домовлятися один з одним. Вони наче дивляться на партнера, але при цьому не чують його. З ровесником дитина почуває і поводить себе вільно та рівних, отримуючи можливість скласти уявлення про свої переваги та недоліки шляхом співставлення з близьким йому особою. Звідси його увага та інтерес до однолітка. Але ще більше притягує готовність ровесника включитися в розваги, де він випробовує всі свої сили та може виразити свою думку про вміння дитини.