Закономірності розвитку пізнавальних процесів дітей з вадами слуху у дошкільному віці

Зміст

ВСТУП...................................................................................................................

РОЗДІЛ 1. ДІЛЬНІСТЬ  ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ВИД АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИ…………………………………………………………………………

1. Поняття і структура людської діяльності………………………
2. Взаємозв'язок пізнавальної діяльності та розвитку мовлення глухих………………………………………………………………
3. Активізація пізнавальної діяльності глухих дошкільників…

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ……………………………………………………………………..

2.1 Відчуття………………………………………………………………

2.2. Мислення…………………………………………………………….

2.3. Пам'ять…………………………………………………………………

2.4. Уява…………………………………………………………………….

2.5. Увага…………………………………………………………………..

2.6.Сприймання…………………………………………………………..

РОЗДІЛ 3. Закономірності розвитку пізнавальних процесів дітей з вадами слуху у дошкільному віці……………………………............................

3.1. Механізми розвитку словесно-логічної пам'яті глухих дошкільників…………………………………………………………………..

3.2. Розвиток уяви  глухих дошкільників…………………………

3.3. Особливості сприйняття і уваги........................................................

3.4. Особливості  інтелектуальних операцій і мислення…………….

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ДІЛЬНІСТЬ  ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ВИД АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИ

1. Поняття і структура людської діяльності

Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування. [14]

 Діяльність – це активне ставлення до навколишньої дійсності, що виражається у впливі на неї. [4]

У діяльності людина створює  предмети матеріальної і духовної культури, перетворює свої здібності, зберігає й удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало б уприроді. Творчий характер людської діяльності проявляється в тому,що завдяки їй він виходить за межі своєї природної обмеженості, тобто перевершує свої ж гіпотетично обумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру своєї діяльності людина створила знакові системи, знаряддя впливу на себе і природу. Користуючись цими знаряддями вона побудувала сучасне суспільство, міста, машини, з їхньою допомогою сптворила нові продукти споживання, матеріальну і духовну культуру, і в кінцевому рахунку перетворила саму себе. Історичнийпрогрес, що мав місце за останні кілька десятків тисяч років, зобов'язаний своїм походженням саме діяльності, а не вдосконаленню біологічної природи людей. [14]

Головні відмінності діяльності людини від активності тварин зводяться  донаступного:

• діяльність людини носить продуктивний, творчий характер;
• діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і духовної культури, які використовуються нею в якості предметів задоволення потреб, або як засоби власного розвитку;
• діяльність людини перетворює її саму, її здібності, потреби, умови життя;
• людська діяльність у її різноманітних формах і засобах реалізації є продуктом історії. Активність тварин виступає як результат їхньої біологічної еволюції;
• предметна діяльність людей з народження їм не властива. Вона закладена в культурному призначення і способі використання навколишніх предметів. Таку діяльність необхідно формувати і розвивати у навчанні та вихованні.

Діяльність відрізнятись не тільки від активності, але й від поведінки:

• Поведінка не завжди цілеспрямована, не передбачає створення певного продукту, носить, найчастіше, пасивний характер. Діяльність завжди цілеспрямована, активна, націлена на створення певного продукту.
• Поведінка – спонтанна, діяльність – організована;
• Поведінка – хаотична, діяльність – систематична.

Діяльність людини має  наступні основні характеристики: мотив,мета, предмет, структуру і засоби.

Мотиви людської діяльності можуть бути різними: органічними, функціональними, соціальними, духовними.

В якості мети діяльності виступає її продукт. Він може являти собою реальний фізичний предмет, створений людиною, певні знання, уміння, навички, що здобуваються в ході діяльності, творчий результат. Мета діяльності не рівнозначна її мотиву, хоча іноді мотив і ціль діяльності можуть збігатися один з одним.

Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є всякого роду інформація, предметом навчальної діяльності – знання, уміння і навички, предметом трудової діяльності – створення матеріального продукту.

Будь-яка діяльність має  певну структуру. У ній зазвичай виділяють дії та операції як основні складові діяльності. Дією також називають частину діяльності, що має цілком самостійну, усвідомлену людиною мету. Наприклад, дією, включеною в структуру пізнавальної діяльності, можна назвати отримання книги, прочитання її.

Операцією іменують спосіб здійснення дії. Характер операції залежить від умов виконання дії, від наявних у людини умінь і навичок, від готівкових інструментів і засобів здійснення дії.

Як засоби здійснення діяльності для людини виступають ті інструменти, якими віна користується, виконуючи ті чи інші дії та операції.

 

 Так навчальна діяльність  включає в себе різноманітні  дії: запис лекцій, читання книг, вирішення задач і т.д. У дії теж можна угледіти мету, засіб, результат.

  Діяльність  нерозривно пов'язана з свідомістю і волею, спирається на них, неможлива без пізнавальних та вольових процесів.

Отже, діяльність це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється свідомою метою.

Діяльність людини дуже різноманітна, ми будемо розглядати діяльність як пізнання.

Як же людина пізнає навколишній світ? Для цього необхідна, перш за все, нормальна робота органів чуття, завдяки яким людина отримує інформацію про навколишній світ, а також про стан власного організму.

П'ять основних почуттів: смак, дотик, зір, слух і нюх – були описані ще давньогрецьким філософом Аристотелем більше двох тисяч років тому. Але і сьогодні триває їх вивчення, аналіз механізмів дії. Вихідним елементом чуттєвого досвіду є відчуття, що виникли в результаті безпосереднього впливу реальності на органи чуттів. [14]

 

 

 

2. Взаємозв'язок пізнавальної діяльності та розвитку мовлення глухих

Під час дослідження розвитку мовлення глухих дітей з’ясувалося, що їхня активна пізнавальна  діяльність та інтерес обумовлюють розвиток ініціативного спілкування, виникнення запитань пізнавального характеру.

В загальній теорії дослідження  взаємозалежності спілкування та пізнавальної діяльності дитини займає вагоме місце (Б. Ломов, А. Брушлинський, Л. Радзіховський). Однак щодо їх пріоритетності в забезпеченні повноцінного психічного життя дитини однозначного підходу немає.

А. Брушлинський переконує, що саме спілкування підпорядковується  пізнанню і служить його меті, а  не навпаки. Водночас у науці побутує  інша думка: комунікативні ситуації стимулюють формування пізнавальних структур. Такі ситуації передбачають широкий спектр спільної практичної, побутової  діяльності, ігрових взаємодій, розповідей тощо. М. Лісіна  відзначає вплив спілкування на пізнавальну діяльність дітей молодшого та середнього дошкільного віку. На її думку, позитивний досвід взаємин із дорослими підвищує інтерес дітей до навколишнього світу, збільшує різноманітність прийомів його обстеження і стимулює активність.

Пізнавальні процеси успішно  розвиваються при спілкування в  середовищі чуючих дітей. На ранніх етапах розвитку, спілкування глухих дошкільників здебільшого поза мовленнєве, в кращому  випадку – з парціальним використанням  мовлення. Тому у вихованні глухих дітей дошкільного віку надаємо  перевагу пізнанню як умові інтелектуального розвитку, змістовного спілкування, стимулу породження запитань і, зрештою, формування мовлення, комунікативної діяльності.

Особливості опанування мовлення дітьми цієї категорії, що виявляються  в уповільненому засвоєнні словника, граматичних конструкцій, потребують визначення психолого-педагогічних шляхів, які забезпечили б активний, відносно автономний розвиток пізнавальних процесів, використовуючи повноцінну сенсорну базу дитини та можливості ураженого слуху.

У процесі змістовної спільної предметно-практичної діяльності дорослого  та малюка є всі умови для формування пізнавальних структур та її складових. Це зокрема: розвиток відчуття, сприймання, уваги (в тому числі вибіркової), пам’яті, уяви, наочно-образного та наочно-дійового мислення, інтересу до предмета і процесу діяльності, пізнавальної активності.

Динаміка розвитку пізнавальної діяльності дитини при затримках  мовленнєвої корекції у такому випадку  випереджає її мовлення, виконуючи  водночас важливу компенсаторно-корекційну функцію.

Надаючи пріоритетності пізнавальній діяльності глухої дитини за відсутності  мовлення або обмеженого користування ним, зазначимо, що і комунікативна, і пізнавальна діяльність може мати свої переваги в онтогенезі, залежно  від етапу та особливостей розвитку.

У ранньому віці глуха дитина (як і чуюча) активно використовує органи чуття: зір, слух, тактильні відчуття. Кожний чуючий малюк, засвоюючи інформацію надає перевагу одному з органів  чуття (зору, слуху, тактильному сприйманню). Встановити, якому саме, можна, орієнтуючись на спосіб знайомства дитини з навколишнім світом, іграшки, якими вона грається ще в ранньому віці. Л. Бредвей встановлено, що спосіб пізнання (із домінуючою роллю зору, слуху, тактильних відчуттів) є вродженим.

Вивчення дітей раннього та дошкільного віку дало змогу з’ясувати, що в них, як і в чуючих, домінують  ті чи інші органи чуття у пізнанні навколишнього середовища, світосприйманні. Встановлено також, що спосіб пізнання, який превалює в дитини і ранньому віці (інколи не досить чітко), впливає  на її навчальну діяльність у початкових класах школи-інтернату. Залежно від  способу пізнання серед глухих дітей  К. Луцько виділяє чотири групи.

Перша група – діти, в яких домінує зорове сприймання. Ці діти люблять розглядати предмети, іграшки, навколишнє середовище. Вони виявляють інтерес до малюнків, книжок, люблять їх розглядати; уважно дивляться в обличчя дорослого під час розмови. Такі діти успішніше опановують уміння та навички зорового сприймання і розпізнавання артикуляційних рухів («читання у уст»). Вони, як правило, швидше засвоюють літери, навчаються читати, зосереджують увагу на наочних посібниках, у тому числі і схематичного спрямування.

Друга група – діти, які активно використовують і зоровий спосіб пізнання, і тактильні відчуття. Вони розглядають предмети, іграшки, перекладають їх із руки в руку, погладжують, водять пальчиком по предмету. Однак ці дії хаотичні, непослідовні. Діти цієї групи активно і часто прагнуть схопити предмет чи іграшку навіть тоді, коли вони далекі від них.

У цих малюків успішніше  формуються аналітичні здібності, оскільки зорове сприймання вони підкріплюють тактильними відчуттями, збагачуючи сприймання образу, глибше проникаючи в сутність предмета. Вини люблять  спокійні ігри, із задоволенням ліплять, споруджують щось у піску, проривають канавки, тощо.

Третя група – діти, які багато рухаються, перебувають у постійній діяльності. Їм важко зосередитись на чомусь надовго. Їхній інтерес до предметів, іграшок виявляється динамічно, активно і часто змінюється. Малюки хапають предмети, іграшки, швидко крутять їх у руках, кидають. Дітей цієї групи досить важко дисциплінувати і вчити.

Четверта група – діти, у яких зорове, тактильне сприймання та рухова активність не є домінуючими. Складається враження, що вони пасивні, не мають інтересу до навчання. Малюків цієї групи важко навчити читати з обличчя. Діти цієї категорії не прагнуть виражати себе в рухливих іграх, не люблять рухатись, байдужі до малюнків, не виявляють інтересу до книжок, читання. Складається враження, що вони ліниві, не хочуть працювати, виконувати прохання дорослого. У цих дітей зорове і тактильне сприймання не домінують, вони не прагнуть виявити себе в руховій активності; можна припустити, що це саме група дітей, у яких генетично закладений слуховий спосіб пізнання. Підтвердження цього – вроджене відчуття ритму.

Безпосередньо порушення  слуху не дає змоги глухим дітям  з генетично закладеною схильністю до пізнання навколишнього світу  за допомогою слуху використати  свої вроджені нахили.

Діти, які належать до четвертої  групи, потребують інтенсивних занять з розвитку слухового сприймання як основного джерела активізації  пізнавальної діяльності. Розвиток зорового сприймання мовлення проходить у  них успішніше в поєднанні  зі слуховим.