Впровадження ігрових технологій на уроках інформатики при вивченні апаратного забезпечення комп’ютера

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з  колективом класу, взаєморозуміння  між учителем і учнем. У процесі  гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

Гра стимулює краще запам'ятовування і розуміння матеріалу, що вивчається, а також гра сприяє підвищенню мотивації і дозволяє навчати  комплексно використовувати органи чуття при сприйнятті інформації, а також самостійно і неодноразово відтворювати її в нових ситуаціях.

Гра – це діяльність, мотив  якої лежить в ній самій. Тобто  така діяльність, яка здійснюється не ради результату, а ради самого процесу.

У нашій школі на уроках інформатики ми широко використовуємо ігрові технології. Грати можна цілий  урок або використовувати ігрові фрагменти на уроках, не можна забувати про ефективність використання даної  технології в позаурочний час.

Звичайно, гра не має бути самоціллю, не повинна проводитися  тільки ради розваги дітей. Вона обов'язково має бути дидактичною, тобто підпорядкованою  тим конкретним учбово-виховним задачам, які вирішуються на уроці, в структуру  якого вона включається. Через це гру наперед планують, продумують її місце в структурі уроку, визначають форму її проведення, готують матеріал, необхідний для проведення гри⁷.

Ігри ефективні в системі  з іншими формами і методами навчання. Використання дидактичних ігор має  бути направлене на досягнення мети: дати учневі знання, відповідні сучасному  рівню розвитку будь-якої науки, зокрема  інформатики.

Ігри бажано широко використовувати  як засіб навчання, виховання і  розвитку школярів. У будь-якій грі  розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика  звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і  учнів, продуктивної форми їх спілкування  з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.

У процесі гри в учнів  виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Дидактична гра на уроці  – не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін «дидактична  гра» підкреслює її педагогічну спрямованість  та багатогранність застосування. А  тому найсуттєвішим для вчителя  будь-якого предмета, є такі питання:

• визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці;
• доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;
• розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;
• вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання;
• передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих⁸.

Гра – одна з найважливіших  сфер у життєдіяльності дитини, разом  з працею, навчанням, мистецтвом, спортом  вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Яскравим прикладом ігрової  позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка, який писав: «Є ще один важливий метод – гра… Треба  зазначити, що між грою і роботою  немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля  та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри  тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, – звичайно, у  грі гарній, правильній…»⁹

Крім вищенаведеного, необхідно  наголосити і про виховуючу роль гри. Гра має значення і для  формування дружного колективу, і для  формування самостійності, позитивного  відношення до праці, для виправлення  деяких відхилень в поведінці  окремих дітей і для багато чого іншого. Всі ці виховуючі ефекти спираються як на свою підставу, на той  вплив, який гра дає на психічний  розвиток дитини, на становлення його особистості. Основними аспектами  розвитку особистості дитини в зв'язку з цим можна назвати наступні:

1. У грі розвивається  мотиваційна сфера:

• виникає ієрархія мотивів, де соціальні мотиви набувають важливішого  значення для дитини, чим особисті (супідрядність мотивів).

2. Долається пізнавальний  і емоційний егоцентризм:

• дитина, приймаючи роль якого-небудь персонажа, героя тощо, враховує особливості його поведінки, його позицію. Це допомагає в орієнтуванні у взаєминах між людьми, сприяє розвитку самосвідомості і самооцінки.

3. Розвивається довільність  поведінки:

• розігруючи роль, дитина прагне наблизити її до еталону. Відтворюючи  типові ситуації взаємовідношення людей  на соціальному світі, дитина підпорядковує свої власні бажання, імпульси і діє відповідно до соціальних зразків. Це допомагає дитині осягати і враховувати норми і правила поведінки.

4. Розвиваються розумові  дії:

• формується план вистав, розвиваються здібності і творчі можливості дитини.

Гра нас цікавить як принцип  поведінки, а не як спосіб розважитися. У грі, як і в міжособистому  спілкуванні, інтереси спрямовані не на задану мету, а на сам процес. Гра  – це культурна норма, яка дозволяє бути вільним, розкутим, мати владу  над реальністю, розпоряджатися собою, долати ролеву залежність, прагнення  перевершити себе.

Виховуючий потенціал  ігор завжди залежить, по-перше, від  вмісту пізнавальної і етичної інформації, ув'язненого в тематиці ігор; по-друге, від того, яким героям наслідують діти; по-третє, він забезпечується самим  процесом гри як діяльності, що вимагає  досягнення мети самостійного знаходження  засобів, узгодження дій з партнерами, самообмеження в ім'я досягнення успіху і, звичайно, встановлення доброзичливих  стосунків. Ігри, таким чином, дають  дітям дуже важливий навик спільної роботи. Відмітні особливості ігрової  діяльності зазвичай убачають в її добровільності, у високій активності і контактній залежності учасників. Але не можна забувати і інше: гра — чи не єдиний вид діяльності, направленої на розвиток не окремих  здібностей (до мистецтва або техніки), а здібності до творчості в  цілому¹⁰.

В інтелектуальних іграх  творче завдання — швидко прийми рішення  в нестандартній ситуації. У сюжетно-ролевих, будівельних іграх, іграх-драматизаціях  задача інша, але не менш творча, —  уяви, придумай, змалюй. І в той  же час у всіх групових іграх єдина  задача — знайди спосіб співпраці, взаємодії на шляху до спільної мети, дій в рамках встановлених норм і  правил.

Неважко відмітити, наскільки  важливі ці якості — організованість, самодисципліна, творча ініціатива, готовність до дій в складній, змінній ситуації і так далі — для людини сьогоднішнього і особливо завтрашнього дня. Вчителеві, що використовує ігрову діяльність як педагогічний засіб, поважно розуміти і приховані механізми, завдяки яким відбувається її вплив на розвиток особи школяра¹¹.

 Отже, аналізуючи матеріал  цього розділу, ми можемо зробити  певний підсумок:

• гра – це своєрідна пізнавальна діяльність соціально-культурного характеру, яка дозволяє дитині привласнювати соціальний досвід і навчатися перетворювати світ;
• гра – це така форма життєдіяльності дитини, об’єктивні властивості якої еквівалентні реалізації й актуалізації сутнісних потреб і можливостей особистості; дослідники гри відзначили її багатовекторний вплив на дитину – зв’язок з фізичним розвитком, удосконаленням психічної сфери, вихованням і навчанням, підготовкою підростаючого покоління до майбутньої трудової діяльності тощо;
• універсальність, всеосяжність гри сприяє гармонійному розвитку дитини; колективна гра – форма соціального життя, природний спосіб орієнтації у моральних ставленнях і засвоєння норм моральної поведінки¹².

 Психологами неодноразово  наголошено на необхідності педагогічного  керівництва грою – під впливом  раціонально організованої навчальної  ігрової діяльності позитивні  зміни особистості відбуваються  ефективніше.

Розділ 2. Методика проведення гри, правила та вимоги до неї

Гра належить до традиційних  і визнаних методів навчання і  виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій  діяльності освітня, розвиваюча й виховна  функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні  можливості, виховує особистість.

Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами  пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.

Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні  призначені для пізнання повних явищ і закономірностей, крім тих, які  містять зв’язки та стосунки між  людьми. Сюжетність ігри характеризується тим, що охоплюють закономірності людської діяльності й спілкування. Вони поділяються  на виробничі й тренінгові.

Виробничі ігри у свою чергу, поділяються на імітаційні, рольові, ділові. Останні є синтезом двох попередніх (імітаційних і рольових), вони найбільш складні. Для проведення ділових ігор потрібні певний досвід, який можна набути у навчальних іграх  інших видів¹³.

Щодо рольових відношень  у сюжетних іграх, то їх прийнято ділити на симетричні й асиметричні. При  симетричних рольових відносинах комуніканти (учасники гри) виступають носіями однієї соціальної ролі, наприклад: брат –  сестра, учень – учень, вчитель  – вчитель. Ситуації такого спілкування  спрямовані на розвиток умінь будувати взаємовідносини з носієм ролі, обговорювати і вирішувати проблеми в межах загального соціального контексту.

Асиметричні відношення спостерігаються  тоді, коли учасники спілкування різняться  між собою соціальними ознаками. Наприклад: учень – учитель, учень  – учень (якщо вони належать до різних вікових груп) та ін. Асиметричні  відношення впливають і на повну  поведінку відносно до ролі та статусу  партнера.

Рольові відношення між учасниками гри є основними параметрами, що визначають характер емоцій. Залежно  від конкретної дидактичної мети нестандартного уроку, індивідуальних вікових і психологічних особливостей дітей, сюжетно-рольову гру можна  проводити з одним учнем, групою або з цілим класом¹⁴.

Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У  будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика  звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і  учнів, продуктивної форми їх спілкування  з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.

Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів  і прийомів у штучно створених  умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає  мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у  грі виступає як мета пізнання і  стає безпосереднім змістом свідомості школяра.

Рольова гра. Головна мета її – розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння приймати правильні  рішення. У рольових іграх виявляються  особистість учня, його здібності  та перспективи на майбутнє.

Вікторина. Її це називають  грою переможців. У ній змагаються, аби швидше і повніше відповісти на поставлені запитання. Отже, вікторина  – це конкурс, під час якого  учні самостійно відповідають на запитання¹⁵.

Щоб урок був цікавим і  ефективним, на його різних етапах можна  використати кросворди за темами уроку чи розділу. Складаючи кросворд, учитель має дотримуватися вимог  проведення дидактичних ігор. Під  час цілеспрямованої підготовчої  роботи учні розв’язують запропоновані  кросворди з вивченої теми. Отже, кросворд, з одного боку, вносить  в урок елемент гри, а з іншого – сприяє глибшому засвоєнню вивченого.

На уроках закріплення  пройденого матеріалу чи повторенні учні люблять працювати динамічними  парами. Попередньо вчитель готує  картки з 2-3 практичними завданнями з теми, що вивчається. Одержавши  картку, двоє учнів перше завдання виконують спільно. Один учень пояснює  іншому, як потрібно виконувати завдання, а той слухає, запитує або висловлює  своє розуміння. Друге і третє  завдання діти виконують самостійно, занотовуючи їх до зошитів, а потім  перевіряють один одного з відповідним  коментуванням допущених помилок.

Перелічені види ігор мають  своє призначення і конкретне  застосування. Так, мета дидактичних  ігор – формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними  знаннями, уміннями й навичками учень  зможе лише тоді, коли він час  виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів.