Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Марта 2012 в 15:48, реферат
В історії філософії зміст поняття інтуїція розвивався. Інтуїція пояснювалась як форма безпосереднього інтелектуального знання або споглядання (інтелектуальна інтуїція). Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів речей чуттєвого світу) є вид безпосереднього знання, яке стається як раптове прозріння (осяяння, осягнення, здогад), яке передбачає тривалу підготовку розуму.
В філософії нерідко чуттєві форми пізнання і мислення протиставлялись. Рене Декарт, наприклад, стверджував: «Під інтуїцією я розумію не віру в непевне свідчення почуттів і не оманливе судження безладної уяви, а світосприйняття ясного і уважного розуму, настільки просте і чітке, що воно не залишає жодного сумніву в тому, що ми мислимо, або, що те ж саме, тверде розуміння ясного і уважного розуму, яке породжене лише природним світлом разуму і завдяки своїй простоті більш достовірне, чим сама дедукція…».
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1 Інтуїція……………………………………………………………..4-5
1.1. З історії розвитку концепцій інтуїції………………………….6-7
1.2. Пізнавальна роль інтуїції і її форми……………………………8-9
1.3. Інтуїтивне пізнання……………………………………………10-11
РОЗДІЛ 2 Творчість…………………………………………………………11-12
2.1. Інтуїція у творчому процесі…………………………………..12-13
2.2. Місце творчості в теорії пізнання……………………………13-14
РОЗДІЛ 3 Пізнання…………………………………………………………14-15
3.1. Історія розвитку концепцій пізнання………………………. 15-16
3.2. Етапи і рівні наукового пізнання……………………………16-17
3.3. Пізнання як творчий процес……………………………………18
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………19
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ
КАФЕДРА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
РЕФЕРАТ
на тему: «Інтуїція у процесі пізнання та творчості».
Херсон – 2011
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1 Інтуїція…………………………………………………………
1.1. З історії розвитку концепцій інтуїції………………………….6-7
1.2. Пізнавальна роль інтуїції і її форми……………………………8-9
1.3. Інтуїтивне пізнання……………………………………………10-11
РОЗДІЛ 2 Творчість………………………………………………………
2.1. Інтуїція у творчому процесі…………………………………..12-13
2.2. Місце творчості в теорії пізнання……………………………13-14
РОЗДІЛ 3 Пізнання…………………………………………………………
3.1. Історія розвитку концепцій пізнання………………………. 15-16
3.2. Етапи і рівні наукового пізнання……………………………16-17
3.3. Пізнання як творчий процес……………………………………18
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………
3
Вступ
В історії філософії зміст поняття інтуїція розвивався. Інтуїція пояснювалась як форма безпосереднього інтелектуального знання або споглядання (інтелектуальна інтуїція). Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів речей чуттєвого світу) є вид безпосереднього знання, яке стається як раптове прозріння (осяяння, осягнення, здогад), яке передбачає тривалу підготовку розуму.
В філософії нерідко чуттєві форми пізнання і мислення протиставлялись. Рене Декарт, наприклад, стверджував: «Під інтуїцією я розумію не віру в непевне свідчення почуттів і не оманливе судження безладної уяви, а світосприйняття ясного і уважного розуму, настільки просте і чітке, що воно не залишає жодного сумніву в тому, що ми мислимо, або, що те ж саме, тверде розуміння ясного і уважного розуму, яке породжене лише природним світлом разуму і завдяки своїй простоті більш достовірне, чим сама дедукція…».
В філософії Іммануїла Канта інтуїція є базовою пізнавальною (когнітивною) здатністю, еквівалент якої в широкому сенсі може бути названий перцепцією, тобто сприйняттям, відчуттям, розумінням, проникливістю. Кант вважав, що розум сприймає всі наші зовнішні відчуття в формі простору, а всі внутрішні відчуття (пам'ять, думки) — в формі часу.
4
У отриманні нового знання велику роль грають логічне мислення, способи і прийоми утворення нових понять, закони логіки. Але досвід пізнавальної діяльності свідчить, що звичайна логіка у багатьох випадках виявляється недостатньою для вирішення наукових проблем; процес виробництва нової інформації не може бути зведений ні до індуктивно, ні до дедуктивно розгортаного мислення. Важливе місце в цьому процесі займає інтуїція, що повідомляє пізнанню новий імпульс і напрям руху.
Інтуїція як специфічний пізнавальний процес, що безпосередньо продукує нове знання, виступає такою ж загальною, властивою всім людям (правда, різною мірою) здатністю, як і відчуття, і абстрактне мислення.
Поширеність, загальність інтуїції підтверджують численні спостереження над людьми в звичайних, повсякденних умовах; нерідкі випадки, коли в нестандартній ситуації, що вимагає швидкого рішення в умовах обмеженої інформації, суб’єкт проводить вибір своїх дій, як би “передчуваючи”, що потрібно поступити саме так, і ніяк інакше.
Історія людської культури знає немало випадків, коли учений, конструктор, художник або музикант досягали принципово нового в своїй області як би шляхом “осяяння”, “по натхненню”.
Феномен інтуїції надзвичайно широкий і не завжди все, що вважають інтуїтивними, дійсно заслуговує такої назви. У мисленні, наприклад, нерідкі висновки, посилки яких не формулюються в явному вигляді; результат таких висновків буває несподіваним, але зовсім не інтуїтивним, як вважають деякі учені (Наприклад, Р. Акофф і Ф. Эмери в книзі “Про цілеспрямовані системи” стверджують, що інтуїція – це неусвідомлений висновок). Не потрібно приймати за інтуїцію і те, що відноситься до області інстинктів, характеризується автоматизмом реакцій в схожій обстановці і має фізіологічні механізми в підсвідомій або несвідомій сфері суб’єкта. Деколи говорять про “плотську інтуїцію” як про сприйняття органами чуття (“інтуїтивні” передумови геометрії Евкліда і т.п.). Хоча таке слововживання можливе, але воно ідентичне “чувственно-сенситівному”. Як специфічний феномен пізнання поняття інтуїції багатозначне.
Ми розуміємо під інтуїцією інтелектуальну інтуїцію (лат. intellectus – розум, розумова здатність людини), що дозволяє проникати в суть речей.
І ще одна надзвичайно важлива межа властива інтуїції – її безпосередність. Безпосереднім знанням (на відміну від опосередкованого) прийнято називати таке, яке не спирається на логічний доказ. По словах П.В. Копиця, інтуїція є безпосереднім знанням тільки в тому відношенні, що у момент висунення нового положення воно не слідує з логічною необхідністю з існуючого плотського досвіду і теоретичних побудов. У цьому своєму значенні інтуїція (або “інтуїтивне”) зіставляється з “дискурсивним” (від лати. discursus – міркування, довід, аргумент) як з обгрунтованим попередніми думками, таким, що приймається, на основі аргументів, логічних доказів;
дискурсивне є опосередкований, інтуїтивне – безпосередньо отримуваним знанням.
5
Пояснюючи термін “інтелектуальна інтуїція”, В.Ф. Асмус відзначав, що під “інтелектуальною інтуїцією” учений розуміє пряме збагнення розумом істини, не виведеної з інших істин за допомогою доказу і що не убачається одними лише зовнішніми відчуттями. Якщо мати на увазі, що інтуїція відноситься до інтелекту і пов’язана з віддзеркаленням суті предметів ( тобто якщо відмежувати її від чувственно-сенситівного і інстинктивного), то можна прийняти за результатне таке її визначення: інтуїція – це здатність збагнення істини шляхом прямого її розсуду без обґрунтування за допомогою доказу.
Інтуїтивній здатності людини властиві:
1) несподіванка рішення задачі;
2) неусвідомленість шляхів і засобів її рішення;
3) безпосередність збагнення істини на сутнісному рівні об’єктів.
Дані ознаки відокремлюють інтуїцію від близьких до неї психічних і логічних процесів. У людей, в різних умовах інтуїція може мати різний ступінь віддаленості від свідомості, бути специфічною за змістом, по характеру результату, по глибині проникнення в суть, по значущості для суб’єкта і т.п.
Інтуїція підрозділяється на декілька видів перш за все залежно від специфіки діяльності суб’єкта. Виділяються такі види інтуїції, як технічна, наукова, буденна, лікарська, художня і т.п.
По характеру новизна інтуїція буває стандартизованою і евристичною. Першу з них нерідко називають інтуїцією-редукцією. Евристична (творча) інтуїція істотно відрізняється від стандартизованої: вона пов’язана з формуванням принципово нового знання, нових гносеологічних образів, плотських або понятійних. Сама евристична інтуїція має підвиди.
6
Під інтуїцією стародавні мислителі розуміли безпосередній (пряме) розсуд (в буквальному розумінні слова) реально існуючого стану речей. Відсутність сумнівів в дійсному характері даних інтуїтивного пізнання була заснована на безумовній довірі до плотських і перш за все зоровим сприйняттям. Такого роду знання отримало згодом найменування “плотської інтуїції”.
Вперше риси філософської проблематики в питанні про інтуїцію намітилися в вченнях Платона і Арістотеля. Але саме тут була знехтувана плотська природа інтуїтивного пізнання. Інтуїція була як би перенесена в сферу абстрактного мислення і як форма теоретичного знання придбала статус гносеологічної проблеми.
Проте першорядну значущість як вища здатність до пізнавальної діяльності інтуїція набуває у філософії нового часу.
Френсис Бекон (1561 – 1626) – родоначальник англійського матеріалізму XVII в. – займає в історії філософії особливе місце. Нерешаясь використовувати плотську інтуїції стародавніх мислителів, розробляє свою методологію. Скептично відносився він і до інтелектуальної інтуїції середньовіччя. Зате його розробка індуктивного методу так само, як і його матеріалізм, таїла “в собі в наївній формі зародки всестороннього розвитку” (Маркс До., Енгельс Ф. Соч., т.2, с.142) і була необхідною передумовою історичної еволюції проблеми інтуїції.
В ролі повноправної і повнокровної філософської концепції інтуїтивне знання виступило в епоху раціоналізму XVII в.
Рене Декарт (1596 – 1650) є одним з “першовідкривачів” філософської проблеми інтуїції. “Під інтуїцією, – писав Декарт, – я розумію віру в хистке свідоцтво відчуттів і брехливе міркування брехливої уяви, але поняття ясного і уважного розуму настільки просте і виразне, що воно не представляє ніякого сумніву в тому, що ми мислимо, або, що одне і те ж, міцне поняття ясного і уважного розуму, що породжується лише природним світлом розуму і завдяки своїй простоті набагато достовірніше, ніж сама дедукція” (Декарт Р. вибрані філософські твори. М., 1950, с.86). У цьому раціоналістичному визначенні інтуїції чітко простежується її інтелектуальний характер. Інтуїція – вищий прояв єдності знання, і притому знання інтелектуального, бо в акті інтуїції розум людський одночасно мислить і споглядає. Декарт тісно пов’язує інтуїцію з логічним процесом, вважаючи, що останній просто не може початися без деяких початкових, гранично ясних положень. При цьому не робиться ніякого зіставлення інтуїтивного і дискурсивного знання. Ці види знання, по Декарту не виключають, а припускають один одного. Разом з тим інтуїтивне пізнання є найбільш доконаний вид інтелектуального пізнання.
Бенедикт Спіноза (1632 – 1677) – видатний голландський мислитель-матеріаліст XVII в. запропонував інший матеріалістічеські- інтерпретований варіант раціоналістичного тлумачення інтуїції. Інтуїція є вищим проявом раціональних здібностей людини, заснованим на волі сприйняття, при якому
7
“річ сприймається єдино через її суть або через пізнання нею найближчої причини” (Спіноза Б. Избранные твори. М., 1957, т.1, с.325) . Інтуїція у Спінози – це свого роду прискорений висновок, виражений в знаковій формі, що відображає використання поняття.
Готфрід Лейбніц (1646 – 1716) – основоположник ідеалістичного плюралізму – хоч і не ви-ходить на відміну від Спінози за рамки раціоналістичного тлумачення інтуїції, обертає свої по-гляди до теорії природжених ідей. У відмінності від Декарта Лейбніц вважає, що самоочевидність і ясність ідеї до числа ознак інтуїції вже не входять. Під інтуїтивним розуміється пізнання, при якому ми одночасно мислимо в сукупності всі ознаки, характерні для даної речі. Раціональна інтуїція – це свого роду “монада” всіх раціональних доказів, що зосередила всі предикати речі в свідомості суб’єкта. Інтуїція – вищий рівень пізнання, що дозволяє усвідомити всі раціональні істини. Лейбніц, мабуть, пішов далі за своїх попередників головним чином в тому, що визначив інтуїтивне знання не як початкове, хоча воно і дозволяє отримувати початкові дефініції раціонального пізнання, а як результат тривалої попередньої пізнавальної діяльності. Остання у свою чергу здійснюється дискурсивним мисленням.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) -основоположник німецького класичного ідеалізму – підпорядковує філософське вчення про інтуїцію пошуку нової методології. Доступна людині інтуїція існує вже не як безпосереднє споглядання розуму, а як чуттєвість, апріорні форми якої – простір і час. Іншими словами, інтуїція – це пасивна здатність сприйняття.
Інших контурів набуває вчення про інтуїцію в епоху імперіалізму. Інтелектуальне пізнання піддається критичному розгляду. Інтуїція вже виступає не як форма інтелектуального пізнання. Навпаки, її протиставляють розуму і інтелекту.
Поступово інтуїція як форма знання починає втрачати реалістичні контури і спрямовується в сферу містичних одкровень. Своє логічне завершення ця тенденція отримала в період кризи і деградації буржуазно-ідеалістичної філософії – в системі інтуїтивізму.
8
Інтуїція найчастіше використовувалася як засіб для обґрунтування різних філософських систем ідеалістичного толку, причому у кожному конкретному випадку зміст, що вкладається в це поняття, набував різного сенсу. Проблема інтуїції – стикова проблема, що стала предметом вивчення таких наук, як філософія, психологія, фізіологія вищої нервової діяльності і інших. Звідси – різні підходи до розробки проблеми і численні значення поняття “інтуїція”.
Информация о работе Інтуїція у процесі пізнання та творчості