Інтуїція у процесі пізнання та творчості

           Довгий час монополією на інтуїцію володів ірраціоналізм, оголошуючи її таємничим, надприродним способом збагнення істини, що не піддається ніякому раціональному дозволу.

           Багатозначність терміну “інтуїція” пов’язана не тільки з складністю самого предмету вивчення, але і до певної міри з тим, що “сам предмет довгий час був годівницею шарлатанів. Забратися в цей заповідник наважаться тільки ті з учених, чия допитливість переважує неспокій про підтримку своєї репутації” (Бунге М. Интуиция і наука. М., 1967, с.124).

            Інтуїція, так само як і інші форми пізнання, здійснюється неусвідомлено і не є автономним способом пізнання, що йде в обхід відчуттю, уявленню і мисленню”. Іншими словами, інтуїція існує тільки в щонайтіснішому діалектичному взаємозв’язку з відомими формами пізнання, виконуючи при цьому важливу функцію їх прискореного протікання. Проте все це не дає можливості розкрити власну гносеологічну природу інтуїції. Інтуїція не є несвідомим процесом, хоча вона заснована на неусвідомленому віддзеркаленні. І єдина її відмінність від інших форм пізнання це те, що інтуїція – завжди неусвідомлений процес, хоча в тенденції прагнучий до усвідомлення.

             Кріптогноза – це свого роду зашифроване знання. А ключ від нього – в інтуїції.

           Об’єм кріптогнози визначається двома чинниками: 1. Загальною сумою знань, придбаних людством на даному етапі історичної практики. 2. Сумою знань, яку має в своєму розпорядженні той або інший учений.

          Тільки на основі цих чинників можливе накопичення кріптогнози. Остання відрізняється від наявного знання тим, що його накопичення і використання відбуваються за допомогою неусвідомлених і інтуїтивних процесів.

          Бунге розглядає найбільш значення терміну, що часто вживаються, інтуїція, такі, як швидке сприйняття, уява, скорочена аргументація і здорова думка. Він розрізняє перш за все плотська і інтелектуальна інтуїції.

Плотська інтуїція, по Бунге, має наступні форми:

1.Інтуїція як сприйняття.

А. Інтуїція як сприйняття виражається в процесі швидкого ототожнення предмету, явища або знаку.

Б. Ясне розуміння значення і взаємовідношення або знаку.

У. Здатність інтерпретації.

2. Інтуїція як уява.

9

А. Здатність уявлення або геометрична інтуїція.

Б. Здатність утворення метафор: уміння показати часткову тотожність ознак або функцій, або повну формальну або структурну тотожність в іншому різних об’єктів.

В. Творча уява

Інтелектуальну інтуїцію (інтуїцію як розум) Бузі класифікує таким чином:

1.Інтуїція як розум.

А. Швидкий висновок – стрімкий перехід від одних тверджень до інших, іноді з швидким проскакуванням окремих ланок.

Б. Здатність до синтезу або узагальнене сприйняття.

В. Здоровий глузд – думка, що заснована на буденному знанні і не спирається на спеціальні знання або методи, або що обмежується пройденими етапами наукового знання.

2.Інтуїція як оцінка.

А. Здравое думка, фронезіс (практична мудрість), проникливість або проникнення: умін-ня швидко і правильно оцінювати важливість і значення проблеми, правдоподібність теорії, за-стосовність і надійність методу і корисність дії.

Б. Интеллектуальная інтуїція як звичайний спосіб мислення.

Такі, на думку Бунге, основні різновиди інтуїції. Автор робить спробу систематизувати найбільш значення інтуїції, що часто вживаються, серед нескінченної ієрархії трактувань цього поняття. Проте його систематизація не завжди послідовна.

Головна мета всього дослідження Бунге полягає в тому, щоб розкрити величезну евристичну роль інтуїції як необхідного моменту в процесі  пізнавальної діяльності ученого. У цьому плані його робота є відомою цінністю. Завдяки цьому дослідженню намічені основні підходи до вивчення проблеми, що забезпечують конструктивне відношення до останньої. На думку Бунге, цей конструктивний підхід включає:

1.Ретельний аналіз численних значень терміну “інтуїція” і обережне користування їм.

2.Емпіричний і теоретичний аналіз інтуїції в рамках наукової психології.

3.Уточнення результатів інтуїції за допомогою класифікуючої, збагачуючої і додаючої чі-ткість розробки понять (Бунге М. Интуиция і наука. М., 1967, з. 150-151).

10

          Об’єктивним джерелом дії інтуїції є кріптогноза. Її використання відноситься до особливої специфічної області пізнання -  до інтуїтивного пізнання. Під інтуїтивним пізнанням розуміється сфера пізнання, де процес накопичення і перетворення  знання здійснюється за допомогою різних форм інтуїції, що діють на рівні неусвідомленої взаємодії плотського і логічного пізнання. При цьому необхідно відзначити, що інтуїція як форма пізнавального процесу виражається в двох основних моментах. Їх розділення принципове: воно приводить до суперечності і багатозначності трактувань інтуїції.

          По-перше, інтуїція – це здібність людської свідомості до прискореного, раптового переходу від старих форм знання до нових, в основі якої лежить попередня історична практика і індивідуальний досвід дослідника.

        По-друге, інтуїція – це специфічний спосіб взаємодії плотського і логічного в пізнанні, заснований на використанні даних  кріптогнози, і результати її дії можуть виступати як певного роду знання, що іменується “інтуїтивним знанням” і використовуване в науці з урахуванням подальшої експериментальної перевірки.

       Перше визначення відноситься до аналізу інтуїції як якогось психологічного феномена. Друге – до гносеологічного аналізу.

        Отже, місце інтуїції в науковому пізнанні визначається сферою взаємодії плотського і логічного пізнання. Тут і виявляється дія  інтуїції як процесу. Це взаємодію інакше можна було б назвати інтуїтивним пізнанням.

       Інтуїтивне пізнання – це  важлива сфера людського пізнання, що відноситься до області як наукового, так і ненаукового пізнання.

До найбільш характерних рис наукової інтуїції належать:

1.Принципова неможливість отримання шуканого результату за допомогою плотського пізнання навколишнього світу.

2.Принципова неможливість отримання шуканого результату за допомогою прямого логічного висновку.

3.Несвідома упевненість в абсолютній істинності результату.

4.Раптовість і несподіванка отриманого результату.

5.Безпосередня очевидність результату.

6.Неосознаність механізмів творчого акту, шляхів і методів, що привели ученого від початкової постановки проблеми до готового результату.

7.Надзвичайна легкість, неймовірна простота і швидкість пройденого шляху від початкових посилок до відкриття.

8.Яскраво виражене відчуття самозадоволення від здійснення процесу інтуїції і глибокого задоволення від отриманого результату.

Особливість інтуїтивного пізнання полягає в тому, що по своїй гносеологічній суті воно – преобразовательне, комбінаторне пізнання, результатів якого виступає інтуїтивне знання.

Проблема інтуїції має багатющу філософську спадщину. Мабуть, небагато філософських проблем в своєму розвитку зазнавали такі якісні зміни і піддавалися аналізу представників самих різних областей знання. Питання

11

про інтуїцію часто виявлялося предметом гострої боротьби між представниками матеріалізму і ідеалізму. Навколо нього утворився цілий круговорот концепцій, що нерідко виключали один одного. Але без урахування історико-філософських традицій неможливо було б осмислити складну еволюцію поглядів на природу інтуїції і створити наукове діалектико-матеріалістичне уявлення про неї. Таким чином, історико-філософський аналіз в дослідженні проблеми інтуїції представляється логічно цілком виправданим.

Інтуїція піддається експериментальному вивченню. З робіт, присвячених дослідженню інтуїції за допомогою експерименту, можна виділити праці радянського психолога Я.А. Пономарева, американського психолога Олтона, румунського психолога До. Факуоара.

           На основі пізнавальних здібностей людини розгортається його творча діяльність, розкривається його творча суть.

          Поняття творчості асоціюється з виникненням нового. Оскільки ж нове є у всіх сферах дійсності, на цій підставі деякі дослідники співвідносять творчість з природою. Існує точка зору, згідно якої “творчість властива і неживій природі, і живою – до виникнення людини, і людині, і суспільству. Творчість – необхідна умова розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких міняються і самі форми творчості. Творчість людини лише одна з таких форм” (Пономарев Я.А. Психологія творчості. М., 1976. С.16).  Вважається, що вираз “творчість природи” не позбавлена сенсу. Розгляд творчості в загальній формі як механізму продуктивного розвитку дозволяє включити проблему творчості в діалектику розвитку. У основу початкового визначення творчості повинне бути покладене його найширше розуміння. У вузькому ж сенсі творчість – тільки людське.

       Під творчістю в природних науках не розуміють “творчість” атомів, молекул і інших матеріальних систем, а якщо хто-небудь і вживає це поняття, то, мабуть, це пов’язано з тим, що привнесло в розуміння природи релігійних або об’єктивно-ідеалістичних уявлень. Прихильники релігійного переконання на світ вважають, що Господь є справжнім Творцем всього – і неба, і землі, і фізичних тіл, і психічних станів. Наділяючи Бога творчою силою, вони деколи не проти говорити про “творчість природи”, маючи на увазі дію божественної сили через природу. Одне із значень  терміну “творчість” дійсно пов’язана з уявленням про Творця, що стоїть над природою що породжує природу.

Науково-філософський погляд на світ не залишає в нім місця для якої-небудь надприродної духовної сили – ні для бога, ні для  Абсолютного Духу. Поняття діяльності з цих позицій застосовно тільки до людини; з ним і лише з ним співвідноситься поняття творчості. Передумовою людської творчості є активність матерії, узятої на всіх її рівнях, і така атрибутивна властивість матерії, як віддзеркалення.

12

Творчі компоненти є у людини і у складі плотських уявлень, і в системі понятійних образів, як в живому спогляданні, так і в емпіричному і теоретичному. У свідомості людини  функціонують багато понять типу ідеального, націлені на майбутнє.  Але є і плотські уявлення, що є продуктом абстрактного мислення, які містять образ майбутнього, виступають як уявлення-цілі. На них замикаються багато уявлень тільки відбивного типу; інакше кажучи, плотське віддзеркалення неабиякою мірою визначається практикою, майбутнім, тими новими творчими уявленнями, в яких утілюється майбутнє.

Поширеним є розуміння творчості як діяльності людини, що перетворює природний і соціальний мир відповідно до цілей і потреб людини і людства на основі об’єктивних законів дійсності.

Творчість – це процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності.

Творчість вивчається багатьма науками: філософією, психологією, науковеденієм, кібернетикою, теорією інформації, педагогікою і ін. в останні десятиліття встало питання про створення особливої науки, яка досліджувала б творчу діяльність людини, – евристики.

      Розгляд наукової творчості показує його глибоко індивідуальну природу, велике значення в нім професіоналізму і таланту дослідника, його етичних якостей, інтуїції і випадковостей; в той же час творчість не є таємничим явищем.

Причетність інтуїції до творчого процесу стала для багатьох дослідників такою очевидною, що перетворилася на умову і початковий пункт позитивного рішення як тій, так і іншої проблеми. Один з основоположників теорії творчості, А. Пуанкаре прямо заявляв, що від вирішення проблеми інтуїції залежить успіх в розкритті таємниці наукової творчості і кінець кінцем – прогрес науки. Б.М. Кедрів стверджує, що інтуїцію можна пізнати і належним чином оцінити лише в ланцюзі творчого процесу.

Питання про співвідношення творчого і інтуїтивного в значній мірі ускладнюється тим, що зміст самого поняття “творчість” залишається навряд чи змістовнішим, ніж поняття “інтуїція”.

Творчість є соціально історичним продуктом, не віддільним від поняття праці, пов’язаним з ним і історично і логічно. Творчість може бути як у великому, так і в малому; воно не залежить від масштабів діяльності, але разом з тим неможливо без вищого ступеня усвідомлення цілей і завдань цієї діяльності. Творчий процес детермінований самою природою людського мислення і є якісно вищою його формою.

До певної міри це відноситься і до інтуїції, як елементу творчого мислення. Звичайно, не всяке інтуїтивне є творче в справжньому сенсі цього слова, але творчість як таке не може бути без “інтуїтивних прозрінь”, припущень, припущень. “Безінтуїтивна творчість” – не більше ніж психічна ілюзія.

13

Нові знання, які не витікають із здобутих раніше систем правив, можуть бути отримані евристично, шляхом творчого пошуку, не гарантуючи наперед успіху: що шукає нове повинен бути готовий до того, що його пошуки можуть кінчитися невдачею.

У інтуїції тісно стуляються мислення, відчуття і відчуття. Вона зближує наукове пізнання з художньою творчістю і навпаки.