Закони логіки

Міністерство освіти і  науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Філософсько-теологічний  факультет

Кафедра культурології

Наукова дисципліна - Логіка

 

 

 

Реферат на тему:

«Основні закони логіки»

 

 

 

 

Студентки 105  групи

Головецької Т. Р.

Викладач

Гасяк О. С.

 

 

 

Чернівці 2013

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Основні закони логіки 5

1.1  Закон тотожності 5

1.2 Закон суперечності 5

    1.3 Закон виключення третього 6

    1.4 Закон достатньої підстави 7

РОЗДІЛ 2. Закони логіки висловлень 8

РОЗДІЛ 3. Закони логіки предикатів 9

ВИСНОВКИ. 11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 12

 

ВСТУП.

Логіка  як самостійна наука має багатовікову історію. Слово «логіка» походить від грецького слова «logos», що в перекладі означає: слово, смисл, думка, мова. Логіка – це наука про міркування в формах, в яких вона постає, закони і правила, яким підпорядковується.

Закони  логіки відображають найбільш важливі закономірності логічного мислення. Логічні закони, з одного боку, допомагають будувати докази, а з іншого — запобігають порушенню основних принципів мислення і ведення дискусії. Дотримання законів логіки створює зручність, а від того комфортність мовного спілкування, бо учасники обопільно виконують певні правила, норми мовної поведінки.

Предметом логіки є закони і форми, прийоми  і операції мислення, за допомогою  яких людина пізнає навколишній світ.

Головним  об'єктом дослідження логіки є  описові системи мислення, тобто  системи, які пропонуються як інструкція для людей, як слід правильно мислити.

Мета  логіки повинна складатися не стільки  в тому, щоб знайти кінцевий висновок, скільки в тому, щоб бути впевненим  у правильності висновку, якщо він вже зроблений. Безумовно, такого роду перевірка повинна бути як можна більш точною і строгою. Однак її з однаковим успіхом можна застосувати як до висновку, який отримано за допомогою нешаблонного мислення, так і до висновку, який був досягнутий за допомогою шаблонного мислення.

Головне завдання логіки полягає в тому, щоб виявити, які способи міркування правильні, а які ні.

Закони мислення історично склалися в результаті взаємодії між людиною  і об'єктивною дійсністю в процесі  перетворення і пізнання її. У законах  мислення людини збунтувався багатовіковий  досвід практичної суспільної діяльності. У них знайшли своє логічне вираження найбільш масові риси зовнішнього світу, його якісна визначеність. При цьому мислення, виступаючи як специфічне відображення об'єктивної реальності у свідомості людини, протікає не хаотично, а закономірно. Це означає, що елементи думки, як і думка в цілому, знаходяться в закономірному зв'язку між собою. Ось чому логічна правильність міркувань обумовлена ​​законами мислення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Основні закони логіки.

Серед безлічі  логічних законів логіка виділяє  чотири основних, що виражають корінні  властивості логічного мислення - його визначеність, несуперечність, послідовність  і обгрунтованість. Це закони тотожності, суперечносты, закон виключення третього і закон достатньої підстави.

 

1.1 Закон тотожності

Сутність  закону: кожна об'єктивно істинна  і логічно правильна думка  або поняття про предмет повинні  бути визначеними і зберігати  свою однозначність протягом усього міркування і виводу. Записується  закон так:

а є а чи а = а (для суджень)

Не можна  ототожнювати різні думки, не можна  тотожні думки приймати за нетотожні. Порушення цієї вимоги в процесі  міркування часто буває пов'язано  з різним виразом однієї і тієї ж думки в мові. З іншого боку, вживання багатозначних слів може призвести  до помилкового ототожнення різних думок. Ототожнення різних думок  часто пов'язано з відмінностями  в професії, освіті та ін. Ототожнення різних понять являє собою логічну помилку - підміну понять, яка може бути як неусвідомленою, так і навмисною.

 

1.2 Закон суперечності

Закон суперечності говорить, що міркування, в якому  щось про предмет стверджується, а потім заперечується, є неприпустимим.

Закон суперечності говорить про суперечливі висловлювання - звідси його назва. Але він заперечує протиріччя, проголошує його помилкою і тим самим вимагає несуперечності - звідси інше поширене ім'я - закон несуперечності.

Якщо застосувати поняття істини і брехні, закон суперечності можна сформулювати так: ніяке висловлювання не є разом істинним і хибним.

Закон суперечності був відкритий Арістотелем, що сформулював його так: «... неможливо, щоб суперечливі твердження були разом істинними ...». Аристотель вважав цей закон найбільш важливим принципом не тільки мислення, а й самого буття: «Неможливо, щоб одне і те ж разом було і не було притаманне одному і тому ж і в одному і тому ж сенсі». Трохи раніше формулювання закону як принципу самого реального світу зустрічається у Платона: «Неможливо бути і не бути одним і тим же».

Суперечності бувають контактними, коли одне і те ж затверджується і відразу ж заперечується, і дистантними, коли між судженнями знаходиться значний інтервал в мові або в тексті.

 

1.3 Закон виключення третього

Закон виключення третього - один з основних законів формальної логіки, що забезпечує послідовність і несуперечливість думки у випадках, коли стверджується (або заперечується) якась ознака у тому самому предметі чи явищі у той самий час у тому самому відношенні.

Закон виключення третього формулюється так: з двох суперечливих суджень про одне і те саме — одне обов'язково істинне, друге хибне; третього бути не може. Людина може бути або доброю, або недоброю, третє виключається. Вперше цей закон сформулював Арістотель.

Необхідною  рисою логічно правильного мислення є його доведеність, обґрунтованість. Даний закон нерозривно пов'язаний з цією рисою мислення. Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати  тільки ту думку, істинність якої достатньо  обґрунтована.

Цей закон не тільки дозволяє, а  й змушує нас сумніватися в  істинності (чи хибності) будь-яких думок. Важко перебільшити гуманістичний  потенціал цього закону. Адже він, забороняючи приймати на віру будь-які  думки, тим самим захищає право  кожної людини на сумніви, власні погляди, переконання, світогляд.

Далеко не всі логіки надають  положенню про необхідність обґрунтованості  думок статусу логічного закону. При цьому вдаються до вагомих  аргументів, зокрема таких, що формулювання положення, яке претендує на статус закону достатньої підстави, не піддається формалізації, його не можна переконливо виразити засобами сучасної логіки у вигляді формули.

Проте не можна ігнорувати специфіку  законів традиційної логіки, смисл  яких не вичерпується засобами математичної логіки.

1.4 Закон достатньої підстави

Закон достатньої підстави — один із законів формальної логіки, що забезпечує обґрунтованість і доказовість  мислення, вимагає, щоб думки були внутрішньо пов'язані одна з одною. У своїй «Монадології» Г.Лейбніц так формулює закон достатньої підстави: «Жодне явище не може виявитись істинним або дійсним, жодне твердження - справедливим без достатньої підстави, чому справа йде саме так, а не інакше».

Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має  достатню підставу. Із закону достатньої підстави випливає така його вимога: будь-яка  думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обґрунтована.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Закони логіки висловлень

Логіка висловлювань - розділ символічної логіки, що вивчає складні висловлення, утворені з простих, та їх взаємини. При цьому на відміну від логіки предикатів внутрішня структура простих висловлювань не розглядається, а враховується лише, за допомогою яких союзів і в якому порядку прості висловлювання перетворюються у складні. Тому логіку висловлювань деякі автори називають також «логікою пропозицій».

У природній мові існує багато способів утворення складних висловлювань з  простих. Зазвичай вибирають п'ять  загальновідомих граматичних зв'язок ( спілок) : «не» , «і » , «або» , «якщо ... , то » і «якщо ... , і тільки якщо ». Процес символізації мови логіки висловлювань полягає в наступному. Елементарні  висловлювання замінюються пропозиційними змінними p , q , r , ... з індексами або без них ; зазначеним вище граматичним зв'язкам ставляться у відповідність ( за близьким змістом ) логічні зв'язки , які отримують відповідно наступні позначення і назви: (заперечення ) , ∧ або & ( кон'юнкція ) , ∨ ( диз'юнкція ) , ⊃ ( імплікація ) і ≡ ( еквіваленція ) , і, нарешті , використовуються дужки ( , ) для того , щоб можна було по-різному групувати висловлювання і цим визначати порядок операцій. Заперечення називається одномісною зв'язкою , а інші чотири - двомісними зв'язками. Виявом мови логіки висловлювань називають будь-яку послідовність зазначених вище символів . Деякі з цих виразів оголошуються правильно побудованими . Їх називають формулами. Формули визначаються такими правилами , де букви А , В. .. представляють довільні висловлювання: (1) всяка пропозиційна змінна є формулою, (2) якщо А і В - формули, то А), (А ∧ В), (Α ∨ В), (А ⊃ В), (Α ≡ В) теж формули; (3) ніякі інші сполуки символів не є формулами.

 

 

 

Розділ 3. Закони логіки предикатів.

Логіка предикатів - розділ сучасної символічної логіки, що вивчає міркування і інші мовні контексти з урахуванням внутрішньої структури простих висловлювань, що входять до них, при цьому вирази мови трактуються функціонально, тобто як знаки деяких функцій або ж знаки аргументів цих функцій.

Найважливіша особливість логіки предикатів полягає в тому, що т.зв. загальні імена (напр., «людина», «місто», «метал»), знаки властивостей («білий», «розумний», «електропровідний») і знаки відносин («старший», «північніший», «важчий») розглядаються як належні до однієї категорії знаків, а саме, категорії предикатів - предметно-істинних функторів.  Предикати репрезентують функції, можливими аргументами яких є об'єкти деякого універсуму розгляду, а значеннями - істинні оцінки (у класичній логіці - це «істина» і «брехня»).

Предикати розрізняються своєю місцевістю: предикати, що представляють предметно-істинні функції від одного аргументу, називаються одномісними, ті, яким відповідають функції від двох аргументів, - двомісними і т.д.

Законами  логіки висловлень і предикатів називаються схеми побудови

істинних складних висловлень. Інакше кажучи, закони логіки висловлень і

предикатів — це такі вирази, яким за будь-яких підстановок значень

замість змінних завжди відповідає істинне висловлення. До цих законів,

які ще називають теоремами, належать:

1. Закон виключеного третього

 

2. Закон суперечності

 

3. Закон подвійного заперечення:

 

4. Закон контрапозиції:

 

5. Закони, що характеризують кон'юнкцію:

 

6. Закони імплікативних силогізмів.

 

7. Закони, що характеризують диз'юнкцію.

 

8. Закони, що характеризують еквіваленцію (еквівалентність

 

9. Закони де Моргана.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Закон в науковому знанні являє собою не що інше, як необхідний зв'язок між тими чи іншими явищами. З його допомогою, знаючи одні з них, можна передбачати, якими будуть інші, пов'язані з першими. Логічні закони являють собою необхідні, нерозривні зв'язки між думками і з їх допомогою, встановивши істинність (або хибність) вихідних висловлювань, можна визначити істинність або хибність інших, обумовлених необхідними зв'язками з першими. Або інакше: визнаючи якесь висловлювання за істинне, ми змушені визнавати і багато інших, які з нього висловлювання, а також відкидати ті, які несумісні з ним. Втім, у практиці розумової діяльності частіше доводиться вирішувати зворотну задачу: маючи вже виконане міркування, перевірити, чи справді воно відповідає законам логіки, тобто, чи випливають зроблені в ньому висновки з тих думок, які взяті в ньому за вихідні. Знання законів логіки і вміння користуватися ними позбавляє від помилок у міркуваннях, виключає необгрунтовані висновки, оберігає від плутанини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури та сайтів.

1. Конверський А.Є. Логіка (Традиційна та сучасна)/ А.Є. Конверський. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 536с.
2. Тофтул М.Г. Логіка. Вид.2 / М.Г. Тофтул. – М.: Академія, 2006. – 400с.
3. Павлов В.І. Логіка у запитаннях, відповідях і аргументаціях/ В.І.Павлов. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 407с.
4. Розенталь М. Краткий философский словарь/ М.Розенталь, П. Юдин. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1955. – 567с.
5. Карпенко А.С. Новая философская энциклопедия. – [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://iph.ras.ru/elib/1678.html
6. Маркін В.І. Новая философская энциклопедия. – [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://iph.ras.ru/elib/1686.html