Адвентивна флора Чернігівської області: історія формування та сучасний стан

з насінням городніх культур і декоративних рослин,  а  також  вегетативне  і

засмічує не польові, а городні  культури і сади.

      Такий високий  процент барохорів серед сегетальних  бур’янів Р.Ю. Левіна

пояснює тим, що в умовах поля поширення  насіння плодів  природними  агентами

втрачає своє значення. Значно більшу роль тут  відіграє  засмічення  ґрунту,

току у сегетальних  барохорів  виробилися  пристосування  іншого  характеру:

велика  родючість,   швидке    осипання   насіння,   гетерокарпія,   тривале

зберігання схожості, час  визрівання  і  проростання  насіння  збігаються  а

визріванням і проростанням  засміченої  культури.  Крім  того,  насіння  цих

рослин  частково  засмічує  зерно  і  поширюється   людиною   з   насіннєвим

матеріалом. Деякі з них настільки  пристосовуються до  якої-небудь  культури,

що стають її спеціальним бур’яном і  поширюються  з  її  насінням,  тому  що

важко відокремлюються від нього. Існує досить  багато  балістів (наприклад,

вовчки), обсіменінню яких сприяють сільськогосподарські знаряддя [13].

      В парках найширше  представлені автомеханохори  (половина  всіх  видів)

потім - барохори і анемохори. Більша частина цих рослин  дичавів  з  грядок,

але через малу ефективність способів  поширення  вони  не  спроможні  далеко

відійти від місця культури і  звичайно залишаються в межах  парку.

      Для адвентивних  рослин, що поширені в  природних   угіддях,  характерна

здатність поширюватися переважно  за допомогою  природних  агентів,  головним

чином вітру і тварин.

      Порівнюючи одержані  нами  дані  з  даними  Р.Ю.  Левіної,  бачимо,  що

адвентивні  рослини  так  само,  як  і  місцеві   види,   тяжіють   до   тих

місцезростань,  де  притаманні  їм  способи  поширення  виявилися   найбільш

доцільними.

 

 

 

        1.3. Рослинний  покрив та  його зміни, зумовлені  господарською

              діяльністю як передумови появи  адвентивних рослин

 

 

      Освоєння людиною  просторів України почалося в  далеку давнину. З давніх

часів землеробство було основним заняттям народів, що населяли  Україну.  На

Лівобережжі Дніпра з початку ІІ  тисячоліття  до  н.е.  існувала  катакомбна

культура,  яка  так  само,  як  і  трипільська,  характеризувалася  мотижним

землеробством. Рятуючись від кочівників, землероби змушені були  ховатися  в

лісах. Вони випалювали їх і розчищали  місце для  нив  З  другого  боку,  ліс

також знищувався кочівниками під  час воєн. Деякий вплив на рослинний  покрив

мали і степові пали, які  пускали  назустріч  ворогу,  щоб  позбавити коней

корму.

      У VІ-VIII ст. у східних  слов’ян  виникають  міста.  Одним  з  найбільш

давніх з них на території  України був і Чернігів.

      На XI ст. землеробство  зробило великі успіхи і   поширилося  на  великі

площі. Особливо швидко розвивалися північні й  західні  області,  які  менше

терпіли від нападів  кочівників.  Численні  розкопки  свідчать  про  високий

розвиток сільського господарства і ремесел в ХІІ  -  ХІV  ст.  на  території

Чернігівського князівства. В ХVІ  ст.  землеробський  ландшафт  став  стійким

явищем. З кожним  наступним  сторіччям  перетворення  ландшафту  відбувалося

прискореними темпами [11].

      В ХVII, ХVIII і в   першій  половині  XIX  ст.  особливо  багато  лісів

знищували  винокурні,  поташні  і  цукробурякові  заводи.   Знищення   лісів

особливо посилилося в  другій  половині  XIX  ст.,  в  зв’язку  з  розвитком

промисловості і транспорту, для  задоволення потреб будівництва  міст  і  для

отримання палива.

      А.А.  Максимов,  який   досліджував   історію   сільськогосподарського

ландшафту в лісовій зоні,  приходить  до  висновку,  що  внаслідок  знищення

лісів у природі сталися корінні  зміни і між  організмами  створилися  зовсім

нові типи взаємовідносин, зокрема,  збільшилося  число  і  розширився  ареал

представників  відкритого   ландшафту,   а   серед   них   особливо   сильно

розмножилися шкідники сільського господарства.

      В початковий період  заселення цього краю  тут   інтенсивно  розвивалося

В початковий період заселення цього  краю  тут  інтенсивно  розвивалося

тваринництво,  що  дуже  сприяло  поширенню  адвентивних  рослин,  тому   що

надмірний випас, з одного боку, веде до значних змін у  рослинному  покриві,

а з другого - худоба сама переносить насіння багатьох рослин  і  тим  сприяє

їх поширенню. На початку XIX ст. Конярство було однією  з  головним  галузей

сільського господарства.

      В міру збільшення  випасу худоби, особливо коли  він  ставав  надмірним,

стан  рослинності   погіршувався.   Вже   в   середині   минулого   сторіччя

перевантаження   пасовищ   призвело   до   перетворення   ряду   ділянок   у

напівпустельні.

      Надмірний випас  сприяв зникненню дерновидних  злаків і степових кущів і

заміні  їх  вигойними  однорічниками,  а   також   руйнуванню   поверхневого

горизонту ґрунту.

     Наприкінці ХVIII ст. тваринництво поступово стало витіснятися зерновим

господарством. Розвиток зернового  товарного  господарства  сприяв  швидкому

будівництву залізниць для перевезення  зерна.  Перша  залізниця  на  Україні

була збудована в 1863 p., а до кінця XIX ст. вже весь  південь України був

вкритий густою мережею залізниць, які з’єднали міх собою головні  промислові

райони і міста України і  Росії.

      Роль  залізниць   у  поширенні  бур’янів   надзвичайно   велика.   Вони

перетинають річки, гори, ліси, тобто її  перешкоди,  які рослини не  мають

змоги  подолати  самостійно.  Крім  того,  залізничний  насип  являє   собою

своєрідне місцезростання з сухим  піскуватим ґрунтом,  звичайно  не  заселене

місцевими видами, і тому конкуренція  тут значно послаблена. Недаремно  після

побудови  залізниць  темп  розселення  багатьох  адвентивних  рослин  значно

посилився.

      Після побудови  залізниць у південних степах  створився  великий  район

експортного зернового землеробства. Були розорані майже всі землі,  придатні

для посіву зернових. Степові ділянки  залишилися лише на схилах, в  ярах,  на

кам`янистих відслоненнях і серед  кущів [13].

      Швидкими темпами  розвивалась і легка промисловість.  Адвентивні рослини

стали з’являтися в місцях очищення та  промивки  вовни  і  обробки  коноплі.

Розвиток промисловості обумовив ріст міського населення, виникнення  великих

промислових центрів. Збільшилися  економічні зв’язки  міх  окремими  районами

країни та в іншими країнами.

      Розвиток землеробства,  ріст  поселень,  а  потім  місць,  вирубування

лісів, випасання худоби, будівництво  залізниць сприяли порушенню, а  місцями

й знищенню рослинного покриву і  створювали умови  для  оселення  бур’янів  і

розширення їх ареалів.

      З розвитком суспільства  збільшилися і можливості  занесення  рослин  з

однієї місцевості в іншу.

      Найпершим  і   найбільш  ефективним   фактором   заносу   рослин   були

переселення народів і війни.

      Друга, не менш  важлива, причина розселення видів  полягав  в  тому,  що

людина навмисно ввозила нові рослини  для  розвитку  сільського  і  лісового

господарства, прикрашення садів  та парків, для  медицини  тощо.  Багато  цих

рослин згодом дичавіли, ставали  бур’янами і поширювалися по країні вже  поза

волею людини.

 

            Розділ 2. Загальна характеристика адвентивних рослин

 

 

          2.1.Особливості  рослинного покриву Чернігівської  області

 

 

 

     Чернігівська  область   має  досить  своєрідні  природні   умови,   які

впливають на формування рослинного покриву. Територія області знаходиться  в

межах Придніпровської низини,  крайня  південно-східна  частина  -  в  межах

Полтавської  рівнини.  Клімат  області  помірно-континентальний   з   теплим

вологим  літом  та  м'якою  зимою.  Протягом  всього  року  тут  переважають

атлантичні повітряні маси, які обумовлюють підвищену  кількість  атмосферних

опадів, прохолодну погоду влітку та потепління взимку.

     В  Чернігівській   області  поширені  майже   всі  типи   грунтів,   які

характерні для  Полісся  і  Лісостепу  України.  Більше  60%  площі області

займають сільгоспугіддя, зокрема 1.454 тис. га орних  земель,  320  тис.  га

сінокосів, 240 тис. га пасовищ.

     За ландшафтними особливостями   Чернігівщину  поділяють  на  4  фізико-

географічні  області:  поліська  частина  області  включає  Чернігівське   і

Новгород-Сіверське Полісся, лісостепова - 2  північні  області  Дніпровської

терасової і Полтавської рівнин.

терасової і Полтавської рівнин.

     Чернігівське Полісся  займає  біля  13  тис.  км2  північно-західної  і

частково центральної частини області і  являє  собою  слабкохвилясту  піщану

рівнину  морено-воднольодовикового  походження  з  поширеними   боровими   і

суборевими пісками. Характерними  є  наявність  піднятих  лісових  островів,

складених лісовидними суглинками і багаточисельних знижень, давніх  річкових

долин, які значно заболочені (Замглай).

     Новгород-Сіверське  Полісся площею 5,5 тис. км2 займає  північно-східну

частину області.  Основну  його  частину  складає  Придеснянське  лісовидно-

ерозійно-денундаційне плато з багаточисельними  глибокими  ярами,  врізаними

до корінних крейдових порід.

     Південь  Чернігівщини  займають  ландшафти  знижених   слабкохвилястих

древньоалювіальних лісових рівнин (Дніпровські  тераси)  з  багаточисельними

балками і западинами (степові блюдця). Південний схід  області  являє  собою

підняти, глибоко розчленовану річковими  долинами,  ярами  і  балками  лісову

рівнину Полтавського плато.

     Чернігівщина - край  поліських і лісостепових ландшафтів, край соснових

лісів, заплавних луків і  осокових  боліт.  Природна  рослинність  в  даному

регіоні збереглася на  третині  території,  переважно  в  поліській  частині

області.  Згідно  "Геоботанічного  районування..."  територія  Чернігівської

області належить до Європейської широколистяної області,  Східноєвропейської

провінції. Поліської та Лівобережне  придніпровської  підпровінціям.  Фізико-

географічному  регіону   чернігівського   і   Новгород-Сіверського   Полісся

відповідає Східнополіський геоботанічний  округ  дубово-соснових  і  соснових

лісів. До складу Східнополіського геоботанічного  округу  (поліська  частина

області) входять 8 геоботанічних районів:

     1.   Ріпкінсько-Добрянський   геоботанічний   район   соснових   лісів

зеленомохових, евтрофних боліт, торф'янистих  болотистих  луків являє собою

терасову  рівнину,  в  центральній  частині  якої   знаходиться   заболочене

зниження - "Замглай".

     2. Городнянський геоботанічний  район дубово-соснових лісів,  евтрофних

осокових і осково-гіпнових боліт  розміщений на межиріччі Сож -Снов.

     3. Щорсько-Семенівський  геоботанічний  район  соснових  зеленомохових

лісів і евтрофних боліт долину Снову, в середній течії.

     4. Новгород-Сіверське-Понорницький  геоботанічний район дубово-соснових

та дубових лісів, заплавних  луків розміщений  на  правому  березі  Десни  та

відомий під назвою "Деснянська вододільна рівнина".

      5. Шосткинський геоботанічний  район соснових  лісів  зеленомохових   та

дубово-соснових   лісів   ліщиново-орлякових   займає    невеликі    ділянки

Лівобережжя Десни та відповідні території Сумської області.

      6.  Чернігівсько-Сосницький  геоботанічний  район  дубово-соснових  та

дубових лісів, справжніх луків  займає Правобережжя Десни від гирла  Сейму  до

Дніпра.

      7. Остерський  геоботанічний   район  соснових  лісів  зеленомохових  і

лишайникових, евтрофних боліт  і справжніх  луків  займає  межиріччя  Дніпро-

Десна, долину Десни.

      8. Олишівсько-Коропський  геоботанічний район дубових  лісів  ліщинових,

справжніх луків і евтрофних  боліт розміщений на лівобережній  терасі  Десни,

частково Сейму і Остра.

      Лісостепова  частина   області  (границя  між  Поліссям  і   Лісостепом

проходить  таким  чином:  Ніжин  -  Батурин  -  Кролевець)  розміщується   в

північній  частині  Дніпровське   терасової   та   Полтавської   рівнин.   З

геоботанічної   точки   зору   їй    відповідають    Бахмацько-кременчуцький

геоботанічний  округ  терасових  лучних  степів,  терасових  дубово-соснових

лісів,  заплавних  луків  (на  території  області)  включає  2  геоботанічні

райони:

      9. Бобровицько-Бахмацький  геоботанічний район галофільної   рослинності

лучних  степів,  низинних  боліт  та  в'язово-дубових  лісів  займає  більшу

територію Бобровицького і Бахмацького  районів.

      10. Баришівсько-Бориспільський  геоботанічний район  широколистяних  (в

минулому) та сосново-дубових лісів, галофільно-лучної рослинності,  низинних

боліт.

      Роменсько-Полтавський   геоботанічний  округ  лучних  степів   грабово-

дубових  і  дубово-соснових  лісів,  евтрофних  боліт   включає   Прилуцько-