Агротехніка вирощування соняшнику

                                            ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ ТА ПОХОДЖЕННЯ СОНЯШНИКУ……………………………………………………………………..5

РОЗДІЛ 2. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОНЯШНИКУ………………………………………...…8

2.1. Вимоги до вологи…………………………………………………………….8

2.2. Вимоги до світла...............................................................................................8

2.3. Вимоги до ґрунту……………………………………………………………..9

РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ.....................................................11

3.1.Попередники.....................................................................................................11

3.2.Обробіток ґрунту та основне удобрення……………………………………12

3.3.Підготовка насіння до сівби, строки сівби, способи сівби………………...16

3.4.Догляд за посівами…………………...………………………………………22

3.5.Захист від хвороб та боротьба із шкідниками……………………………...23

3.6.Збирання врожаю…………………………………………………………….28

ВИСНОВКИ...........................................................................................................29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...…………………………………30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ ТА ПОХОДЖЕННЯ СОНЯШНИКУ

 

Соняшник (Helianthus L.) — основна олійна культура в Україні. Насіння його районованих сортів і гібридів містить 50 — 52 % олії, а селекційних — до 60%. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі (750 кг/га в середньому по Україні). На соняшникову олію припадає 98 % загального виробництва олії в Україні.

Соняшникову олію широко використовують як продукт харчування в натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена  високим вмістом поліненасиченої  жирної лінолевої кислоти (55 — 60 %), яка  має значну біологічну активність і прискорює метаболізування ефірів холестерину в організмі, що позитивно впливає на стан здоров'я. До складу соняшникової олії входять і такі дуже цінні для організму людини компоненти, як фосфатиди, стерини, вітаміни (А, D, Е, К). Соняшникову олію використовують в кулінарії, хлібопеченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів. Вона є основним компонентом при виробництві маргарину. Соняшникову олію використовують також при виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо [1].

Побічні продукти переробки насіння  соняшнику — макуха при пресуванні і шрот при екстрагуванні (близько 35 % від маси насіння) є цінним концентрованим кормом для худоби. Стандартна макуха містить 38 - 42 % перетравного протеїну, 20 - 22 % безазотистих екстрактивних речовин, 6 — 7% жиру, 14 % клітковини, 6,8 % золи, багато мінеральних солей. За поживністю 100 кг макухи відповідають 109 корм. од. Шрот містить близько 33 — 34 % перетравного протеїну, 3 % жиру, 100 кг його відповідають         102 корм. од.

Лузга (вихід 16 — 22 % від  маси насіння) є сировиною для  виробництва гексозного й пентозного цукру. Із гексозного цукру виробляють етиловий спирт і кормові дріжджі, із пентозного — фурфурол, який використовують при виготовленні пластмас, штучного волокна та іншої продукції [4].

Кошики соняшнику (вихід 56 — 60 % від  маси насіння) є цінним кормом для  тварин. Їх добре поїдають вівці  і велика рогата худоба. В них  міститься 6,2 — 9,9 % протеїну, 3,5 — 6,9 % жиру, 43,9 — 54,7 % безазотистих екстрактивних речовин та 13,0 — 17,7 % клітковини. За поживністю борошно з кошиків прирівнюється до пшеничних висівок, 1 ц його відповідає 80 — 90 кг вівса, 70 — 80 кг ячменю. З кошиків виробляють харчовий пектин, який використовується в кондитерській промисловості.

Соняшник вирощують і як кормову  культуру. Він може дати до 600 ц/га і  більше зеленої маси, яку в чистому  вигляді чи в сумішах з іншими кормовими культурами використовують при силосуванні. Силос із соняшнику  добре поїдається худобою і за поживністю не поступається силосу з кукурудзи. В  1 кг його міститься 0,13 — 0,16 корм. од., 10- 15 г протеїну, 0,4 г кальцію,  0,28 г фосфору і 25,8 мг каротину (провітаміну А).

Стебла соняшнику можна  використовувати для виготовлення паперу, а   попіл — як добриво. Жовті пелюстки язичкових квіток соняшнику використовують як ліки у фітотерапії.

Соняшник — чудова медоносна рослина. З 1 га його посівів  під час цвітіння бджоли збирають до 40 кг меду. При цьому значно поліпшується запилення квіток, що підвищує врожай насіння. Сіють соняшник також для створення куліс на парових полях. Як просапна культура він сприяє очищенню полів від бур'янів [5].

Походження  соняшнику. Батьківщиною соняшнику вважають південно-західну частину Північної Америки, де й нині ростуть його дикі форми. В Росію його завезли на початку XVIII ст. і тривалий час (понад 125 років) вирощували як декоративну рослину і з метою одержання насіння, яке використовували як ласощі замість горіхів. Першу спробу використати насіння соняшнику для отримання олії зробив у 1829 р. житель слободи Олексіївка Воронезької губернії селянин Д. С. Бокарьов. Відтоді й починається історія окультурення дикого соняшнику, а безроздільний пріоритет у формуванні культурного високоолійного соняшнику належить ученим колишнього Союзу. Особливо велика заслуга в його окультуренні В. С. Пустовойта, Л. А. Жданова, зусиллями яких олійність насіння соняшнику вдалося підвищити з 30 — 33 до 50 — 53 % і при цьому створити високоврожайні, стійкі проти шкідників і хвороб сорти. До багатьох держав світу олійний соняшник був завезений з колишнього СРСР.

Тепер олійний соняшник поширений на всіх континентах земної кулі. За даними ФАО, світова площа  його посівів становить понад 14,5 млн га. На великих площах його висівають  в Україні, Аргентині, США, Китаї, Іспанії, Туреччині, Румунії, Франції та багатьох інших державах.

Посіви соняшнику в  Україні займають понад 2 млн га, що становить    96 % площі всіх олійних культур. Найбільші посівні площі соняшнику в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Полтавській областях.

Середня врожайність  соняшнику в Україні в останні  роки становила    16 — 18 ц/га. Найвища вона в господарствах, де соняшник вирощують за прогресивною технологією, — по 30 ц/га і більше, а в умовах зрошення — 38,7 - 40 ц/га [10].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОНЯШНИКУ

 

Соняшник - рослина степової зони. Незважаючи на підвищені вимоги до тепла, насіння його починає проростати при температурі 3 - 4°С, але сходи з'являються лише на 20-28-й день. Оптимальна температура проростання 20°С. За цієї температури сходи з'являються на 7 - 8-й день. Набубнявіле та наклюнуте насіння в ґрунті задовільно переносить зниження температури до мінус 10°С. Молоді сходи рослин витримують весняні приморозки до 4 - 6°С. Це дає змогу сіяти соняшник рано навесні. Оптимальна температура для росту у першій половині вегетації близько 22°С, а в період цвітіння-достигання  до 24-25°С. Температура вище 30°С негативно позначається на рості і розвитку рослин. Для швидкорослих сортів та гібридів сума температур вища за 10°С за період їхньої вегетації становить 1850°С, ранньостиглих - 2000°С, середньостиглих - 2150°С [7].

2.1. Вимоги до вологи

Соняшник належить до посухостійких культур, одночасно добре реагує на достатнє забезпечення вологою. Транспіраційний коефіцієнт 450-570. Завдяки сильно розвиненій кореневій системі і високій всмоктувальній силі кореня він використовує вологу з глибини до 3 м, при цьому може майже повністю висушувати 1,5-метровий шар ґрунту.

Від початку розвитку до утворення кошиків, соняшник витрачає  20-25% від загальної потреби у воді, засвоюючи її в основному з верхніх шарів ґрунту. Найбільше вологи (60%) він засвоює у період утворення кошика - цвітіння. При нестачі вологи в цей період кошики і насіння бувають недорозвиненими. Тому заходи з нагромадження вологи в ґрунті є основою одержання високих врожаїв.

2.2. Вимоги до світла

Соняшник - рослина короткого  дня, дуже вимогливий до інтенсивного сонячного освітлення. При затіненні послаблюється ріст рослин, формуються дрібні кошики, витягується стебло, зменшується врожайність. У міру просування на північ вегетаційний період його подовжується. Тривалість вегетації сортів і гібридів соняшнику від сівби до достигання насіння в Україні становить від 80 до 130 днів.

2.3. Вимоги до ґрунту

  Найкраще росте соняшник на чорноземах і каштанових ґрунтах з нейтральною або слаболужною реакцією ґрунтового розчину. У лісостепових районах розміщують на сірих і темно-сірих ґрунтах. Непридатні для нього важкі, безструктурні ґрунти, а також легкі піщані та дуже кислі ґрунти [7].

Ботанічна характеристика соняшнику. Коренева система стрижнева, дуже розгалужена, головний корінь проникає в ґрунт на 120-200 см, до 300 см. Проте основну частину вологи (до 70%) та поживних речовин всмоктують бічні корені, що розташовані у верхньому шарі ґрунту (5-30 см) і розгалужуються в боки на 100-120 см.

Стебло вкрите жорсткими волосками, пряме, виповнене. Висота стебла 120-150 см. Товщина нижньої частини стебла за оптимальної густоти стояння коливається від 2 до 4 см. Стебла високоврожайних олійних сортів та гібридів не галузяться.

Листки соняшнику черешкові, великі, розміщені почергово.

Листки вкриті короткими  жорсткими волосками. Кількість листків на одній рослині залежить від сорту, тривалості вегетації і коливається від 20 до 36 штук. Листкам соняшнику властивий геліотропізм (повертаються до сонця), що підвищує інтенсивність фотосинтезу.

Суцвіття - багатоквітковий кошик, що має обгортку з кількох рядів листочків. Основа суцвіття - велике квітколоже. У кошику є квітки двох типів: язичкові та трубчасті. Язичкові розміщуються в один або кілька рядів по краю кошика. Вони безплідні, великі, жовті. їх функція полягає в тому, щоб приваблювати комах запилювачів. Трубчасті плодоносні квітки займають основну частину квітколожа. Діаметр кошика соняшника коливається від 10 до 25 см у гібридів і до 40 см у сортів.

Плід соняшнику - сім'янка з шкірястим оплоднем (лузга), який не зростається з насіниною. У кращих високоолійних гібридів сім'янки відносно дрібні (довжина 8-14 мм) з низькою лузжистістю (19-25%). Насінина (ядро) вкрита тонкою прозорою оболонкою і складається із зародка з сім'ядолями та корінця. Кращі гібриди соняшнику мають вміст олії до 52-55% [8].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ

 

3.1. Попередники

 Багаторічний досвід  вирощування соняшнику в Україні  свідчить про те, що у сівозміні  він має повертатися на попереднє  поле не раніш як через 8 років. Це дає можливість значно знизити розповсюдження хвороб та шкідників, зменшити засміченість посівів бур'янами, істотно поліпшити водний і поживний режим рослин. У структурі посівних площ соняшник має займати не більше 12%. За даними Інституту зернового господарства при насиченні сівозміни 15% соняшника - урожайність його становила 25 ц/га, а при збільшенні питомої ваги соняшника у структурі посівних площ до 30% - урожайність знизилась до 17 ц/га. За даними цього ж інституту, при розміщенні соняшнику в сівозміні через 6-9 років урожайність насіння становила 26,3 ц/га, а через 2-3 роки - знизилась удвічі - до 13,8 ц/га.

Кращим попередником є озимі зернові, що висіяні по зайнятих і чистих парах або зернобобових. Вони не висушують ґрунт глибше 1 м, звідси засвоює соняшник вологу в другій половині вегетації. У Лісостепу, де умови зволоження сприятливіші, непоганими попередниками є ярі колосові культури. Сіють також після кукурудзи, картоплі.

Соняшник має потужну  кореневу систему, що проникає у ґрунт  до 3 м, тому його не слід розміщувати після культур з глибоко проникаючою кореневою системою, таких як багаторічні трави, суданська трава, цукровий буряк. Ці культури висушують ґрунт на велику глибину, що створює дефіцит вологи у критичний для соняшнику період - цвітіння, наливу. Не сіють після сої, квасолі, гороху, ріпаку, які уражуються спільними з ним хворобами (біла і сіра гниль, фомоз, склеротиніоз).

Соняшник є поганим  попередником для зернових та інших культур. Тому у Степу після нього залишають поле під чистим паром, у Лісостепу висівають кормові культури [3].

 

 

3.2.Обробіток ґрунту та основне удобрення

Головним завданням зяблевого обробітку під соняшник є нагромадження достатньої кількості води в кореневмісному шарі, мобілізація поживних речовин, активізація біологічних процесів ґрунту, знищення бур'янів.

На полях, засмічених осотом та іншими коренепаростковими бур 'янами, обробляють за схемою поліпшеного зябу. Слідом за збиранням попередника перший раз лущать дисковими знаряддями (ЛДГ-10, ЛДГ-150, ЛДГ-20, БДТ-7, БДС-8,4, БДТ-10 та ін.) на глибину 6-8 см. Вдруге поле обробляють через 2 тижні після першого лущення (при появі бур'янів) плугами-лущильниками (1111Л-10-25) на глибину 10-12 см. Третій обробіток в міру проростання проводять за допомогою культиватора (КПС-4) чи важких борін (БЗТС-1,0). Наприкінці вересня - початку жовтня поле орють на глибину 27-30 см. Розрив у часі між лущіннями і оранкою повинен забезпечити проростання пагонів бур'янів, завдяки чому досягається найповніше їх знищення. При недотриманні необхідних інтервалів між лущіннями їх роль у знищенні бур'янів знецінюється [2].

При розміщенні соняшнику після зернових, де переважають ранні (насіння проростає при 6-8°С) і середньоранні (проростає при 10-12°С) однорічні бур'яни, поле лущать і через два тижні орють. Сходи бур'янів після оранки знищують осінніми поверхневими обробітками та весняними культиваціями, очищаючи верхній посівний шар ґрунту від бур'янів. Такий напівпаровий обробіток особливо ефективний у зоні достатнього зволоження.

Якщо переважають пізні ярі бур'яни (курай, просо півняче, щириця, мишій та ін.), що для проростання потребують більше тепла (14-16°С), краще дотримуватись схеми поліпшеного обробітку і проводити декілька лущень в серпні - на початку вересня, а орати в кінці вересня.