Ефективність форм калійних добрив під кукурудзу на силос

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ  УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

Кафедра агрохімії  та якості продукції рослинництва

ім. О.І. Душечкіна

 

 

 

 

 

Розрахунково-графічна робота

з дисципліни

«МЕТОДИКА АГРОХІМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ»

 

на тему:

Ефективність  форм калійних добрив під кукурудзу  на силос

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шифр ________________

Студентка Кодинець М.А.

Курсова робота здана __________________2013р.

Курсова робота (не) допущена до захисту ___________2013р.

 

 

 

 

КИЇВ 2013

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

Вступ

У нашій країні кукурудза є найважливішою кормовою культурою. За її рахунок тваринництво забезпечується концентрованими кормами, силосом і зеленою масою. [11]

Кукурудза - це одна з важливіших і високоврожайних сільськогосподарських культур: за врожайністю вона перевищує найбільш розповсюджені зернофуражні хліба і знаходить надзвичайно різнобічне використання - дає цінні харчові продукти для людини, кращі за різноманіттям та поживністю корми тваринам, є дешевою сировиною для промисловості та особливо багата на вуглеводи. Ця культура майже не має відходів, тому що використовують зерно, листя, стебла, стрижні початків і навіть її коріння. Цінні властивості кукурудзи перевірені протягом багатьох століть народами різних країн. Її справедливо називають дивовижною скарбницею, золотим початком, чемпіоном зернових і кормових культур, рослиною необмежених можливостей. [2]

Кукурудза займає важливе місце в зеленому конвеєрі, забезпечуючи тваринництво зеленою масою, багатою на вуглеводи й каротин. У 100 кг зібраної до викидання волотей зеленої маси міститься 16 корм. од.

Кукурудза на зерно  за середньої врожайності 60 ц/га разом  з побічною продукцією (стеблами, листками) забезпечує вихід з 1 га понад 6,5 тис. кг корм. од. і до 400 кг перетравного протеїну (що дорівнює 75 тис. МДж обмінної енергії). Це значно більше порівняно з іншими зерновими культурами. Проте кукурудза містить недостатню кількість перетравного протеїну — від 60 — 65 г у силосі до 75 - 78 г у зерні на 1 корм. од. при нормі 110 - 120 г. Тому при згодовуванні тваринам тільки однієї кукурудзи вони погано засвоюють інші органічні речовини (вуглеводи, жири). Крім того, у складі білків кукурудзи замало незамінних амінокислот (лізину, метіоніну, триптофану та ін.), тому годівля тварин лише кукурудзою спричинює порушення в організмі тварин обміну речовин і різке зниження їх продуктивності. Щоб збалансувати раціон за протеїном, тваринам згодовують кукурудзу у суміші з бобовими кормовими культурами, в яких на 1 корм. од. припадає 130 — 250 г перетравного протеїну з достатньою кількістю незамінних амінокислот. [11]

Попри значне погіршення матеріально-технічного забезпечення господарств (особливо добривами та пестицидами), врожайність зернової кукурудзи за роки незалежності нашої країни істотно підвищилася, переважно завдяки заміні застарілих рекомендацій системою нових прогресивних агротехнічних заходів, передбачених Комплексною технологією її вирощування. Свого часу цю технологію було відзначено Державною премією в галузі науки і техніки. А продуктивність більшості інших сільгоспкультур за цей період знизилася на 20–30 відсотків.

Підвищенню  врожайності кукурудзи сприяли  також нові гібриди, більші обсяги впровадження біостимуляторів і рідких комплексних добрив тощо. Все це разом дало змогу підвищити її продуктивність на зерно за 2005–2007 рр. майже до 46% від середнього до впровадження нової технології.

За вирощування  кукурудзи без гербіцидів для  знищення бур’янів застосовують досходове і післясходові боронування посівів зубовими боронами на понижених швидкостях упоперек рядків посівів та дві-три міжрядні культивації в агрегаті з прополювальними борінками, а потім і лапчастими загортачами для присипання сходів бур’янів грунтом у захисних смугах біля рядків. Доведено, що боронування посівів найефективніші в періоди, коли проростки бур’янів ще перебувають у фазі білих ниточок до появи на поверхні. Досвід свідчить, що за допомогою системи боронувань вдається знищувати 70–85% бур’янів.

За комплексної  технології вирощування, що передбачає післясходові вирівнювання та ущільнення поверхні грунту, для міжрядних обробітків використовують просапні культиватори в агрегаті з легкими зубовими боронами вдовж рядків. За цієї технології агрегати менше пошкоджують посіви, краще очищують їх від бур’янів і вирівнюють поверхню грунту, що зменшує втрати вологи.

У високорозвинутих країнах механічні засоби знищення бур’янів у посівах кукурудзи  вважають менш ефективними, ніж гербіциди, бо за боронувань і міжрядних культивацій травмуються наземна частина рослин і вузлові корені, а частина сходів при цьому гине, що призводить до недобору врожаю.

Негативно впливають  на продуктивність кукурудзи глибокі  міжрядні культивації, які іноді  помилково здійснюють не тільки для знищення бур’янів, а й для посилення доступу повітря до кореневої системи, хоч відомо, що, на відміну від інших культур, у кореневій системі кукурудзи утворюються повітропроходи, за допомогою яких атмосферне повітря може проникати аж до кореневих волосків. За глибоких розпушувань грунту значно посилюється пошкодження кореневої системи рослин і збільшуються витрати пального. Досвід свідчить, що в разі обладнання лапами-бритвами просапні культиватори доволі ефективно знищують бур’яни за міжрядних розпушувань на глибину 3–4 сантиметри.

Дослідами та виробничою перевіркою доведено, що разом із твердими мінеральними добривами на підвищення продуктивності кукурудзи під час  догляду істотно впливає також  обприскування посівів невеликими дозами рідких комплексних добрив із мікроелементами, значна кількість яких дозволена для широкого застосування в сільському господарстві.

Упровадження  під час догляду за посівами висвітлених  у статті заходів боротьби з бур’янами, нових вітчизняних біостимуляторів, малих доз твердих і рідких комплексних мінеральних добрив (за передбачених агрометеорологічних умов цього року) може сприяти додатковому підвищенню середньої продуктивності посівів кукурудзи на 10–12 ц/га зерна та на 70–110 ц/га зеленої маси з качанами. За сучасних ринкових цін на зерно кукурудзи близько 1,2 тис. грн за тонну витрати на основні заходи догляду за посівами цьогоріч можуть окупитися вартістю приростів урожаю в десятки разів. [20]

 

1. Огляд літератури

У світі немає посівів кукурудзи на силос, вся вона вирощується на зерно і різниться лише за характером використання врожаю.

Кукурудза вимагає  підвищеного мінерального живлення, що пов’язано, перш за все, з довгим вегетаційним періодом та властивістю рослини засвоювати поживні речовини до самого завершення дозрівання зерна. На формування урожаю зерна 5,0-6,0 т/га кукурудза виносить з ґрунту в середньому 130-150 кг азоту, 50-60 кг фосфору та 130 кг калію.[18]

За інтенсивної  технології вирощування під кукурудзу використовують органічні й мінеральні добрива. Гній або торфогнойові компости вносять зазвичай під зяблеву оранку. Норму гною розраховують за вмістом у ньому азоту (5 кг в 1 т). У середньому вона становить 30 — 40 т/га. Така норма азоту у складі гною забезпечує найбільшу віддачу добрив і не забруднює навколишнє середовище.

Для вирощування  кукурудзи після неудобрених  попередників на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах необхідні  норми підстилкового гною не менше 40 — 50 т/га. Рідкий гній вносять з розрахунку 80 — 100 т/га і негайно заробляють у ґрунт. З органічних добрив використовують також різні компости.

Повні мінеральні добрива під заплановану врожайність  вносять: у степових і лісостепових районах недостатнього і нестійкого зволоження під зяблевий обробіток або навесні локальним способом на глибину 10 — 12 см перед внесенням базового гербіциду. При розкиданні добрив їх заробляють у ґрунт одночасно із базовим гербіцидом.

На Поліссі  на достатньо зволожених ґрунтах  легкого механічного складу восени вносять фосфорно-калійні добрива, а навесні — азотні. У рядки дають фосфорні добрива (Р10-15), а на Поліссі — складні гранульовані (нітрофоски, нітроамофоски) також у нормі за фосфором 10-15 кг/га. Рідкі азотні добрива (аміачну воду) можна вносити разом з базовими гербіцидами.

Кукурудзу за інтенсивної  технології вирощування здебільшого  не підживлюють. Проте в разі потреби  вносять азотні добрива у фазі 5-6 листків, на Поліссі — повне  мінеральне добриво з розрахунку N₃₀Р₃₀К₃₀.

Орієнтовні норми мінеральних добрив для одержання врожаю зерна 50 — 80 ц/га на фоні гною становлять: на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся — N₄₀Р₁₀₀К_120..

Серед мікродобрив  під кукурудзу використовують: бормагнієві (30 — 35 кг/га), сульфат цинку (0,8 — 1 кг на 1т насіння), сульфат марганцю (0,7 - 0,9 кг/т), марганізований суперфосфат (2-3 ц/га) у ґрунт до сівби або під час сівби (0,5 - 1,5 ц/га) в рядки; молібденізований суперфосфат (2-3 ц/га) у ґрунт до сівби або (40 - 50 кг/га) під час сівби в рядки, піритний недогарок (3 — 5 ц/га) під основний обробіток ґрунту (із внесенням у сівозміні не більше одного разу за 4 - 5 років). [1]

 

 

2. Програма досліджень

2.1. Мета та  умови проведення досліджень

Наукове дослідження — це вивчення конкретного об’єкта, явища або предмета з метою розкриття закономірностей його виникнення і розвитку, що є основою формування нових наукових знань. Основою наукових досліджень с об'єктивність, можливість відтворення результатів, їх доказовість та точність.

Розрізняють такі етапи наукових досліджень:

1) попередній  аналіз існуючої інформації з  досліджуваного питання; 

2) формулювання  вихідних гіпотез та їх теоретичний  аналіз;

3) планування, організація  досліду та його проведення;

4) аналіз та  узагальнення результатів; 

5) перевірка  вихідних гіпотез на основі досліджених факторів, остаточне формулювання нових закономірностей і законів, пояснення та наукові передбачення;

6) впровадження  пропозицій у виробництво (для  прикладних досліджень).

Розрізняють три  основних взаємопов’язаних рівні досліджень — емпіричний (експериментальний), теоретичний та описово-узагальнюючий.

Слід зазначити, що на основі цих спостережень і  узагальнень можна робити висновки і раціональні пропозиції для  виробництва. Для цього використовують такі форми мислення як судження та умовивід. [9]

Польовий  метод — це дослідження, яке проводиться в польових умовах на спеціально виділеній ділянці. Він є основним методом наукової агрономії, бо за його допомогою пов’язуються теоретичні дослідження з практикою. Саме на базі польового методу розробляються рекомендації щодо впровадження кращих агрозаходів, технологій і сортів в сільськогосподарське виробництво.

Основне завдання польового  методу — виявлення достовірних  різниць між варіантами досліду, кількісна оцінка впливу факторів життя на урожайність рослин та якість продукції.

Ефективність  польового методу значною мірою  зростає, якщо він застосовується у  відповідному поєднанні з іншими методами, вибір яких визначається програмою досліджень. [9]

Мета  досліду - визначення дії форм калійних добрив під кукурудзу на силос, наукове дослідження проводиться на етапі планування, організації досліду та його проведення - польовим методом.

Об’єктами досліду виступають дерново-слабопідзолистий супіщаний грунт, форми калійних добрив та як результат врожайність кукурудзи на силос.

Основним  завданням в досліді виступають визначення форм калійних добрив, що будуть вноситися під культуру на даному грунті.

За умовою задачі маємо облікову ділянку з такими параметрами: довжина - 25 м: ширина -4м, або 100м².

2.1.1. Фізіко-хімічні  та агрохімічні параметри грунту.

Фізико-хімічні  властивості ґрунтів характеризуються актуальною, обмінною і гідролітичною  кислотністю, ємністю вбирання катіонів, сумою ввібраних основ, складом обмінних катіонів, ступенем насичення ґрунту основами.

Агрохімічні властивості  ґрунтів характеризуються вмістом  органічних речовин, азотним, фосфатним  і калійний режимами, вмістом мікроелементів і біологічною активністю ґрунту. Органічні сполуки ґрунту представлені в основному гумусом. Вміст гумусу. його фракційний склад протягом одного вегетаційного періоду майже не змінюються. Систематичне застосування органічних і мінеральних добрив у великих нормах сприяє стабілізації і накопиченню гумусу в сівозмінах. [2]

Умови дерново-слабопідзолистого супіщаного грунту:

pH - 5,3;           

Нг - 2,1 мг-екв/100 г грунту;       

гумус - 2,55%

N легкогідролізований  - 2,3 мг/100г грунту;

Р₂О₅ - 7,6 мг/100 г грунту;

К₂О - 11,3 мг/100 грунту

Виходячи з попередніх даних дійдемо висновку, що наш грунт за рН соловим становить 5,3 потреба у вапнуванні середня, за гідролітичною кислотністю 2,1 – потреба також середня, або вибіркова.

В умові задачі показники елементів дані на 100г  грунту, в додатках 1 та 2 на 1000 г грунту, виконаємо перерахунок за пропорцією:

Для азоту: (2,3*1000)/100 = 23 мг на 1000 г ґрунту;

Для фосфору:(7,6*1000)/100 = 76 мг на 1000 г ґрунту;

Для калію: (11,3*1000)/100 = 113 мг на 1000 г ґрунту, отже забезпеченість грунту азотом (за методом методом Тюріна і Кононової) становить <30, а отже дуже низька, забезпеченість рослин рухомими сполуками фосфору і калію (за методом Кірсанова) – середня.

Дійдемо логічного  висновку, що грунт необхідно збагатити  легкогідролізованим азотом, і внести незначну кількість вапна для наближення (нейтрального значення) Рн грунту ≈7.

Гідролітична  кислотность грунту (Нг) 2,1 мг-екв/100 г грунту – тобто середня.

У сівозмінах Полісся  рН яких нижче 5,5 і ступеня насичення  основами нижче 80-90% вапнують. Спочатку необхідно наблизити рН нашого грунту до нейтрального, методом вапнування грунту, тому розрахуємо норму вапна для повної нейтралізації кислотності грунту визначимо за гідролітичною кислотністю - норма СаСО₃, т/га =1,5*Нг; 1,5*2,1=3,15 т/га. [3]