Ландшафтно-екологічна організація контурно-меліоративного землеробства

 

 

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет Агротехнологій та екології

 

 

Кафедра екології та охорони навколишнього середовища

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Ландшафтна екологія» за темою:

«ЛАНДШАФТНО-ЕКОЛОГІЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ КОНТУРНО-МЕЛІОРАТИВНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА»

напряму підготовки 6.040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»

 

 

Виконавець:

студент 3курсу 31групи

(підпис)__________ Передерій Валерія Василівна

Науковий керівник:

к. г. н., доцент

Воровка Володимир Петрович

 

 

 

 

Мелітополь, 2013 

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………..	3
РОЗДІЛ 1 Поняття контурно-меліоративного землеробства……………….	5
Контурно-меліоративна організація землекористування……………	5
Історія становлення залежності контурно-меліоративного землеробства від ландшафтної структури території………………………...
РОЗДІЛ 2 Просторова організація елементів контурно-меліоративного землеробства…………………………………………………………………...	9
2.1. Загальна характеристика контурно-меліоративної організації території………………………………………………………………………..	9
2.2. Контурні і лінійні рубежі………………………………………………...	13
2.3. Способи винесення і закріплення лінійних рубежів на місцевості…...	21
РОЗДІЛ 3 Технології впровадження контурно-меліоративного землеробства…………………………………………………………………...	22
3.1. Сівозміни………………………………………………………………….	22
3.2. Агротехнічні протиерозійні заходи…………………………………….	24
3.3. Гідротехнічні  протиерозійні заходи…………………………………….	29
3.4. Лісосмуги………………………………………………………………….	34
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………	43
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..	46
Додаток А Оптимально допустимі межі насичення сівозмін окремими культурами і чистими парами на першій еколого-технологічній групі земель…………………………………………………………………………...	47
Додаток Б Оптимально допустимі межі насичення сівозмін різними культурами на другій еколого-технологічній групі земель…………………………………………………………………………...	48
Додаток В  Види лісових смуг………………………………………………..	49

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми. Зернові культури у структурі посівів в Україні становлять понад 50%, приблизно половину їх відведено під озиму пшеницю. Озима пшениця та інші колосові культури вважалися ґрунтозахисними, оскільки ерозійні процеси під ними розвивалися досить помірно. Однак внаслідок інтенсифікації технологічного обробітку сільськогосподарських земель ці культури наблизилися за ерозійною небезпечністю до просапних [5].

Збільшення швидкості розвитку ерозійних процесів призводить до зниження природної родючості земель та, як наслідок, врожайності сільськогосподарських культур [5].

У цих умовах землеробство повинно ґрунтуватися на гармонійному поєднанні інтересів суспільства і законів розвитку природи. Раціональне землекористування, збереження ґрунтової родючості і навколишнього середовища в сучасних умовах неможливі без комплексного ландшафтно - екологічного підходу до територіальної організації сільськогосподарського виробництва, науково обгрунтованого використання природних та антропогенно змінених земельних ресурсів [15].

Результати досліджень довели, що найповніше і найефективніше можна запобігти втраті родючих земель в системі ґрунтозахисного обробітку з контурно-меліоративною організацією землекористування [5].

Отже, потрібно впроваджувати такі ґрунтозахисні системи заходів, які б виконували протиерозійні функції та підвищували продуктивність сільськогосподарських агрофітоценозів.

Мета дослідження. Опис контурно-меліоративної системи землеробства через її ландшафтно-екологічну організацію.

Об’єкт дослідження. Ландшафтно-екологічна основа контурно-меліоративного землеробства.

Предмет дослідження. Організаційні та технологічні засоби впровадження контурно-меліоративного землеробства.

Завдання дослідження:

1. Розкрити суть організації контурно-меліоративного землеробства.
2. Визначити шляхи просторової організації контурно-меліоративного землеробства.
3. Дослідити основні технології контурно-меліоративного землеробства.
4. Визначити залежності контурно-меліоративної організації території від її ландшафтно-екологічної організації.

Методи дослідження. Аналіз літератури був використаний для всебічного огляду теоретичних основ контурно-меліоративного землеробства. За допомогою теоретичного аналізу та синтезу  були сформовані загальні характеристики технологій контурно-меліоративного землеробства та вивчення їх окремих прийомів.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків А, Б, В.

У першому розділі надається загальна характеристика контурно-меліоративного землеробства та його завдання.

Другий розділ присвячений розкриттю просторової організації контурно-меліоративного землеробства, видам рубежів та їх закріпленню на місцевості.

У третьому розділі розкриті основні технологічні прийоми контурно-меліоративної організації території, до яких відносяться сівозміни, агротехнічні та гідротехнічні протиерозійні заходи, лісосмуги.

У висновках подано основні загальні положення, які були виявлені в процесі вирішення завдань, сформованих згідно з тематикою роботи. 
РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ КОНТУРНО-МЕЛІОРАТИВНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

 

 

1.1.Контурно-меліоративна  організація землекористування

Початок ландшафтному підходу в розробці природоохоронних заходів було покладено роботами і дослідженнями основоположників науки ХVІІ ст. і XVIII ст. М.В. Ломоносова, А.Т. Болотова, класиків російського ґрунтознавства та агрономії В.В. Докучаєва, П.А. Костичева, А.А. Ізмаїльського, Г.М. Висоцького, а згодом розробками протиерозійної організації території (А.С. Козьмено, С.С. Соболєв, С.А. Сільвестров, О.М. Каштанов.о Г.І. Швебс, С.Д. Кирюхін, І.П. Здоровцев, Г.А. Карцев і ін.). Під час організації території враховували загалом рельєф та інші чинники, що сприяють, прояву та розвитку ерозії (піддатливість ґрунтів, клімат та ін.). Землі на схилах поділяли за крутістю на технологічні групи. Крім цього, пропонували враховувати величину еродованості ґрунтів, а в останні роки - ерозійної небезпеки (потенційних втрат ґрунту від стоку талих та зливових вод, та діяльності вітру). На основі цієї інформації вирішувалися питання встановлення та уточнення спеціалізації господарства і виробничих підрозділів, організації угідь і сівозмін, влаштування території сівозмін та кормових угідь, проектування протиерозійних (грунтозахисних та водоохоронних) заходів.

Надалі замість протиерозійної стали казати про контурно-меліоративну організацію території на ландшафтній основі [6].

Грунтозахисна система контурно-меліоративного землеробства представляє собою найповніший варіант контурного землеробства та призначена в першу чергу для розчленованих територій степової та лісостепової зон, де запобігти змив та розмив грунту агротехнічними засобами досить складно. Зміст поняття грунтозахисної системи контурно-меліоративного землеробства розкривається через поняття «ґрунтозахисна система землеробства», «організація території» та «контурна організація території».

Грунтозахисна система землеробства – це система, яка забезпечує просте або розширене відтворення родючості грунтів, що включає комплекс заходів запобігання водної ерозії та дефляції, підтриманню оптимальних запасів гумуса, регулюванню фізико-хімічних властивостей та водного режиму грунту [17]. Технології формуються шляхом послідовного подолання факторів, лімітуючих врожайність культури та якість продукції. Кількість їх визначається складністю екологічної обстановки та рівнем запланованої врожайності. Відповідний рівень використання землі характеризується й відповідним набором технологій. Для середньої інтенсивності використання землі та звичайних технологій основний упор робиться на диференційоване використання земель, виходячи з агроекологічних властивостей, біологічних потреб та балансу галузей тваринництва та рослинництва. Упор робиться на сбалансоване змінення родючості землі, підтримання його на середньому (нормальному) рівні. Інтенсивні та високо інтенсивні технології використання землі пред’являють підвищені вимоги до характеристик земельних масивів та регулюванню екологічної обстановки [6].

Організація території являє собою раціональне розміщення природних, природно-господарських об’єктів (угіддя, поля, лісові насадження, шляхи, інші виробничі, природоохоронні об’єкти) відповідно до структури природних комплексів (ландшафтів) та особливостей господарського використання земель й території в цілому [17]. Сенс організації території полягає в досягненні найбільшого ефекту від природоохоронних заходів при розгляданні їх в системі формування агроландшафта, який володіє екологічною стійкістю. Особливо актуально це в районах зі складним рельєфом, бо використання землі ускладнюється на фоні процесів ерозії та інших виді деградації земель [6].

Контурна організація території – це ґрунтозахисна організація території відповідно до контурів природних комплексів та найбільшого приближення до горизонталей границь угідь, робочих ділянок, полів сівозмін, а також лінійних ґрунтозахисних заходів й рубежів (лісові смуги, смугові посіви, вали-тераси та ін.) [17].

Сутність системи контурно-меліоративної організації землекористування насамперед полягає в диференційному підході до використання орних земель, які поділяють на три технологічні групи [5]. Оптимальна структура посівних площ по групах земель в зональному розрізі наведена у додатках А і Б [4].

Перша група: рівнинні землі, а також схили крутістю до 30 [5].Перша ЕТГ об'єднує повнопрофільні і слабоеродовані ґрунти [4]. Сюди належать усі орні землі, технологічно придатні для вирощування просапних культур (у тому числі буряків) упоперек схилу. Тут впроваджують інтенсивні польові сівозміни з максимальним насиченням просапними культурами: цукрові буряки — 25–30 %. Кукурудза на зерно — до 20, горох — 15–20 % [5].У межах першої ЕТГ виділяються дві технологічні підгрупи:

І-а — рівнинні землі (схили до 1 °), на яких не має обмежень у виборі напрямку механічного обробітку ґрунту і сівби;

І-б — схилові землі ( крутизна 1—3°) і ділянки з ухилами до 1° в середній і нижній частинах водозбору у Степу і Лісостепу з великими водозбірними площами, на яких обов'язковий механічний обробіток ґрунту і сівба сільськогосподарських культур поперек схилів, або контурно з допустимим ухилом до горизонталей місцевості [4].

Таким чином, на рівнинній частині землекористування, згідно з рекомендаціями Інституту землеробства УААН, концентрують усі просапні культури та посіви озимої пшениці, вирощуваної за інтенсивною технологією з обов’язковими технологічними коліями впоперек схилів або контурно. Розміщення колії навіть на незначних схилах уздовж призведе до різкого посилення розмиву ґрунту, втрат елементів живлення,замулювання водойм.

До другої технологічної групи належать оброблювані землі на схилах крутістю від 3 до 70 [5], з повнопрофільними слабо-  і середньо змитими ґрунтами. Розміщення чистого пару і просапних культур на землях другої ЕТГ забороняється [4].Тут розміщують інтенсивні зерно-трав’яні сівозміни:

І. 1–2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця; 4 — озиме жито; 5 — ячмінь з підсівом багаторічних трав.

ІІ. 1–3 — багаторічні трави; 4 — озима пшениця; 5 — озиме жито, післяжнивні;6 — ячмінь з підсівом багаторічних трав.

ІІІ. 1–2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця; 4 — озиме жито на зелений корм,післяукісні звичайної рядкової сівби; 5 — ячмінь з підсівом багаторічних трав. Частка багаторічних трав тут, залежно від структури посівних площ, може досягати 40–50 %загальної площі групи [5].

Землі другої ЕТГ поділяються на дві підгрупи:

ІІ - а — землі з крутизною схилів 3—5° без чітко сформованих улоговин. Рекомендується тимчасово вивести з обробітку під залуження (довготривалі високоінтенсивні сіножаті).

ІІ - б — землі з крутизною схилів 3—5о, пересічені улоговинами. Рекомендується вивести з обробітку на постійно, з подальшим штучним або природним залуженням чи залісненням [4].

Третя технологічна група — це землі на схилах крутістю понад 70 [5], а також землі з малорозвиненими ґрунтами на елювії твердих порід, піску та ін., з малоеродованими, але низькопродуктивними ґрунтами [4], на яких важко проводити навіть найпростіші технологічні операції упоперек. Тут проводять постійне залуження з коротким польовим періодом:

І. 1 – 4 — багаторічні трави; 5 — озимі з підсівом трав.

ІІ. 1 – 3 — багаторічні трави; 4 — озимі з підсівом буркуну; 5 — буркун; 6 — озимі з підсівом багаторічних трав.

Завдяки диференціації земельного фонду частину посівів культур, які здатні запобігати ерозії, з рівнинної частини землекористування переносять на схили, що дає змогу виключити розміщення просапних на схилах, оскільки для них звільняється площа на землях першої технологічної групи. Але для цього тут потрібні сівозміни, в яких частку просапних можна довести до 50–60 %. Зрозуміло, що для забезпечення їх високої продуктивності треба піднести на відповідний рівень усі фактори росту й розвитку рослин. Зокрема, щоб підтримати додатній баланс гумусу, високу біологічну активність ґрунту, оптимізувати його агрофізичні показники, тут потрібно вносити не менш як 18–20 т/га органічних добрив. Необхідно забезпечити також бездефіцитний баланс основних поживних речовин і оптимальну реакцію ґрунтового розчину [5].