Ландшафтно-екологічна організація контурно-меліоративного землеробства

Таким чином, протиерозійну організацію території здійснюють у такій послідовності: виділення земельних фондів (технологічних груп земель) за інтенсивністю використання, розміщення водорегулювальних смуг, посилених канавою і валом-дорогою, по межах переходу одного фонду в інший (рубежі першого порядку). Розміщення сівозмін на виділених фондах, полів сівозмін, лісосмуг з валом - канавою між полями (рубежі другого порядку) і всередині їх, робочих ділянок всередині полів з рубежами наступних порядків, мережі польових доріг і польових станів.

Польові дороги розміщують по лініях вододілів, по нижніх узліссях лісосмуг. По коротких сторонах полів дороги нарізують суворо перпендикулярно горизонталям з влаштуванням розпилювачів стоку [5].

Метою ландшафтно-екологічної організації контурно-меліоративного землеробства на території є створення відповідних умов для високоприбуткового сільськогосподарського виробництва та ефективного використання землі, а також стабілізації природокористування шляхом формування екологічно стійких агроландшафтних систем, усунення впливу деградації і забруднення земель і ґрунтів, що забезпечують підвищення їх продуктивності та отримання якісних продуктів харчування [6].

 

2.2. Контурні та  лінійні рубежі

Проектування і розміщення лінійних рубежів — просторової основи ґрунтозахисного упорядкування агроландшафтів — обумовлюються типом і підтипом схилів.

Для проектування контурної організації території вченими запропонована класифікація форм рельєфу. В її основу покладено морфологічні ознаки, що характеризуються поздовжнім і загальним поперечним профілями та станом їх поверхні (рис. 2.3).

Виділяють такі типи і підтипи схилів:

Поперечнопрямий тип має єдиний характер поперечного профілю — прямий. Експозиція всього схилу, як правило, однакова. За характером крутизни у поздовжньому напрямку виділяють два підтипи — поздовжньо - ввігнутий і поздовжньо - опуклий.

Поперечноопуклип тип має зростаючу крутизну поперечних скатів від водорозділу до основи, і через опуклість поперечного профілю схил в різних своїх частинах має різну експозицію. Цей тип схилу складається із трьох підтипів: поздовжньо - прямого, поздовжньо - ввігнутого і поздовжньо - опуклого.

Поперечноввігнутип тип являє собою велике привершине пониження — водозбори верхів'я балок і ярів. Схили цього типу мають дві і більше експозицій і є найбільш ерозійнонебезпечними. Цей тип схилу складається із трьох підтипів: поздовжньо - прямого, поздовжньо - ввігнутого і поздовжньо - опуклого.

Поперечноопуклий і поперечноввігнутий типи схилів підрозділяються на такі різновидності: з паралельними горизонталями і з непаралельними горизонталями, з однаковою крутизною схилу, з наростаючою крутизною поперечних схилів від водорозділу до їх основи, зі зменшувальною крутизною поперечних схилів від водорозділів до основ.

Під час проектування лінійних рубежів за контурної організації території враховується просторове поєднання і взаємозв'язок різних типів форм рельєфу. Найбільший вплив на розвиток ерозійних процесів має поперечний профіль, від якого залежить концентрація стоку. Для визначення величини змиву зі схилів форма поздовжнього профілю враховується через коефіцієнти: поздовжньо - прямий схил — 1,0; поздовжньо - опуклий  — 0,75—0,80; поздовжньо - ввігнутий— 1,20—1,25.

Основними морфологічними параметрами схилів, зміна яких відбивається на інтенсивності змиву ґрунтів, є крутизна, довжина, форма і експозиція.

Рис. 2.3. Класифікація схилів для протиерозійного проектування [8]

 

Основою контурної організації території є диференційоване використання земельних угідь залежно від її ґрунтово-ландшафтних умов і ґрунтозахисної здатності сільськогосподарських культур. Лінійні рубежі розміщуються поперек схилів у напрямку наближення до горизонталей місцевості. Контурні рубежі фіксуються на місцевості різними засобами постійного упорядкування території (валами різних типів, лісосмугами, буферними смугами з багаторічних трав тощо). При цьому враховується існуюча гідрографічна мережа, яка виконує функції водотоків для безпечного скидання надлишку талих і зливових вод (залужені улоговини, днища балок, штучні споруди) в річки, ставки, водоймища, озера і у разі необхідності плануються додаткові водорегулювальні заходи.

Лінійні стокорегулювальні рубежі першого порядку встановлюються, починаючи від вершин водозборів, і розраховуються таким чином, щоб позбутися переливання через них талих і зливових вод та формування лавиноподібного стоку у періоди екстремальної водовіддачі. Це досягається конструкцією споруд, які передбачають безпечний відвід надлишку води, виключають можливість прориву споруд (валів-терас різних типів, поєднаних із залуженими водотоками, канавами, лісомеліоративними заходами).

За необхідності посилення захисної ролі рубежів першого порядку проектуються додаткові лінійні рубежі другого порядку, які, як правило, розміщуються паралельно до рубежів першого порядку.

Під час проектування слід прагнути до паралельності меж полів і робочих ділянок. Відхилення лінійних рубежів як першого, так і другого порядків від горизонталей можливе в межах встановлених допусків.

Радіуси кривизни меж мають бути зручними для поворотів усіх машинно-тракторних агрегатів і бути не меншими: на землях зі схилами до 3° — 60 м, на схилах від 3 до 5° — 30 м, на схилах понад 5° — 15 м.

За значної яристості території, групи невеликих ярів і улоговин, які вклинюються в основний масив по краях полів, як правило, відмежовуються від основної частини схилового водозбору одним загальним водорегулювальним валом. Території, уражені ярами, як правило, підлягають залісненню.

На схилах із частим розташуванням улоговин, які не можуть бути усі обладнані під залужені водотоки, доцільно між лінійними водоре-гулюючими гідротехнічними спорудами розміщувати додаткові споруди в улоговинах — земляні перемички та загати із залуженими водообходами.

В умовах строкатості ґрунтового покриву Полісся першочергове значення має не рельєф, особливо на рівних територіях, а агроекологічне угруповання орних земель з урахуванням біологічних особливостей окремих культур. Контурна організація території передбачає розміщення плодово-ягідних насаджень і виноградників на схилах до 20°, а в передгірських районах — до 25° [4].

На рівних ділянках і схилах крутістю не більше 10 нарізують прямокутні поля, розміщені довгими сторонами впоперек переважаючих ерозійнозагрозливих вітрів. По їх межах проектують вузькі 2–3 рядні полезахисні лісові смуги ажурної та продувної конструкції.

На ділянках з пересічним рельєфом і схилами крутістю понад 10 поля нарізують довгими сторонами впоперек схилу по лініях, наближених до горизонталей. Допускається відхилення від горизонталей тільки на коротких відрізках (50–100 м) з ухилом не більше 1,5–20 по лінії межі поля. В цьому випадку по межах полів проектують дворядні водорегулювальні лісові смуги, посилені в міжрядді валом-канавою із земляними перемичками (рубежі другого порядку) [5].

На схилах крутизною 2-30 квартали розміщуються прямолінійно поперек схилу, створюючи сприятливі умови для освітлення, провітрювання, захисту насаджень від шкідливих вітрів.

На схилах крутизною від 3 до 50 квартали і ряди насаджень в них розміщуються прямолінійними відрізками поперек схилу, а за крутизни від 5 до 100  - контурно, паралельно напрямку горизонталей. Допускається відхилення від горизонталей до 30 за крутизною на протязі 60м. Передбачається розділення водозбору на ряд контурних смуг  по горизонталях, у межах яких надалі розміщуються квартали, клітки карти садів і виноградників.

Контурні смуги залежно від їх призначення закріплюються на місцевості відповідними валами, валами - канавами, які суміщуються з лісосмугами і магістральними або міжквартальними дорогами. Ширина контурних смуг визначається на розрахунковій основі і залежить від кліматичних, грунтових, геологічних умов, ухилу і експозиції схилів, кількості і характеру опадів [4].

 

 

2.3. Способи винесення і закріплення лінійних рубежів на місцевості

Лінійні елементи проекту контурно-меліоративної організації території виносяться в натуру в повному обсязі протягом календарного року. Контурні межі виносяться інструментальними методами згідно зі спеціальною нормативно-технічною документацією.

У комплексі робіт з перенесення проекта на території проводиться закріплення проектних ліній межовими знаками встановленого зразка.  Постійні знаки встановлюються тільки на початку або в кінці проектних ліній, в місцях ймовірного їх довгострокового зберігання. Криволінійні місця проектних ліній закріплюються тимчасовими знаками на період виконання комплексних робіт за їх виносом і закріпленням.

Лінійні рубежі (захисні лісосмуги, вали-тераси, вали-дороги, їх поєднання, буферні смуги з багаторічних трав) відмежовуються в натурі на їх  запроектовану ширину шляхом проорювання борозни з верхнього боку по схилу і наорювання валика  трьома проходами всклад полицевими знаряддями з нижнього боку.  Для запобігання лінійної ерозії вздовж борозен з ухилом більше 0,01 роблять зміни глибини верхньої борозни, вимілююче полицеве знаряддя через 50-100м.

До розробки робочих проектів на будівництво гідротехнічних протиерозійних споруд, створення захисних лісових насаджень по лінійних рубежах створюються тимчасові буферні смуги з багаторічних трав. Постійні і тимчасові буферні смуги на місцях запроектованих лінійних рубежів створюються у період перенесення проектів у натуру. Після здійснення проектних заходів вони переводяться до складу відповідних угідь згідно з їх класифікацією, визначеною земельно-кадастровою документацією.

Тимчасові буферні смуги є осьовою лінією під час здійснення топографічних зйомок для розробки робочих проектів будівництва гідротехнічних протиерозійних споруд [4].

 

РОЗДІЛ 3

ТЕХНОЛОГІЇ ВПРОВАДЖЕННЯ КОНТУРНО-МЕЛІОРАТИВНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

 

 

3.1. Сівозміни

Грунтозахисні сівозміни розміщуються на більше еродованих частинах схилів [21] з ухилом території 3-7° (рідше 7-10°) [7]. При їх проектуванні посилено впроваджуються всі необхідні засоби та прийоми захисту від ерозії [21]. На межах визначених полів розміщують стокорегулювальні лісові смуги [7]. Грунтозахисні сівозміни розміщують в нижній частині опуклих та прямих схилів, в середній частині опукло - увігнутих та трохи вище середини увігнутих.

Для ґрунтозахисних сівозмін підбирають культури з урахуванням їх грунтозихисної ефективності. Найбільшу грунтозахисну ефективність мають багаторічні трави, потім йдуть озимі та ярові культури, зернобобові культури та однорічні трави, потім зернові та круп’яні культури. Серед останніх найменш ефективні культури піздніх строків сівби (просо, гречиха) [21].

Кількість полів може бути 5 - 8. Ширина поля на схилах стрімкістю 3-40 не має перевищувати 300 - 400 м, що залежить від природно-кліматичної зони та ґрунтових умов. Цей показник на схилах понад 4° не має перевищувати 200 м [7].

Польові сівозміни мають найбільш універсальних характер. В них обробляють як зернові, так і зернобобові, технічні та кормові культури.

Ланка сівозміни – частина сівозміни, яка складається з 2 - 3 культур або з чистого пару та 1 - 2 культур.

Польові сівозміни включають:

1. Парова ланка сівозміни. Основою є чистий пар. Поширені парові ланки: пар-озимі-озимі; пар-озимі-ярові зернові.
2. Зернова ланка сівозміни. Основа – провідна продовольча культура — пшениця або жито і попередник з числа зернових бобових або круп'яних культур суцільного посіву. Наприклад, горох — озима пшениця, горох — ярова пшениця, зерно – бобова — озиме жито, гречиха — ярова пшениця, просо — ярова пшениця.
3. Пропашна ланка сівозміни. Основа - пропашні культури — картопля, кукурудза, цукровий буряк та інші, які в польових сівозмінах йдуть як попередники зернових, бобових, круп'яних культур. Наприклад: картопля — ячмінь; кукурудза — горох — озима пшениця; кукурудза на силос — озима пшениця;цукровий буряк — ячмінь и т.д.

4. Трав’яна ланка польової сівозміни. Основа - посіви багаторічних трав — конюшини, люцерни та їх сумішей з тимофіївкою, овсяницею, житняком та іншими багаторічними травами.
5. Вивідне поле сівозміни – тимчасово виведене із загального чергування і зайняте декілька років однією з культур сівозміни [18].

Польова сівозміна розміщується на привододільному фонді. Кількість полів, зазвичай, становить 9 - 11. Ширина клітини поля в рівнинних умовах не має перевищувати на суглинистих грунтах: у Поліссі - 700 м, у Лісостепу - 600 м. Для умов Степу цей показник становить: на чорноземах звичайних - 500 м, південних - 450 м; на темно-каштанових грунтах - 400 м, в умовах каштаново-солонцюватого комплексу — 300 м. На піщаних і супіщаних грунтах усіх природно-кліматичних зон ширина клітини поля становить 300-400 м.

Довжина клітини поля приймається: на суглинистих грунтах - до 2000 м, на піщаних і супіщаних - до 1000 м. Напрямок довгих сторін поля у рівнинних умовах є перпендикулярним шкідливим вітрам з допустимим відхиленням до ± 30°.

На схилах стрімкістю 1,5 (2) - 3° ширина полів не має перевищувати: на сірих лісових грунтах та підзолистих чорноземах - 350 м, на вилугованих, звичайних та південних чорноземах - 400 м, на темно-каштанових грунтах - 300 м. Довгі сторони полів розміщують уздовж контуру, на межах яких влаштовують стокорегулювальні лісові смуги. Площа полів польової сівозміни становить 150 - 200 га

На межах полів у рівнинних умовах розміщуються повздовжні (на довгих сторонах) та поперечні (на коротких сторонах) полезахисні лісові смуги, а на східних та південних межах землекористування - окружні лісові смуги [7].

Сінокоси, пасовища, сади і виноградники розміщуються на гідрографічному фонді з ухилом 7 - 12° і більше.

Організація території сінокосів передбачає такі елементи: сінокісні або сінокісно-пасовищні ділянки, дорожня мережа, водні джерела.

Протиерозійне упорядкування пасовищ включає такі роботи: виділення ділянок для пасовищ та їх закріплення за групами і отарами худоби; організація загонів чергового випасу; влаштування літніх таборів, скотопрогонів, споруд водопостачання; встановлення норм навантаження певної кількості голів худоби на 1 га пасовища.

Сади і виноградники розміщуються, зазвичай, на схилах з різними способами часткової підготовки ґрунту (тераси, площадки тощо). У верхній частині схили захищаються гідроспорудами у вигляді водозатримувальних або водовідвідних валів [7].

 

3.2. Агротехнічні протиерозійні заходи

Агротехнічні протиерозійні заходи застосовуються одночасно з вирощуванням сільськогосподарських культур і спрямовані на використання та підвищення захисної ролі рослинного покриву, переведення поверхневого стоку у ґрунтовий, поліпшення властивостей ґрунту тощо.