Ландшафтно-екологічна організація контурно-меліоративного землеробства

Контурно-меліоративна організація території проектується в межах землекористування підприємств з урахуванням організації території прилеглих землекористувань, які мають сумісні єдині водозбірні площі басейнів малих річок, балок і малих водозборів.

Вона виконує такі завдання:

• забезпечує підвищення захисних функцій існуючих сільськогосподарських ландшафтів в водозбірних басейнах в межах землекористування у взаємодії з існуючими елементами організації території на водозбірних площах прилеглих землекористувань з тим, щоб не погіршити їх захисні протиерозійні властивості;
• максимально враховує наявні існуючі рубежі (дороги з твердим покриттям, залізниці, земляні вали різних типів), які суттєво впливають на перерозподіл поверхневого стоку талих і зливових вод на водозбірних площах і не підлягають реконструкції в процесі проектування;
• визначає лінійні рубежі для розміщення полезахисних і водорегулювальних лісових смуг, протиерозійних валів різних типів, водоохоронних захисних прибережних смуг, що виконують захисні протиерозійні функції і будуть входити до єдиної регіональної системи протиерозійних заходів довгострокової дії з тривалим строком окупності;
• створює оптимальні умови взаємодії різних елементів ґрунтозахисної системи землеробства щодо забезпечення зниження втрат грунту від ерозії, зменшення втрат вологи через поверхневих стік і підвищення продуктивності агрофітоценозів [4].

1.2 Історія становлення залежності контурно-меліоративного землеробства від ландшафтної-екологічної структури території

Найважливіший внесок в загальну теорію ландшафтного підхода у сільськогосподарському виробництві зробили Л.Г. Раменський, Е.Б.Алаєв,            Д.Л. Арманд, В.Б. Сочава, В.Н. Сукачьов, А.Г. Ісаченко, Ф.Н Мільков, А.А. Жученко, А.Н. Каштанов, А.П. Щєрбаков, В.А. Ніколаєв та інші вчені.

На початку ландшафтні принципи при вивченні сільськогосподарських земель та розробці підходів до їх використання та поліпшення почали  застосовувати географи, які безпосередньо займаються вивченням ландшафтів. Добре уявляючи закономірності функціонування ландшафтів та  здійснюючи дослідження на сільськогосподарських землях, вони раніше інших почали робити спроби вирішення тих чи інших питань з організації використання землі.

Значний внесок у теорію агроландшафтів вніс  В. А. Ніколаєв, який узагальнив відомі класифікації природних ландшафтів. Виходячи з досвіду проведених агроландшафтних досліджень у Казахстані та Західному Сибіру, ним запропонована концепція агроландшафту, вирішений ряд питань з оптимізації територіальної структури сільськогосподарських земель, подані пропозиції з ландшафтного обґрунтування сучасних систем землеробтва.

Довготривалі ландшафтні дослідження на стику з землеустроєм проводить Г. И. Швебс. Ним запропоновані підходи до виявлення ландшафтних структур, поєднаних зі структурою організації території, реалізації ландшафтних розробок у схемах та проектах землеустрою, подані оригінальні підходи до створення культурних агроландшафтів у формі так званих агроландшафтних заповідників (АЛЗ) — агроландшафтного варіанта територіальної організації місцевості (ноосфери), інтенсивно освоєної сільськогосподарським виробництвом.

В.М. Яцухно працює над проблемами геоекологічної систематизації території з метою раціонального використання земель, формуванням та територіальною організацією агроландшафтів. В якості початкового етапу формування агроландшафтів В.М. Яцухно и А.С. Помелов (1992) пропонують функціонально - екологічне зонування структури, потім здійснується еколого-технологічне угрупування сільськогосподарських угідь, що включає формування однорідних робочих ділянок, полів, системи сівозмін. У якості одного з екологічних критеріїв проектування та реконструкції агроландшафтів вони пропонують показник їх екологічної різноманітності.

В.И. Кірюшиним при розробці концепції та методики розробки ландшафтного землеробства запропонована класифікація агроландшафтів (аналогічна природним ландшафтам), розроблені наукові основи методики проектування систем землеробствав ув’язці зі структурою агроландшафтів.

Професором Лопирєвим М.І. вперше було поставлене питання про придання землеустрою ландшафтної спрямоанності. Він підкреслює, що організації території та землеустрою призначено бути одним з основних методів формування стійких агроландшафтів та вирішення екологічних проблем на селі (і не тільки на селі). М.І. Лопирєвим здійснені великі розробки по контурній грунтозахистній організації території на схилових землях, сформульовані екологічні принципи побудови агроландшафтів, подані пропозиції з класифікації ландшафтів у районах інтенсивного освоєння земель, співвідношенню угідь в різних типах ландшафтів, методики ландшафтної організації на схилових землях.

Великі теоретичні та методичні розробки питань внутрішньогосподарської організації території на ландшафтнії основі належать А.А. Варламову. Ним розвинуто теоретичні і методичні положення з обліку екологічних вимог під час організації використання земель, виявлені залежності агро - і мікрокліматичних та просторових умов території, обґрунтовано виділення в якості первинного елемента під час організації території екологічно стійких і антропогенно обумовлених ділянок сільськогосподарських угідь, розроблена їх класифікація, запропоновані підходи до створення екологічно доцільної системи сівозмін, запропоновані показники еколого - економічного обґрунтування організації використання земель.

В.А. Світіним розроблена методика агроекологічного зонування території для цілей землеустрою, запропоновані методи оцінки екологічної небезпеки використання земель, надані пропозиції щодо формування культурних сільськогосподарських ландшафтів при організації території.

І.П. Здоровцовим здійснені дослідження агроекологічних основ протиерозійної контурно-меліоративної організації території Російської рівнини, що мають істотне значення для формування екологічно стійких силових агроландшафтів.

Ряд пропозицій щодо рішення завдань ландшафтної організації тер-території внесли В.Д. Постолов, С.А. Оробинський, А.А. Харитонов та інші [6].

Грунтозахисна вологозберігаюча контурно-меліоративна система землеробства на ландшафтно-екологічної основі полягає в тому, що структура земельних угідь і посівних площ, сівозмінні масиви, поля, робочі ділянки тут органічно узгоджується зі структурою природних ландшафтів шляхом сполучення штучних лінійних рубежів з природними, тобто ця система являє собою екологічно збалансований ерозійно – стійкий агроландшафт і включає в себе:

- раціональну структуру  земельних угідь, які формують  екологічний каркас агроландшафта (оптимальне співвідношення площі ріллі, сіножатей, пасовищ, лісів, захисних лісових насаджень, водойм); виділення водоохоронних, рекреаційних, санітарно-гігієнічних, захисних буферних зон і контурів з лучно-трав'янистої і деревно-чагарникової рослинності, що сприяють саморегулювання агроландшафта;

- раціональне розміщення  сівозмінних масивів, полів і робочих ділянок, що вписуються в структуру конкретного природного ландшафту і ув'язаних з умовами рельєфу, а при необхідності - з впровадженням контурно-меліоративної організації території;

- раціональну структуру  посівних площ, розраховану на  вирощування в місцевих умовах  тільки тих культур, які забезпечують  максимальний вихід продукції  і виконання грунтозахисних функцій; ґрунтозахисну обробку грунту згідно з культурою, рельєфом та кліматичними умовами;

- пунктуальне дотримання  рекомендованих для місцевих  умов сівозмін і прийомів агротехніки  обробки польових культур, застосування  еколого-безпечних систем добрив, захисту рослин від шкідників  та хвороб;

- виконання необхідних  меліоративних і культурно - технічних заходів на сільськогосподарських землях [10].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ЕЛЕМЕНТІВ КОНТУРНО-МЕЛІОРАТИВНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

 

 

2.1. Загальна характеристика  контурно-меліоративної організації території

Для створення найбільш прийнятної і сучасної методики організації території необхідно базуватися на таксономічній системі диференціації території з урахуванням ландшафтних та екологічних її особливостей. В основі диференціації території повинен бути рельєф та грунти,  як базові і агрегуючі характеристики.

Вельми цікавий і найбільш перспективний підхід до диференціації території (у складі розробки адаптивно-ландшафтної системи землеробства) запропонований академіком. І. Кірюшиним. Зазначені розробки прості у застосуванні, базуються на традиціях розвитку землеробської науки та можуть бути застосовані при проектуванні землеустрою з урахуванням деякої їх адаптації та коригуванні. В основу агроекологічної диференціації території покладено облік структури рельєфу (ландшафту) та детальної структури ґрунтового покриву.

Слабке місце даної методики в тому, що вона не базується на чіткій сучасній таксономічній системі земель, яка спирається на первинну, неподільну екологічно однорідну одиницю території, яка одночасно була б об'єктом обліку, оцінки і картографування земель.

В. І. Кірюшин відносить агроекологічні типи земель до 6 категорій землепридатності, по мірі зростання стримуючих факторів і умов:

I категорія. Землі, придатні  для вирощування сільськогосподарських  різних культур без особливих  обмежень.

ІІ категорія. Землі, придатні для обробітку сільськогосподарських культур з обмеженнями, які можуть бути подолані простими агротехнічними, меліоративними і протиерозійними заходами

ІІІ категорія. Землі, придатні для обробітку сільськогосподарських культур з обмеженнями, які можуть бути подолані середньовитратними гідротехнічними, хімічними, лісовими, комплексними меліораціями.

ІV категорія. Землі, малопридатні для сільськогосподарських культур внаслідок неусувних обмежень за умовами літології грунтоствоюючих порід, рельєфу, меліоративного стану і обмежених  можливостей адаптації.

V категорія. Землі, потенційно  придатні для вирощування культур  після складних гідротехнічних  меліорації.

VI категорія. Землі, непридатні  для обробітку з-за обмежень, що  не усуваються та незначних можливостей адаптації [6].

Контурно-меліоративна організація території (рис. 2.1; рис. 2.2) ґрунтується на контурних межах між технологічними групами земель, за якими проектуються водорегулювальні лісосмуги, посилені найпростішими гідротехнічними спорудами (канави в нижньому міжрядді і вала бо вал-дорога внизу узлісся — рубежі першого порядку).

Рис. 2.1

Схема клітинно - прямокутного розміщення розміщення полів [17].

Рис. 2.2

Контурна система землеустрою [17].

 

Найважливішою складовою частиною контурно-меліоративної організації території є створення нового елемента — польової гідрографічної мережі, яку розміщують по межах технологічних груп земель. Таким чином, створюють контурну організацію території, яку на місцевості фіксують так званими заходами постійної дії: водорегулювальними оброблюваними валами, валами-дорогами, лісосмугами. У разі потреби їх суміщують і обов’язково доповнюють залуженими водотоками. При цьому передбачено загортання й виположення ярів, що вклинюються в орні землі, будівництво протиерозійних ставків, відновлення природних і створення штучних водотоків.

Виконуючи свою основну функцію безпечного відведення незатриманої у середині полів агротехнічними заходами частини стікаючої води, залужені водотоки є спрямовуючими лініями для контурного виконання окремих технологічних організацій і насамперед основного обробітку та сівби сільськогосподарських культур [5].

Протяжність і ухил рубежів не повинні створювати умов для накопичення розмиваючої маси води і перевищення допустимої швидкості стоку [4].

Лінійні рубежі розміщують з максимальним наближенням до напрямку горизонталей. На багатоскатних і сильно хвилястих схилах, а також при пересіченні улоговин і мікропонижень лінійні рубежі доцільно розміщувати так, щоб радіуси повороту на землях першої технологічної групи не перевищували 60 м, другої — 30 і третьої —15 м.

Протяжність ліній рубежу вздовж схилу залежить від його крутості, типу ґрунтів і господарського використання ділянки (табл. 2.1). У зв’язку з тим, що при чергуванні культур у сівозміні в полях періодично розміщують культури з різною ґрунтозахисною здатністю, допустиму довжину ліній току визначають за найбільш небезпечною в ерозійному відношенні. У польових сівозмінах це чистий пар і цукрові буряки, в ґрунтозахисних — зернові.

Лінійні рубежі першого порядку доповнюють рубежами другого і третього порядків, які розміщують при влаштуванні сівозміни і природних кормових угідь по межах полів і робочих ділянок, сіножате- і пасовищезворотніх ділянок і всередині них.

Таблиця 2.1.

Допустима довжина лінії току по робочому напрямку, м [8]

 

Внутрішньопольова організація включає виділення робочих ділянок, які за можливістю мають бути однорідними, компактними, зручними для роботи техніки. Найдоцільніше паралельно-контурне розміщення елементів. Ширина робочих ділянок по всій довжині повинна бути кратною ширині захвату ґрунтообробних і посівних агрегатів.

Якщо вздовж схилу в межах першої та другої технологічних груп земель швидкість стікання води на полях сівозмін перевищує допустимі межі, проектують рубежі третього порядку. При цьому перевагу віддають наорюваним валам, які обробляються. На землях другої технологічної групи в разі необхідності проектують складніші земляні споруди.