Інтегрована система захисту пшениці озимої в умовах Південного Степу України

Пшениця вимоглива до вологи. Протягом вегетації вологість грунту повинна бути в межах 65-75% НВ і  не знижуватись до рівня вологості  розриву капілярів і тим більше до вологості в`янення рослин. При  вмісті в 10-сантиметровому верхньому  шарі грунту доступної рослинам вологи менше 10 мм сходи з`являються із запізненням  і зріджені, Дефіцит вологи у фазі кущіння знижує загальну кущистість, у фазі трубкування - продуктивну  кущистість, у колосіні-цвітіні - озерненість  колоса, під час формування і наливу зерна - дрібнозерність і щуплість зерна. Транспіраційний коефіцієнт пшениці - 320-450. Він зменшується при достатньому  застосуванні фосфорно-калійних добрив, які сприяють розвитку кореневої  системи, роздрібному внесенні азотних  добрив.

Вимагає легкодоступних форм елементів живлення. На утворення 1ц  зерна з відповідною кількістю  соломи забирає з грунту 3-4 кг азоту, 1-1.3 кг Р2О5, 1.8-2.5кг К2О.

 Коефіцієнти засвоєння  азоту із грунтових запасів  - 0.20-0.15, калію - 0.1-0.20, із мінеральних  добрив, внесених безпосередньо  під пшеницю, - відповідно - 0.5-0.80; 0.15-0.45; 0.55-0.95; внесених під попередник - 0.05-0.07; 0.10-0.20; 0.15-0.25, із органічних  добрив - відповідно: 0.20-0.35; 0.30-0.50; 0.50-0.70; та 0.15-0.25; 0.10-0.20; 0.10-0.20.

Вибаглива до світла. Похмура  погода восени спричиняє неглибоке  залягання вузла кущіння та погане загартування, від чого знижується морозо- і зимостійкість; весною - вилягання; під час наливу зерна -зниження вміст  білка в зерні.

Вимоглива до грунтів. Добре  вдається на окультурених структурних  грунтах середнього механічного  складу. Кращими є чорноземні, каштанові  та сірі лісові грунти. Високі врожаї можна  одержувати на окультурених дерново-підзолистих  грунтах при застосуванні підвищених норм органічних і мінеральних добрив, сидератів, вапнування, поглиблення  орного шару, усунення надмірного зволоження. Погано росте на солонцюватих грунтах, солодях, на легких піщаних, важких за механічним складом глинистих грунтах, які запливають, де під час вегетації  застоюється вода.

Вирішуючи питання вирощування  пшениці, слід обов`язково ознайомитись із біотехнологічною характеристикою  сортів рекомендованих для зони. Щоб  знизити ризик, для вирощування  обрати 2-3 або 3-4 (залежно від розмірів посівних площ) сорти різні за скоростиглістю та реакцією на умови вирощування. Такий  підхід дозволить краще використати  попередники, рельєф, погодні умови  року.

Зараз зареєстровані для  вирощування понад 65 сортів озимої м`якої пшениці. З них сильні сорти: Донецька 46 (СЛ), Дончанка 3(С), Знахідка одеська (С), Київська 8(ЛП), Київська остиста (ЛП), Коломак 3 (СЛП), Коломак 5(Л), Красуня  одеська (СЛ), Лада одеська (СЛП), Леля (С), Ніконія (С), Одеська 161(СЛП), Одеська 133(С), Одеська 162(СЛ), Одеська 265 (С), Одеська 267 (СЛ), Тіра (СЛП), Українка полтавська (Л), Фантазія одеська (С), Ятрань 60 (ЛП).

Цінні сорти: Вікторія одеська (Л), Миронівська 33, Миронівська 65, Миронівська 66, Мирхад, Поліська 90, Порада, Херсонська 86, Циганка.

Пшениця вибаглива до попередників і знижує урожайність при повторному вирощувані на 15-20, а при сівбі  третій рік підряд - до 30-35% і більше. При беззмінному вирощуванні  урожаї знижуються навіть при внесенні додаткової кількості добрив. Основною причиною зниження врожайності є  прогресуюче поширення хвороб, шкідників  і бур`янів. Пшеницю не слід розміщати  не лише після пшениці, а й після  інших злакових хлібних культур (крім кукурудзи), які мають спільних збудників хвороб, шкідників і  бур`яни.

Набір попередників, які  забезпечують високі врожаї озимої пшениці  в різних зонах України неоднаковий, але всі вони повинні відповідати  принаймі одній вимозі - бути надійними  щодо накопичення достатньої кількості  продуктивної вологи на початок сівби (не менше 10мм в 10-сантиметровому шарі грунту). Ці культури повинні рано звільняти  поле та не висушувати грунт на велику глибину. Такими у Степу України  є чисті і зайняті пари. Добрими  парозаймаючими культурами є вирощувані на зелений корм озимі жито, пшениця, тритикале, вико- і горохо-вівсяні  сумішки, еспарцет на один укіс, кукурудза, яка збирається до викидання волотей, а також інші культури, які збираються не пізніше червня місяця. Добрими  попередниками є горох, сочевиця, чина. В богарних умовах не слід висівати після сорго, суданської трави, соняшника, кукурудзи на зерно, трав другого-третього року використання.

В Лісостепу пшеницю слід розміщати в полях зайнятих парів  посівами на зелений корм і сіно, після конюшини на один укіс, гороху, сочевиці, чини, ранньої картоплі раннього споживання, кукурудзи на ранній силос, зібраної у фазі молочно-воскової стиглості  не пізніше 20 днів до настання оптимальних  строків сівби, а в посушливій південно-східній частині - також  після чистих парів.

Слід пам`ятати, що інтенсивні сильні і цінні сорти вибагливіші до попередників. Тому кращі попередники (чисті і зайняті пари, зернобобові культури) слід відводити для їх вирощування. У регіонах з достатньою кількістю опадів у липні, серпні і вересні доцільно після збирання ранніх культур робити лущення поля і висівати сидерати (редька, гірчиця), але з таким розрахунком, щоб заробляти їх не пізніше як за 20 днів до настання оптимальних строків сівби пшениці.

В умовах зрошення, окрім  перелічених вище, попередниками  пшениці можуть бути люцерна, кукурудза  на силос.

Обробіток грунту

Обробіток грунту повинен  диференціюватись залежно від грунтової  зони, попередників, типу забур`янення, вологозабезпеченості, часу збирання попередника. Підготовку грунту слід починати без розриву в часі після збирання попередника.

Потрібно пам`ятати, що утримання  поля чистим від бур`янів і сходів падалиці від збирання попередника  до сівби пшениці є важливим заходом  боротьби з багатьма шкідниками пшениці  і хворобами.

Поле, що йде під чистий пар після соняшника, дискують боронами БДТ-7, БД-10 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15А, ЛДГ-20А у двох напрямках, щоб подрібнити післяжнивні рештки і рівномірно розподілити їх по площі та створити умови для проростання бур`янів і основного обробітку грунту. Після стерньових попередників, якщо переважають однорічні бур`яни, поле двічі дискують лущильниками на глибину 6-8 і 8-10см. Якщо переважають багаторічні  бур`яни, перше лущення проводять  на глибину 8-10, друге, а по можливості і третє - на глибину 10-12 та 12-14см, використовуючи знаряддя КПШ-9, КПЭ-3.8, ОПТ-3-5, КТС-10, або  чизельний культиватор ЧКУ-4, обладнаний стрільчастими лапами. Через 2 тижні  після останнього лущення, коли проростуть бур`яни, проводять глибоку оранку на 28-30см, або глибокий плоскорізний обробіток. Окультурені, чисті від  багаторічних бур`янів поля орють на 20-22см.

 В посушливих, ерозійно  небезпечних умовах після соняшника  проводять безвідвальний обробіток  плугами ПЛН-6-35 або іншим, обладнаними  безвідвальними корпусами КБ-35, КБЯ-30-35.

Весною обробіток чорного  пару починають із "закриття" вологи боронами БЗСС-1.0, БЗТС-1.0 в 1-2 сліди. Протягом весни і літа проводять різноглибинний обробіток, який забезпечував би максимальне  збереження вологи і знищення бур`янів. Після закриття вологи, коли з`являться сходи бур`янів, проводять культивацію  культиваторами КШП-8, КЗБ-21, КПЭ-9 на глибину 10-12см, а на забур`янених багаторічними  бур`янами полях - на глибину 12-14см з  одночасним боронуванням. Наступні культивації  проводять по мірі з`явлення бур`янів з поступовим зменшенням глибини  на 1-2см. Не слід зловживати частими  культиваціями. Слід максимально використовувати  боронування широкозахватними агрегатами, особливо якщо немає багаторічних бур`янів, проводячи боронування тоді, коли проростки бур`янів знаходяться  в стадії "білої ниточки" під  поверхнею грунту. Борони незрізаними ребрами спрямовують вперед по ходу агрегата. Якщо поле забур`янене багаторічними бур`янами, щоб зменшити втрати вологи, доцільно до мінімуму звести кількість культивацій та боронувань, обробивши поле гербіцидами.

Якщо перед збиранням  парозаймаючої культури і сівбою озимої пшениці (або іншої озимої культури) достатньо часу, а в  шарі грунту 0-20 см є не менше 20 мм доступної  рослинам вологи, то урожайність пшениці  мало залежить від способу обробітку  грунту при умові, якщо останнім створюється  ущільнений підпосівний і дрібногрудучкуватий  посівний шар з агрегатами не більше 3 см в діаметрі.

В умовах достатнього зволоження після культур, які рано збираються, після лущення стерні проводять  оранку плугами з передплужниками  в агрегаті з секціями кільчасто-шпорових котків і боронами. Глибина оранки 20-22см, а після багаторічних трав - 25-27см. На дерново-підзолистих грунтах - на глибину орного шару 16-18; 18-20 см.

Після кукурудзи, особливо якщо вона збирається не раніше як за 20 днів до сівби пшениці, слід проводити  поверхневий обробіток грунту. Поверхневий  обробіток грунту на глибину 8-12см дисковими  голчастими або плоскорізними знаряддями ефективний після всіх попередників в роки з посушливою погодою під  час підготовки грунту і сівби  на чистих полях і при пізньому збирані попередника. Після гороху проводять теж такий обробіток.

Виключної уваги заслуговує передпосівний обробіток. Він повинен  проводитись старанно відрегульованими на глибину обробітку лапами культиватора КПС-4, УСМК-5.4 або інших з боронами; або комбінованими агрегатами РВК-7.2; РВК-5, ВІП-5.6 і не залишати не оброблених "огріхів". Нерівномірно по глибині  оброблений посівний шар призводить до нерівномірної глибини загортання насіння, а це в свою чергу, призводить до зниження польової схожості насіння, нерівномірності розміщення сходів по площі і розтягнутості появи  їх в часі, порушення синхронності розвитку рослин. Передпосівний обробіток  проводять у день сівби на глибину  загортання насіння. Якщо культивація  проведена глибоко, а грунт пухкий, то поле перед сівбою слід закоткувати.

Удобрення

Серед хлібних культур  озима пшениця є однією з найвибагливіших  до родючості грунту. Добрива підвищують її урожайність на всіх типах грунтів. На утворення 10ц зерна і відповідної  кількості соломи пшениця забирає  з грунту 30-40 кг азоту, 10-14кг фосфору, 18-25кг калію. Система удобрення пшениці  складається з основного удобрення, внесення добрив у рядки під час  сівби та підживлень під час вегетації. В основному удобрені, яке вносять  під основний обробіток грунту, використовують гній та гнойові компости (у Степу - 18-20т/га, Лісостепу - 25-30; Полісі - 30-35т/га) та 80-90% фосфорно-калійних добрив. Вищою  є ефективність гною в зоні достатнього  зволоження та після непарових попередників.

Внесення гною під попередник і під озиму пшеницю безпосередньо  забезпечує майже однаковий приріст  урожайності. Добрі результати від  внесення гною в поєднанні з мінеральними добривами в половинних нормах. По парових полях вища ефективність фосфорно-калійних добрив, по непарових - азотних.

Високу ефективність має  внесення гранульованих добрив у  рядки під час сівби (на 3-5см глибше і вбік від висіву насіння). Доза - P10-15; P10-15 K10-15, а на бідних дерново-підзолистих  грунтах N10P15K15 .

Азотні добрива використовують шляхом підживлень. Лише після гірших попередників та на бідних дерново-підзолистих  грунтах доцільно під перепосівну  культивацію вносити N25-30. Підживлення  проводять у кілька строків в  найбільш відповідальні фази розвитку рослин. Перше підживлення проводять  способом розсівання гранульованої  форми азотних добрив на початку  весняного відростання рослин (другий етап органогенезу). Доза - N30-40 або 20-30% від розрахункової норми на вегетацію. Воно прискорює укорінення рослин, листкоутворення, загальну кущистість. Друге підживлення таким же способом проводять на початку виходу рослин в трубку (4 етап органогенезу) для  підвищення продуктивної кущистості. Доза - 50% від норми азоту на вегетацію (40-60кг). Третє - від фази "флагового" листка і колосіння до початку  формування зерна (7, 8, 9 етапи органогенезу) для підвищення озерненості колоса і виповненості зерна.

 Це підживлення більше, ніж попередні впливає на якість  зерна. Використовують його або  розсіюючи гранульовану форму  азотного добрива, або обприскуючи  посіви водним розчином азотних  добрив. В останньому випадку  слід використовувати сечовину (не  більше як 20%- водний розчин), бо  розчини аміачної селітри виявляють  сенсибілізуючу гербіцидну дію  і обпікають листки і інші  органи рослин.

Якщо вирощується сильний  або цінний сорт і є можливість одержати сильне зерно, але проведених підживлень недостатньо, тоді проводять  додаткове, понад розрахункових  норм, якісне підживлення розчином сечовини або плаву при дозі азоту 25-35кг/га у фазі наливу зерна. Цим  підживленням можна підвищити вміст  білка на 1-2% і клейковини на 2-4% і  більше.

Перше підживлення ефективніше  проводити прикореневим внесенням  добрив на глибину 4-5см дисковими сівалками. В цьому випадку можна внести одночасно і фосфорно-калійні  добрива, якщо з якоїсь причини не вся їх доза була внесена до сівби. Питання проведення 3-го підживлення  спірне і до нині. Ефективність використання азоту з туків у цьому підживлені знижується. Тому його недоцільно проводити  у зонах з недостатнім зволоженням  та в роки з посушливою погодою  в цей час. Отже в степових богарних районах усю розрахункову кількість  добрив слід використати в першому, або першому і другому підживленнях, керуючись станом розвиненості посівів  та враховуючи величину загальної норми  азоту.

Для вирощування товарного  зерна слід використовувати кондиційне насіння категорії Рн-1-3, яке має  лабораторну схожість не нижчу 92%, чистоту  не меншу 98%, силу росту більше 80%, масу 1000 зерен більше 40г. Важливо, щоб  насіння було не лише добре очищене, а й розсортоване на фракції за величиною. Вирівняне насіння з  меншою масою 1000 зерен забезпечує вищу урожайність, ніж невирівняне -з  вищою масою 1000 зерен. З невирівняного  насіння розвиваються різні за силою  рослини. Слабкіші з них пригнічуються  і гинуть взимку та під час весняно-літньої  вегетації. До невирівняного насіння  важко підібрати оптимальну глибину  загортання, норму висіву.