Інтенсивна технологія вирощування вівса

Внаслідок видовження соломини з пазухи верхнього листка виходить суцвіття з уже сформованими колосками  та квітками. Поява перших колосків з пазухи листка відмічається як фаза викидання волоті, що настає приблизно через 3 тижні після виходу в трубку.

Після викидання волоті з пазухи верхнього листка починається цвітіння. Першими зацвітають квітки в самих  верхніх колосках, а в і наступні дні цвітіння розповсюджується до низу волоті та від кінців гілок до їх основи.

У межах колоска цвітіння починається  з нижньої квітки і просувається до верхівки; продовжується воно 2—3 дні. Окрема волоть цвіте 5—8 днів.

За способом запилення  овес належить до самозапильних рослин. Тип цвітіння у вівса розкрито квітковий, причому квіткові плівки розкриваються під час цвітіння іноді майже під прямим кутом. Приймочки та пиляки достигають одночасно. Під час цвітіння приймочки здебільшого .не виходять з квіткових плівок, а пиляки лопаються ще до того, як вийдуть з квітки. Іноді пиляки виходять на зовні, ще не лопнувши, і тоді їх розтріскування відбувається поза квіткою, і пилок в такому разі розноситься вітром. У зв'язку з таким типом цвітіння випадки перехресного запилення у вівса нерідко-спостерігаються у всіх його видів. Особливо високий процент природних гібридів (до 10%) зустрічається у голозерного вівса.

Природні гібриди утворюються  не тільки від схрещування між  рослинами в межах виду, але  й між різними видами.

Під час цвітіння вівса ріст рослин продовжується. За даним,и М. М. Кулешоіва і Г. П. Лапцевич, у перші дні його цвітіння спостерігається ще значний ріст стебла, який згодом поступово уповільнюється і зовсім припиняється з закінченням цвітіння останніх колосків у волоті.

Після запліднення квіток внаслідок надходження поживних речовин до зав'язі відбувається налив зерна а згодом і його достигання. У зерен вівса відзначають три фази стиглості: молочну, воскову та повну.

Молочна стиглість настає здебільшого через 12—16 днів після  цвітіння. Перехід від молочної стиглості  до воскової у вівса відбувається швидше, ніж у інших хлібних злаків. Але волоть вівса достигає менш рівномірно, ніж колосся інших хлібних рослин. В снопах овес достигає гірше, ніж інші хліба, через що при надто ранньому збиранні одержують не вирівняне зерно. Достигають зерна в межах окремої волоті аналогічно тому, як відбувалося цвітіння: від верхньої до нижньої частини волоті.

Зерна, що утворилися у  волоті першими, звичайно бувають крупнішими та найважчими.

Слід мати на увазі, що схожість насіння, яке тільки що достигло, буває дуже низькою.. Для того, щоб вона стала нормальною, потрібен період післязбирального достигання, який буває різної тривалості: у одних форм всього декілька днів, а у інших — значно довший. Більш тривалий період післязбирального достигання у південних форм. Короткий період після збирального достигання є негативною властивістю сорту, оскільки насіння таких сортів здатне зразу ж після достигання за дощової погоди проростати у валках і снопах. Післязбиральне дозрівання можна в разі потреби значно прискорити навіть у насіння, зібраного в молочно-восковій стиглості,— прогріванням протягом 2—3 днів при температурі до 50°С або охолодженням до температури +5° протягом 3 днів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

IV. Технологія вирощування культури в господарстві

Попередники. Кращими попередниками є зайняті пари після зернобобових культур (особливо горох) та після багаторічних трав. Не рекомендується висівати після суданської трави, сорго, кукурудзи на зерно, соняшнику, які пізно звільняють поле та висушують і виснажують ґрунт на значну глибину.

Рекомендовані сорти: Астор, Буг, Кубанський, Альф, Плонез, Факір, Синельниківський 68, Скакун, Чернігівський.

Підготовка ґрунту. Лущення  потрібно провести зразу ж після  збирання попередника на глибину 6-8 см дисковими лущильниками ЛДГ-5А, ЛДГ-10А, ЛДГ-15А або важкими дисковими боронами БДВ-3, БДВ-6,5.

Оранку проводять на глибину 22-25 см плугами ПЛН-3-35;

ПЛН-4-35, ПЛН-5-35 та ін. Перед  оранкою необхідно внести органічні  та мінеральні добрива, а при потребі  провести вапнування ґрунтів. Органічні добрива вносяться розкидачами РОУ-6А, ПРТ-10-1, ПРТ-16М з розрахунку 20-25 т/га. Під основний обробіток ґрунту необхідно внести повну дозу фосфорно-калійних добрив з розрахунку 90-120 кг д.р. на 1 га, а на збіднілих ґрунтах додатково — 20-30 кг д.р. азотних добрив. Для внесення мінеральних добрив використовуються машин 1РМГ-4, МВУ-0,5 М, МВУ-5 та ін.

Перед сівбою необхідно  проводити передпосівний обробіток  ґрунту за допомогою культиваторів  КПС-4,0 або УСМК-5,4. Найкраще використовувати  комбіновані ґрунтообробні агрегати типу «Європак-6000», «Скорпіон», «Компактор», «Борекс».

У боротьбі з комплексом шкідливих організмів першорядне значення мають агротехнічні заходи. Щоб запобігти  масовому розмноженню багатьох видів  шкідників і нагромадженню збудників  інспекційних хвороб, не рекомендується розміщувати овес  після стерньових попередників більше двох років підряд. При розміщенні вівса після стерньового попередника ґрунт до сівби необхідно утримувати під чистим паром не менше двох місяців, для чого урожай на цих полях збирають у першу чергу.

Особливу увагу слід приділяти своєчасному післяжнивному  та передпосівному обробітку ґрунту на полях після збирання зернових колосових культур, які є попередниками  озимої пшениці.

Обов'язковим заходом  є завчасне протруювання насіння з метою знезараження від збудників сажкових хвороб і захисту проростків від ураження збудниками кореневих гнилей. Для протруювання застосовують препарати: Байтап універсал, 19,5% з.п. — 2,0 кг/т (19,5%-й змочуваний порошок); Вінцит, 5% к.с. — 2,0 л/т (5%-й концентрат суспензії); Вітавакс 200 ФФ, 34% в.с.к. — 2,5 -3,0 л/т (34%-й водосуспепзійний концентрат); Дивіденд, 3%) т.к.с. — 2,0 л/т (3% — й текучий концентрат суспензії); Максім 0,25, 2,5%) т.к.с. — 2,0 л/т; Раксіл, 2% з.п. — 1,5 кг/т; Реал 200, 20%) т.к.с. — 0,2 л/т.При загрозі масового пошкодження посівів шкідниками на початку свого розвитку рекомендується обробляти насіння препаратом Промет 400, 40%) мк.с. — 2,0 л/т (40%) — на мікрокапсульована суспензія).

     Протруєння проводиться протруювачами ПСШ-5, ПС-10 А.

1. Місце в  сівозміні

           Вівсу, як маловибагливій до грунту культурі, здебільшого відводять у сівозміні останнє місце. Часто овес служить попередником багаторічних трав, які під нього підсівають. На піднятих цілинних луках та на осушених болотах овес висівають першою культурою.

У сівозмінах з зайнятими  парами овес при посіві його з деякими  зернобобовими культурами — викою, горохом, пелюшкою, люпином  широко використовується як парозаймаюча культура. Часто овес використовують як покривну культуру для багаторічних трав. Але він вважається гіршою покривною культурою, ніж ячмінь та яра пшениця, бо більш пригнічує розвиток трав.

Вивченням впливу попередників на врожай вівса займалося багато науково-дослідних установ України .

Як видно з наведених даних, овес — чутлива до попередників культура. Найбільш високі врожаї одержують при посіві його після картоплі, кукурудзи і зернобобових.

Великий вплив на врожай вівса має також агротехніка  попередників. Врожаї вівса при посіві по удобрених попередниках значно вищі, ніж по тих же попередниках, але не удобрених. Просапні культури є добрими попередниками для вівса, якщо догляд за ними був дбайливий.

Досить часто, особливо в південних районах, овес сіють  після озимої пшениці. Більші врожаї при цьому .одержують після пшениці, що йшла по пару.

2. Обробіток ґрунту

Під овес застосовується така ж система обробітку грунту, як і під інші ярі зернові хліба. Вола повинна бути спрямована на підвищення родючості грунту, збереження та нагромадження  вологи та поживних речовин, знищення бур'янів, шкідників та збудників хвороб і проведення сівби в лай-більш ранні та стислі строки.

Така система, як відомо, складається з лущення стерні, зяблевої оранки, раннього весняного  боронування, передпосівної культивації та боронування.             

Кожна з складових  частин системи обробітку грунту має істотне значення для одержання  високого врожаю вівса. Так, за даними Носівської дослідної станції, в  середньому за 15 років одержало врожай вівса при посіві його без лущення стерні 11 ціга, а при застосуванні лущення —14,2 ц/га.

Важливе значення для  врожаю вівса має своєчасність проведення зяблевої оранки.

Багаторічними дослідами  ряду дослідних станцій встановлено, що чим раніше зорати на зяб, тим  вищий буде врожай вівса.

Застосовуючи ранню оранку в комплексі з іншими агротехнічними прийомами, часто одержують високі врожаї вівса.

Дослідження останніх років  показали, що (ранні строки зяблевої оранки навіть в південних районах  не мають великого значення для вирощування  високих врожаїв при умові, що лущення проведено своєчасно і якісно.

Важливе значення має  також глибина зяблевої оранки. Але  слід мати на увазі, що в південних  районах при .недостатній кількості  опадів глибока зяблева оранка призводить до надмірного висушування врожаю вівса.

Практично у виробництві  поглиблення оранки безпосередньо  під овес не провадиться. Проте овес добре реагує на поглиблення орного шару і в тому випадку, якщо воно провадилось під його попередник.

Зоране на зяб поле звичайно залишають на зиму незаборонованим. Але не скрізь і не завжди це буває корисно. Ще П. А. Костичев рекомендував для безсніжних районів, зокрема для Криму, боронувати зяб з осені, щоб запобігти висиханню грунту взимку. За даними кол. Українського н.д. інституту зернового господарства, при осінньому боронуванні зябу на півдні України зберігається більше вологи в грунті, ніж без боронування,

Осіннє боронування  зябу, за тими ж даними, буває тим  більш ефективним, чим менше було опадів з осені. Якщо під час оранки грунт сухий і глибистий, то вирівнювання поверхні зябу провадять після осіннього дощу.             

  Осіннє боронування зябу має значення для південних районів і як засіб, що зменшує вітрову ерозію грунту. У цих районах необхідне широке виробниче випробування цього прийому обробітку грунту. При підготовці грунту під овес на схилах з крутизною 7—9°, за даними Українського науково-дослідного інституту землеробства, найбільш ефективною є зяблева оранка з утворенням чистого мікрорельєфу. Особливо перспективною при цьому є оранка плугами з валкоутворювачами і ґрунтопоглиблювачами.

      Як відомо, овес є найбільш вологолюбною культурою серед зернових культур. Для одержання високого врожаю вівса особливе значення має нагромадження та збереження вологи в грунті.    Одним із важливих заходів по нагромадженню вологи є затримання снігу і талих вод. Овес у більшій мірі, ніж інші культури, терпить від суховіїв. Важливим засобом захисту посівів вівса від суховіїв є лісосмуги.

Весняний передпосівний  обробіток грунту необхідно починати якнайраніше. Перш за все провадять закриття вологи шляхом боронування або шлейфування, залежно від окультуреності та механічного складу грунту. Слідом за закриттям вологи провадять культивацію на глибину загортання насіння з одночасним боронуванням.

Звичайно під овес культивацію провадять на глибину 5—6 см, а в південних районах в сухі весни — на глибину 7—8 см.

В окремих випадках, коли за зиму грунт мало ущільнився, можна  обійтись без передпосівної культивації, провівши лише боронування.

У районах достатнього  зволоження (західні області) на важких запливаючих грунтах провадять розпушування на глибину 12—15 см з одночасним боронуванням. Важкі ґрунти в умовах достатнього зволоження так злежуються, що культивації з боронуванням часто буває не досить.

При вивченні ефективності різних прийомів передпосівного обробітку ґрунту під овес на важких дерново-підзолистих ґрунтах у зональному н.-д. інституті зернового господарства нечорноземної смуги одержано такі результати .

Як видно з наведених  даних, глибоке розпушування, а також переорювання зябу забезпечили в цьому досліді значну прибавку врожаю порівняно до культивації. Але при переорюванні засміченість посіву була значно більшою, ніж при глибокому розпушуванні. При переорюванні частина насіння бур'янів, яке було приоране восени, виноситься на поверхню.

Дослідами встановлено, що глибоке розпушування запливаючих  грунтів весною культиваторами підвищує біологічну активність грунту, внаслідок  чого утворюється більше нітратів, які сприяють підвищенню врожаю. У  цих дослідах розпушування на глибину 15—17 см збільшило врожай вівса на 2,4 ц/га, порівнюючи з переорюванням. Підвищення врожаю при цьому зв'язане також з меншою засміченістю ділянок, якщо не провадилось весняне переорювання.

При передпосівній підготовці грунту, особливо коли провадиться глибоке розпушування зябу в сухі весни, застосовується коткування.

Удобрення овес слабше реагує на удобрення, ніж жито, ячмінь та озима пшениця, але трохи краще, ніж яра пшениця.

Проведеними дослідами  виявлено, що більш чутливим на внесення гною є жито, потім ячмінь, просо та озима пшениця.

На кол. Харківській  дослідній станції вивчалось  відношення різних ярих зернових культур  до спільного впливу післядії .гною та прямої дії мінеральних добрив. У цьому досліді в пар під озимину вносився гній по 20 г/га, а перед зяблевою оранкою під ярі культури вносились повні мінеральні добрива з розрахунку по 45 кг/га діючої речовини. У середньому за 6 років приріст урожаю зерна вівса від такого добрива дорівнював 34,5%, а ячменю — 10^%.

В районах більш вологих у тих випадках, коли для вівса створені добрі умови вирощування, чутливість його на удобрення значно підвищується так, у дослідах Носівської дослідної станції при внесенні 20 т/га гною безпосередньо під овес одержано в середньому за ряд років зерна по 20,6 ціга, а без добрив тільки 15,8 ц/га. У дослідах, проведених Всесоюзним інститутом добрив, агротехніки та агрогрунтознавства, урожай вівса підвищувався від внесення повного мінерального добрива на підзолистих супіскових грунтах з 10,8 до 19,2 ц/га; на підзолистих суглинистих грунтах — з 12,3 до 19,9 ц/га; на сірих лісових грунтах — з 14,8 до 22,3 ціга; на деградованих та вилугуваних чорноземах — з 16,3 до 26,4 ціга, а на глибоких та звичайних чорноземах—-з 18,8 до 24,3 4/га.                 .