Породоутворювальний процес в Україні на сучасному етапі

 Селекційне досягнення з бджільництва підлягає апробації за умови його переваги над стандартом породи і ровесниками за селекційними ознаками:

медова і воскова продуктивність - понад 15 %;

сила бджолиних сімей  перед медозбором - понад 10 %;

продуктивність бджолиних  маток - понад 15 %;

зимостійкість - понад 10 %.

Селекційне досягнення з рибництва підлягає апробації за умови перевищення нового селекційного досягнення за показниками порівняно з нормативами для даної зони:

зимостійкість на першому  році життя - 5-7 %;

продуктивність цьоголіток - 7-10 %;

плодючість -10 %;

затрати корму на одиницю  приросту маси цьоголіток - нижче 10 %;

позитивна реакція самок  на гормональну стимуляцію (не нижче 90 %).

 Селекційне досягнення шовковичного шовкопряда підлягає апробації за умови переваги нових гібридів над гібридом-стандартом при утриманні в однакових умовах за:

урожаєм коконів - понад 5 %;

кількістю гусені - понад 90 %;

масою оболонки кокона - понад 400 мг;

шовконосністю у сирому коконі - понад 23 %;

довжиною коконової нитки - понад 1250 м;

довжиною безперервно  розмотуваної нитки - понад 800 м;

виходом шовку-сирцю - понад 42,5 %.

 

4.1. Апробація селекційних  досягнень здійснюється експертною  комісією, створеною згідно з  наказом Міністерства аграрної  політики та продовольства України.

До складу експертної комісії  входять спеціалісти Міністерства аграрної політики та продовольства  України, Національної академії аграрних наук України, селекційних центрів, науково-дослідних інститутів, дослідних  станцій, вищих навчальних закладів, членів рад по роботі з породами та інші.

До складу експертної комісії  не включають автора (авторів) селекційного досягнення, що апробується. 

 

 

  

 

 

 

  

 

 

  

 

 

 

 

Висновки

1. Диференціація сільськогосподарських тварин в племінному господарстві за їх призначенням дозволяє ефективно використати генетичний потенціал кращих корів стада та забезпечує нормальне відтворення основного поголів’я. 2. Сільськогосподарські тварини за призначенням відрізняються між собою за тілобудовою, живою масою, молочною продуктивністю, коефіцієнтом молочності при достовірній у більшості випадків різниці.

3. Для розширення племінної  бази тварин доцільно гірших для рівня племінного заводу передавати дочірнім господарствам, котрі у майбутньому можуть перерости у племінні репродуктори і заводи.

4. Низькопродуктивних тварин, призначених для виранжировки із стада, слід тимчасово використовувати як резерв для збільшення виробництва високоякісної яловичини за рахунок одноразового осіменіння спермою плідників спеціалізованих порід.

5. Збільшення інтенсивності  відбору тварин в селекційну групу призводить до помітного зростання очікуваної продуктивності стада.

6. Диференціація тварин на групи за призначенням виявляє високу економічну ефективність використання високопродуктивних тварин – матерів ремонтних плідників та селекційного ядра.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пропозиції 

В племінних господарствах  по розведенню сільськогосподарських тварин за результатами бонітування слід здійснювати диференціацію тварин за їх призначенням, виділивши при цьому три групи кращих тварин (для відтворення племінних і ремонтних тварин для комплектування власного стада) та дві групи тварин з меншою продуктивністю (для передачі в дочірні господарства та виранжировки). На тваринах останньої групи (виранжировка) доцільно одноразово використовувати плідників спеціалізованих порід з метою одержання високоякісного мяса.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Анкер А. Задачи и проблемы селекции и гибридизации свиней// Актуальные вопросы прикладной генетики в животноводстве. –М.: Колос,1982. – С. 216-253.

2. Березовський М. Новий материнський заводський тип свиней у великій білій породі / М. Березовський, В. Говтв’ян // Тваринництво України. – 2001. – № 3. – С. 8-9.

3. Вавилов Н.В. Селекция как наука / Н.В. Вавилов // Избранные произведения Т.1 АН СССР. – Ленинград: Наука,1967. – С. 328-342

4. Вепринцев А., Маштак З. Об эффективности промышленного скрещивания свиней / А. Вепринцев, З. Маштак // Свиноводство. – №12. – С. 30.

5. Ващенко П. Відгодівельні  якості, ріст та розвиток свиней  великої білої породи при поєднанні  генотипів вітчизняної та зарубіжної  селекції /    П. Ващенко // Тваринництво України. – 2004. –  №3. – С. 18-19.

6. Горин В.Т. О возможности прогнозирования гетерозиса у свиней / В.Т. Горин, И.Н. Никитченко // Вестн. АН БССР / Серия с. – х. наука. –1969. – С. 94-99.

7. Козловский В.Г. Организация племенной работы при индустриализации свиноводства / В.Г. Козловский. – Министерство сельского хозяйства. – М.: Колос. – 1984. – 6 с.

8. Корнеев П.И. Гибридизация  – важнейший резерв производства  свинины / П.И. Корнеев // Животноводство. – 1979. – №12. – С. 18-21.

9. Кузьменчук Р. Альтернативне свинарство, світовий досвід / Р. Кузьменчук // Агробізнес сьогодні. – 2005. – №21. – С. 14-16.

10. Кушнер Х.Ф. О генетической природе и методах разведения животных по линиям // Выведение высокопрдуктивных линий и гибридных свиней. – М.: Колос,1973. – 27-42 с.

12. Лебедев Ю.В. Интенсификация селекционной работы в свиноводстве // Сб. / Теория и методы индустриального производства свинины. – Ленинград: Агропромиздат,1985. –.С. 51-56.

14. Овсянников А.И. Породы сельскохозяйственных животных, пути и методы их совершенствования / А.И. Овсянников // Животноводство. – 1965. - №12. – С. 3-12.

15. Терентьева А.С. Повышение качества свинины в условиях промышленной технологии / А.С. Терентьева. – Москва,1980. – 48 с.

16. Тимми А. Предварительные результаты опытов по гибридизации свиней // Сб. научных трудов Эстонского НИИ животноводства и ветеринарии. –1988. – Т. 52. – С. 151-156.

17. Anker A.A. Asertechibridisasio metjdikai kerdesei // Allatteny eszetes. – 1974. – 23 – N. 10. – S. 721-727.

18. Jonson P. Grusamientos porcinosmen patses Kuropeus / Jonson P. // Inform. directora. – 1976. – N 15. – P. 5-54.

19. Skjervold H. Hybridavol med svin. //Nordisk Jordbruks – tosking . –1977. – 55. – N. 4(5) – P. 437-438.

20. Strang G. We use hybride //Pig forming. – 1970. – 18. – N. 4. – P. 37-39.

21. Tribler C. Hybridschweine, das Endsiel dsr Zuctungsarbeit in der Schweinezuskt / Tribler C. // Monftshefte fur Veterinarmedizin. – 1968. – 23. – N. 10. – S. 721-727.

22. Матеріали з сайту www.portal-slovo.ru/

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

. 

 

 

Заходи  по утилізації та використанню відходів тваринництва

Утримання тварин в закритих приміщеннях  пов’язане з нагромадженням великої  кількості відходів, зокрема гною. Кількість останнього залежить від  виду тварин, тривалості стійлового періоду, виду й витрат підстилкового матеріалу.

Гній – дуже цінне незамінне  органічне добриво, проте, крім корисних хімічних елементів, здатності підвищувати  родючість ґрунту, може містити збудники ряду захворювань і насіння бур’янів.

Залежно від умов зберігання в гною може бути більше чи менше корисних речовин, які підвищують родючість  ґрунту. Безладне зберігання гною, зваленого  в купи призводить до втрат 50-60% поживних речовин і забруднення території.

Видалення гною в господарстві проводять  механічним способом. Механічне видалення  гною проводиться за допомогою скребкових установок - транспортерів. Механічне  видалення гною має такі недоліки: використання механічних засобів призводить до збільшення шуму, а також до збільшення шкідливих газів. Механічний спосіб видалення гною має і ряд переваг: відносно незначні ємності та території  для зберігання, компактність гноєсховищ, зменшення затрат ручної праці та контакту гною з навколишнім середовищем.

Гній із транспортерів потрапляє  на рухомі засоби перевезення, якими  перевозиться до гноєсховищ, де його зберігають.

Гноєсховище заглиблене, відкритого типу. Розташоване біля ферми на відстані 100 м від тваринницьких  приміщень. Влаштоване на місці із водонепроникним  ґрунтом, на ділянці віддаленій від  джерел водопостачання.

Від тварин, хворих на інфекційні (інвазійні) захворювання, гній знезаражують. Знезараження гною – це процес знищення патогенної мікрофлори та гельмінтів. Знезараження в господарстві проводять природним  способом – твердий гній знезаражують у гноєзбірниках за рахунок самозігрівання гною. Гній утрамбовують, в ньому  розвивається анаеробна мікрофлора, яка піднімає температуру гною до 70 °С. В результаті гине патогенна  мікрофлора та яйця гельмінтів. Тривалість такого знезараження залежить від температури. Влітку тривалість знезараження триває близько 60-90 діб, взимку 4-6 місяців.

Гній, одержаний від тварин хворих на сибірку, емкар, тощо, обов’язково  спалюють або закопують на скотомогильнику.

При захворюванні тварин на ящур, чуму, бетиху, паратиф, туберкульоз, бруцельоз, інвазійні хвороби гній, одержаний  від них, підлягає біотермічному  знезаражуванню. Для цього поряд  із гноєсховищем, але не ближче 100 м  від приміщень, на окремому майданчику риють котлован завширшки 3 м і  завглибшки 25 см. Дно його із заглибиною 50 см утрамбовують шаром глини в 15-20 см. Перед укладанням гною заглибину (жолоб) покривають жердинами, а потім  шаром в 25-40 см соломи чи сухого гною від здорових тварин. Після цього  нещільно накладають конусом заввишки 1,5-2 м штабель із гною від хворих тварин, залишаючи вільними по 40-50 см краї котлована. Такий штабель покривають з усіх боків шаром заввишки 10 см (взимку 40 см) соломи, торфу або  гною від здорових тварин. Поверх нього  насипають землю або пісок  шаром завтовшки 10 см. Тривалість знезараження гною близько 60-90 діб, взимку 4-6 місяців. Після цього гній використовують для удобрювання полів господарства.