Урожайність пшениці озимої залежно від застосування добрив та біорегуляторів росту в умовах дослідного поля ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

 

 

 

                                                                                                                                                                       Кафедра рослинництва

 

 

 

 

 

Звіт

 

про виробничу практику

 

на тему: «Урожайність пшениці озимої залежно від застосування добрив та біорегуляторів росту в умовах дослідного поля ХНАУ

 ім. В.В. Докучаєва»

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент курсу

                                                                       агрономічного факультету

заочної форми навчання

Еськов О.С.

 

 

 

 

                                                                Керівник:                            Попов С.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків - 2012

 

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………..   3

   

   Розділ 1.Огляд літератури по темі досліджень ………………………..       4

 

    1.2. Народногосподарське  значення та біологічні особливості  озимої пшениці… …………………………………………………………………….   6  

1.3.  Технології вирощування озимої м’якої пшениці................................  8           

 

 

 1.4. Застосування регуляторів росту у виробництві ……………………. 17

 

Розділ 2. Експериментальна частина……………………………………     21

 

2.1. Грунтово-кліматичні умови зони  …………………………………… 

 

2.2. Мета, завдання та методика досліджень…………………………….    27

 

2.3 Характеристика сортів ………………………………………………… 30

 

2.4. Результати досліджень……………………………………………….     33

 

Висновки ………………………………..……………… ….……………     37

 

Список використаної літератури ………………………………………….  38

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В середньому за останні роки питома вага пшениці озимої у посівних площах усіх зернових становила 40-42%, а у валовому зборі зерна - 47-49%. Як свідчать статистичні дані, валові збори зерна в Україні останніми роками залишаються нестабільними (від 32 до 38-42 млн. т).  Такі коливання пов'язані як з погодними умовами, так і можливістю впровадженню у виробництво цільових енерго- і ресурсозберігаючих технологій вирощування, розроблених з урахуванням грунтово-кліматичних умов, попередників, рівня мінерального живлення, біологічних особливостей сортів.  Досвід кращих господарств свідчить, що з підвищенням культури землеробства саме завдяки озимій пшениці можливе подальше нарощування виробництва продовольчого зерна. Серед питань, які сприяють підвищенню продуктивності та поліпшенню якості зерна озимої пшениці важливе місце належить своєчасній сортозаміні, оскільки сорт є одним з найбільш доступних і ефективних засобів стабілізації виробництва зерна. Вважається, що за однакової технології вирощування  та затратах праці і коштів посіви сучасних сильних сортів здатні порівняно з їх попередниками забезпечувати приріст урожаю до 20-25%.

З появою останнім часом нових сортів, для яких не завжди характерною є висока кущистість, оскільки селекція озимої пшениці ведеться головним чином на підвищення продуктивності колоса, для виробників  зерна актуальним є питання реалізації потенціалу сорту в умовах конкретного господарства за існуючих елементів технології вирощування з метою подальшого їх вдосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Огляд літератури по темі досліджень

 

Різностороннє використання зерна озимої пшениці зумовлює необхідність диференційованого науково обґрунтованого підходу до вирішення проблеми забезпечення народного господарства в достатній кількості продовольчим і фуражним зерном високої якості. Для вирішення цієї проблеми, по-перше, слід не взагалі збільшувати збір зерна, а збільшувати виробництво необхідного зерна; по-друге, доцільно приділити максимум уваги підвищенню якості зерна. Невелика питома вага зерна з високим вмістом білка в зерновому виробництві пояснюються тим, що його не завжди і не скрізь можна одержати.

Для одержання зерна з якісними показниками сильної пшениці під час достигання необхідними є середньодобова температура повітря близько 20-25° С та відносна вологість 55 %. До цього слід додати й те, що такі погодні умови повинні складатись на певних, критичних щодо якості зерна етапах розвитку озимої пшениці. На якості зерна суттєво позначається вологість ґрунту. Так, у посушливі роки, при недостатніх запасах продуктивної вологи в грунті, утворюється зерно з підвищеним вмістом зерна.

Помітно і неоднозначно впливає на якість зерна і родючість ґрунту. Як правило, на ґрунтах із більшим вмістом гумусу одержували зерно пшениці кращої якості. Стосовно впливу азотних добрив на білковість зерна необхідно зазначити, що проблема підвищення рівня вмісту білка в зерні пшениці вирішується лише в деякій мірі збільшенням внесення азоту в грунт. Так, при внесенні азоту 180-230 кг/га врожай зерна зріс майже вдвічі, вміст білка зерна – лише на 25-30% [1,5].

Але, незважаючи на проведені дослідження впливу агротехнічних факторів на біохімічні процеси в рослині, фізіологічний механізм і біохімічна суть мінливості вмісту білка в зерні пшениці до цього часу не розкриті.

Тому визначення закономірностей накопичення білка в зерні, а також умов, що впливають на цей процес, дозволить знайти шляхи найбільш повної реалізації потенційних можливостей сортів озимої пшениці. 

Перш за все, необхідно звернути увагу на те, що при проходженні рослиною 9 етапу органогенезу утворюється новий організм, який має свої потреби і функції. Так, якщо утворення коренів, стебла та листя необхідне для функціонування рослини, то з утворенням зиготи з’являється організм, який для свого розвитку підпорядковує функціонування всіх органів рослини.

Такий перехід зумовлюється комплексом фітогормонів, які зосереджуються в зернівці, як у стадійно молодшому організмі в цей період, що, в свою чергу, стимулює надходження до неї пластичних речовин, регулює процес клітинного поділу, диференціація і т. д.

Підвищення білковості зерна і є внутрішнім пристосуванням зернівки до існуючих ґрунтово-кліматичних умов, яке відбувається лише в фазу наливу зерна. Тому ця фаза розвитку і є визначальною в формуванні зерна з різним вмістом білка, а в кінцевому результаті – зерна, пристосованого до кращого зберігання та проростання у певних умовах. Тобто, при оптимальних умовах формується зерно, яке більш придатне до проростання в подібних умовах, тоді як зерно, фази наливу якого проходили в екстремальних умовах, пристосоване до проростання і при оптимальних, і при екстремальних умовах, так як посівні якості зерна з вищим рівнем (15%) білка значно краще, ніж зерна з нижчим (10-11%) його вмістом. Отже, зміна рівня білковості зерна озимої пшениці є однією з форм пристосування зернівки, як цілісного організму, до певних ґрунтових та погодних умов.

Встановлено, що при високих (20-25°С) середньодобових температури і низьких запасах продуктивної вологи в ґрунті в певну фазу відбувається реутилізація азотистих речовин та підвищення вмісту білка у зерні пшениці.

У той же час відомо, що при таких же умовах спостерігається інтенсивне наростання кореневої системи у більшості рослин [8]. Крім цього, доведено,  що в фазу наливу зерна при екстремальних умовах озима пшениця відчуває дефіцит азоту. В той же час внесення його в достатній кількості не давало суттєвого підвищення рівня білковості зерна. Встановлено, що зміна якості зерна озимої пшениці, внаслідок використання органічної форми азоту в період наливу зерна при відповідних грунтово-кліматичних умовах значно покращує їхні посівні якісні показники.

1.2. Народно-господарське значення та біологічні особливості озимої пшениці

Пшениця - найважливіша продовольча культура. Не випадково озима пшениця є основним продуктом харчування у 43 країнах світу з населенням понад 1 млрд. осіб. У хімічний склад зерна входять усі необхідні для харчування елементи: білки, вуглеводи, жири, вітаміни, ферменти і мінеральні речовини. Найважливішим компонентом зерна є білок. Його вміст може коливатися від 8 до 22%. Всі найважливіші життєві процеси людини (обмін речовин, здатність рости і розвиватися, розмноження) пов'язані з білками. Замінити білки у харчуванні іншими речовинами неможливо. У зерні пшениці найголовнішим є клейковиний білок. Клейковина - це нерозчинний у воді пружно-еластичний гель, що утворюється при змішуванні розмеленого борошна з водою. Основу клейковини становлять спирто- і лужнорозчинні білки -гліадин і глютеїн. Жодний інший хлібний злак не має такого цінного поєднання цих двох важливих компонентів. Основну частину зерна пшениці складають вуглеводи. Вони представлені в основному крохмалем (48-63%). Вуглеводи мають велике енергетичне значення у харчуванні людини. Із вуглеводів, крім крохмалю, в зерні міститься 2-7% цукрів (в основному в зародку), а також 2-3% клітковини. Клітковина не розчиняється у воді і не засвоюється організмом. При виготовленні борошна вона залишається у висівках. Жир складає в зерні пшениці в середньому 2% і розміщується в зародку і алейроновому шарі.

Всебічне вивчення вимог зернових до факторів життя є основою розробки високоврожайних ресурсоощадних технологій. Вимоги до температури, вологи, світла, забезпечення поживними речовинами та ін. впродовж вегетації змінюються. І тому для отримання запланованого врожаю потрібно поєднувати технологію вирощування пшениці з конкретними гідротермічними умовами року. Але для цього необхідно знати біологічні властивості озимої пшениці.

Вимоги до температурного режиму. Озима пшениця з групи зернових досить стійка культура. Насіння починає проростати при температурі у посівному шарі грунту 1-2°С. Сходи при цьому з'являються пізно і недружно. Оптимальна температура проростання пшениці перебуває в межах 12-20°С. За умови достатнього зволоження грунту сходи при такій температурі з'являються на 5-6-й день.

Вимоги   до вологи. Озима пшениця вимоглива до вологи культура.  Насіння для набухання потребує 55-60% води від його маси. За недостатньої вологості грунту рослини не кущаться і різко знижують продуктивність. Найбільш негативно впливає на врожай озимої пшениці нестача вологи в період виходу в трубку - колосіння. Високий врожай збирають при весняних запасах вологи в метровому шарі грунту близько 200 мм, а в період колосіння не менш як 80-100 мм. Транспіраційний коефіцієнт коливається від 300 до 700.

    Вимоги   до світла. Сонячне світло - основне джерело енергії для всіх фотосинтезуючих рослин. Приплив сонячної енергії на поверхню землі дуже великий, проте лише незначна частина енергії, так звана фотосинтетичне активна радіація (ФАР), використовується у процесі фотосинтезу. У формуванні врожаю задіяно біля 1-3% сонячної радіації. Високоврожайні посіви зернових, що реалізовують біологічні і фізико-хімічні можливості при сприятливих умовах росту і розвитку, можуть нагромаджувати у врожаї сухої біомаси біля 5% ФАР, що відповідає 300 ц сухої маси.

Вимоги до грунту. Коренева система озимої пшениці на родючих грунтах здатна проникати на глибину до 2 м. Тому озимій пшениці найбільше відповідають грунти з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивостями, достатніми запасами доступних для неї поживних речовин і вологи з нейтральною реакцією грунтового розчину (рН 6-7,5).  Озима пшениця є дуже вибагливою культурою до грунтів. Найвища врожайність її спостерігається при вирощуванні на чорноземних грунтах, на півдні – також на каштанових і темно-каштанових. За виносом поживних речовин з грунту озима пшениця є азотофільною рослиною: 1 ц зерна виносить у середньому з грунту азоту 3,75, фосфору - 1,3, калію - 2,3 кг. На початку вегетації особливо цінними для пшениці є фосфорно-калійні добрива, які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрі, підвищення їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин навесні і влітку – для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка.

1.3. Технологія вирощування озимої пшениці.

Попередники. Озима пшениця, порівняно з іншими зерновими, найбільш вимоглива до попередників. Особливо зменшується продуктивність пшениці при вирощуванні її після пшениці чи інших зернових. Беззмінне вирощування призводить до збільшення забур’яненості посівів, особливо пристосованими до спільного росту бур’янами.

Цінність попередників визначається не тільки ступенем забур´яненості, фізичним і фіто санітарним станом орного шару грунту, а й рівнем використання ними вологи і поживних речовин з грунту. Особливе значення ці фактори мають для одержання високої польової схожості, доброго розвитку кореневої системи і високопродуктивного асиміляційного апарату.

Найкращий попередник для озимої пшениці в зоні Лісостепу при вирощуванні за ресурсоощадною технологією – багаторічні бобові трави. Вони збагачують грунт азотом і високоякісною органічною масою з пожнивних решток. З рослинними рештками в грунті залишається до 150 кг/га азоту. Крім того, покращується структура і підвищується біологічні активність грунту, зменшується забур´яненість посівів озимої пшениці. Відмінним попередником є також озимий ріпак. Він добрий фітосанітар в зернових сівозмінах. Кореневі рештки ріпака запобігають переущільненню грунту, покращують його структуру та збагачують органічною речовиною, що рівноцінно внесенню 20 т/га органічних добрив. Розклад решток ріпака в грунті сприяє доброму розвитку молодих рослин пшениці. Він рано звільняє поле, що дає можливість зменшити забур´яненвсть агротехнічними методами.

Однорічні трави – горохо-віко-вівсяні сумішки, що використовуються на зелений корм, сіно, силос, теж вважаються добрими попередниками. Це зумовлюється раднішим від інших культур звільненням поля і зменшення забур´яненості, оскільки насіння бур´янів не встигає достигнути. Очистити поле від бур´янів можна також поверхневими обробітками грунту.

Просапні культури – кукурудза на зелений корм і силос також є добрими поередниками, але їх цінність для ресурсоощадних технологій невисока. Вирішальне значення при цьому має чистоту посівів, доза органічних добрив, а найбільше – строк звільнення поля для обробітку грунту.

Із зернових культур добрим попередником є гречка. Вона має розвинену кореневу систему, яка розчиняє в грунті важкодоступні форми фосфору та калію і збагачує грунт поживними речовинами.

Обробіток грунту. Обробіток грунту під озиму пшеницю повинен бути диференційований для кожної грунтової зони, господарства і полів сівозміни залежно від попередників, ступеня і характеру забур´яненості та ін. основним завданням обробітку є достатнє осідання грунту та збереження вологи до сівби пшениці, поліпшення режиму живлення, боротьба з бур´янами, запобігання ураженню рослин хворобами і шкідниками, якісне загортання пожнивних решток і добрив тощо.