Физическая реабилитаци при туберкулезе

Є дані про можливе утворення  речовин, що володіють антибіотичну дію, в процесі обміну в організмі таких амінокислот, як аргінін, триптофан, фенілаланін. Тому доцільно рекомендувати включення в раціон харчових продуктів, що містять ці амінокислоти (молоко, сир, судак, тріска, яловичина, курка, баранина, свинина, вівсяна і гречана крупи, пшоно, рис, соя, квасоля, ячмінь, горох, морква, картопля, капуста та ін.).

Поза спалаху туберкульозного  процесу слід забезпечувати організм нормальною кількістю вуглеводів (7 г на 1 кг маси тіла). При активізації процесу рекомендується знижувати їх вміст у раціоні (до 4-5 г на 1 кг маси тіла), що має протизапальну дію. Обмеження вуглеводів, особливо легкозасвоюваних (цукор, мед, варення тощо), показано при порушеннях нервової регуляції, які проявляються лабільністю вегетативної нервової системи (стерті симптоми гіпо-та гіперглікемії), гіперсенсибілізації організму.

Раніше практикувалося вживання великої кількості жиру не рекомендується, так як він чинить негативний вплив на організм. Надлишок жирів у раціоні сприяє ацидотический зрушення, ускладнює діяльність органів травлення, викликає проноси, жирову інфільтрацію печінки, пригнічує і без того часто знижену шлункову секрецію і апетит. Швидка насичуваність веде до недостатнього введення в організм білків, вітамінів і мінеральних речовин. В даний час обгрунтовано доцільність певного обмеження кількості жирів у раціоні в період активізації туберкульозного процесу (до 1 г на 1 кг маси тіла) і нормальної кількості жирів (1,5 г на 1 кг маси тіла) у фазі ремісії. Слід віддавати перевагу вершковому маслу і рослинних жирах. Останні є основним джерелом незамінних жирних кислот.

При туберкульозі має місце  підвищена потреба у вітамінах (ретинол, аскорбінова кислота, вітамін О, тіамін, рибофлавін, піридоксин, нікотинова кислота), особливо при наявності уражень органів травлення (ентероколіт, гастрит, гепатит і т. д.), які ускладнюють засвоєння вітамінів . Недолік деяких вітамінів (піридоксин, аскорбінова кислота та ін) може бути викликаний застосуванням ряду антибактеріальних засобів (ПАСК-натрій, фтивазид, ізоніазид, ларусаі та ін.) У експерименті на тваринах доведена підвищена сприйнятливість до туберкульозу за відсутності в харчовому раціоні вітамінів. Забезпечення організму достатньою кількістю вітамінів робить благотворний вплив на перебіг туберкульозу.

Збіднення організму кальцієм, його протизапальну і десенсибілізуючу вплив визначає необхідність збагачення раціону солями кальцію за рахунок  багатих ними продуктів (молоко, сир, сир, капуста, листяний салат, бобові, родзинки і т, д.). Кращому засвоєнню кальцію сприяє введення його в оптимальних співвідношеннях з фосфором (1: 1 або 2: 1) і забезпечення організму достатньою кількістю вітаміну В. Фіксації кальцію в тканинах сприяє обмеження кількості солі. Рекомендується її вживання в період спалаху туберкульозного процесу до 8 г і в неактивній фазі до 12 г на добу. Наявність рідини в порожнинах (ексудативний плеврит, емпієма, транссудат) служить показанням до більш різкого обмеження вживання солі (2-4 г на добу), що сприяє розсмоктуванню рідини. Разом з тим після великих крововтрат, профузних проносів, частої блювоти необхідно вводити підвищену кількість солі (20-25 г на добу).

Слід забезпечувати потребу  організму в інших мінеральних  речовин (залізо, магній тощо).

Оскільки тубінтоксікація  сприяє підвищенню гідрофільності тканин, необхідно уникати вживання надмірної  кількості рідини.

Для підвищення часто зниженого  апетиту рекомендується урізноманітнити меню, включати в нього з урахуванням можливих протипоказань стимулятори шлункової секреції (м'ясний бульйон, рибна юшка, оселедець та ін), піклуватися про високі смакові якості та гарному оформленні страв, виробити індивідуальний режим харчування з регулярним прийомом їжі і вживанням основного її кількості під час зниження температури. Важливо створити сприятливу зовнішню обстановку під час їжі (чисте і добре провітреному приміщенні, відсутність зайвого шуму, приємне сусідство і т. д.), при перевтомі - короткочаснийвідпочинок перед і після обіду, усунути можливий негативний вплив деяких лікарських засобів, забезпечити організм достатньою кількістю вітамінів, проводити активне лікування туберкульозного процесу[2,68].

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІІ. Профілактика туберкульозу

Профілактика туберкульозу посідає важливе місце в комплексі  заходів, спрямованих на боротьбу з  туберкульозом.

Профілактика туберкульозу складається із соціальної і санітарної профілактики, специфічної профілактики (вакцинація і ревакцинація БЦЖ) і  хіміопрофілактики.

Соціальна профілактика спрямована на оздоровлення умов зовнішнього середовища, підвищення матеріального добробуту  населення, зміцнення його здоров’я, поліпшення харчування і житлово-побутових  умов, розвиток масової фізичної культури і спорту, проведення заходів щодо боротьби з алкоголізмом, наркоманією, тютюнопалінням та іншими шкідливими звичками.

Санітарна профілактика має  на меті попередити інфікування МБТ  здорових людей, обмежити і зробити  безпечним контакт із хворим на туберкульоз  в активній формі (особливо з бактеріовиділювачем) оточуючих його здорових людей у  побуті й на роботі. Найважливіша складова частина санітарної профілактики - проведення соціальних, протиепідемічних і лікувальних заходів у вогнищі  туберкульозної інфекції, тобто в  сім’ї і житлі хворого на туберкульоз - бактеріовиділювача.

Критеріями епідемічної  небезпеки вогнища туберкульозної інфекції є масивність і сталість виділення хворим МБТ, сімейно-побутові умови проживання хворого, поведінка, загальна культура і санітарна грамотність  хворого й оточуючих його осіб. На підставі цих критеріїв вогнища туберкульозної інфекції за ступенем епідемічної небезпеки поділяють на три групи. Відповідно до цього поділу визначають об’єм і зміст профілактичних заходів у вогнищі.

Вогнище I групи - найбільш несприятливе:

-хворий із хронічним деструктивним туберкульозом постійно виділяє МБТ, проживає в комунальній квартирі або гуртожитку;

-у сім’ї хворого є діти, підлітки, вагітні;

-сім’я має погані житлові умови, хворий та оточуючі його особи не дотримуються гігієнічних правил поведінки.

Вогнище II групи - відносно несприятливе:

-у хворого мізерне бактеріовиділення, стабільний туберкульозний процес;

-у сім’ ї хворого дорослі особи, відсутні обтяжливі чинники;

-хворий є умовним бактеріовиділювачем, але в його сім’ ї є діти і наявні обтяжливі чинники.

Вогнище III групи - потенційно небезпечне: хворий - умовний бактеріовиділювач, у сім’ ї хворого лише дорослі, хворий і оточуючі його особи виконують усі необхідні санітарно-гігієнічні заходи профілактики туберкульозу [16,97].

1.Вакцинація і ревакцинація БЦЖ

Методами специфічної  профілактики туберкульозу, що використовуються в усіх країнах світу, є вакцинація і ревакцинація БЦЖ. Вакцинний штам БЦЖ був отриманий у 1919 р. французькими вченими A. L. Ch. Calmette і C. Guerin і названий їх ім’ям.

Для вакцинації використовується штам БЦЖ, він нешкідливий, йому властиві специфічність, алергенність й імуногенність, зберігає залишкову вірулентність, обмежено розмножується в організмі  вакцинованого, перебуваючи у лімфатичних  вузлах. Для профілактики застосовують суху вакцину БЦЖ як найбільш стабільну, здатну досить тривало зберігати необхідну кількість живих МБТ.

Ефективність протитуберкульозних  щеплень БЦЖ проявляється у тому, що серед вакцинованих і ревакцинованих дітей і підлітків захворюваність на туберкульоз нижча, ніж серед невакцинованих. З уведенням у широку практику вакцини БЦЖ значно зменшилася захворюваність дітей і підлітків на тяжкі форми туберкульозу - міліарний туберкульоз, туберкульозний менінгіт, казеозну пневмонію, що майже зникли у хворих на туберкульоз дітей.

Використовується внутрішньошкірний  метод уведення вакцини БЦЖ: уводять  у зовнішню поверхню лівого плеча  на межі верхньої і середньої третини внутрішньошкірно дозою 0,05 мг, що міститься в 0,1 мл суспензії.

На місці внутрішньошкірного уведення вакцини розвивається специфічна реакція у вигляді інфільтрату  діаметром 5-10 мм, потім пустули з  невеликим вузликом у центрі, невеликої виразки, кірочки і рубця. У немовлят нормальна реакція на щеплення з’являється через 4-6 тиж після уведення вакцини, запальні зміни на місці щеплення підлягають зворотному розвитку протягом 2-4 міс, рідше - за більш тривалий термін. При правильно виконаній вакцинації у 90-95 % щеплених утвориться поверхневий рубець діаметром 2-10 мм. Надалі за наявністю рубця роблять висновки про якість вакцинації.

Вакцина БЦЖ має вигляд білої порошкоподібної маси, вмщеної  в запаяну під вакуумом ампулу. Одна ампула містить 1 мг вакцини БЦЖ, що становить 20 доз по 0,05 мг препарату. Вакцина зберігається в холодильнику при температурі не вище +8 °С. Перед використанням вакцину БЦЖ розводять 2 мл стерильного 0,9%-го ізотонічного розчину хлориду натрію, що в ампулах додається до вакцини. Розведену вакцину застосовують відразу або у виняткових випадках при дотриманні стерильності і захисту від дії сонячного світла вона може бути використана протягом не більше 2-3 год, після чого невикористана вакцина знищується.

Ускладнення при вакцинації БЦЖ виникають, зазвичай, якщо порушується  техніка уведення препарату.

Ускладненнями вважаються підшкірні холодні абсцеси, виразки діаметром 10 мм і більше, регіонарні лімфаденіти (пахвинні, шийні, надключичні) із збільшенням вузла до 1,5 см і більше, келоїдні рубці діаметром 10 мм і більше.

Вакцинацію БЦЖ немовлят проводять на 4-5-й день життя. Протипоказання до їх вакцинації: гнійно-септичні захворювання, внутрішньоутробна інфекція, генералізовані шкірні ураження, гемолітична хвороба  новонароджених, гострі захворювання, тяжкі пологові травми з неврологічною  симптоматикою, генералізована інфекція БЦЖ, виявлена в інших дітей у  сім’ ї; недоношеність при масі тіла менше 2000 г.

У зв’язку із збільшенням  кількості новонароджених дітей, у  яких наявні медичні протипоказання до вакцинації, розроблена і рекомендована  до застосування вакцина БЦЖ-М із зменшеним вдвічі антигенним навантаженням. Одна ампула містить 0,5 мг вакцини БЦЖ-М, що становить 20 доз, кожна по 0,025 мг препарату.

У вакцинованих при народженні дітей імунітет зберігається протягом 5-7 років. Після закінчення цього терміну виникає необхідність ревакцинації.

Ревакцинацію БЦЖ проводять  у 7 і 14 років за наявності негативної реакції Манту з 2 ТО ППД-Л.

Протипоказаннями до ревакцинації дітей і підлітків є: інфікованість МБТ або раніше перенесений туберкульоз; позитивна або сумнівна реакція на пробу Манту з 2 ТО ППД-Л; ускладнені реакції на попередні щеплення БЦЖ; гоcтрі і інфекційні й неінфекційні захворювання, включаючи перюд реконвалесценції; хронічні захворювання в стадії загострення і декомпенсації; алергічні хвороби (шкірні та респіраторні) у стадії загострення; злоякісні захворювання крові і новоутворення; імунодефіцитні стани, лікування імунодепресантами.

Особи, тимчасово звільнені  від щеплень, повинні бути взяті  під нагляд та облік і щеплені після видужання і зняття протипоказань.

Після виконання вакцинації і ревакцинації БЦЖ інші профілактичні щеплення можуть проводитися не раніше, ніж через 2 міс.

Цей термін необхідний для  вироблення поствакцинального імунітету.

Як і у випадку інших  цільноклітинних убитих або атенуйованих вакцин, при уведенні БЦЖ імунна система організму стикається з  виключно складним набором антигенів. Складність антигенного складу даного типу вакцин обумовлює як їх переваги, так і недоліки. Багаточисленні антигени таких вакцин конкурують за презентуючі  клітини, а імунодомінуючі антигени не завжди індукують максимальну  протекцію. Однак завжди існує вірогідність того, що в складній суміші є імуносупресивні  елементи або молекули, які модулюють  імунну відповідь в небажаному напрямі.

Пошуки нової протитуберкульозної  вакцини доводили до відчаю не одне покоління ентузіастів-дослідників.

Багаточисленні і трудомісткі  спроби зрозуміти фундаментальні механізми  протективного імунітету при  мікобактеріальній інфекції привели лише до усвідомлення його складності і не дозволили встановити надійні імунологічні кореляти протекції і сформувати базу для «раціонального» відбору перспективних вакцин.

Розробляються нові вакцини  на базі БЦЖ, субодиничні вакцини (кількість  антигенів у вакцині зводиться до обмеженого набору молекул, важливих для індукції протективного імунітету), ДНК-вакцини (використовують кільцеву двониткову ДНК бактеріальної плазміди). Кожна із створюваних вакцин має свої переваги і недоліки. Це стимулює науковців на подальші розробки в пошуку оптимальної вакцини.

2.Хіміопрофілактика

Під хіміопрофілактикою розуміють  застосування протитуберкульозних  препаратів із метою попередження туберкульозу в осіб, що підлягали найбільшій небезпеці інфікування й захворювання на туберкульоз.

Хіміопрофілактика проводиться  дітям, підліткам і дорослим, не інфікованим МБТ, з негативною реакцією на туберкулін (первинна хіміопрофілактика). Вона застосовується як короткочасний невідкладний захід особам у вогнищах туберкульозної інфекції в особливо несприятливій ситуації.

Вторинна хіміопрофілактика  проводиться інфікованим особам, тобто позитивно реагуючим на туберкулін, у яких клініко-рентгенологічні прояви туберкульозу відсутні.

Хіміопрофілактику проводять  для попередження захворювання на туберкульоз  таким групам населення: дітям, підліткам і дорослим, що знаходяться в постійному контакті з хворими на туберкульоз; клінічно здоровим дітям і підліткам, вперше інфікованим МБТ; особам із стійкими гіперергічними реакціями на туберкулін; особам, що мають сліди раніше перенесеного туберкульозу, за наявності несприятливих чинників (гострі захворювання, операції, травми, вагітність та ін.), здатних спричинити загострення туберкульозу, а також особам, раніше вилікуваним від туберкульозу, з великими залишковими змінами в легенях, що знаходяться в небезпечному оточенні; особам з віражем туберкулінових реакцій.