Сучасні оздоровчі системи

 

ВСТУП

Ставлення до здоров’я є одним із центральним, але поки що недостатньо розробленим питанням психолого-педагогічних аспектів формування здорового способу життя людини. Конкретні різновиди ставлення до здоров’я віддзеркалюються у діях, вчинках, переживаннях, судженнях щодо факторів, які впливають на фізичне, психічне та соціальне благополуччя індивіда [12, с. 244].

Ідея  здоров'я в останнє десятиліття набула особливої актуальності, оскільки якість здоров'я сучасних людей відчуває неухильну тенденцію до погіршення, крім того, можливості клінічної медицини не призводять до радикальних змін здоров'я населення. Спосіб життя у світі, повному стресових і конфліктних ситуацій, вимагає підвищеної уваги до стану свого здоров'я. Прагнення знайти спокій, звільнитися від стресу, досягти внутрішньої гармонії, накшталт пошуку "втраченого раю", все це є передумовою того, що здоровий спосіб життя став надзвичайно популярний в сучасному світі, а інтерес до пошуку додаткових методів та засобів оздоровлення людського організму значно зріс.

За даними Асамблеї Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ, 1992 р.) сучасний етап розвитку суспільства характеризується зростанням захворювань, інвалідності, смертності, злочинності, девіантної поведінки, різким зниженням опірності і життєдіяльності організму людини, особливо дітей і молоді. Майже 90% учнів і студентів мають відхилення в здоров’ї, понад 50% - незадовільну фізичну підготовку [7, с. 3].

Такі  захворювання, як ішемічна хвороба  серця, рак, цукровий діабет, неможливо  вилікувати повністю, а вони становлять найбільший відсоток смертності серед  населення. Не всі хворі, однак, можуть використовувати сучасні досягнення медичної науки, так як більшість  діагностичних і лікувальних  методів дорогі. В даний час клінічна медицина не може бути основним пріоритетом здоров’я, тому поява нових і повернення до вже забутих засобів та методів оздоровлення є об'єктивною необхідністю, щоб розширити можливості медицини у профілактиці захворювань та оздоровленні населення [9, с.3].

Проблема  здоров’я цікавила різних науковців і в різні вікові періоди, починаючи ще з часів Аристотеля і до сьогодення. Роботи відомих натуропатів, хто тільки завдяки своїм зусиллям створив власне міцне здоров'я, користуються великою популярністю в наш час. До таких вчених відносяться: О. А. Айванхов, А. Бейлі, П. Брег, Б.Бреннон, У. Бейтс, І. Деві, С. Кнейп,  С. Мітхал, К. Ніши, Д. Осава, Н. Уокер, В. Н. Стільман , Д. Чопра, Г.Шелтон, Ю. А. Андрєєв, Н. М. Амосов, Б. В. Болотов, К. П. Бутейко, В. Ф.Востоков, А. В. Галицький, Ю. П. Гущо, А. М. Дерябін, А. З Залманов, Е І. Зуєв, П. К. Іванов, В. А. Іванченко,  С. Н. Лазарєв, В. Л. Леві, Ю. А. Лонго,  Г. П. Малахов, А. А. Микулин, І. П. Неумьшакін, Е. Р. Мільнер, А. Н. Рижов, В. К. Тищенко, Н. А. Семенова, Є. К. Файдиш, А. Ш.Шакіров, Г. С. Шаталов та інші [4, с. 3].

Об’єкт курсової роботи – оздоровчі системи.

Предметом курсової роботи є сучасні способи оздоровлення людського організму.

Мета: з’ясувати, які існують сучасні системи оздоровлення та дати їх характеристику.

Завдання курсової роботи:

1. Дати визначення поняття здоров’я та оздоровчі системи у сучасних науках.
2. Розглянути класифікацію оздоровчих систем.
3. Дати характеристику оздоровчим системам.
4. Визначити поширеність знань серед молоді про сучасні оздоровчі системи.

Методи дослідження  – аналіз й узагальнення наукової літератури, анкетування

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ПРО ЗДОРОВ’Я ТА ОЗДОРОВЧІ СИСТЕМИ

1. Характеристика понять здоров’я та оздоровлення.

 «Життя і здоров’я, – як зазначає відомий в  галузі валеології практик Г. П. Малахов, – найдорожче, що є у людини, тому підхід до них повинен бути найсерйознішим і ретельно вивченим» [14, с. 3].

До стану здоров'я  сучасної людини пред'являють високі вимоги, тому що в ході розвитку цивілізації  змінилися умови його існування, з’явилися нові складні технології. В останні десятиліття стає зрозумілим, що нинішній стан медичної науки не дає можливості сформувати обґрунтовану програму управління здоров'ям. Сучасна медицина декларує ідею профілактики захворювань, не маючи при цьому методологічних основ збереження та зміцнення здоров'я [9, с. 4].

Здоров'я людини – це складна категорія, яка являє  собою результат взаємодії індивіда і навколишнього середовища –  умов існування, способу життя, світовідчуття  вцілому. Міжвідомча комісія з охорони здоров'я населення Ради безпеки Росії визначила здоров'я як провідний системоутворюючий фактор національної безпеки [9, с. 3].

Здоров'я –  абстрактно-логічна категорія, яка  може бути описана різними модельними характеристиками. Здоров'я – це здатність індивіда проявляти свої біологічні та соціальні функції. Згідно з М. М. Амосовим, який увів поняття "кількість здоров'я", здоров'я – це максимальна потужність органів і систем при збереженні якісних фізіологічних меж їх функцій. На думку В. В. Підвисоцького (одного із засновників патофізіології), не існує абсолютного здоров'я й абсолютної патології, бо між ними є безліч зв'язків і переходів [3, с. 12].

Лікар-натуропат Герберт  Шелтон дає таке визначення здоров'я: "Здоров'я – це стан цілісного  та гармонійного розвитку при адаптації  кожного з органів один до одного. При цьому кожен орган більш  ефективно працює на користь цілого (організму), ніж на власну користь. Будь-яка хвороба – це порушення законів життєдіяльності організму, законів природи".

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) здоров'я – це стан повного фізичного, душевного, сексуального та соціального благополуччя і здатність пристосовуватись до умов зовнішнього і внутрішнього середовища та природного процесу старіння, а також відсутність хвороби й фізичних дефектів [ 3, с. 13].

Протягом життя  людина має різні потреби, задоволення  яких на певному етапі дозволяє зберігати  життя і здоров'я, а значить, стійкість  всієї системи. Ці потреби задовольняються шляхом надходження поживних речовин, енергії, інформації з навколишнього середовища. Основними формами обміну людини і навколишнього середовища є харчування, дихання, рух, психічні взаємодії, інформаційний обмін, відносини між чоловіком і жінкою, які забезпечують соціальну та біологічну сторони життя людини [3, с. 158].

Поняття здоров’я складається з фізичного, психічного (емоційного, інтелектуального), соціального, особистісного та духовного аспектів (С. Шапіро, 1981)

Під інтелектуальним аспектом здоров'я розуміють те, як ми можемо засвоювати інформацію, користуватися одержаною інформацією, поширення необхідних умінь щодо здобуття знань з різноманітних джерел і вміння користуватися ними на благо свого організму.

Емоційний аспект здоров'я означає розуміння своїх почуттів і вміння виражати їх. Знання самого себе й ставлення до самого себе і до людей допомагає виражати свої почуття в зрозумілій для інших формі; необхідно володіти емоціями, а також знати, які з них припустимі, а які ні.

Соціальний аспект здоров'я передбачає усвідомлення себе як особистості з урахуванням статі (чоловічої або жіночої) і взаємодії у сучасному суспільстві. Необхідно розуміти, наскільки важлива культура спілкування в сім'ї, з друзями і на роботі. Тому необхідно кожній людині постійно розвивати й удосконалювати навички спілкування.

Особистісний аспект здоров'я передбачає усвідомлення себе як особистості, розуміння того, як розвивається наше "Я", чого ми намагаємося досягти, що кожний розуміє під успіхом. До поняття "здоров'я особистості" входять процеси розвитку самовідчуття і самореалізації. Кожна людина реалізується по-своєму, і спосіб самореалізації залежить від того, що вона цінує і чого хоче домогтися для себе й суспільства. Одні знаходять самореалізацію в своїй роботі або кар'єрі, інші – в сім'ї, треті реалізуються в роботі на благо інших.

Духовний  аспект здоров'я відбиває суть нашого буття. Це кредо нашого життя, яке забезпечує цілісність нашої особистості, це стрижень, який подає можливість зрозуміти інші п'ять аспектів здоров'я і на основі цих знань реалізувати принципи здорового способу життя.

Академік М. М. Амосов (1978) стверджує, щоб бути здоровим, необхідні власні зусилля, постійні та значні, замінити їх нічим не можна. Тільки за цієї умови людина зможе зрозуміти сенс буття, відчути повноту своїх сил, пізнати залежність здорового духу від здорового тіла, вміти спрямувати свої духовні сили на зміцнення сил фізичних. Це означає, що здоров'я має розумітися як цілісність, складові частини якої взаємозалежні. Все, що трапиться з якоюсь із них, негайно позначиться на всіх інших. Кожна частина має сприйматися в загальному контексті поняття "здоров'я" [7,с. 6].

Система життя, яка дозволяє зберігати здоров'я на безпечному рівні, визначається як здоровий спосіб життя. Однак не всі люди ведуть здоровий спосіб життя, тому одним із завдань валеолога є проведення оздоровлення.

Оздоровлення –  це процес повернення здоров'я на безпечний  рівень шляхом активації механізмів самого організму людини. Воно проводиться при будь-якому вихідному рівні здоров'я.

Першим етапом оздоровлення є гармонізація відносин організму  з навколишнім середовищем і  пошук адекватних форм життєдіяльності  з урахуванням конституції людини: це оцінка регіону проживання, його екології, можливостей збереження здоров’я конкретної людини в даному місці, дослідження  екології малого життєвого простору (житла, місця роботи, одягу, харчування) і корекція негативних моментів (біопатогенні зони, шум, забруднення середовища та ін.). А також аналіз і корекція психо- і біоенергоінформаційних аспектів середовища проживання, оцінка психосоматичної конституції людини і підбір оптимальних для неї в даних умовах форм обміну з навколишнім середовищем (характеру, харчування, рухової активності, відпочинку, спілкування та ін.).

Наступний аспект оздоровлення – це внутрішня гармонізація людини, що забезпечує перехід здоров’я в  “безпечну зону”. Психіка і тіло взаємопов’язані, за дії тривалого  психічного стресу або негативного  впливу психокомплексів порушується  поведінкова адаптація і життєвий тонус, формуються локальні м’язові  напруги (“блоки”), які гальмують  енергозабезпечення тканин і ведуть до патології. Впливаючи на інтелект, емоції, на тіло, можна отримати вторинний  психооздоровчий ефект. Відбувається психосоматична гармонізація: очищення органів і систем, нормалізація діяльності травної системи, сну (оздоровче, фізичне і гіпоксичне тренування, загартування).

Отже, здоров’я –  це складна категорія, яка має  ряд компонентів і структур, що забезпечують і підтримують життєдіяльність  організму на оптимальному і найбільш комфортному для нього рівні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Визначення поняття оздоровча система та її складові.

Оздоровча система (ОС) – це комплекс вправ і методів, спрямованих на поліпшення стану  здоров’я, забезпечення нормального  розвитку й активного способу  життя.

Оздоровчі системи почали формуватися з  моменту зародження людських цивілізацій  і природнім чином входять  в культуру людства. Відомі оздоровчі  системи умовно можна розділити  на сучасні і традиційні. Традиційні системи прийшли до нас із країн  з безперервним розвитком культури – Індії та Китаю. Це йога, у-шу, цигун. Сучасні оздоровчі системи формуються у країнах молодої культури на основі системного (цілісного) підходу.

Оздоровчі системи і програми розділяють на три види. Перший вид впливів спрямований на область вищої нервової діяльності, який потім опосередковано діє на тіло, до нього можна віднести такі складові (аутотренінг, релаксація). Другий вид спрямований на тіло, тим самим викликаючи поліпшення діяльності нервової системи (загартовування, дихальні, фізичні вправи та ін.). Третій вид дозволяє оздоровлювати людини в цілому або більшість його систем (див. рис.1) [3, C - 159].

 

 

 

Рис.1. Складові оздоровчої системи

 

З цього підходу  випливає, що організм людини – цілісна система, тобто внутрішньоєдина. Як відкрита система, людина постійно обмінюється інформацією з навколишнім середовищем, а також енергією і речовиною, що допомагає їй підтримувати нормальну життєдіяльність; людина єдина з цим простором. Існує внутрішній функціональний взаємозв’язок органів і систем між собою і в процесі реагування організму як цілісної системи (єдність місцевого і загального); психіки і тіла.

Процес управління здоров'ям забезпечує динамічну стійкість  живої системи (людини), а інтегративний  підхід є основою для зберігання та зміцнення її здоров'я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНИХ ОЗДОРОВЧИХ СИСТЕМ

2.1. Дихальна гімнастика як система оздоровлення.

Дихальна гімнастика – це комплекс вправ, за допомогою яких «налаштовується» дихання, що дозволяє розкрити резерви легень, сприяє ефективному збагаченню крові киснем [3, с. 155].