Судочинство у справах про захист честі, гідності та ділової репутації

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний університет  «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого»

 

 

 

 

 

Курсова робота

З дисципліни

Цивільний процес

На тему: «Судочинство у  справах про захист честі, гідності та ділової репутації»

 

 

 

 

 

  Виконала

Студентка 7 факультету, 3 групи, 3 курсу

Баєва Вікторія

Перевірив:

Шадура Д.М.

 

 

 

 

 

 

Харків 2012

Зміст

1. Вступ
2. Відкриття цивільних справ про захист честі, гідності та ділової репутації
3. Сторони у справах про захист честі, гідності та ділової репутації
4. Доказування та докази у справах про захист честі, гідності та ділової репутації
5. Висновок
6. Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Конституція України, проголошуючи права  людини і громадянина, виходить із системи  прав і свобод, що визначаються теорією  конституційного права. Основний Закон  дозволяє кожному громадянину будь-якими, не забороненими законом, засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Тобто йдеться  про активні захисні дії кожного, чиї права незаконно порушуються (ст. 55 Конституції).

У разі виникнення спору щодо відшкодування, справу вирішує за позовом потерпілого  суд.

Загальною правовою нормою, яка визначає правовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації і  пов’язану з цим компенсацію  матеріальної та моральної шкоди  є ст.277 ЦК України.

Захист честі, гідності і ділової  репутації громадян і організацій  може бути визначено не лише цивільним  і конституційним правом, а й кримінальним правопорушенням, тобто злочином. Якщо такі дії мають ознаки злочинів, передбачені ст. 125 і ст. 126 КК України, то потерпілий має право звернутися до суду із заявою про притягнення  винного до кримінальної відповідальності або вчинити позов про захист честі й гідності у порядку  цивільного судочинства.

     Беручи до  уваги зазначені конституційні  положення,  суди  при  
вирішенні  справ  про захист гідності,  честі та ділової репутації  
повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на  свободу  
думки  і  слова,  правом  на  вільне  вираження  своїх поглядів та  
переконань,  з одного  боку,  та  правом  на  повагу  до  людської  
гідності,  конституційними  гарантіями  невтручання  в  особисте і  
сімейне   життя,   судовим   захистом   права   на    спростування  
недостовірної інформації про особу, з іншого боку. ¹

Вибір   способу   захисту  особистого  немайнового  права,  
зокрема  права  на  повагу  до  гідності  та   честі,   права   на  
недоторканість  ділової репутації,  належить позивачеві.  Разом із  
тим,  особа,  право якої порушено, може обрати як загальний, так і  
спеціальний способи захисту свого права,  визначені законом,  який  
регламентує конкретні цивільні правовідносини.  У  зв'язку  з  цим  
суди повинні  брати  до  уваги,  що  відповідно  до  статті 275 ЦК  
захист  особистого  немайнового  права  здійснюється  у  
спосіб,  встановлений  главою  3  Цивільного  Кодексу,  а  також іншими  
способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення  
та наслідків,  що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних  
способів    захисту    відносяться,    наприклад,     спростування  
недостовірної інформації     та/або     право     на     відповідь  
(стаття 277 ЦК),  заборона поширення інформації,  якою порушуються  
особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

Відкриття цивільних  справ про захист честі, гідності та ділової репутації

Вирішуючи цивільні справи про захист честі і гідності та ділової репутації, суди керуються  постановою Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації  громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р. № 7.

Так, згідно з цією постановою під гідністю слід розуміти визнання цінності  кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності,  з честю  
пов'язується позитивна соціальна оцінка особи  в  очах  оточуючих,  
яка    ґрунтується   на   відповідності   її   діянь   (поведінки)  
загальноприйнятим  уявленням  про  добро  і  зло,  а  під  діловою  
репутацією  фізичної  особи  розуміється  набута  особою суспільна  
оцінка  її  ділових  і  професійних  якостей  при  виконанні   нею  
трудових,  службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою  
репутацією  юридичної  особи,   у   тому   числі   підприємницьких  
товариств,  фізичних осіб - підприємців,  адвокатів, нотаріусів та  
інших осіб,  розуміється оцінка їх  підприємницької,  громадської,  
професійної  чи  іншої  діяльності,  яку  здійснює  така  особа як  
учасник суспільних відносин.

Виключення становить  надане  в  статті  2   Закону   України  
від 7  грудня  2000  року  N  2121-III "Про банки і  
банківську діяльність" поняття ділової репутації, яка визначається  
як   сукупність   підтвердженої   інформації  про  особу,  що  дає  
можливість  зробити  висновок  про  професійні   та   управлінські  
здібності   такої   особи,   її  порядність  та  відповідність  її  
діяльності вимогам закону.  Зазначене  поняття  застосовується  до  
правовідносин, на які поширюється цей Закон². Позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність, може бути пред'явлено особою, про яку поширено такі відомості, а так само близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи посередньо їх порочать. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку також у разі поширення таких відомостей щодо члена її родини або іншого родича, який помер. 
   Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації становлять правовідносини, в яких морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати за судом спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов'язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності. 
Захист нематеріальних благ здійснюється відповідно до Цивільного Кодексу України і іншими законами в передбачених ними випадках і в порядку, а також у тих випадках і тих межах, в яких використання способів захисту цивільних прав випливає із суті порушеного нематеріального права і характеру наслідків цього порушення.

Основними способами захисту нематеріальних благ є спростування відомостей, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію, а такожвідшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням таких відомостей.

Закон надає потерпілому  можливість захищати свою честь і  гідність шляхом пред’явлення цивільного позову. Це буде позов про визнання й заборону. В цьому випадку  позивач просить про визнання поширених відомостей такими, що не відповідають дійсності та про заборону дальшого поширення цих відомостей, а також про те, щоб зобов’язати  порушника виконати певні дії  для спростування відомостей, що порочать честь і гідність.

Такий позов може бути пред’явлений у суді в тих випадках, коли немає  підстав для притягання порушника  до кримінальної відповідальності (вигадки  порушуються ненавмисно). Але і  в тих випадках, коли є склад  злочину і (наклепник) порушник притягнений  до кримінальної відповідальності, потерпілий може пред’явити цивільний позов  у кримінальній справі й вимагати його реабілітації.

Відповідно до  ст. 277 ЦК України  фізична особа,  особисті  немайнові  права  якої  порушено внаслідок поширення про неї  та (або) членів її сім'ї недостовірної  інформації,  має право на відповідь,  а також на спростування цієї інформації. Захистити своє право можна через  суд.

Така можливість базується  на положеннях ч. 4 ст. 32 Конституції  України, відповідно до яких кожен має  право вимагати в судовому порядку  спростування недостовірної інформації, що порочить честь і гідність членів його сім'ї.

Відкриваючи  провадження  у справі,  суд має з'ясувати,  за  
правилами якого судочинства підлягає  розгляду  заява.  При  цьому  
слід  виходити  з  компетенції суду щодо розгляду цивільних справ,  
зазначеної в статті 15 ЦПК ,  та враховувати  положення  
статей 1,   12   Господарського   процесуального  кодексу  України. 
Оскільки характер спірних правовідносин  
є  цивільно-правовим  (незалежно  від суб'єктного складу),  то всі  
справи  зазначеної  категорії  підлягають   розгляду   в   порядку  
цивільного  судочинства,  за  винятком  справ  про  захист ділової  
репутації   між   юридичними   особами   та   іншими    суб'єктами  
підприємницької   діяльності   у  сфері  господарювання  та  іншої  
підприємницької   діяльності,   що   розглядаються    в    порядку  
господарського судочинства.

Відповідно   до   абзацу   третього   частини   четвертої  
статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової  
репутації внаслідок поширення про особу  недостовірної  інформації  
не   виключається   і  в  разі,  якщо  особа,  яка  поширила  таку  
інформацію,  невідома (наприклад,  при направленні  анонімних  або  
псевдонімних   листів   чи  звернень,  смерті  фізичної  особи  чи  
ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет  
особою,  яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд  
вправі   за   заявою   заінтересованої   особи   встановити   факт  
неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого  
провадження.  Така заява розглядається за  правилами,  визначеними  
розділом IV ЦПК .

     У разі доведеності  обставин,  на які посилається  заявник, суд  
лише констатує факт,  що поширена  інформація  є  неправдивою,  та  
спростовує   її.   При  цьому  тягар  доказування  недостовірності  
поширеної інформації покладається на заявника,  який несе витрати,  
пов'язані  з  її спростуванням.  Встановлення такого факту можливо  
лише  у  тому  разі,  коли  особа,   яка   поширила   недостовірну  
інформацію, невідома.

     Якщо під   час  розгляду справи в порядку  окремого провадження  
особа,  яка поширила  інформацію,  щодо  якої  виник  спір,  стане  
відома, то  відповідно  до  положень частини шостої статті 235 ЦПК  
суд  залишає  заяву   без   розгляду   і   роз'яснює  
заінтересованим  особам,  що  вони  мають  право  подати  позов на  
загальних підставах.

При вирішенні питання  про відкриття провадження у  справі  
судам  слід звертати увагу на відповідність позовної заяви (заяви)  
вимогам статті 119 ЦПК.  Така  заява  має  містити,  
зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація,  
що порушує особисті немайнові права позивача (заявника),  яка саме  
інформація  поширена відповідачем (відповідачами),  із зазначенням  
часу,  способу й осіб,  яким  така  інформація  повідомлена,  інші  
обставини,  які мають юридичне значення,  посилання на докази,  що  
підтверджують кожну з таких обставин,  а також зазначення  способу  
захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право.

     Позовна заява   (заява в   порядку   окремого  провадження)  
оплачується   судовим   збором    за    ставками,    встановленими  
законодавством про судовий збір.

Згідно з п. 10 ст. 80 ЦПК  України ціна позову, яка складається  з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою цих  вимог, за винятком вимог про відшкодування  моральної немайнової шкоди. Тому вимоги про відшкодування моральної  шкоди заявлені у справі за позовом  про захист честі, гідності і ділової  репутації, а також вимоги, заявлені самостійно, оплачуються державним  митом за ставками, встановленими  для позовів немайнового характеру.     Невиконання зазначених  вимог зумовлює наслідки,  передбачені  
статтею 121 ЦПК

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати  
на  увазі,  що  юридичним складом правопорушення,  наявність якого  
може бути підставою для задоволення  позову,  є  сукупність  таких  
обставин:  а)  поширення інформації,  тобто доведення її до відома  
хоча б одній особі у  будь-який  спосіб;  б)  поширена  інформація  
стосується певної фізичної чи юридичної особи,  тобто позивача; в)  
поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає  
дійсності;  г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові  
права,  тобто або завдає шкоди  відповідним  особистим  немайновим  
благам,  або  перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє  
особисте немайнове право.