Судочинство у справах про захист честі, гідності та ділової репутації

б)  наявність та характер немайнової шкоди, якщо позивач вимагає її компенсації, протиправні діяння, причинно-наслідковий зв’язок між ними та шкодою та наявність вини заподіювача шкоди;

в) джерело отриманої інформації, факт запозичення інформації. Якщо поширені відомості одержані засобом  масової інформації із джерел, передбачених ст. 42 Закону України „Про друковані  засоби масової інформації (пресу) в  Україні”, ст. 48 Закону України „Про телебачення та радіомовлення”, автор  та засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення таких відомостей;

г) якщо має місце захист честі, гідності та репутації особи, яка  померла, - факт її смерті;

д) якщо автор статті, репортажу  тощо помер або оголошений померлим, визнаний безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежений у дієздатності - відповідний  юридичний факт смерті, оголошення померлим, визнання безвісно відсутнім, обмежено дієздатним чи недієздатним;

є) якщо засіб масової інформації, який поширив відомості, реорганізований  або ліквідований - факт реорганізації  або ліквідації.

Позивач повинен довести  факт поширення інформації  відповідачем,  а  також  
те,  що  внаслідок  цього  було  порушено  його особисті немайнові права.  
Вирішуючи  питання  про  визнання  поширеної   інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати,  чи  є  вона  фактичним  твердженням,  чи   оціночним судженням.

     Відповідно  до  частини  другої статті 30 Закону України "Про 
інформацію"  оціночними судженнями,  за винятком образи чи  наклепу,  є  висловлювання,  які  не  містять фактичних даних, зокрема критика,  оцінка дій,  а також висловлювання, що не можуть бути  витлумачені як такі,  що містять фактичні дані,  з огляду на характер використання мовних засобів,  зокрема гіпербол, алегорій, сатири.  Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Ніхто  не  може  бути  притягнутий  до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Суб'єкти   інформаційних   відносин    звільняються    від відповідальності  за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.

     Таким чином,  відповідно до статті 277 ЦК  не  є предметом судового захисту  оціночні судження,  думки, переконання,  критична оцінка певних фактів  і недоліків,  які, будучи вираженням  суб'єктивної думки і поглядів  відповідача,  не можна перевірити  на предмет їх  відповідності   дійсності  (на  відміну  від  перевірки істинності  фактів)  і  спростувати,  що  відповідає  прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини  при  тлумаченні положень статті 10 Конвенції .

Прикладом значення  оціночного судження може стати справа із судового реєстру.

В березні 2006 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом  до ОСОБА_2., ТзОВ “Телестудія “Служба  інформації” , ТзОВ “Телерадіокомпанія “Студія 1+1”, ТзОВ “Телекомпанія “Приват  ТБ Дніпро” про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування  моральної шкоди. Позивач зазначав, що 20 березня 2006 року на телеканалах  ТзОВ “Телерадіокомпанія “Студія 1+1”, ТзОВ “Телестудія “Служба інформації”, ТзОВ “Телекомпанія “Приват ТБ Дніпро” було розповсюджено інтерв'ю  з підприємцем ОСОБА_2., на життя  якого 19 березня 2006 року невідомим особами  було вчинено замах. ОСОБА_2. в інтерв'ю  заявив, що причетним до організації  замаху на його життя може бути прокурор ОСОБА_1., позивач по справі. Вважаючи поширені відповідачами відомості  неправдивими та такими, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію, позивач  просив зобов'язати відповідачів спростувати  їх та стягнути з них солідарно  на його користь 50 000 грн. на відшкодування  завданої моральної шкоди.

Рішенням районного  суду, залишеним без змін ухвалою  апеляційного суду, позов задоволено частково. Визнано розповсюджену  відповідачами інформацію щодо можливої причетності ОСОБА_1. до організації  замаху на життя ОСОБА_2. такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача та зобов”язано спростувати її. Стягнуто з відповідачів на користь  позивача 50 000 грн. на відшкодування  завданої моральної шкоди.

В касаційних скаргах  ТзОВ “Телерадіокомпанія “Студія 1+1”, ТзОВ “Телестудія “Служба інформації”, а також ОСОБА_2. просили скасувати  рішення судів першої та апеляційної  інстанцій, посилаючись на його необгрунтованість  та порушення судом норм матеріального  та процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково.

Відповідно  до ст. 214 ЦПК України під час  ухвалення рішення суд вирішує  такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і  заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для  вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова  норма підлягає застосуванню до цих  правовідносин.

Ухвалюючи рішення  про задоволення позову, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний  суд, виходив з того, що, виходячи з презумпції недостовірності негативної інформації про особу (ст.ст. 277, 302 ЦК України), повідомлення відомостей про  можливу протиправну поведінку  посадової особи, зроблене з метою  доведення таких відомостей до громадськості, є поширенням інформації, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію  цієї особи.

Однак, з таким  висновком погодитися не можна.

Пленум Верховного Суду України в ч. 5 п. 3 постанови  “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і  ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 року № 7 роз'яснив, що відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь, гідність і ділову репутацію громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

В той  же час, відповідно до ст. 47-1 Закону України  “Про інформацію” ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Судом встановлено, що 20 березня 2006 року ОСОБА_2. в своєму інтерв'ю на телеканалі ТзОВ “Телерадіокомпанія “Студія 1+1” у програмі “Телевізійна служба новин” та телеканалі ТзОВ “Телекомпанія  “Приват ТБ Дніпро” в програмі “Новини” повідомив про вчинений напередодні замах на його життя та висловив припущення про можливу причетність того до замаху. В той же день про це було повідомлено на сайті ТзОВ “Служба інформації” в мережі Інтернет.

Таким чином, з цього випливає, що ОСОБА_2. оприлюднив правдиве викладення фактів (замах на його життя), за яким ішло оціночне судження, що стосувалося цих фактів (можлива причетність до замаху прокурора  області     ОСОБА_1.

Судом  не встановлено, що, ОСОБА_2., повідомляючи через засоби масової інформації свої припущення про можливу причетність прокурора  області ОСОБА_1. до замаху на його життя, а ті поширюючи таку інформацію, насправді ставили собі за мету опорочити  честь, гідність та ділову репутацію  позивача.

За таких обставин, оскільки судом неправильно застосовано  норми матеріального права, ухвалені в справі судові рішення на підставі ст. 341 ЦПК України слід скасувати  та ухвалити нове рішення про відмову  в позові.

В задоволенні  позову ОСОБА_1до ОСОБА_2, ТзОВ “Телерадіокомпанія “Студія 1+1”, ТзОВ “Телестудія “Служба  інформації” та ТзОВ “Приват ТБ Дніпро” про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування  моральної шкоди відмовлено за його безпідставністю.

Європейський Суд впровадив  принцип, що санкції за розповсюдження

 інформації, правдивість  якої не доведено всуді, порушують  ст. 10 Європейської Конвенції про  захист правлюдини та основних  свобод, коли:

1) помилка не суттєва  в контексті повного розповсюдженого  матеріалу;

2) матеріал стосується  теми, що має суспільний інтерес

3) журналіст, хоч і помилявся,  зробив це сумлінно,не порушуючи  професійних норм.Цей принцип  підлягає впровадженню і в  практику судівУкраїни.

    Якщо особа  вважає, що оціночні судження  або думки, поширені в засобі  масової інформації, принижують  її гідність, честь чи ділову  репутацію,  а  також  інші  особисті немайнові права,  вона  вправі скористатися наданим  їй частиною першою статті 277 ЦК  та  відповідним  законодавством  правом  на відповідь,  а також на власне тлумачення справи (стаття  65 Закону  України  "Про  телебачення і радіомовлення") у тому  ж  засобі   масової   інформації   з   метою   обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

     Якщо суб'єктивну   думку висловлено в брутальній,  принизливій чи непристойній  формі,  що  принижує  гідність,  честь  чи  ділову репутацію,   на   відповідача   може   бути   покладено  обов'язок  відшкодувати моральну шкоду. 

Задовольняючи  позов,  суд повинен у резолютивній частині  рішення зазначити,  чи  було  порушено  особисте  немайнове  право особи,  яка  саме  інформація  визнана  недостовірною  та порочить гідність,  честь чи ділову репутацію  позивача,  а також вказати  на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.

     Якщо суд   ухвалює  рішення  про   право  на  відповідь або  про спростування поширеної недостовірної   інформація,  то  у  судовому  рішенні  за  необхідності  суд  може  викласти  текст  спростування інформації або  зазначити, що спростування має  здійснюватися шляхом повідомлення  про  ухвалене  у  справі  судове рішення,  включаючи публікацію  його тексту.  За  загальним   правилом,  інформація,  що порочить  особу,  має бути спростована  у спосіб,  найбільш подібний  до способу її поширення (шляхом  публікації у  пресі,  повідомлення  
по  радіо,  телебаченню,  оголошення на зібранні громадян,  зборах трудового колективу, відкликання документа тощо).²

Згідно зі ст..37 Закону України  «Про друковані засоби масової інформації  
(пресу) в Україні»Громадяни, юридичні особи і державні  органи,  а також їх  
законні представники мають право вимагати від редакції друкованого  
засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених  
про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх  
честь та гідність.

     Якщо редакція  не  має  доказів  того,  що  опубліковані  нею  
відомості  відповідають  дійсності,  вона  зобов'язана на   вимогу  
заявника опублікувати спростування їх у запланованому  найближчому  
випуску друкованого засобу  масової  інформації  або  опублікувати  
його за власною ініціативою.

В ст..65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» наголошується  наступне: Громадянин або юридична особа  мають  право  вимагати  від телерадіоорганізації  спростування  поширених  у  її  програмі  чи передачі  відомостей,  які  не   відповідають   дійсності   та/або принижують честь і гідність особи. Отже, в даному випадку треба  довести, що відомості не відповідають дійсності та/або принижують честь  і гідність особи.

Зустрічаються і непоодинокі  випадки помилкових або навіть безпідставних

вимог з боку позивача про  визнання поширених відомостей такими, що не

відповідають дійсності  та ганьблять честь, гідність і репутацію.

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з  позовом, в  якому посилалась на те, що ОСОБА_2 надіслав до редакції газети «Ваше здоров'я» листа, якого було опубліковано в газеті і таким чином поширено недостовірну інформацію про ОСОБУ_1, яка дала вказівку завідувачу райздороввідділу забрати з дитячого відділення лікарні і відвезти в село новонародженого малюка ОСОБА_4, якого після пологів покинула мати в пологовому відділенні… Протиправні дії ОСОБА_1 могли призвести до смерті дитини. ОСОБА_1 просила стягнути матеріальну шкоду за образу честі, гідності та ділової репутації.

Рішенням районного  суду позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 спростувати  наведену вище поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну та негативну інформацію. Зобов'язано редакцію газети надрукувати спростування в запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації після набрання рішенням суду законної сили. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 тисяч грн. У решті позову відмовлено. Апеляційний суд залишив ухвалу без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати ухвалені судові рішення, і ухвалити нове рішення  про відмову в задоволенні  позову.

Колегія суддів Судової палати у цивільних  справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали  справи, дійшла висновку, що касаційна  скарга підлягає задоволенню.

Відповідно  до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є  неправильне застосування судом  норм матеріального права чи порушення  норм процесуального права.

Задовольняючи позов  ОСОБА_1, суд першої інстанції, , виходив  із того, що наведена вище й поширена відповідачами інформація, не відповідає дійсності, є негативною та недостовірною. Проте погодитись із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна з таких підстав.