Судочинство у справах про захист честі, гідності та ділової репутації

Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у  пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів  масової інформації, викладення в  характеристиках, заявах, листах, адресованих  іншим особам, повідомлення в публічних  виступах, а також у іншій формі  невизначеному колу осіб або хоча б одній людині. Форма поширення  відомостей може бути будь-яка, закон  її не регламентує. Суттєвим є лише факт поширення вказаних відомостей.

Поширення відомостей є також  вивішування (демонстрація) у громадських  місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а також розповсюдження серед  людей листівок, що за своїм змістом  або формою гноблять честь, гідність або ділову репутацію громадянина  чи організації.

Але повідомлення таких відомостей лише особі, якої вони стосуються, не вважається їх поширенням. Остання має право  ставити питання про притягнення  винного до кримінальної відповідальності за образу та наклеп, якщо для цього  є підстави або подати заяву до товариського суду. Вимоги про спростування названих відомостей можуть бути заявлені у суді незалежно від того, коли їх було поширено, оскільки їх не стосується позовна давність, за винятком позовів  до органів масової інформації.

До відомостей, що ганьблять  особу, слід розуміти і відносити  ті з них, які принижують честь, гідність та ділову репутацію громадянина  чи організації в громадській  думці або думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття  та принципів людської моралі (наприклад: відомості щодо негідної поведінки  в побуті). Відомості, що містять  критику існуючих недоліків у  роботі, поведінці в колективі, побуті, не вважаються такими, що порочать честь  і гідність.

Відомості, які  порочать честь і гідність, повинні  мати такі ознаки:

а) містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних обставин її життя;

б) містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки;

в) стосуватися  певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації (професійна діяльність, інтимна сфера та інше).

Щодо поширення відомостей і значення терміну «поширення »  та ознак таких відомостей  можна  навести приклад із судової практики.

У червні 2004 року ОСОБА_1звернувся в суд із позовом  до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, який письмово звернувся до Управління ГУ МВС України в АРК і повідомив  про те, що ОСОБА 1 здійснив крадіжку.

Постановою управління ГУ МВС України в АРК від 15 квітня 2004 року у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА1 відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

ОСОБА1 просив зобов'язати  останнього спростувати поширені про  нього неправдиві відомості, стягнути на його користь 10 000 грн. на відшкодування  моральної шкоди.

Рішенням міського суду АРК  , залишеним без зміни  ухвалою Апеляційного суду АРК, позовні  вимоги ОСОБА_1задоволені частково: визнано  такими, що не відповідають дійсності  відомості, викладені у заяві  до відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АРК  про те, що ОСОБА_1 здійснив крадіжку. Зобов'язано ОСОБА_2 спростувати  ці відомості шляхом написання відповідного листа у відділ Ялтинського міського управління ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, а справу передати на новий  розгляд до суду першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 поширив у заяві, адресованій  відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АРК, неправдиві відомості про ОСОБА_1, а тому відповідно до ЦК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від       28 вересня 1990 року N 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” є підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Проте погодитися з такими висновками не можна.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право  на повагу до його гідності та честі.

Як  роз'яснив Пленум Верховного Суду України  у п. 3 Постанови від 28 вересня 1990 року N 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і  ділової репутації громадян та організацій” під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням  інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному  числу осіб або хоча б одній  людині. Поширенням відомостей також  є вивішування (демонстрація) в громадських  місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а так само розповсюдження серед  людей листівок, що за своїм змістом  або формою порочать честь і гідність громадянина або організації.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернувся із письмовою  заявою до відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АРК, у якій повідомив про те, що ОСОБА_1здійснив крадіжку.

Проте оцінюючи ці факти, суд дійшов неправильного  висновку, що в даному випадку мало місце поширення неправдивих  відомостей, про спростування яких був заявлений позов, оскільки за змістом ст. 297 ЦК України та виходячи із зазначених вище роз'яснень Пленуму Верховного Суду України звернення громадян до правоохоронних органів про захист своїх прав від неправомірних дій інших осіб, не може вважатися поширенням неправдивих відомостей.

Тому, враховуючи те, що доказів, які б  свідчили про поширення відповідачем відомостей серед інших осіб, не встановлено, у суду першої інстанції  не було достатніх підстав для задоволення позову, а у суду апеляційної інстанції - погоджуватись із таким рішенням.

При вирішенні справ щодо захисту честі, гідності та ділової  репутації суди повинні застосовувати  статтю 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини ( кожна  людина має право на свободу виявлення  поглядів. Це право включає свободу  дотримуватись своїх поглядів,  одержувати і поширювати інформацію та ідеї  без втручання та незалежно  від кордонів) та прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

М.Буроменський зазначає : «Під прецедентом потрібно розуміти не самі розглянуті справи , а ті основоположні  принципи в тлумаченні і застосуванні норм Конвенції, які були вироблені  при розгляді справ і викладені  в судових рішеннях. Але навряд чи можна стверджувати , що суд завдяки  прецеденту творить право , адже Конвенція  йому такого права не дає. Тобто, суд  не підміняє собою законодавця в  особі держави- учасника Конвенції  ».³

Правильне застосування ст..10 Конвенції є особливо важливим по справах про захист честі, гідності та ділової репутації, де позивачами є посадові чи публічні особи, а відповідачами  – засоби масової інформації, журналісти. Європейський Суд вважає, що людина, стаючи публічним політиком, свідомо  обмежує своє право на повагу до особистого, сімейного життя і  повинна  бути терпимою навіть до жорсткої критики.

 Посадові чи публічні  особи мають право на захист  свого приватного життя, але  межа захисту їх репутації  повинна бути такою, щоб забезпечити  й вільне обговорення політичних  та інших питань , пов’язаних  з їх діяльністю. Такі особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають це усвідомлювати.⁴

Застосовуючи положення  Конвенції і прецедентної практики Європейського суду, висловлені в  їх рішеннях, суди мають виходити з  того, що Європейський суд не застосовує і не тлумачить національне право  держав- учасниць Конвенції.  Європейський суд не може своїм рішенням скасувати  несправедливий, з його погляду, вирок  або рішення будь-якого національного  суду, але він може вказати на порушення прав людини по конкретній справі, вирішеній національним судом, і призначити потерпілому  «справедливе відшкодування»  за рахунок держави. Прикладом позитивного практичного  результату є те, що при розгляді апеляційним судом Харківської  області  цивільної справи за позовом  міського депутата К. до телерадіокомпанії  та її журналістів про захист честі, гідності та ділової репутації  і  відшкодування моральної шкоди  суд керувався положенням ст..10 Конвенції  і визнав  деякі відомості про  депутата , висловлені журналістами в  телеефірі, оціночними судженнями, достовірність  яких довести неможливо.

Сторони у справах  про захист честі , гідності та ділової  репутації

Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції  Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Позови про захист гідності,  честі  чи  ділової  репутації  вправі   пред'явити   фізична  особа  у  разі  поширення  про  неї недостовірної інформації, яка  порушує її особисті немайнові права, а  також  інші  заінтересовані  особи  (зокрема,  члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

     Відповідно  до  положень  статті  39 Цивільного  процесуального  
кодексу України при  поширенні  такої недостовірної  інформації  стосовно  малолітніх,  неповнолітніх чи недієздатних осіб з відповідним позовом до суду вправі  звернутися їх законні представники. Якщо поширено недостовірну інформацію про особу,  яка померла, з відповідним позовом вправі звернутися члени її сім'ї,  близькі родичі та інші заінтересовані особи,  навівши узаяві такі обставини:  характер свого зв'язку з особою,  щодо якої поширено  недостовірну  інформацію;  у  який  спосіб  це  порушило особисті немайнові права особи, яка звертається до суду.

     У разі  поширення   недостовірної   інформації,   що   порушує особисті  немайнові   права  юридичної  особи   або  її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити орган  цієї юридичної особи. 

     У випадках,  встановлених законом,  до суду  можуть звертатися органи  та  особи,  яким  надано право захищати  права,  свободи та інтереси  інших осіб.

Позов про спростування відомостей, які порочать честь і гідність неповнолітньої особи або особи, визнаної недієздатною, може бути пред’явлено  законним представником, який не є членом їх сім"ї (батьками, усиновителями, опікунами, піклувальниками), а також прокурором у порядку ст. 118 ЦПК України.

Правомочними суб’єктами даних правовідносин, а у багатьох випадках і позивачами у суді у  справі по захисту честі і гідності виступає громадянин або організація - юридична особа, відносно яких були поширені неправдиві відомості, які порочать їх честь і гідність.

В ряді Законів України, що стосуються інформації, зазначаються суб’єкти, які мають право на спростування інформації. Далі приведені  приклади.

Відповідно до ст. 42 Закону "Про радіо і телебачення" від 21.12.1993 року особа, в якої беруть інтерв’ю або особа, яка надала інформацію для телерадіоорганізації, має право  вимагати у письмовій формі перегляду  чи прослуховування готового матеріалу з передачі. А також ст. 43 цього ж Закону передбачає, що телерадіоорганізація зобов’язана надавати громадянам чи організаціям (їх представникам), інтересам яких заподіяно шкоди розповсюдженою інформацією, можливість відповіді, спростуванні чи власного тлумачення обставин справи. В разі розповсюдження і радіопередачі даних, які принижують честь і гідність громадян або не відповідають дійсності, вони повинні бути на прохання зацікавлених осіб в місячний строк спростовані телерадіоорганізацією, яка розповсюдила ці відомості. Зміст і час спростування визначається за угодою зацікавлених осіб.

Згідно зі ст.37 Закону України  «Про друковані засоби масової інформації»  громадяни, юридичні особи  і  державні  органи,  а  також  їх законні  представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування  ним спростування поширених про  них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь  та гідність.

     Якщо редакція  не  має  доказів  того,  що  опубліковані  нею  
відомості  відповідають  дійсності,  вона  зобов'язана на   вимогу  
заявника опублікувати спростування їх у запланованому  найближчому  
випуску друкованого засобу  масової  інформації  або  опублікувати  
його за власною ініціативою.

У ст.64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» зазначається:

Громадяни або юридична особа  мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь  і гідність особи.

При пред'явленні позову про спростування опублікованих друкованим засобом  масової інформації відомостей до участі в справі як відповідачі, крім зазначеного  засобу масової інформації, притягуються й автори публікацій як позначені, так  і не позначені в публікації. В  даному випадку буде мати місце процесуальна співучасть з боку відповідачів. Співучасть може бути як обов’язковою, так і факультативною. Обов’язкова має місце в тому випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання про права чи обов’язки одного із учасників  процесу без залучення  інших суб’єктів матеріальних правовідносин.⁵