Визначення розміру компенсації моральної (немайнової) шкоди

• Інтенсивність психотравмуючого впливу, викликаних ним відхилень у психо-фізіологічному стані потерпілого:

1) інтенсивність та тривалість  фізичних страждань;

2) порушення психічних  процесів, функцій, властивостей, якостей;

3) порушення фізіологічних  параметрів, погіршення здоров'я;

4) ступінь зворотності - незворотності  негативних відхилень, строки відновлення, прогнози.

5) величина шкоди, що завдана  соціальному престижу і діловій  репутації потерпілого.

6) ступінь порушення життєвих  планів і перспектив.

7) ступінь порушення професійних  планів і перспектив.

8) розмір майнової шкоди, що завдана потерпілому.

9) негативний вплив обставин, що виникли внаслідок протиправних  дій на близьких, родичів і  знайомих потерпілого.

10) можливі негативні аспекти  подальшої поведінки завдавача  шкоди.

Однак, перелічені критерії дають змогу оцінити моральну шкоду лише з одного - психологічного аспекту.

Більш вдалим, на нашу думку, є визначення критеріїв оцінки моральної шкоди зроблене С.І. Шімон і В.П. Паліюком. До таких критеріїв належать:

1) характер моральних  страждань;

2) тяжкість ушкодження  здоров'я;

3) вид моральних страждань;

4) глибина (або ступінь) психічних  страждань;

5) істотність вимушених  змін у житті потерпілого;

6) тривалість негативних  наслідків (страждань);

7) час, що минув з моменту  виникнення моральної шкоди, у  випадках короткочасної або тривалої  дії страждань;

8) регіон поширення відомостей (коло обізнаних осіб);

9) спосіб поширення відомостей;

10) ступінь зниження престижу, ділової репутації залежно від  характеру діяльності особи[26,27].

 Крім того, вказані  критерії пропонується поділити  на два види: загальні і спеціальні (окремі). До загальних слід відносити  ті критерії, які застосовуються  до всіх категорій справ і  без яких взагалі неможливо  встановити наявність цієї шкоди  та її розмір. Стосовно окремих  критеріїв, то вони мають відношення  до індивідуальних ознак потерпілого  або зазначені у спеціальних  законах, що регулюють ті чи  інші правовідносини (наприклад, у  справах про захист честі, гідності, ділової репутації; про відшкодування  шкоди, заподіяної каліцтвом, тощо).

Слушно, на нашу думку, критерієм оцінки моральної шкоди обрано характер моральних (душевних та фізичних) страждань, оскільки вони є основним змістом її поняття. Залежно від характеру моральні страждання можуть бути поділенні на прості переживання; страждання; страждання, пов'язані з фізичними болем.

Правильно критерієм оцінки обсягу моральної шкоди визнано вид страждань, під яким, мабуть, слід розуміти їх зовнішній прояв, тобто ті відчуття потерпілого, які виникли в нього в наслідок порушення суб'єктивних прав: фізичні - це біль, нудота, ядуха, запаморочення, свербіння, трясця, гарячка та інші хворобливі відчуття, а душевні (психічні) - відчай, горе, страх; сором, приниження; занепокоєння, знервованість та інші. Уявляється, що фізичні страждання повинні враховуватися лише у сукупності з психічними, оскільки вони тісно переплітаються у свідомості людини.

Безумовним критерієм оцінки моральної шкоди є глибина (або ступінь) страждань. Глибина фізичних страждань може бути визначена через ступінь тяжкості ушкодження здоров'я: легке, середнє, тяжке. Що ж стосується психічних страждань (душевного болю), то вважаємо, що можна виділити наступні ступені: незначний душевний біль; значний душевний біль; сильний; нестерпний; душевний біль руйнівної для психічного здоров'я сили[28].

Цілком обґрунтовано буде визнати критерієм оцінки обсягу моральної шкоди істотність змін у житті потерпілого та їх тривалість у часі. Моральні страждання можуть носити різний характер і по-різному знаходити свій вияв у часі - одні проявляються відразу (смерть близької людини), інші з часом (втрата професійної працездатності, що перешкоджає веденню повноцінного життя). Ці негативні наслідки можуть бути поділені на три групи залежно від їх тривалості та можливості відновлення понесених втрат:

1. Повністю відновні (наприклад, психічні хвилювання, незначне нервове збудження, стрес без ускладнень здоров'я). Це короткочасні розлади, які з часом зникають, не впливаючи на спосіб життя потерпілого, який повністю повертається до попереднього стану.

2. Більш складні розлади  душевного стану (наприклад, неврози, переживання у зв'язку із змінами  способу життя, втратою перспектив, можливості зробити кар'єру, зменшення  можливості одержання позитивних  емоцій). Ці втрати є тривалими у часі, але можуть бути компенсовані іншими благами, а вимушені зміни у житті - відновленні. Наприклад, зміна місця проживання особи внаслідок розголошення таємниці усиновлення.

3. Останню групу становлять  втрати, які є невідновними, вони  залишаються довічно і змінюють  усе життя потерпілого. Такі втрати  мають місце у разі каліцтва, непоправного спотворення обличчя, втрати близької людини тощо.

Ці групи негативних наслідків можуть дути охарактеризовані як короткочасні, тривалі і довічні, а зміни в житті людини - як неістотні (що можуть бути повністю відновлені) та істотні (що можуть бути відновлені частково або є невідновними). Однак при визначенні істотності змін у способі життя особи (зокрема, втрата перспектив, можливості створити сім'ю, зробити кар'єру) необхідно враховувати реальну можливість особи реалізувати втрачену перспективу, а не її абстрактні бажання чи безпідставні сподівання, які й до заподіяння шкоди були нездійсненними.

Щодо страждань, які тривають у часі і не спричинили суттєвих негативних змін у житті потерпілого, то через певний час такі страждання згладжуються і з часом навіть забуваються. Тому у випадках коли страждання не є довічними, то розмір компенсації безпосередньо після нанесення моральної шкоди має бути вищим, ніж розмір компенсації такої шкоди через відносно значний проміжок часу.

Що стосується спеціальних критеріїв оцінки моральної шкоди, зокрема у справах про захист честі, гідності, ділової репутації, то такими слід визнати коло осіб, обізнаних з неправдивими відомостями; регіон поширення відомостей; спосіб їх поширення; статус потерпілого; характер його професійної діяльності. У випадку заподіяння моральної шкоди через смерть близької людини (члена сім'ї) необхідно, на нашу думку, враховувати характер відносини між загиблим та потерпілим; ступінь близькості; спільність проживання. Проте, у будь-якому разі потрібно виходити з характеру міжособових стосунків.

В літератури критеріями оцінки моральної шкоди нерідко називають ще ступінь вини (завдавача, потерпілого), характер діяння особи, яка заподіяла шкоду, майнових стан завдавача і потерпілого тощо. Однак, на думку деяких вчених, ці обставини є швидше факторами, які впливають на остаточний розмір компенсації, допускаючи її зміну, переважно в бік зниження.

Зважаючи на суттєву відмінність між поняттям моральної шкоди, завданої фізичній особі, і немайнової шкоди, спричиненої юридичній особі, слушною є думка визначення окремих критеріїв оцінки моральної шкоди для юридичних осіб.

Очевидно, що такі критерії як характер чи вид душевних та фізичних страждань не можуть бути застосовані для оцінки немайнової шкоди нанесеної підприємству, установі або організації. В літературі пропонується вирішувати проблему оцінки немайнової шкоди по-різному.

Для визначення обсягу немайнової шкоди для юридичних осіб прийнятними вважаються наступні напрямки:

1. Визначення характеру  суспільного резонансу в результаті  вчинення проти юридичної особи  протиправного діяння.

2. Вивчення характеру  і обсягу витрат на ліквідацію  наслідків протиправної дії (бездіяльності).

3. Дослідження питання  про позначення на працівниках  юридичної особи наслідків протиправної  дії.

4. Визначення розміру  шкоди, завданої планам і перспективам  діяльності юридичної особи.

Виходячи з цього, найбільш вдалими, на наш погляд, є наступні критерії оцінки такої шкоди:

1.Ступінь шкоди, завданої діловій репутації (нематеріальним активам).

2.Статус юридичної особи, що визначається її рейтингом на ринку в даній сфері діяльності.

3.Чутливість ділової репутації юридичної особи для її конкурентоспроможності, що залежить від специфіки діяльності.

4.Ступінь негативних емоційних переживань співробітників юридичної особи, а також вимушені втрати їх часу і зусиль.

5.Наслідки негативної поведінки завдавача після звершення протиправного діяння (якщо таке мало місце).

 

 

2.3. Визначення розміру компенсації моральної (немайнової) шкоди

 

Наведені вище критерії дають змогу оцінити обсяг моральної (немайнової) шкоди не в абсолютних показниках, з точки зору відносності глибини тих чи інших страждань (втрат немайнового характеру) та обсягу спричиненої ними шкоди.

В літературі зустрічаються спроби створення методик які дозволяють визначати обсяг моральної (немайнової) шкоди у абсолютних показниках і встановлювати відповідний розмір компенсації. Проте, на нашу думку, такі спроби приречені на невдачу, оскільки усі вони спираються на певний базовий розрахунковий рівень, який завжди є умовний, а визначений на його основі розмір компенсації не узгоджується з принципом повного відшкодування завданої шкоди та з вимогами відповідності розміру компенсації обсягу самої шкоди.

Зважаючи на це, слід погодитися з думкою, що конкретний розмір компенсації у кожному випадку повинен призначатися судом на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи (критеріїв оцінки моральної шкоди), принципу повного відшкодування моральної шкоди, враховуючи вимоги розумності і справедливості. Саме таке вирішення цієї проблеми визначено в ЦК України.

У зв'язку з цим, постає інше, не менш важливе, питання, з якого базового розміру компенсації моральної шкоди слід виходити суду при вирішенні конкретних справ даної категорії. Найбільш правильною уявляється позиція, часто висловлювана в літературі, що таким базовим рівнем може бути лише суть позовних вимог потерпілого. Враховуючи таку особливість моральної (немайнової) шкоди як неповторність психічних реакцій людини, індивідуальність сприйняття дійсності, можна зробити висновок, що потерпілий єдиний спроможний знайти еквівалент власним стражданням. Суд лише повинен слідкувати, щоб розмір компенсації відповідав вимогам розумності і справедливості. Питання про зміну розміру компенсації повинно розглядатися судом лише у випадку, коли заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, явно не відповідають негативним наслідкам, є непомірно високими. Слушною, на наш погляд, є думка, що зміна розміру компенсації можлива лише у бік зменшення порівняно із заявленим у позові з обов'язковим обґрунтуванням такого рішення. Про збільшення судом розміру компенсації моральної шкоди не може бути і мови, оскільки це суперечило б принципу диспозитивності.

Отже, суть позовних вимог потерпілого (заявлений розмір компенсації, його обґрунтування, виходячи з характері та ступеня моральних страждань) є тією базою, з якої повинен виходити суд при вирішенні питання про розмір компенсації.

Проте, виходячи з вимог розумності та справедливості, суд у необхідних випадках може відійти від принципу відповідності розміру компенсації обсягу заподіяної моральної шкоди. Підставою для цього можуть бути передбачені законом обставини, за наявності яких, суд може зменшити розмір відшкодування.

Таким чином, у випадках, коли груба необережність потерпілого, що сприяла виникненню або збільшенню обсяг моральної (немайнової) шкоди, суд виходячи з конкретних обставин справи може зменшити розмір компенсації (за чинним ЦК України - також і відмовити у відшкодуванні шкоди). При цьому, на нашу думку суд повинен встановити факт наявності моральної шкоди, оцінити обсяг цієї шкоди, визначити розмір компенсації та зменшити суму відшкодування пропорційно ступеня вини потерпілого та завдавача (наприклад, у процентному відношенні).

Оскільки у справах про відшкодування моральної шкоди оспорюються немайнові права, то вважаємо, що суд, керуючись вимогами розумності і справедливості, повинен у деяких випадках враховувати майновий стан відповідача. Цей принцип має виражатися в тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, якщо майновий стан відповідача до заподіяння ним моральної шкоди чи внаслідок її відшкодування був чи стає для винного вкрай скрутним. Проте, майновий стан потерпілого не може бути критерієм, який впливає на визначення розміру компенсації за немайнову шкоду, оскільки у такому разі в усіх випадках, коли позивач є менш забезпеченим матеріально, аніж відповідач, можливо було б знайти підстави для підвищення розміру відшкодування і покращання таким чином майнового стану потерпілого. Від цього, до речі, застерігав свого часу ще Г.Шершенєвич. Особливо це ускладнювало б справи за позовами громадян до юридичних осіб. Зрозуміло, що при однаковому скрутному майновому стані позивача і відповідача це не може бути підставою для зменшення розміру відшкодування.

Таким чином, проблема визначення розміру компенсації моральної шкоди є досить складною для однозначного її вирішення на законодавчому рівні. На нашу думку, моральна (немайнова) шкоди повинна відшкодовуватися виходячи з загальноцивілістичного принципу про повне відшкодування заподіяних збитків. Розмір компенсації, повинен бути адекватним обсягу моральної (немайнова) шкоди, який оцінюється лише судом, виходячи із встановлених законодавством та практикою критеріїв оцінки. Будь-яке обмеження мінімальних чи максимальних рівнів компенсації моральної шкоди не може бути обґрунтованим. Позовні заяви мають прийматися судом до розгляду незалежно від того, які розміри позовних вимог у них зазначені. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає у межах заявлених вимог, виходячи з їх суті. Суд, у випадках передбачених законодавством, керуючись вимогами розумності та справедливості може відступити від принципу повного відшкодування моральної шкоди з урахуванням ступеня вини завдавача та його матеріального стану. Розмір компенсації не повинен бути настільки малим, щоб вона втратила своє дійсне призначення. В той же час, нам не потрібно вводити таку практику, яка має місце в ряді зарубіжним країн, коли на відшкодування моральної шкоди стягуються мільйонні суми, бо такий спосіб захисту цивільних прав як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не повинен стати засобом безпідставного збагачення потерпілої особи.