Зміцнення законності в правозастосовному процесі

 

 

з м і с т	Стор.
Вступ............................................................................................................	6
Розділ 1. поняття законності
1.1. Законність як правове  явище.......................................................	9
1.2. Зміст законності……………………………………...............	10
Розділ 2. Принципи, гарантії та функції законності
2.1. Принципи законності…......................................................	15
2.2. Гарантії законності………...................................................	20
2.3. Функції законності…..........................................................	25
Розділ 3. зміцнення законності в правозастосовному процесі
3.1. Шляхи зміцнення законності……......................................	28
3.2. Адаптація законодавства України до вимог Європейського Союзу........................................................................................	30
Висновки........................................................................................	34
список використаних джерел...........................................	37

 

 

ВСТУП

 

 

  Актуальність теми. Законність – фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, а її рівень і стан віддзеркалюють правове життя суспільства і його громадян.

    Право є великою  цінністю і фактором соціального  життя. Проте його реальність  визначається не тільки тим, що  воно знаходить своє вираження  у формальних нормативно-правових  актах – законах, указах, постановах, кодексах та інших систематизованих  актах. Право реальне перш за  все тому, що владна воля, відображена  у законах, втілюється в поведінці  людей – громадян, які виконують  закон, осіб, які вступають у відносини  шляхом укладання договорів, суддів  та інших посадових осіб, які  застосовують закон.

    Як стійке явище  суспільного життя, законність виникає  і формується в умовах цивілізаційного  суспільства, що спроможне забезпечити  реальну рівність громадян перед  законом. Такі умови значною мірою  створюються ринковими відносинами, за яких свобода приватної  власності є рівною можливістю  для всіх. Забезпечити рівність  у сфері виробництва матеріальних  та нематеріальних благ, поставити  виробників в однакові умови  – головне завдання правової  держави. Майнова ж нерівність  створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожної  людини. А тому до тих пір, поки  в суспільстві існує нерівне  становище людей у сфері виробництва  матеріальних, духовних цінностей, не можна говорити про їх  рівність перед законом і, відповідно, про законність.

    Вимога додержуватись  виданих державою законів сформована  давно. Ще римські юристи говорили  про безумовну необхідність дотримання  законів (закон суворий, але це  закон – dura lex, sed lex).

    Система римського  права є юридичною базою законності  у сфері регулювання майнових  відносин, яку в подальшому було  перетворено в більш цивілізовані форми, поступово забезпечуючи реальною рівністю перед законом усіх учасників суспільних відносин.

    У суспільстві, що функціонує в режимі міцної  законності, реально існує чітке  розмежування і гармонійна взаємодія  законодавчої, виконавчої та судової  влади. Руссо, наприклад, бачив головне  завдання законності в тому, щоб  забезпечити щастя і благо  всім громадянам, свободу і рівність  перед законом для всіх. Ці  загальні ідеї, висловлені не  тільки Руссо, а й багатьма  іншими мислителями минулого, знаходять  своє втілення в сучасному  цивілізованому світі.

     Законність  виражає загальний принцип відношення  суспільства до права в цілому. Тому її зміст необхідно розглядати  у трьох аспектах:

    а) в плані «правового»  характеру суспільного життя;

    б) з позиції  вимоги загальної поваги до  закону і обо’язків його виконання  всіма без винятку;

    в) під кутом  зору домагання реального захисту  і забезпечення прав, інтересів  громадян і охорони правопорядку  в цілому від будь-якого свавілля.

    Отже, зміст законності  пов’язаний як із поведінкою  пересічних суб’єктів, що безпосередньо  реалізують право, так і з діяльністю  державних органів, органів місцевого  самоврядування, посадових осіб  щодо його формування, застосування  і захисту.

    В недалекому  минулому вітчизняна наука аналізувала  законність переважно в іншому  аспекті й тлумачила її як  вимогу бездоганного додержання  норм права всіма його суб’єктами. За своєю сутністю це правильне  розуміння, проте воно однобічно  відображає зміст цього явища. В цьому випадку вимоги законності  поширюються лише на громадян  і їх організацій, органи, що безпосередньо  реалізують свої права й обов’язки. Діяльність органів, що забезпечують  правове регулювання (правотворчих  і правозастосовчих), знаходиться  поза її змістом.

    Таке розуміння  законності, яке задовольняло потреби  тоталітарного режиму, зовсім не  забезпечувало нормального функціонування  суспільства в умовах демократії і, тим більше, не сприяло формуванню і зміцненню правової держави і суспільства.

    Проте такі  акти не забезпечують мети  правового регулювання, законності. Навпаки, вони породжують соціальну  напругу, обмежують свободу громадян, їх природні права, завуальовано  припускають беззаконність і  свавілля в діяльності посадових  осіб. Крім цього, неважко зауважити, що при такому розумінні законності  акцент робиться лише на виконанні  норм права, а питання щодо  змісту цих норм, які, як відомо, в більшості носять вольовий  характер, залишається поза увагою.

    Однак законність  є комплексним політико-правовим  явищем, що відображає правовий  характер організації суспільно-політичного  життя, органічний зв’язок права  і влади, права і держави [7, с.335-337].

     Мета – виявити у чому полягає зміцнення дотримання й виконання чинного законодавства усіма суб’єктами права у правовій площині.

    Завдання – розкрити зміст законності та сприяти розвиткові зміцнення законності на основі практики європейських країн.

    Об’єктом дослідження являються гарантії законніст.

    Предметом дослідження є опрацьована наукова інформація про законність та безпосередньо про сучасний стан та шляхи зміцнення законності.

 

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ЗАКОННОСТІ

1. Законність – як правове явище

 

 

    Законність та  її функції є об’єктом уваги  багатьох вчених-юристів. Це пояснюється  актуальністю цієї категорії, що  має як теоретичне, так і практичне  значення. З точки зору теорії  права законність визначається  як правова категорія, що має  самостійне значення і характеризується  рядом теоретичних ознак. Як поняття, що вживається у юридичній  практиці, законність характеризує  поведінку всіх суб’єктів права  та визначає рівень практичної  реалізації прийнятих державою  законоположень, а, отже, і рівень  реальності самого права як  засобу державно-владного впливу  на суспільство.

    У радянській  юридичній науці склалось і  стало пануючим розуміння законності  як неухильного виконання законів  та підзаконних актів всіма  суб’єктами права. Окремі спроби  підійти по-новому до розкриття  змісту категорії законності  не отримували підтримки і  залишались поза увагою науковців.

    Сучасні трактування  законності мають досить різноманітний  характер. Так, професор П. Рабінович  визначає законність як режим  відповідності суспільних відносин  законам і підзаконним актам  держави, який утворюється в результаті  їх неухильного здійснення всіма  суб’єктами права.

    Професор М. Вітрук  характеризує законність як ідею, вимогу та систему реального  виразу права в законах держави, у законотворчості і підзаконній  правотворчості. Професор О. Поляков  розуміє законність у дещо  звуженому аспекті як принцип  функціонування апарату держави, в межах якого застосування  права посадовими особами здійснюється  у чіткій відповідності з вимогами  закону.

    Як багатоаспектне  явище характеризують законність  професор О. Мурашин та М. Кельман. Вона визначається як правовий  характер суспільного життя, вимога  загальної поваги до закону  та обов’язок його виконання  всіма без винятку суб’єктами  права, а також забезпечення прав, інтересів громадян і охорони  правопорядку. Доцент В. Ткаченко  робить висновок, що законність  є режимом правомірної діяльності  органів держави, що знаходить  свій вияв у прийнятті правових  законів та підзаконних актів, у їх неухильному дотриманні  та правильному застосуванні  всіма органами держави, посадовими  особами, громадянами та їх об’єднаннями.

    Правомірним є  висновок, що поняття «законність»  дає уявлення про правову дійсність  у аспекті практичного здійснення  права. Однак законність не є  тотожною таким правовим категоріям, як «реалізація права», «правомірна  поведінка» та «ефективність  права». Вони характеризують дію  права з певного боку, тоді  як законність відображає урегульованість  суспільних відносин та ставлення  суспільства до права у цілому. Тому рівень законності і є  головним критерієм оцінки правового  життя країни.

 

 

2. Зміст законності

 

 

    Законність є  складною категорією, що охоплює  декілька аспектів її розуміння, сукупність яких і визначає  зміст цього поняття:

    1. Як принцип права законність визначається як ідея, положення та установка, що складає основу розвитку і функціонування права.

      Основними  положеннями, що визначають зміст  законності, є:

  - загальність вимог  закону;

  - верховенство і єдність  закону;

  - рівність громадян  перед законом та судом;

  - невідворотність відповідальності  суб’єктів за скоєне     правопорушення.

    аме у цьому  значенні законності пронизує  всі сторони дії права, починаючи  з процесу його формування  та закінчуючи однією з форм  реалізації норм. Вона визначає  одну з особливостей права  як самостійної юридичної категорії.

    2. Законність як принцип поведінки суб’єктів права характеризується як вимога добровільного виконання покладених обов’язків, реалізації суб’єктивних прав у встановлених формах та межах. Зміст законності у цьому значенні характеризується наступними положеннями:

  - конституційне закріплення  прав та свобод людини;

  - створення необхідних  умов для добровільної реалізації  суб’єктами права законоположень;

  - рівність права суб’єктів;

  - невідворотність відповідальності  за скоєні правопорушення;

  - діяльність у сфері  права на основі загально-дозвільного  принципу «дозволено все, що не  заборонено законом».

    Це значення  законності характеризує поведінку  фізичних осіб у відносинах, регламентованих  правом. Можливість безперешкодного  виконання обов’язків та використання  прав і складає сутність законності  у аспекті регулювання відносин  в суспільстві.

    3. Законність як вимога діяльності органів держави та посадових осіб виявляється у вимозі здійснення владних повноважень у межах наданих повноважень, відповідно до закону та з визнанням верховенства прав і свобод людини. Зміст цього аспекту законності складають наступні положення:

  - можливість функціонування  лише конституційно визначених  державних структур;

  - наявність нормативно  закріпленої системи повноважень, що чітко визначають не лише  права, обов’язки, а і відповідальність  органів та посадових осіб;

  - реальне впровадження  в діяльності органів держави  принципу верховенства прав та  свобод особи;

  - наявність особливих  засобів впливу на владні структури, що забезпечують охорону і  відновлення порушених суб’єктивних  прав;