Зміцнення законності в правозастосовному процесі

  - врахування в діяльності  органів держави міжнародно-правових  стандартів та принципів.

    4. Законність як вимога державного управління суспільством.

      Забезпечення  управління суспільними відносинами  пов’язується не лише з наявністю  певних можливостей у держави, а й покладенням на неї певних  зобов’язань та визначення необхідних  вимог. Однією з них є вимога  законності, основним змістом якої  є:

  - забезпечення управлінських  функцій держави правовими засобами;

  - можливість встановлювати  права та обов’язки суб’єктів  суспільних відносин правовими  законами;

  - чітка нормативна  визначеність меж впливу держави  на суспільство;

  - правова регламентованість  діяльності механізму держави  та визначеність її форми;

  - правова обумовленість  функціонування держави як суб’єкта  міжнародних відносин.

    Отже, управлінський  характер законності визначається  у процесі характеристики правової  регламентації державно-владного  впливу на суспільство з метою  його упорядкування.

      5. Законність як принцип побудови нормативно-правових актів забезпечує ієрархічну підпорядкованість системи юридичних документів та їх взаємодію у процесі регулювання суспільних відносин. Зміст цього аспекту поняття законності складають наступні положення:

      - система  нормативно-правових актів є ієрархічно  узгодженою сукупністю юридичних  документів, що характеризуються  взаємодією та взаємозалежністю;

      - верховне  місце у системі актів належить  Конституції держави та конституційним  законам;

      - підзаконні  нормативно-правові акти приймаються  на основі, на виконання та  відповідно до закону;

      - найменша  юридична сила у системі нормативно-правових  актів належить локальним актам, які регулюють відносини у  межах підприємства, установи чи  організації та приймаються на  основі законів, а також системи  підзаконних актів;

      - чітке  нормативне визначення принципів  співвідношення національного та  міжнародного права.

    6. Законність як режим соціально-політичного життя держави. Характеризується як вимога точного і неухильного виконання законів і заснованих на них нормативних актів всіма суб’єктами права.

    Змістом законності  є наступні положення:

  - загальність права, що поширюється на всіх суб’єктів  та всі суспільні сфери;

  - неможливість виключень, що забезпечують можливість невиконання  правових положень певними суб’єктами;

  - панування правового  закону;

  - наявність визначеного  статусу всіх суб’єктів права: фізичних, юридичних, посадових осіб  та органів держави.

    Отже, законність  є складною категорією, що характеризується  різними рівнями прояву та  аспектами. У цілому вона може  бути визначена таким чином.

    Законність –  це комплексна політико-правова  категорія, що відображає правовий  характер організації суспільно-політичного  життя, органічну взаємодію права та влади, права та держави. Це визначення характеризує основні риси законності як самостійної категорії:

  - це критерій оцінки  правового життя суспільства;

  - це принцип, метод  і режим неухильного виконання  норм права;

  - це категорія, що  має визначений зміст [2, с.526-532].

 

РОЗДІЛ ІІ. ПРИНЦИПИ ТА ГАРАНТІЇ ЗАКОННОСТІ

2.1  Принципи  законності

 

 

    Єдність такого  багато аспектного явища суспільно-політичного  життя забезпечується за допомогою  її принципів. Принципи законності  – це система керівних положень  та ідей, що визначають природу  законності, її місце у суспільстві  та у системі інших правових  категорій. Ці ідеї обумовлені  закономірностями суспільного розвитку, є засобом формування мотивів  правомірної поведінки та переконання  суб’єктів з приводу необхідності  дотримання законів, вони відображають  ставлення суспільства до нормативно-правових  актів; опосередковано регулюють  суспільні відносини, сприяють дотриманню  та виконанню правових приписів  всіма суб’єктами права; забезпечують  єдину ідейну основу законності  та єдність її природи; характеризують  місце законності у системі  правових категорій та призначення  у системі регулювання суспільних  відносин.

    У юридичній  літературі обґрунтовується наявність  різного числа принципів законності. Найбільш важливими з них є  наступні:

    1. Принцип єдності  законності полягає у забезпеченні  єдності розуміння законів та  підзаконних актів, одноманітного  тлумачення та застосування нормативно-правових  актів, встановлення рівних можливостей  та відповідальності для всіх  суб’єктів права. Цей принцип:

    - забезпечує єдину  націленість законності у сфері  правотворчості та правореалізації  у межах території держави;

    - встановлює вимогу  загальнодержавного розуміння змісту  та ролі закону на всій території  держави;

    - забезпечує можливість  врахування у нормативних документах  особливостей певної територіальної  одиниці держави, які можуть мати  історичний, природний, кліматичний, етнокультурний  характер;

    - передбачає єдине  розуміння і застосування законів  на всій території держави;

    - зумовлює єдність  правового регулювання аналогічних  суспільних відносин;

    - виводить єдині  критерії оцінки поведінки учасників  суспільних відносин з точки  зору її правомірності чи протиправності.

    2. Принцип загальності  законності забезпечує рівність  всіх суб’єктів суспільних відносин  перед законом. Зміст цього принципу  складають наступні положення:

    - всі посадові  особи держави зобов’язані дотримуватись  закону незалежно від їх службового  становища та місця у системі  посадової діяльності;

    - громадяни держави  є рівними перед законом незалежно  від їх соціального походження, національних, релігійних, расових  чи статевих ознак;

    - закон повинен  виконуватись будь-яким суб’єктом, незалежно від наявності чи  відсутності громадянства;

    - рівна можливість  користуватися матеріальними, політичними  та культурними благами;

    - неможливість  існування виключень із загальних  правил дотримання закону;

    - рівна відповідальність  суб’єктів суспільних відносин  за порушення закону.

    3. Верховенство  закону виявляється у вищій  юридичній силі закону у порівнянні  з іншими нормативно-правовими  актами. Значення цього принципу  виявляється у тому, що він:

    - підкреслює значення  закону як документу, прийнятого  народом в результаті референдуму  чи представницьким органом влади  в результаті законодавчої діяльності;

    - встановлює необхідність  функціонування правового закону, що відображає ідеї справедливості  та рівності суб’єктів;

    - забезпечує відповідність  системи підзаконних та індивідуальних  актів закону;

    - закріплює правило  прийняття підзаконних актів  на основі, на виконання та  у відповідності із законом;

    - закріплює важливе  значення Конституції як Основного  Закону держави;

    - забезпечення  чітку ієрархічну систему нормативно-правових  актів, що покладається в основу  їх підпорядкування та взаємодії;

    - встановлює можливість  скасування нормативного документа  у випадку його невідповідності  чи протиріччі закону.

    4. Принцип гарантованості  прав та свобод громадян забезпечує  конституційне їх закріплення  і гарантування, відповідність міжнародно-правовим  стандартам та можливість поновлення  порушених прав. Саме цей принцип  передбачає:

    - закріплення  прав та свобод громадян системою  нормативно-правових актів;

    - відповідність  проголошених прав і свобод  міжнародно-правовим стандартам;

    - наявність універсального  характеру прав і свобод, необхідних  для цивілізованої життєдіяльності  людини;

    - створення засобів  реалізації декларованих прав  і свобод, що складають поняття  механізму;

    - закріплення  конституційного обов’язку держави  щодо захисту прав та свобод  людини і громадянина;

    - єдність прав  та обов’язків суб’єктів, коли  право одного є межею свободи  іншого, а обов’язок визначається  основною гарантією реалізації  суб’єктивного права;

    - неможливість  використання прав і свобод  громадян проти державного ладу  та інтересів суспільства.

    5. Взаємодія законності  та доцільності полягає у можливості  суб’єктів правових відносин  приймати найбільш ефективні, доцільні  рішення у межах правового  поля, визначеного нормою права. Цей принцип випливає з цінності  права в житті суспільства  як засобу забезпечення порядку. Він:

    - забезпечує можливість  вибору із передбачених законом  прав того варіанта поведінки, який найбільш повно задовольняє  суб’єктивні інтереси;

    - встановлює засоби  правового впливу, забезпечує найдоцільніший  шлях досягнення мети правового  регулювання;

    - забезпечує неможливість  виправдання порушень закону  доцільністю;

    - створює умови  для визначення відповідності  законоположення змінам у суспільному  житті чи вимогам суспільства;

    - запроваджує  правило, відповідно до якого  положення закону, які скасовані  чи не змінені у встановленому  порядку, повинні виконуватись всіма  суб’єктами без виключень.

    6. Невідворотність  відповідальності як принцип  законності полягає у тому, що  кожне скоєне правопорушення  повинне бути розкрито, а винні  у його вчиненні повинні нести  відповідальність, передбачену законом. Зміст цього принципу складають  наступні положення:

    - справедливість  покарання, тобто його відповідність  скоєному правопорушенню;

    - неможливість  призначення декількох покарань  за скоєне правопорушення;

    -  неможливість  застосування до правопорушника  інших, ніж передбачені правом, засобів  впливу, а також засобів, що принижують  особистість та гідність людини;

    - необхідність  при призначенні покарання враховувати  всі обставини справи, особистість  правопорушника та фактори, що  спричинили скоєння правопорушення;

    - неможливість  випадків звільнення правопорушника  від відповідальності за будь-якими  незаконними мотивами;

    - визначення основною  метою відповідальності перевиховання, а не покарання винного;

    - можливість відповідальності  лише за скоєне правопорушення. Ідеї чи переконання не є  підставою відповідальності;

    - індивідуалізація  та адекватність покарання.

    7. Взаємозв’язок  законності та культури визначає  взаємозалежність рівня законності  від рівня загальної і правової  культури громадян та посадових  осіб. Вона виявляється у процесі  підготовки законопроектів, їх реалізація, впливає на рівень правосвідомості  суб’єктів та забезпечує усвідомлену  потребу добровільного, свідомого  виконання законоположень. В рівній  мірі як законність слугує  важливим засобом розвитку, зміцнення  та охорони культурних цінностей  і традицій, так і висока культура  та освіченість людей є основною  передумовою впровадження у життя  вимог закону. Тому дотримання  принципів законності залежить  від рівня правової підготовки  кадрів державного апарату та  правового виховання населення  [2, с.533-536].

    8. Реальний характер  законності має місце тоді, коли  вимоги закону не тільки проголошуються, а й виконуються, впроваджуються  в життя.

    9. Взаємозв’язок  законності та справедливості. Не  тільки сам закон, а й способи  його здійснення, а також його  втілення у повсякденне життя  мають спиратися на справедливість.

    10. Законність  і демократія. Демократія (в перекладі  з грецької – народовладдя) означає: