Дія функції
законності в оцінці політично
значущих дій дає критерій
для оцінки дій суб’єктів політичної
діяльності, яка здійснюється ними
як у власне правовій сфері,
так і поза її межами; для
оцінки дій правлячої еліти, яка
веде боротьбу за зберігання
за собою права на здійснення
державної влади під час гострих
політичних криз; для оцінки дії
по заснуванню нової суверенної
держави та ін.
Виконання законністю
цієї функції має велике значення
для легалізації політичної влади
в особі її державних органів.
Додержання законності є основним
критерієм визнання державними
органами прав і свобод людини,
усвідомлення вимог соціальної
справедливості, гарантування особистої
безпеки громадян, демократичних
за змістом та формою способів
узаконення державної влади. Політичні
сили, які борються за оволодіння
державною владою, повинні додержуватися
правових процедур по переходу
влади із одних рук в інші;
забезпечувати верховенство і
правління законів у всіх сферах
суспільно-політичного життя [16, с.390-391].
РОЗДІЛ 3
ЗМІЦНЕННЯ ЗАКОННОСТІ
У ПРАВОЗАСТОСОВЧОМУ ПРОЦЕСІ
3.1 Шляхи зміцнення
законності
Законність –
найважливіша соціальна цінність,
основа нормального життя суспільства,
його громадян. Тому її зміцнення
– одне із головних завдань,
яке стоїть перед суспільством,
один із основних напрямів
діяльності держави, її функції.
Проблема ліквідації
порушень законності не тільки
юридична проблема. Для її вирішення
перш за все повинні бути
усунені, викоренені ті об’єктивні
фактори, які підтримують, «живлять»
злочинну активність, створюють
умови для здійснення правопорушень,
для відступу від вимог законів.
Стабілізація економічних відносин,
зростання матеріальної забезпеченості
людей, їх моральне виховання, зміцнення
соціальних зв’язків, розвиток демократії
– необхідна перебудова і найважливіші
шляхи зміцнення законності і
правопорядку.
Разом із тим
було б неправильним розраховувати
тільки на ці об’єктивні процеси.
В суспільстві необхідна спеціальна
юридична, державно-владна діяльність
щодо забезпечення законності. До
основних її напрямів слід
віднести, зокрема, такі, як переконання,
правове виховання, профілактика
правопорушень, громадський вплив
на порушників і застосування
до них засобів державного
примусу.
Переконання як
метод зміцнення законності полягає
в підвищенні правосвідомості
як громадян, так і посадових
осіб. Правове виховання передбачає
впровадження в свідомість людей
знань права, розуміння необхідності
виконання його вимог, відчуття
нетерпимості до будь-яких порушень
законодавства. Це забезпечується
створенням злагодженої системи
правового виховання, навчання, засобів
масової інформації й систематизованої
планомірної роботи в цьому напрямку.
На нашу думку, дуже важливого значення
набуває навчання громадян. Вони повинні
знати і вміти відстоювати свої права.
З переконанням
тісно пов’язана профілактика
правопорушень. Суть її полягає
в запобіганні можливих правопорушень
шляхом ретельного вивчення причин
і умов, які сприяють здійсненню
порушень законності, і вжиття
заходів щодо їх ліквідації.
Не слід скидати
з рахунків і роль громадськості
в забезпеченні законності. В
колишньому СРСР була багата
практика залучення громадськості
до цієї діяльності. Товариські
суди, народні дружини, різні громадські
утворення громадян проводили
велику роботу щодо забезпечення
законності і зміцнення дисципліни
в трудових колективах, за місцем
проживання, в громадських місцях.
На жаль, сьогодні ці традиції
забуті, у свідомість людей все
більше проникають ідеї індивідуалізму,
що базуються на принципі «моя
хата з краю». На нашу думку,
процес становлення і розвитку
місцевого самоврядування повинен
залучати громадськість до вирішення
регіональних проблем, у тому
числі зміцнення законності.
Найважливіша
роль тут, без сумніву, належить
державі. Власне вона реалізує
функції охорони свобод, власності,
правопорядку, які втілюються в
життя перш за все правовими
засобами. Можна назвати такі
шляхи здійснення цих функцій:
- постійне удосконалення
і своєчасне оновлення чинного
законодавства;
- піднесення ролі
правосуддя;
- ефективна діяльність
правотворчих і правоохоронних
органів;
- дієвість заходів
державного примусу.
Зміцнення правової
охорони державного і громадського
життя передусім залежить від
стану законності в роботі
державного апарату. Порушення законності
у його діяльності, як уже зазначалось,
особливо, коли стає системою, перешкоджає
здійсненню функцій держави, порушує упорядкованість,
синхронність роботи [7, с.351-352].
3.2 Адаптація законодавства
України до вимог Європейського Союзу
Процеси адаптації
національного законодавства до
вимог сучасної Європи не лише
виявляють цілий ряд проблем
суто нормативного характеру, але
й ставлять перед нами складні
теоретичні питання, які пов’язані
в першу чергу з визначенням
загальних умов гармонізації
правової системи України та
Європейського Союзу (далі – ЄС).
Мета – поставити під сумнів
значущість нормативного аспекту.
Разом із тим ця проблема
може бути вирішена спільними
зусиллями вітчизняних законодавців
і вчених-правознавців. Те саме
стосується і політичної складової
в процесі трансформації правової
системи на шляху до європейського
вибору. Вона може бути забезпечена
завдяки розробці та цілеспрямованому
запровадженню чіткої політичної
стратегії, яка б, зрештою, визначила,
що Україна у своєму правовому
розвиткові прагне досягти тих
результатів, які б дозволили
максимально гармонізувати систему
вітчизняного права з європейським
правом. Однак, чи можна вважати
наявність загального політичного
рішення щодо необхідності гармонізації
взаємостосунків правових систем
ЄС та України, а також достатньо
високий рівень нормативно-технічного
забезпечення законодавчої діяльності
достатньою умовою, яка здатна
в найближчій перспективі гарантувати
бодай наближення до правових
стандартів країн ЄС?
Реформування
правової системи України, зокрема
її законодавства, вимагає подальших
теоретичних досліджень, ключових
категорій у юридичній науці.
Зокрема, це стосується дальшого
аналізу проблеми співвідношення
законності і правозастосовної діяльності.
Цим проблемам у юридичній науці приділено
досить значну увагу. Однак останнім часом,
незважаючи на значні зміни у правовій
системі України, вказане питання стало
менше цікавити дослідників. Завданням
даної статті є спроба розкрити окремі
теоретичні проблеми забезпечення законності
у правозастосовному процесі. Адже завдання
демократизації Української держави,
подальший розвиток ринкових відносин,
формування правової держави передбачають
інтенсивну роботу, пов’язану з вдосконаленням
законодавства та практикою його застосування,
де основним принципом цієї діяльності
є законність. Законність належить до
основних категорій юридичної науки, займає
провідне місце у її понятійному апараті.
Значення даного поняття у тому, що воно
припускає прямий, безпосередній вихід
теоретичних досліджень на практичний
рівень.
Найповніше об’ємне
визначення законності, на наш погляд,
дано Н.Вопленком, який вважав, що це «реалізована
у режимі... демократії система ідеологічних,
психологічних і юридичних вимог правомірної
поведінки всіх громадян, посадовців,
органів держави і громадських організацій»
[5, с.48 – 49]. Таке визначення дозволяє побачити
всю багатоаспектність даної правової
категорії, її багатозначність і важливість.
Аналізуючи питання
про шляхи і засоби впровадження
режиму законності у правозастосуванні,
Н. Вопленко виділяє два поняття,
що пояснюють суть процесу. Автор
пропонує розрізняти соціальний
механізм впровадження законності
– сукупність юридичних засобів
і способів, за допомогою яких
«ідеологічні, психологічні і юридичні
вимоги правомірної поведінки
проникають і «втілюються» у
практичній діяльності правозастосовців»
[5, с.89]. Юридичний механізм впровадження
режиму законності у правозастосовну
діяльність включає суто правові
засоби і способи перетворення
вимог правомірної поведінки
в ту ж діяльність. Законність
правозастосовної діяльності припускає
вимоги відповідності правозастосовного
процесу існуючій системі законодавства,
що обумовлює справедливість, обґрунтованість
і доцільність вказаної діяльності. Але
і тут законність, виступаючи складним
правовим явищем, повинна мати і психологічний,
й ідеологічний, і соціальний аспекти.
До питання
зміцнення законності у правозастосовному
процесі слід віднести також
створення належних, реальних умов
для здійснення зазначеної специфічної
діяльності.
Тут необхідна
належна правозастосовно-законодавча
база, що, у свою чергу, потребує
швидкого подальшого оновлення
всієї системи законодавства
відповідно до принципів справедливості,
дотримання і поваги прав та
свобод громадян. В умовах демократичної
правової держави законність
передбачає єдність її зовнішнього
боку (строге виконання законів)
і внутрішнього (наявність правових
законів). Тому категорія «законність»
повинна відображати не тільки
процес застосування законів, а
й забезпечення видання суто
правових законів, тобто процес
законотворчості [16, с.385 – 386]. Цей шлях
найбажаніший, але вимагає тривалого
часу і постійного контролю
за правильним віддзеркаленням
у праві суспільних відносин.
Незважаючи на
прийняття за період незалежності
України значної кількості законодавчих
актів, існуюча система законодавства
далека від досконалості і
не повною мірою відповідає
вимогам, що пред’являються до
законодавства правової держави.
Зокрема, недосконалість господарського
законодавства викликає труднощі
у застосуванні законодавчих
актів, що регулюють питання створення,
реорганізації, ліквідації, визначення
організаційно-правових форм діяльності
підприємств та їх підрозділів.
Особливу категорію становлять
справи, де для правильного застосування
(наприклад, податкового законодавства)
ключове значення мають визначення
статусу господарюючого суб’єкта,
його організаційно-правової форми,
встановлення факту припинення
юридичної особи шляхом ліквідації
або реорганізації. Основні труднощі
при вирішенні, наприклад, податковими
органами вказаних питань пояснюються
низькою якістю установчих документів
підприємств, недотриманням ними
та їх засновниками встановленого
порядку створення, реорганізації і ліквідації
підприємств. Недосконалість податкового
законодавства і практики його застосування
підприємців «загнали у підпілля». В результаті
у величезних масштабах виявляється невідповідність
проголошених і реально діючих правовідносин,
які часто здійснюються при порушенні
законності. За даними експертів Світового
банку, в країнах СНД, включаючи Україну,
близько 60% підприємців вимушені давати
хабарі [4]. Однак, як зазначає О. Ковба,
встановлена корупціонерами «данина»
не відлякує бізнесменів і вони розглядають
такий стан як цілком нормальне явище
[8]. Державі потрібно шукати дієві шляхи
забезпечення законності у підприємницькій
діяльності.
Головним же
показником законності у правозастосуванні
є повага до прав і свобод
громадян. Насправді окремі законодавчі
акти суперечать цьому принципу.
На наш погляд, повага прав
і свобод людини завжди повинна
розумітися незмінно, незалежно
від яких-небудь тимчасових обставин.
Правозастосування,
як відомо – широка і різноманітна
діяльність державних органів
і посадовців, яка зводиться не
тільки до ухвалення рішень, до
безпосереднього видання правозастосовних
актів, а є процесом, що включає
окремі діяльні акти з встановлення
фактичних обставин того або
іншого конкретного випадку, із
з’ясування юридичної основи, і,
врешті-решт, з його вирішення. Законним
вважається застосування, якщо на
всіх стадіях даного процесу
дотримані законодавчі вимоги, а
винесене рішення відповідає
принципам справедливості, доцільності,
обґрунтованості.
Вдосконалення
правозастосовної діяльності, підвищення
професійної майстерності правозастосовця,
правової активності особи, до
якої застосовуються правові
норми, ефективність даної діяльності
сприяє зміцненню законності. Дотримання
законності є однією з основних
вимог до правозастосовної діяльності.
Це ще одне свідчення їх
принципової тотожності, взаємозалежності
і якісної нероздільності як єдиного
цілого.
ВИСНОВКИ
Категорія «законність»,
що посідає одне з провідних
місць в теорії права, є складним
і багатогранним суспільно-правовим
явищем.
Законність можна
розглядати в аспекті необхідності
(вимоги, обов’язку) виконувати норма
права, що свідчить про її органічний,
нерозривний зв’язок з правом
як системою норм і принципів.
Суспільство, а також держава, яка
визнає і захищає правові норми,
вимагають неухильного і суворого
їх дотримання і виконання
усіма суб’єктами суспільних
відносин. Такі вимоги норми права
(закону) склалися ще тисячоліття
тому і лише згодом дістали
в юридичній науці назву законність
як прояв загальної обов’язковості
права.
Законність нерозривно
пов’язана з демократією. Цей
зв’язок характеризується передусім
тим, що законність є невід’ємним
елементом демократії, дійсного
народовладдя. Справжня демократія
неможлива без твердої законності
і, в свою чергу, впливає на
формування і підтримання режиму
законності, виступає його найважливішою
гарантією. Утвердження законності
відбувається лише за умови
демократичності державного та
суспільного життя, коли у здійсненні
державно-владних функцій, у тому
числі і в боротьбі з правопорушеннями,
беруть участь широкі маси
населення.
На видання
правових за змістом та формою
законів і на їх суворе дотримання,
неухильне виконання суб’єктів
суспільних відносин спрямовує
принцип законності. Як один із
провідних принципів суспільно-політичного
ладу він являє собою найбільш
загальну, широку і категоричну
вимогу правомірної поведінки (діяльності)
суб’єктів суспільних відносин
у сфері як правотворчості, так
і правореалізації.