Поняття міжнародного злочину

Інакше виглядає стосовно міжнародних злочинів і така ознака як способи вчинення злочину, з яких неможливо виділити якийсь один спосіб його вчинення, так як використовується різні методи і підходи, у своїй сукупності призводять до намічених результатів.

Міжнародні злочини можуть бути вчинені і шляхом злочинної бездіяльності. Головним чином це відноситься до протиправної поведінки посадових осіб, які повинні були і могли виконати якісь дії, але не зробили їх.

Міжнародні злочину можуть бути тривалими і триваючими. Такі, наприклад, знущання фашистів над військовополоненими в період Великої Вітчизняної Війни 1941-1945 рр.. або акти розбою серед мирного населення.

Наступний елемент об'єктивної сторони - шкідливі наслідки (ті ж трагічні події другої світової війни, що забрала понад 50 млн. людських життів, але ще більш катастрофічними можуть бути наслідки ядерної війни і навіть такі міжнародні злочини як геноцид, апартеїд, расова дискримінація, посягання на навколишнє середовище здатні заподіяти величезний матеріальний, моральний, соціальний шкоду. При цьому слід взяти до уваги, як безпосередній збиток, так і шкоду, більш віддалений у часі.

Якщо говорити про суб'єктивну сторону міжнародного злочину. Цим поняттям позначається психологічне ставлення суб'єкта до своїх суспільно-небезпечних дій і їх наслідків, виражене у формі умислу або необережності. До суб'єктивної сторони (в якості факультативних елементів) відносяться також мета і мотив злочину.

Суб'єктивна сторона міжнародного злочину, відображаючи інтереси і наміри суб'єкта, служить внутрішнім джерелом поведінки, спрямовує і регулює об'єктивну сторону вчинку.

У нормах міжнародного права форма вини (умисел, необережність) зазвичай не згадується. Проте сама природа більшості міжнародних злочинів така, що вони можуть бути вчинені лише умисно та з чітко визначеними цілями.

Ще один компонент - вольовий елемент. Він відображає різний ступінь інтенсивності намірів злочинця - прямий умисел, при якому суб'єкт бажає настання результату і непрямий, при якому наступ злочинних дій допускається як можливий наслідок відповідних дій. [18]

Необхідно додати, що істотні особливості притаманні вини як ознакою правопорушення, вчиненого не фізичним особою, а державою. Вина держави є не психологічний, як для людини, а соціально-політичне і правове поняття. За визначенням В. А. Василенко, - це неправомірно реалізовується воля держави-правопорушника, що виявляється у протиправних діяннях його органів. [19]

Ці міркування не виключають, а, навпаки припускають виявлення та психологічної вини (у сенсі суб'єктивної сторони злочину) тих конкретних груп і фізичних осіб, які інспірували і реалізували міжнародний злочин.

Таким чином, напрошується висновок, що обстановка вчинення міжнародних злочинів має не тільки географічне, а й політичне значення і зміст. Вона повинна повною мірою враховуватися при аналізі та оцінці небезпеки скоєного злочину, його тяжкості, ступеня вини суб'єктів, повинна братися до уваги при призначенні покарання і вирішенні інших питань кримінальної відповідальності.

1.4.Соучастіе в міжнародному злочині

Співучасть у міжнародному злочині розуміється як загальне поняття співучасті, що склався в кримінально-правовій доктрині, законодавстві та практиці багатьох країн - умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину.

В основі відповідальності за співучасть лежить єдність двох ознак, які йому притаманні:

- По-перше, допомога (взаємодопомога) співучасників, тобто сприяння чиниться один одному при вчиненні злочину;

- По-друге, навмисна вина співучасників, яка, на відміну від вини в індивідуальному злочині, включає також усвідомлення того факту, що суб'єкт діє не один, а спільно з іншими особами, сприяє їм і (або) може розраховувати на допомогу з їхнього сторони.

Існує різна класифікація форм співучасті та видів співучасників. Для міжнародного кримінального права найбільш прийнятна наступна:

1) просте співучасть (соисполнительство);

2) складне співучасть (з розподілом ролей);

3) злочинна організація. (Додаток 2)

Просте співучасть має місце у випадку, коли співучасники безпосередньо виконують дії, що утворюють об'єктивну сторону даного складу злочину. Для міжнародних злочинів просте співучасть не характерно: воно звичайно властиво лише невеликій кількості осіб, що домовилися «працювати» разом, [20] тобто скоювати злочини міжнародного характеру.

Міжнародному злочину набагато більш властиво співучасть з розподілом ролей, так як злочинці, які діють у формі співучасті з розподілом ролей, несуть відповідальність не за окремі дії, які здійснені кожним з них безпосередньо, але за всю злочинну діяльність, в якій брали участь, включаючи спільне заподіяння злочинного результату.

З матеріалів Нюрнберзького процесу бачимо, що ст.6 Статуту Нюрнберзького трибуналу говорить: «Керівники, організатори, підбурювачі та пособники, що брали участь у складанні або в здійсненні загального плану або змови, спрямованої до вчинення будь-яких з вищезазначених злочинів (маються на увазі злочини проти миру, військові злочини, злочини проти людяності), несуть відповідальність за всі дії, вчинені будь-якими особами з метою здійснення такого плану. »[21]

А. Н. Трайнін писав: Такого роду «діяльність за своєю природою і за своїми масштабами вимагає злагодженої роботи значного числа осіб. Потрібна складна розгалужена і в той же час згуртована діяльність численних ланок та осіб. »[22] У силу цієї обставини для найтяжчих міжнародних злочинів характерна третя форма співучасті - злочинна організація. Цей термін використовується ст.9 Статуту Міжнародного військового трибуналу. Поняття та ознаки злочинної організації були досить чітко сформульовані в промовах обвинувачів, а потім і у вироку Нюрнберзького трибуналу.

Необхідно зауважити, що специфічна форма діяльності злочинних організацій засуджених міжнародними трибуналами - змова. Ця характерна для підготовки, планування і здійснення найтяжчих міжнародних злочинів форма злочинної діяльності, яка у свою чергу розглядається як самостійний злочин.

Види співучасників стосовно міжнародних злочинів - це організатори (керівники), підбурювачі, виконавці та посібники.

Серед співучасників міжнародного злочину на перший план виступає постать організатора (керівника). Саме організатори міжнародного злочину несуть головну відповідальність за загальну політику злочинної організації, за всі ті діяння, які вчинені її членами. [23]

Фігура виконавця міжнародних злочинів складна й різноманітна, як сама міжнародна злочинність. «Особливість ролі виконавця міжнародного злочину полягає в тому, що він діє не тільки сам, але і за допомогою складного виконавчого апарату ... Виникає своєрідна правова ситуація: основний виконавець злочину діє за допомогою осіб, які самі також виступають у ролі виконавців.» [24]

Зв'язок виконавця з керівниками (організаторами) міжнародного злочину має двояке юридичне значення. З одного боку, виконавці несуть відповідальність за виконання розпоряджень, керівників, спрямованих на скоєння злочинів. З іншого боку, і самим керівникам можуть і повинні бути поставлені ті злочини, які були вчинені виконавцями в рамках єдиного плану.

Оскільки основа співучасті - умисна спільна діяльність, а при ексцес виконавця її немає, то співучасники не можуть нести відповідальність за такі дії виконавця, про яких вони не знали і не давали на них згоди. Загальний принцип - винний несе відповідальність за свої злочини, забезпечуючи справедливе покарання кожного злочинця відповідно до тяжкості вчиненого злочину і ступенем його провини.

Однак, крім співучасті конкретних фізичних осіб і організацій - суб'єктів міжнародного кримінального права - у міжнародних злочинах зустрічається і співучасть держави. Така під час другої світової війни була злочинна діяльність так званої осі Рим-Берлін, а потім і країн потрійного пакту - Німеччини, Італії та Японії. У повоєнні роки неодноразово мало місце таке співробітництво ряду держав, яку міжнародна демократична громадськість з повною підставою розцінювала як підбурювання і пособництво у міжнародних злочинах. Це можна було віднести, свого часу, до допомоги ПАР, іншим реакційним режимам, який здійснював тяжкі злочини проти власного та інших народів. [25]