Специфіка участі захисника в особливих порядках кримінального провадження

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. 19 листопада 2012 року набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України), відповідно до якого визначається порядок кримінального провадження на території України. Завданням кримінального провадження відповідно до КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура [тут і далі – 2]. А.М.Зокрема, із цього слідує необхідність належного, якісного та кваліфікованого захисту обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, а також особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Належне забезпечення захисту окресленим суб’єктам відповідає не лише їх приватному інтересу, а й публічним інтересам держави та суспільства – забезпеченню правопорядку, утвердженню законного, справедливого та неупередженого судочинства, а відтак стабільної реалізації принципів верховенства права та законності. Наскрізною гарантією реалізації встановлених права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист є право залучення захисника. Важливість цього в суді першої інстанції є особливо зумовленою – саме в суді першої інстанції вирішується обвинувачення по суті.

За  даними журналістських розслідувань за 2012 рік іменем України було винесено менше 0,17 % виправдовувальних вироків [33]А.М.. Міжнародна практика вимагає не менше 15% таких судових рішень. Змагальність сторін обвинувачення і захисту, реальні можливості її реалізації та гарантії забезпечення, встановлені новим КПК України суттєво розширили процесуальні можливості сторони захисту. Враховуючи критичний дисонанс між декларованими Конституцією України, міжнародними договорами України стандартами в галузі прав людини і здійснення судочинства та правозастосовною практикою вважається актуальним дослідження участі захисника в кримінальному провадженні, зокрема в суді першої інстанції.

Право особи на захист та участь захисника  в кримінальному провадженні  відображена в наукових працях таких  вчених як П.С. Елькінд, Л.Д. Кокорєв, Г.П. Саркісянц, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, А.Л. Ципкін, Т.В. Варфоломеєва, В.Г. Гончаренко, В Т. Нор, В.В. Долежан, В.В. Молдован, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, О.Д. Святоцький, В.П. Шибіко, О.Г. Яновська та ін.

Значна  кількість наукових досліджень та наукових поглядів відображає неодностайність доктринальних підходів до дефініції та змісту захисту, права на захист, визначення правового статусу захисника, обсягу його прав та обов’язків, механізму їх реалізації на різних стадіях кримінального процесу. Крім того, численні зміни до законодавства, прийняття нового КПК України зумовили суттєві зміни до правового регулювання в кримінальному процесі, відтак нові теоретичні бачення ще мають виявитись – поступово із формуванням судової практики та виявленням правозастосування відповідно до нового КПК України.

Зміст та структура роботи. Предметом дослідження є участь захисника в суді першої інстанції у кримінальному провадженні. У курсовій роботі відображено розуміння поняття захист, право на захист, виявлено особливості діяльності захисника в суді першої інстанції, розглянуто процесуальні права та обов'язки захисника на стадії підготовчого провадження та судового розгляду, сформовано власні наукові висновки та пропозиції щодо правового регулювання окремих аспектів досліджуваного питання.

Для виконання роботи на рівні, що звичайно ставиться до наукових робіт студентів  дослідницького вищого навчального  закладу, з метою забезпечення повноти  дослідження у роботі застосовано  загально наукові та спеціально правові  методи – діалектичний, формально-логічний, історично-правовий та системно-структурний, а також синергетичний метод, який знаходить свій вияв у дослідженні перспектив реалізації істотно нових за змістом норм КПК України через критерії самоорганізації та нелінійності.

Курсова робота складається із вступу, трьох  розділів (перший розділ охоплює розкриття  понять захисту, права на захист, правового  та процесуального статусу захисника; у другому розділі розкрито загальні положення участі захисника на стадії підготовчого провадження та судового розгляду; третій розділ фіксує особливості  участі захисника в особливих  порядках провадження – провадженні  у суді присяжних та провадженні  за угодами), висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1.

Загальні положення  про захист та участь захисника в  кримінальному провадженні

1. Захист у кримінальному процесі

  В правовій літературі та нормативних актах широко вживаним є поняття захисту – захист прав людини, правовий захист, захист від кримінального переслідування тощо.

На  забезпечення та здійснення прав, свобод і інтересів людини та їх належний захист в Україні імплементовано низку міжнародних правових актів. Зокрема, Міжнародний Білль про права людини, який включає в себе Загальну декларацію прав людини 1948 року; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року; Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року; Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, спрямований на скасування смертної кари 1989 року; низку інших міжнародних правових актів, що стосуються прав людини безпосередньо при здійсненні правосуддя – Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких що принижують гідність видів поводження або покарання 1984 року; Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку 1979 року; Основні принципи застосування сили та вогнепальної збр\ої посадовими особами з підтримання правопорядку 1990 року; Основні принципи незалежності судових органів 1985 року;  Керівні принципи, що стосуються ролі осіб, що здійснюють судове переслідування 1990 року; Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ 1990 року; Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року з протоколами; Європейська Конвенція по запобіганню тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню 1987 року; Правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі, прийняті Резолюцією 45/113 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 року; Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх («Пекінські правила») від 29 листопада 1985 року; Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями, прийняті на Першому Конгресі Організації Об’єднаних Націй по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками 22 серпня – 3 вересня 1955 року та ін.

Легальне  визначення поняття «захист» подано лише в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», захист розуміється як захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення [тут і далі - 3]. А.М.Відповідна дефініція захисту фіксує в собі одразу два напрями законодавця:

1. захист в кримінальному провадженні та провадженні у справах про адміністративні правопорушення є різновидом адвокатської діяльності, а отже функції захисту покладаються виключно на адвокатів;
2. захистом слід розуміти діяльність по забезпеченню прав, свобод та законних інтересів.

Таке  розуміння захисту з нашої  позиції сприймається критично.

Перш  за все, забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини, а отже і таких специфічних суб’єктів кримінального провадження як підозрюваний, обвинувачений, підсудний відповідно до ст. 3 Конституції України є головним обов’язком держави [1]А.М.. Конституцією України не встановлено жодних обмежень щодо кола суб’єктів щодо яких держава виконує цей обов’язок. Забезпечення прав, свобод та інтересів людини є функцією держави [10]А.М.. Слід розуміти, що в аспекті кримінального процесу реалізація цієї функції знаходить свій вияв у тому, що кримінально-процесуальне законодавство за змістом своїх норм спрямоване на забезпечення прав, свобод та законних інтересів усіх суб’єктів процесу, в тому числі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, держава забезпечує дотримання та визнання прав, свобод та законних інтересів цих суб’єктів. При цьому інститут адвокатури як недержавного самоврядного органу щодо реалізації захисту нормативно не наділений делегованими повноваженнями. Крім того, дослідивши значення слова «захист» за Великим тлумачним словником сучасної української мови, знаходимо захист – заступництво, охорона, підтримка [8, с. 339]А.М..

Із  цього, вважаємо, що забезпечення прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого  є метою захисту, сам же захист пропонуємо визначити як використання не заборонених законом способів, засобів та методів, спрямованих  на запобігання та відвернення невизнання, обмеження чи порушення прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого або загрози такого невизнання, обмеження чи порушення.

Категорію захисту на думку В.О. Попелюшка  слід розуміти в широкому, конституційному  та вузькому – кримінально-процесуальному значеннях [20, с.11]А.М.. Саме в останньому захист розглядається в цій роботі.

Конституція України містить норми, що безпосередньо  стосуються права на захист у кримінальному  процесі, зокрема в ній проголошується, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63); забезпечення обвинуваченому цього права є однією з основних засад судочинства (п. 6 ч. 3 ст. 129); для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура (ч. 2 ст. 59). В Конституції України також закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62). Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою гарантією об’єктивного розслідування і судового розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинуватих осіб [26, с. 93А.М.].

Право особи на захист у кримінальному  судочинстві є одним із найважливіших  інститутів, що забезпечує додержання прав і свобод людини, характеризує демократизм правової системи, стан формування в Україні правової держави.

Право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист – це суб’єктивне право, яке повинно забезпечуватися  державою, її компетентними органами і означає межі можливої, дозволеної поведінки, яку в межах закону обирає сама особа. У цьому й полягає  цінність права на захист. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист – важлива гарантія встановлення істини та винесення законного, обґрунтованого і справедливого  вироку [30, с. 18]А.М.. Значення забезпечення прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного підвищується тим, що до нього можуть застосовуватись заходи державного примусу, зокрема, тримання під вартою, особистий обшук та обшук житла, накладення арешту на майно тощо. Право зазначених осіб на захист включає як право захищатися від підозри чи обвинувачення, так і право на захист своїх особистих і майнових інтересів. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і здійснюється паралельно з нею на всіх стадіях кримінального провадження.

Відповідно  до ст. 3 КПК України стороною захисту є підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

І. Ю. Гловацький, аналізуючи зміст КПК України, дійшов висновку, що фактично функцію захисту від необґрунтованого обвинувачення покладено також на слідчого, прокурора й суд. Але така функція захисту має характер лише дотичний, опосередкований дією засади законності, а не прямий. Фактично слідчий і прокурор виконують функцію обвинувачення. Суд також не виконує чисто функції захисту, оскільки його завдання – бути нейтральним щодо сторін [11, с. 104]. А.М.

Оскільки  сторони обвинувачення і захисту  відстоюють кожна свою позицію, свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набуває змагального характеру, що забезпечує повне, всебічне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи та її правильне, з врахуванням законних інтересів сторін, вирішення. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні  перед судом їх переконливості є  однією з основних засад судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України) [26, с. 94] .А.М.

Визначення  в Конституції України та інших  актах законодавства права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист є свідченням демократичної, гуманістичної  спрямованості кримінального процесу. Проте задля реалізації відповідних  засад, забезпечення ефективного захисту  передбачено участь у кримінальному провадженні захисника.