Створення фермерського господарства

Якщо у вказаному переліку будуть допущені можливості різного тлумачення, широкого самостійного оцінювання, то існує небезпека зловживань на рівні органу, який приймає рішення про виділення земельної ділянки.

Ще один важливий позитивний наслідок, який матиме прийняття законопроекту – відтепер право на створення фермерського господарства матиме кожен дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Це означає, що документи, які підтверджують досвід роботи в сільському господарстві чи наявність освіти, особі потрібно буде подавати лише у випадку, якщо вона бажає отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського господарства. Якщо ж засновник фермерського господарства вестиме господарську діяльність на власній землі чи земельній ділянці, орендованій у приватних суб’єктів, він може створювати фермерське господарство без будь-якого додаткового підтвердження перед державою свого досвіду роботи чи освіти. На відміну від цього, чинна на сьогодні редакція ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства [4].

1.2. Надання (передача) земельних  ділянок для ведення фермерського  господарства

Обов'язковою умовою державної реєстрації фермерського господарства є наявність у громадянина України земельної ділянки. Використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства може здійснюватися на титулі власності або ж на умовах оренди, тобто земельна ділянка може бути отримана (придбана) у власність або в оренду. Надання (передача) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства може здійснюватися із земель державної та комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно з Перехідними положеннями Земельного кодексу (п. 12) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади. У зв'язку з цим в залежності від того, за рахунок яких земель громадянин має намір отримати (придбати) земельну ділянку, він повинен звертатися до відповідної районної державної адміністрації абож до місцевої ради за місцем розташування земельної ділянки.

Зміст заяви, в якій зафіксоване прохання надати конкретну земельну ділянку для створення та ведення фермерського господарства, адресованої районній державній адміністрації або місцевій раді, має відповідати встановленим вимогам. В ній, зокрема, необхідно зазначити бажаний розмір та місце розташування земельної ділянки, види земель (площу сінокосів, ріллі, пасовищ та ін.).

Згідно з Перехідними положеннями Земельного кодексу (п. 13) на період до 1 січня 2015 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена уразі успадкування земельних ділянок за законом.

В заяві (про надання (передачу) земельної ділянки) слід вказати, які площі з цих земель громадянин просить надати в оренду, а які у приватну власність. В ній повинні бути також вказані особи, які виявили бажання стати членами фермерського господарства із зазначенням родинних зв'язків (відносно засновника господарства), кількість членів фермерського господарства, а також наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Право на безоплатне одержання земельних ділянок у власність закріплене в ст. 32 Земельного кодексу України згідно з цією статтею громадянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм раніше у користування земельні ділянки розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Йдеться про те, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність пі земель державної і комунальної власності, із наданих і м у користування до введення Земельного кодексу в дію, земельних ділянок саме у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради [18, с. 112].

Іншими словами, розмір земельної ділянки, яка безоплатно передається членові фермерського господарства у приватну власність, повинна дорівнювати розміру земельної частки (паю), яку отримали колишні члени колективного сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Разом з тим слід зазначити, що якщо член фермерського господарства раніше був членом колективного сільськогосподарського підприємства і в результаті паювання земель цього підприємства у встановленому порядку отримав у ньому земельну частку (пай), то він позбавляється права безоплатну приватизацію земельної ділянки у складі фермерського господарства. Такий підхід до вирішення питання щодо права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність членами фермерського господарства псиною мірою забезпечує соціальну справедливість [18, с. 113].

У заяві зацікавленою особою (претендентом) обґрунтовуються розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив пильності фермерського господарства.

Йдеться про конкретний основний напрям використання земель сільськогосподарського призначення і характер господарювання: цепний вид рослинництва, тваринництва, переробки є і м сільськогосподарської сировини та ін. При обґрунтуванні розміру земельної ділянки за основу приймається його достатність для ведення прибуткового товарного сільськогосподарського виробництва.

До заяви заявником додається висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування (в залежності від місця розташування земельної ділянки) розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Підготовка такого проекту землевпорядною або іншою організацією, яка має відповідну ліцензію на виконання зазначених робіт, здійснюється на підставі договору, який укладається між замовником та виконавцем у відповідності з Типовим договором про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. № 266.

При укладенні договору передбачається, що виконавець зобов'язується виконати з дотриманням вимог законодавства проектно-вишукувальні роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а замовник — прийняти та оплатити виконані роботи.

Загальна вартість робіт визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни на їх виконання, що складається на підставі погодженого сторонами кошторису. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Замовник, отримавши від виконавця у процесі виконання робіт відомості, документи, креслення, начерки, ескізи та інші матеріали у будь-якій формі, що розривають суть економічної, соціальної, комерційної, дизайнерської, наукової чи технічної ідеї або розробки, не має права передавати їх або розголошувати без згоди виконавця третім особам.

Розроблений проект відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства погоджується у встановленому порядку із власником земельної ділянки чи землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органам, органами архітектури та охорони культурної спадщини і її і еля одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, що їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених Земельним кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки в оренду або передачу її у власність [18, с. 113].

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. В останньому випадку порядок передачі земельних ділянок в оренду встановлений ст. 124 ЗК України та На коном України «Про оренду землі».

Передаючи земельні ділянки для ведення фермерського і господарства та надаючи їх в оренду, відповідні органи розряджаються землями державної і комунальної власності. Згідно з п. 12. Перехідних положень Земельного кодексу до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну класність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади. Зазначені правові приписи визначають їй тимчасовий порядок здійснення функцій власника земель, які перебувають поки що у власності держави, тобто функції розпорядження цими землями. Такий порядок діятиме до завершення розмежування земель на землі державної та комунальної власності, тобто до передачі земель державної власності територіальним громадам відповідно до ст. 83 ЗК України. Після проведення вказаного розмежування земель розпорядження ними буде здійснюватися в порядку, її який визначений Земельним кодексом: надання (передача) земельних ділянок для ведення фермерського господарства ні рахунок державних земель будуть здійснювати органи державної виконавчої влади, а із земель комунальної власності — органи місцевого самоврядування   [16, с. 114].

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу повноваження Щодо розпорядження землями комунальної власності мають здійснювати органи місцевого самоврядування — ради [4]. Статтею 84 Кодексу встановлено, що розпорядження землями державної власності є виключною компетенцією органів державної виконавчої влади. Але до проведення розмежування розпорядження землями державної власності, розташованими у межах населених пунктів, здійснюють не державні органи виконавчої влади, а органи місцевого самоврядування — сільські, селищні та міські ради, а за їх межами — районні та обласні державні адміністрації [16, с. 114].

Частина 4 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» [5] згідно з Конституцією України [1] (ст.ст. 55, 124) гарантує громадянам, які звернулися до уповноважених органів із заявою про надання земельної ділянки у власність або в оренду, право на судовий захист. Вона закріплює положення щодо судового порядку вирішення спору про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Відповідно до її змісту в разі відмови органів державної влади або органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Згідно з цією нормою до суду може бути оскаржена лише відмова уповноваженого органу у наданні земельної ділянки для зазначених цілей. Але у відповідності до ст. 118 Земельного кодексу предметом судового вирішення може бути і залишення уповноваженим органом заяви про надання земельної ділянки без розгляду. Це положення в повній мірі може застосовуватися і до процедури спорів щодо виникнення земельних прав фермерів [16, с. 114].

У випадку відмови уповноважених органів у наданні громадянину України земельної ділянки для ведення фермерського господарства він має право подати позов до місцевого суду, тобто суду загальної компетенції. Відповідні роз'яснення з цього приводу містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». В ній, зокрема, зазначається, що земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, а також спори з майнових питань, пов'язаних із земельними відносинами, за участю громадян, що є членами фермерського господарства, їхніх спадкоємців тощо підвідомчі загальним судам (п. 4). Оскаржене до суду може бути не тільки залишення заяви без розгляду, а й її розгляд протягом більшого від встановленого для цього терміну.

Відмова в наданні земельної ділянки включає і негативні висновки щодо можливості надання ділянки, а також Незаконні дії або бездіяльність посадових осіб, які мають підношення до проходження документації, яка необхідна для розгляду уповноваженим органом питання про надання земельної ділянки.

Главою 25 Земельного кодексу встановлено, що суд є одним із органів, які уповноважені вирішувати земельні спори. Крім того, в ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу закріплено перелік тих земельних спорів, які вирішуються виключно Судом. Але в цьому переліку не названий земельний спір, що до відмови в передачі земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства або залишення заяви громадянина без розгляду уповноваженими органами. Даний спір за своїм змістом особливий. При відсутності суб'єктивного права громадянина на конкретну індивідуально визначену земельну ділянку в судовому порядку вирішується конфлікт щодо причин прийняття рішення про відмову в наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства чи залишення заяви громадянина без розгляду. В цьому випадку фактично виникає спір, зобов'язаний з діяльністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування [16, с. 116].

Характер діяльності або бездіяльності уповноважених органів щодо розгляду заяв громадян про надання земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства та прийняття рішень про відмову в наданні земельної ділянки фактично не відрізняється від розгляду та міри прийняття рішень з інших питань. Судовий розгляд таких питань здійснюється в порядку провадження по справах, які виникають з адміністративно-правових відносин. У встановленому порядку суди розглядають скарги громадянами на рішення, дії чи бездіяльність державних органів, посадових чи службових осіб у сфері управлінської діяльності. Умови та порядок розгляду таких справ встановлені цивільним процесуальним кодексом України [16, с. 116].