Створення фермерського господарства

На підставі рішення суду про задоволення позову землевпорядною організацією розробляється проект відведення земельної ділянки, який у встановленому порядку погоджується та затверджується відповідно до закону.

Незалежно від того, що покладено в основу при виникненні земельних прав (рішення органу державної виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування або рішення суду про задоволення позову), відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться лише після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем. Такий підхід до вирішення цього важливого питання гарантує права суб'єкта, який користується відповідною земельною ділянкою.

Названа постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. закріплює ще одне важливе положення, що стосується судового захисту земельних прав фермерських господарств. В ній йдеться, зокрема, і про те, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, то їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі про надання чи продаж із земель державної або комунальної власності земельної ділянки для розширення господарства, підвідомчі господарським судам.

У тих випадках, коли громадяни України — члени фермерського господарства вже користуються землею, вони мають право на отримання безоплатно у власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена колективного сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

На громадян, які раніше реалізовували своє право на безоплатну приватизацію земель сільськогосподарського призначення і отримали право на земельну частку (пай), посвідчену земельним сертифікатом, це положення не поширюється.

Маються на увазі випадки, коли члени фермерського господарства раніше були членами колективного сільськогосподарського підприємства і отримали в ньому належні їм земельні частки (паї). Такі громадяни не мають права на безоплатну приватизацію земельних ділянок у складі фермерського господарства.

Крім безоплатно приватизованої членами фермерських господарств земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) вони можуть набувати земельні ділянки у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод. Йдеться про земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради [16, с. 119].

Згідно зі ст. 130 Земельного кодексу покупцями земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи лий маються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва [4].

Серед покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва закон розрізняє як громадян України, так і юридичних осіб України. Як у першому, так і в другому випадку це повною мірою стосується і ведення фермерського господарства, яке пов'язане з використанням земель сільськогосподарського призначення. Такий висновок витікає із ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» [5], згідно з якою суб'єктами права власності на земельні ділянки можуть виступати і фермерські господарства, і їх члени.

Громадянин має право придбати у власність земельну ділянку вказаної категорії, якщо він відповідає ряду обов'язкових вимог: ця особа повинна мати сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи на момент придбання у приватну власність земельної ділянки вже займатися веденням товарного сільськогосподарського виробництва. Наявність першої умови повинна підтверджуватися відповідними документами про здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня сільськогосподарської освіти. Досвід роботи в сільському господарстві має бути підтверджений записами в трудовій книжці громадянина або іншими документами. При наявності ж декількох покупців на земельну ділянку сільськогосподарського призначення переважне право купівлі мають громадяни України, які постійно проживають на території місцевої ради, де розташована земельна ділянка [16, с. 230].

Вимога закону щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури, забезпечує цим громадянам певні переваги у порівнянні з іншими суб'єктами.

Відповідні землі, зайняті водними джерелами і лісовими угіддями, згідно із Земельним кодексом вважаються землями водного і лісового фондів. Якщо вони входять до складу сільськогосподарських угідь (за умови надання земельних ділянок єдиним масивом), то, за загальним правилом, вони не можуть передаватися у приватну власність громадян для ведення фермерських господарств. Ця загальна заборона стосується і самих фермерських господарств як юридичних осіб. Виняток із зазначеного загального правила складають випадки передачі у приватну власність невеликих ділянок лісів та ділянок під замкненими природними водоймами (відповідно до 5 і до 3 гектарів).

В той же час фермерське господарство, як юридична, особа може реалізувати закріплене за ним право на залісення частини земель, які належать йому чи його членові на праві приватної власності. Закон не визначає площу тієї частини земель, яка може бути залісена. Отже, вона може перевищувати 5 гектарів. Але проведення залісення земель сільськогосподарського призначення в подальшому обумовлює необхідність переведення цих земель до категорії земель лісового фонду [14, с. 230].

Аналогічна ситуація складається і при штучному створенні (будівництві) фермерським господарством замкненої водойми на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.

В цьому випадку землі, зайняті замкненою водоймою, повинні бути переведені у встановленому порядку до категорії земель водного фонду.

1.3. Державна реєстрація  фермерського господарства

Після отримання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та її державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» для проведення державної реєстрації юридичної особи (у цьому випадку — фермерського господарства) засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення або у разі подання електронних документів подати опис, що містить відомості про надіслані електронні документи, в електронній формі) такі документи: заповнену реєстраційну картку для проведення державної реєстрації юридичної особи;

примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи;

два примірники установчих документів (у разі подання електронних документів — один екземпляр). У разі утворення юридичної особи на підставі модельного статуту в реєстраційній картці для проведення державної реєстрації юридичної особи проставляють відповідну відмітку з посиланням на типовий установчий документ;

документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи. У разі подання електронних документів для проведення державної реєстрації юридичної особи підтвердженням внесення плати за проведення державної реєстрації юридичної особи є примірник електронного розрахункового документа, засвідченого електронним цифровим підписом;

копію Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копію Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально засвідчену копію договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ФЕРМЕРСЬКОГО

ГОСПОДАРСТВА

2.1. Правовий статус фермерських господарств

Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підрядницької діяльності громадян із створінням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону [4].

Фермерські господарство є суб'єктом підприємництва і діє на аграрному ринку з метою отримання прибутку.

Фермерське господарство може бути створено одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї.

Фермерське господарство має свої найменування, печатку, штамп і діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства і виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

У створенні фермерського господарства одним із членів сім ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його статуту.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями, укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії. Він може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом [11, с. 112].

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.

Професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою. Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи в сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно.

Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Громадянам України – членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) [11, с. 123].

Після одержання державного акта на право власності земельної ділянки або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної у місті радах або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Після державної реєстрації фермерське господарство одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку, вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями і визнається органами державної влади та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник у плануванні економічного і соціального розвитку регіону [11, с. 124].

Діяльність фермерського господарства припиняється у разі: реорганізації фермерського господарства; ліквідації фермерського господарства; визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства. Рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймає власник у разі: реорганізації або ліквідації фермерського господарства; якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом; банкрутства фермерського господарства.

Земельні та майнові правовідносини у фермерському господарстві. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди [4].