Авторське право

 

                          Лекція № 2.  Авторське  право.

 

 

 

         1. У юридичній доктрині існують дві різні концепції  охорони прав авторів на їх твори, а саме «авторське право» та «copyright», які тією чи іншою мірою реалізуються у законодавстві країн сучасного світу.

         В країнах загального права охорона прав авторів базується на концепції  copyright, яка веде свій родовід від Статуту королеви Анни 1710 року і де  основний наголос робиться на  опрацюванні майнових прав авторів та комерційному використанні їх творів. Цією концепцією закріплюються монопольні права авторів на копіювання творів та отримання зиску від реалізації їх примірників. Первинним правовласником за цією концепцією може бути не лише автор, але й його роботодавець чи замовник, якщо твір створено у порядку, відповідно, трудового договору чи замовлення. Сopyright майже не звертає уваги на ознаки оригінальності твору, тому отримати правовий захист можуть об’єкти, які не є результатом творчої діяльності.

         Концепція авторського права  веде своє походження від декретів  Великої французької революції,  де основну увагу було надано особистим немайновим правам авторів (право авторства, право на недоторканість твору тощо).  Ця концепція отримала визнання в усіх країнах континентальної Європи ще у першій половині ХІХ сторіччя. У законодавстві цих країн на чільне місце ставиться особистість творця, захисту підлягають лише ті твори, які  мають ознаки оригінальності творчої праці автора. На відміну від  Сopyright фіксування творів на матеріальному носії не є обов’язковою умовою для надання ним правового захисту авторським правом, тому об’єктами авторського права є, наприклад, хореографічні постановки, пантоміми тощо.

       Основні міжнародно-правові документи з охорони прав авторів базуються саме на концепції авторського права. До їх кола відносяться, зокрема, Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Паризький Акт від 24 липня 1971 року змінений 2 жовтня 1979 року, Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року, Договір ВОІВ про авторське право 1996 року, Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав від 24 вересня 1993 року.

       В  основу законодавства України  про охорону прав авторів покладено  концепцію авторського права  і  вітчизняне законодавство про авторське право відтворює принципові положення зазначених міжнародно-правових документів. До кола законодавчих актів України про авторське право слід віднести в першу чергу Главу 36 ЦК (статті 433-448) та  Закон України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ  «Про авторське право і суміжні права» з подальшими змінами. Крім того окремі норми з авторського права містяться й в інших законах України, наприклад, «Про архітектурну діяльність» (статті 29-31), Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні (стаття 26), Про видавничу справу (статті 17, 20), «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» (стаття 9), «Про кінематографію» (статті 3, 4, 7, 10-17) тощо.

         Потреба в авторському праві зумовлена необхідністю у стимулюванні процесу творчості і доведенні результатів творчої діяльності до максимально широкого кола споживачів інтелектуальної продукції. Без охорони прав авторів суспільство не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес.

 

         2. Авторське право становить одну із складових частин права ІВ. Об’єкти, що охороняються авторським правом, відносяться до таких галузей творчої діяльності людини, як наука, література, мистецтво. Літературні та художні твори, комп’ютерні програми, бази даних та інші твори узагальнено визначені об’єктами авторського права у чинному законодавстві України. Проте охорона авторським правом надається не усім творам, а лише тим,  що відповідають встановленим критеріям охороноспроможності.

       Авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об’єктивної форми з урахуванням суті твору. Твір вважається вираженим в об’єктивній формі, якщо він сприймається органами чуттів людини, включаючи використання технічних засобів спостереження: мікроскоп, лупа тощо, та може бути відтворений. Способами вираження твору можуть бути письмова, усна, електронна, аудіо або відеозапис, зображення на будь-якому матеріальному носії, об’ємно-просторова композиція (діорама, скульптура, макет, архітектурний об’єкт).

       Для  охорони твору авторським правом виключне значення має  його форма, а не змістовне наповнення форми. У статті 2 Договору ВОІВ про авторське право від 20 грудня 1996 року визначено, що охорона авторських прав поширюється на форму вираження, а не на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. Творчість, що охороняється авторським правом, є творчість у виборі і компонуванні слів, композиції музичних нот, кольорів, форм тощо.  Самі ідеї, думки, концепції, закладені в творі, не обов’язково можуть бути новими, однак спосіб їх вираження завжди має бути оригінальним. Тому авторське право не поширюється на ідеї, теорії, принципи, процеси, процедури, системи, методи діяльності або математичні концепції як такі, навіть якщо вони виражені, описані, поясненні, проілюстровані в творі.  Під охороною авторським правом може бути лише форма втілення ідеї, концепції, але не сама ідея.

         Об’єктом авторського права можуть бути лише оригінальні твори, тобто ті, в яких творчістю автора створено щось нове, досі неповторне, унікальне. Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею. «З позиції авторського права оригінальність полягає у творчому й індивідуалізованому способі вираження твору, якою б незначною не була частка творчого вкладу або індивідуалізації. Без цього мінімуму охорону не надають».¹ Так, твір не може бути копією твору іншого автора або точним його відтворенням з незначними текстуальними змінами, зробленими для маскування факту плагіату, тобто незаконного запозичення чужого твору (чи його частини) під своїм іменем або псевдонімом. «Наявність буквальних запозичень визнається плагіатом і позбавляє твір авторсько-правової охорони. Якщо ж запозичення з іншого твору носять не буквальний характер, а є результатом творчої переробки художніх образів або мови твору – з точки зору авторського права виникає новий об’єкт його правової охорони».²  Отже визначення оригінальності твору є питанням факту і у разі судового спору потребує експертного висновку літературознавців, мистецтвознавців тощо залежно від галузі творчої діяльності. В рекомендаціях  президії Вищого господарського суду України  визначено:

        «Для роз’яснення питання про можливе використання чужого твору без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), зокрема, у формі плагіату … у сфері авторського права і (або) суміжних прав, судам необхідно призначати судову експертизу і доручати її проведення спеціалістам у галузі літературознавства, мистецтвознавства тощо залежно від об’єкта авторського права…. У розгляді справ про порушення авторських … прав судовому експерту можуть бути орієнтовно поставлені для роз’яснення такі питання: 

        “Чи є текстовий матеріал (його фрагменти), розміщений (розміщені) у монографії, статті, брошурі або іншому виданні чи веб-сайті, повним чи частковим відтворенням літературного твору ..., авторські права на який належать ...”;

        “Чи є зображення, розміщене на сторінці газети, журналу або іншому виданні чи веб-сайті, відтворенням фотографічного твору ..., авторські права на який належать ...”;

        “Чи продемонстровано у передачі (програмі) організації мовлення, яку було трансльовано ..., літературний, музичний, аудіовізуальний ... твір або його фрагменти, авторські права на який (які) належать … (пункт 2.3)³.

          Як твір в цілому, так і його окрема частина, зокрема, оригінальна назва твору, що можуть використовуватись самостійно, відповідають критеріям охороноспроможності за авторським правом, а отже є його об’єктами. Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що «…назва твору, фрази, словосполучення та інші частини твору, які можуть використовуватися самостійно, підлягають охороні як об’єкт авторського права тільки у тому випадку, коли вони є результатом творчої діяльності автора і є оригінальними»⁴. У рекомендації Вищого господарського суду України для судів визначено: «Вирішення питання щодо можливості самостійного використання частини твору потребує спеціальних знань, тому з цією метою господарському суду слід … призначати відповідну судову експертизу».⁵

         Твори охороняються авторським правом без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх якості чи цінності для суспільства, призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), ступеня завершеності, оприлюднення.

          Особа,  яка має авторське право,  для сповіщення про  свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом. Цей знак складається з таких елементів: латинська  літера "c", обведена колом, - ©; ім'я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони  авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

 

         3. Коло конкретних об’єктів авторського права визначено у статті 433 ЦК та статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права».  Редакція зазначених норм не збігається, а тому у визначенні кола об’єктів охорони авторським правом слід керуватись статтею 433 ЦК, оскільки   Кодекс було прийнято законодавцем вже після ухвалення Закону. Згідно з вказаною нормою об'єктами авторського права є твори, а саме:

         1) літературні та художні твори, зокрема:

         романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

         драматичні,      музично-драматичні  твори,  пантоміми,хореографічні, інші сценічні твори;

         музичні твори (з текстом або без тексту);

         аудіовізуальні твори;

         твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

         фотографічні твори;

         твори ужиткового мистецтва;

         ілюстрації, карти,  плани,  ескізи  і  пластичні  твори,   що  
стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

         переклади, адаптації,    аранжування   та   інші   переробки літературних або художніх творів;

         збірники творів,  якщо вони за добором або упорядкуванням  їх  
складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

         2) комп'ютерні програми;

         3) компіляції  даних (бази даних),  якщо вони за добором або  
упорядкуванням їх складових частин є  результатом  інтелектуальної  
діяльності;

         4) інші твори.

          Перелік об’єктів авторського права, закріплений у статті 433 ЦК, не є вичерпним, правова охорона може надаватись й іншим категоріям творів, що мають ознаку оригінальності.

         У статті 433 ЦК та статті 10 Закону  України «Про авторське право  і суміжні права»  передбачено коло творів, які не охороняються авторським правом. Нормою цього Кодексу передбачено, що не є об'єктами авторського права:      

         1) акти   органів   державної   влади та  органів місцевого  
самоврядування (закони,  укази,  постанови, рішення тощо), а також  
їх офіційні переклади;

         2) державні  символи України,  грошові знаки,  емблеми тощо,  
затверджені органами державної влади;

         3) повідомлення про новини  дня або інші  факти,  що  мають  
характер звичайної прес-інформації;

        4) інші твори, встановлені законом.

         Тому стаття 10   Закону України  «Про авторське право і суміжні  права» не суперечить положенням статті 433 ЦК, а доповнює  перелік творів, які не є об’єктами авторського права, такими результатами інтелектуальної діяльності як твори народної творчості (фольклор); символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; розклади     руху транспортних  засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники  та  інші  аналогічні  бази даних, що  не  відповідають  критеріям  оригінальності  і  на які поширюється право sui generis (своєрідне право,  право особливого роду).

         Разом з тим деякі з цих перелічених об’єктів мають свої особливості.

         Наприклад, розклад телерадіопередач як такий не є об’єктом авторського права. Проте якщо упорядкування розкладу телерадіопередач є результатом творчої праці і такий розклад відповідає критеріям оригінальності, зокрема містить авторські коментарі, анотації, художнє оформлення тощо, то його може бути визнано об’єктом авторського права. У такому випадку правовому захистові підлягає право на твір у цілому та на відповідні його елементи, які містять ознаки твору як об’єкта авторського права, тобто не лише оригінальності, але й творчого характеру, що не перешкоджає використанню за відсутності дозволу автора розкладу телерадіопередач як такого без зазначених елементів.

        Проекти офіційних символів і знаків до їх  офіційного  затвердження розглядаються як твори і охороняються авторським правом.

       Твори, створені в результаті перекладу, адаптації, аранжування або іншої переробки існуючих творів, відносяться до похідних творів, якщо при їх створенні була здійснена творча переробка або творчий переклад іншого існуючого твору. Переклад, аранжування, оркестрування, переробка, пародія, адаптація тощо засновані на якомусь попередньому творі і тому мають залежний від базового твору характер. Не має значення, чи охороняється базовий твір авторським правом. У разі якщо базовий твір охороняється авторським правом, творці похідного твору мають отримати дозвіл автора базового твору на його відповідну переробку, бо інакше закон не визнає авторського права на похідний твір.

         Авторське право перекладачів і (або) авторів інших похідних творів не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади і переробки тих самих творів. Автору твору належить виключне право дозволяти як перекладати його твір, так і випускати у світ переклади творів (частина перша статті V Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року).